Загальна характеристика епохи Середньовіччя

Варварське завоювання Римської імперії в V ст. сприяло занепаду античної культури: варвари руйнували міста, де було зосереджено культурне життя, знищували пам’ятники античного мистецтва, бібліотеки. Перехід до натурального господарства, порушення торгівельних, економічних, політичних і культурних зв’язків обмежували кругозір західних європейців того часу. Глибока криза пізньоантичного суспільства сприяла посиленню християнства, яке в IV ст. стало державною релігією і мало величезний вплив на ідейне життя суспільства. Занепад культури в період раннього середньовіччя пояснюється в значній мірі тією церковно-феодальною ідеологією, яка вносилася в життя нового суспільства католицькою церквою. Люди виховувались в дусі релігійно-аскетичного світогляду; кожен віруючий повинен був у своєму земному житті готуватися до перебування в вічному загробному світі; для цього церква рекомендувала пости, молитви, покаяння. Людське тіло розглядалось як в’язниця для душі, котру треба було звільнити для вищого блаженства.

Аскетизм став офіційною ідеологією, яку проповідували з церковних кафедр і пропагували в такій соціальній літературі того часу, як “Житія святих”. Релігійний світогляд легко зайняв панівні позиції, коли не були відомі точні науки, і сили природи вважались грізним і неприємним явищем; на цій основі виникали забобони, а важке життя народних мас вселяло віру і надію в те, що за всі страждання людина буде винагороджена в потойбічному світі. Можна сказати, що для середньовічної культури характерні ірраціоналістичні тенденції, однак в ній пробивались і світські, раціоналістичні тенденції. Дослідження свідчать, що в середньовічній культурі існували дві фундаментальні тенденції – тенденція Кассіодора Сенатора (близько 487 – 578 рр. н.е.), що об’єднав християнську традицію і світське знання, і тенденція Бенедикта Нурсійського, що жив майже в той же час. Протягом століть вони співіснують і взаємодіють. Однак традиція святого Бенедикта відображала позицію неприйняття культури “віку цього” певною частиною ідеологів початкового християнства і призвела до духовного диктату церкви в середні віки; традиція Кассіодора – до становлення світської культури.

В подальшому, однак, активну політику в області культури починають проводити римські папи, підкорюючи її рішенню ідеологічних і соціальних задач. Найбільш яскраво смисл культурної діяльності римських пап виявився під час правління папи Григорія І (590-604 рр. н.е.).

В середні віки зростали доходи і володіння церкви, посилювалась її могутність. На Заході в умовах відсутності стабільної централізованої влади вона накопичила значні багатства, які були залишені їй королями варварських держав, що виникли на території Західної Римської імперії. Значущість католицької церкви була зумовлена виключним значенням релігії в середні віки – вона являла собою ідеологічну форму позаекономічного примушення, що складала суттєву рису класових відносин в феодальному суспільстві. Релігійна ідеологія була поставлена на службу ідеї Бога, котрий гарантував непорушність існуючого суспільного ладу, що являв собою частину космічного, природного порядку.

Християнська теологія являє собою цілісну систему уявлень про Всесвіт, природу. Згідно з її принципами Бог створив Всесвіт, виступає гарантом його існування і кінця, по його волі ангели переміщують на небосхилі небесні тіла; він служить причиною всіх незвичайних явищ. Бог уявляється грандіозною космічною силою, що несе відповідальність за сталість обертання небесних сфер і ситуації, порушуючи їх рух. В народній уяві Бог був тією силою, що посилала дощі або засуху, мороз чи тепло, морові пошесті, громи та блискавиці. На мовах учених теологів і простих людей висловлювались одні й ті ж риси, в обох випадках Бог виступав богом природи – космічною силою, від якої залежить благополуччя чи голод, дивлячись, який врожай. Тому аграрність – друга риса.

Релігійна універсальність, основана на юридичному і аграрному характері індивідуальної релігійності, в регіоні свого існування не могла бути терпимою ні до релігійної індиферентності, ні до інаковір’я.

Згідно з тодішніми уявленнями неконформістська поведінка порушувала порядок природи – загрожувала розладом суспільній стабільності та порушенням ритмів природи, тобто спричиняла катастрофічні наслідки. Якщо хтось не приймав віру, він не вписувався в існуючий соціальний устрій. Натовп влаштовував над ним самосуд; власті, захищаючи його перед сваволею погано стримуваної совісті, ставили перед судою. Міцний зв’язок, існуючий між церквою, державою і суспільством, приводив до того, що кожний, хто хотів жити в суспільстві, повинен бути одночасно і християнином.

Християнство в феодальному суспільстві Західної Європи виконувало функцію ідеологічного інтегратора, що призвело до консолідації його організації – римсько-католицької церкви, що являє собою ієрархічно централізовану систему на чолі з римським папою і прагне до володарювання в християнському світі. Вікові надбання папської теократії засновані на двох взаємовиключних принципах – аскетизмі (відречення від миру) та всесвітньої влади (володарювання над світом). Історія середніх віків Західної Європи свідчить про взаємний зв’язок цих принципів. Аскетизм, відречення від світу і віра в Бога служили могутнім інструментом в руках католицької церкви для досягнення її цілей.

Багато що в цьому плані ї християнством було запозичено із попередніх епох та культур і трансформовано згідно з потребами папської влади. Релігія і філософія стародавнього світу проповідують аскетизм і відречення від миру, християнство ж проголошує, що царство боже не від світу цього.

Контраст між аскетичним настроєм середньовічного суспільства Західної Європи і завойовницькими устремліннями римсько-католицької церкви є характерною рисоб історії середніх віків (хоча врешті-решт ця мета і не була досягнена).Релігійний фанатизм служив одним із засобів в стремлінні римсько-католицької церкви установити тоталітарне управління над західним суспільством. Більш того, римсько-католицька церква ві імені бога намагалась добитися також “інтернаціоналізації” своєї влади – пробитися на Схід, хоча і потерпіла в цьому поразку. Врешті ж католицька церква продемонструвала незвичайну живучість. Вона успішно знаходила вихід із ситуацій, котрі, здавалося, загрожували їй загибеллю, - досить згадати про численні секти, що мали свої джерела і опору в масових суспільних рухах, про всіх цих катарів, вальденсів, монтаністів, флагелантів, німецьких і фландрських містиків XIV ст., гуситів та інших єретиків, рух епохи Реформації.

І одним із ефективних знарядь рішення такого роду задач виступала священна інквізиція, вигодовувана в атмосфері релігійного фанатизму, яка сама являла собою фанатичну установу. Ця страшна і розгалуджена організація практично контролювала всі сфери діяльності людей, використовуючи різноманітні методи соціотехнічного, в тому числі й таємного, управління суспільством, а також тонкі засоби проникнення в найпотаємніші куточки людської душі. Вона виникла в ХІІ-ХІІІ ст. і закінчила своє існування в першій половині ХІХ ст.

В цілому ж слід відзначити, що середньовічна культура Західної Європи мала своєрідний характер, який відзначався суперечливістю. З її глибин виросла блискуча культура епохи Відродження