Народні звичаї і офіційні доктрини церкви

Тексти формул церковних заклять і благословінь були зібрані на початку нашого століття австрійським вченим А.Францем.[60,180] Цей дослідник висуває тезу, яка знаходить підтвердження в аналізі формул: “господарюючи в Середні віки марновірні уявлення і звичаї не мали бути залишені без уваги церквою, бо прямо чи побічно співпадали з церковними благословіннями.[60,51] В цих пам’ятках латинської церкви широко відобразилась релігійність, почуття і сподівання народу. Деякі благословіння і екзорцизми перейшли до церковного вжитку з народних обрядів і ритуалів, і язичні традиції отримали в формулах християнське оформлення.[60,4-5]

Церкві доводилось так чи інакше поступатися чистотою своїх вчень. Нерідко церква зловживала у цьому відношенні: не задовільняючись закляттями тими що були і формулах, духовенство розширяло і, примножувало їх рахунок, розповсюджуючи формули на все більш широке коло предметів і явищ.

Однак, сумнівно, що проблема може бути в обмеженні зловживанням чи помилковою політикою духовенства, яка немовби і привела до “порчі” чи “ помутнінню” чистоти вчення, до його вульгаризації у результаті зближення церковної практики з архаїчними народними звичаями. Причини звичайно лежали глибше.Людина, яка жила в оточені нестійкого балансу з силами природи і весь час залежала від них, потребувала, щоб кожну свою дію по можливості оберігти від випадковості і невдачі. Капризи погоди, повені, град, мороз, засуха, напади деяких диких звірів і шкідливих комах – все це загрожувало неврожаєм, втратою скотини і їх супутником – голодом. З не меншою небезпекою було пов’язане і продовження сім’ї і невдала вагітність, народження хворої дитини, різноманітні хвороби і нещасливі випадки при практично відсутній медицині були такими ж актуальними факторами повсякденного життя, як і загроза голодної смерті. Але і суспільне життя, спілкування з іншими людьми були можливим джерелом різних бід: шкодою сусідів, навроченням, крадіжкою, новими поборами, нападами ворога, судовими справами, ризиком, пов’язаним з торгівлею, мандрівками…На суші і на воді, зимою і літом, вночі і вдень людина перебуває в постійному оточенні сил, які можуть заподіяти смерть, втрату соціального статусу.

Проти всіх цих бід потрібно було мати якісь методи захисту: потрібно було передчасно себе застрахувати. Розгалужена по суті справи, система магічних дій, ритуалів, молитв, заклять давала традиційному суспільству свого роду “техніку безпеки”. Чи дозволяла собі церква, засуджуючи народну магію, сама пройти повз цю нездоланну і постійну потребу народу? На протязі всього Середньовіччя вона постійно намагалась задовільнити цю потребу.

Для культу вшановування Бога церква мала сакраменталії або таїнства (хрещення, посвята і ін.) за допомогою яких віруючі приєднувались до Творця і могли досягнути спасіння душі. Поряд з таїнствами була вироблена серія так званих “ сакраменталій” чи малих сакраментів”, додаткових методів релігійних церемоній, формул направлених на забезпечення благополуччя людини (свічки, свята вода, сіль, хліб і т.д.).[60,70-71].

У церковній практиці сакраменталії набули характер захисних амулетів,лікувальних процедур. Символічний смисл сакраменталій був затемнений, щоб не сказати – зовсім втрачений і замість нього вони були насичені, в очах тих, хто їх застосовував магічною здатністю, отриману від Творця.

Необхідно правильно відрізнити сакраменти від сакраменталій. Сакраменти являли собою монополію священників і зазвичай відправлялись в церкві, тоді як сакраменталії використовувались не у священному місці, в домі, і в полі, в хліву чи конюшні, в городі чи саду – де завгодно. Це були свого роду “світські сакраменти”, здійснювані тим не менше за участю духовної особи.

Застосування багаточислених благословінь і екзорцизмів диктувалось прагненням церкви не допустити повернення прихожан до християнської магії, - церковні сакральні формули нерідко являли собою субстітути народних заклять, підчиняючи магію молитві і замінюючи звернення до природних і надприродних сил язичництва призивами до християнського Божества і пантеону ангелів і святих, рівно як і прокляттями, направленими проти диявольської нечисті – зокрема всіляких бід, які на кожному кроці очікують людину.

Ритуальні закляття і благословіння не якась периферійна і другорядна сторона діяльності церкви, - церковні формули задумані як зброя Бога проти диявола (диявол з грец. – наклепник), міфологічний персонаж олецитворіння зла. Диявол протистоїть “доброму початку” – Богу). В цій боротьбі автори заклять намагаються мобілізувати всі сокральні початки і у формулах постійно перераховуються імена Бога, а за ними йдуть степені небесної ієрархії, пророки, патріархи, святі, праведники, - формула не пропускає жодного ланцюжка сакрального воїнства, все повинно бути призване на знищення віковічного ворога. З часом порвняно короткі спочатку закляття розростаються, розширюються за рахунок включення у їх тексти все нових перерахувань, стають більш напруженими по інтонації, насичуються величавим пафосом. Почуття міри -–останнє, що могло б прийти в голову при читанні подібних текстів. Беззупинні вихваляння Бога поєднуються з безупинною ганьбою Сатани (Сатана – у релігійно-міфологічних уявленнях іудаїзму і християнства головний антагоніст Бога і всіх вірних йому сил на небі і на землі, ворог роду людського, царь пекла і повелитель бісів). Людина, яка говорить формулу, уявляє себе учасником космічної боротьби абсолютного добра з абсолютним злом.

Слово у сакральній формулі було насичене магічною силою, саме його вимовляння повинно було супроводжуватись бажаним результатом незалежно від того, у якій мірі воно зрозуміло учасникам дійства. Але чи могло воно бути зрозумілим? Напевно ні. Складачі не зупинялись перед включенням у формули лексики, запозиченої з самих різних джерел, у тому числі і апокрифічних чи не маючих відношення до християнства, наприклад: кабалістичні закляття.

Оскільки слово у ритуальній формулі магічно заряджене, важливо назвати, нічого не пропускаючи, явища чи предмети, на які розповсюджуються закляття. Так, для того, щоб вберегти людину від хвороб, яку насилає біс (біси – в християнських релігійно-міфологічних уявленнях – духи зла, антагоністи Троїці і ангелів, слуги війни і шпигуни диявола (вороги невидимі) роду людського.) необхідно перерахувати у формулі всі частини тіла; всілякі хвороби. Або благословіння золота і пахощів, яке робили на хрещення (XV ст.). Священник робить очищення “святими і невимовними іменами Бога” і при цьому дає дуже розгорнутий список їх, всього більше вісімдесяти імен, немов боячись пропустити хоча б одне і вдаючись до повторень.

Християнські сакральні формули включають в себе всі стихії, елементи. Вода, вогонь, сіль, хліб, світ рослин, тварин, засоби праці, способи пересування, здоров’я і хвороби людей, кожен орган людського тіла, який підвласний закляттям. Сакральна формула мобілізує всю картину світу середньовічної людини від мікрокосму людини до мікрокосму – Всесвіту.