Тема семінарського заняття №1

Морфофункціональні особливості подліткового віку

Навчальна мета заняття: сформувати у лікарів-слухачів сучасні уявлення про анатомо-фізіологічні особливості організму подлітків.

Професійно-орієнтована мета: навчити лікарів-слухачів правильно оцінювати антропометричні, фізіологічні, психологічні, ендокринні особливості подлітків, правильно визначати їхній біологічний вік.

Теми реферативних повідомлень:

1. Антропофізіологічні особливості подлітків.

2. Особливості психіки підліткового періоду.

3. Антропологічні, фізіологічні, метаболічні та імунологічні ознаки як показники біологічного віку.

4. Акселерація та її особливості на сучасному етапію.

Короткий зміст заняття:

Вік з 12 до 18 років характеризується різкою зміною функцій ендокринних залоз. Для дівчат це період бурхливого статевого дозрівання, для юнаків, в більшості випадків, - його початок. В цей же період відбувається ростовий стрибок, який часто супроводжується деякою дисгармонічністю. Це найважчий період психологічного розвитку, коли формується свідомість, воля, відбувається переосмислення взаємин в сім’і, в середовищі ровесників, йде пошук свого місця в суспільстві. Притаманний цому віку максималізм, прагнення до самоствердження нерідко обумовлюють конфлікти різного роду. Досить часто в цьому віці буває нестійка вегетативна регуляція. В кожної дитини є індивідуальний темп біологічного розвитку і його біологічний вік може до певної міри відрізнятись від фактичного.

З того часу як в медичній практиці почали широко застосовувати антропометричні виміри, стали зауважувати, що з кожним десятиліттям ріст дітей збільшується, а статеве дозрівання наступає раніше. Це явище назвали акселерацією. При глибшому вивченні виявилось, що з акселерацією пов’язані більш ранні терміни появи ядер окостеніння, прорізування постійних зубів, припинення росту.

Разом з тим частіше спостерігається диспропорція розвитку окремих систем організму (гетеродинамія). Найчастіше йдеться про порушення співвідношення швидкості росту скелету, м’язів, розвитку серцево-судинної системи.

Напрямки дискусії:

1. Роль соматотропного, тіреотропного гормонів, естрогенів та андрогенів в різні вікові періоди.

2. Використання морфометрії (морфограм), що характеризують особливості розмірів і пропорцій тіла, для виявлення відхилень в фізичному і статевому розвитку.

3. Особливості нервової системи та нейропсихічного розвитку в підлітковому віці.

4. Вплив соціальних факторів на психосоматичний розвиток підлітків.

5. Вплив генетичних факторів та факторів зовнішнього середовища на фізичний розвиток підлітків.

 

Тема семінарського заняття №2

Профілактика вертикальної трансмісії ВІЛ-інфекції

Навчальна мета заняття: сформувати у лікарів-слухачів сучасні знання про попередження передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини.

Професійно-орієнтована мета:

Теми реферативних повідомлень:

1. Схеми протоколів профілактики вертикальної трансмісії ВІЛ-інфекції.

2. Методи діагностики ВІЛ-інфекції.

3. Лабораторні критерії для постановки діагнозу ВІЛ-інфекції у вагітних.

4. Критерії діагностики ВІЛ-інфекції у дітей.

5. Диспансерне спостереження за дітьми, народженими ВІЛ-інфікованими матерями, і дітьми з ВІЛ-інфекцією.

6. Класифікація ВІЛ-інфекції у дітей.

Короткий зміст заняття:

Від пандемії СНІД’у у світі померло близько 22 млн. осіб. Кожна п’ята померла від хвороби – дитина. Доведено, що 15-40% ВІЛ-інфікованих вагітних жінок, які не отримують антиретровірусну терапію, інфекція передається дітям. Адекватно проведена терапія антиретровірусними препаратами знижує ризик трансмісії ВІЛ-інфекції від матері до дитини у 2-5 разів. ВІЛ-інфекція ушкоджує клітинну ланку імунітету (а саме Т-хелпери, які в нормі стимулюють знищення антигенів Т-кіллерами) і таким чином сприяє розвитку опортуністичних інфекцій, від яких хворі на СНІД помирають.

Всі діти ВІЛ-інфікованих жінок отримують антитіла до вірусу трансплацентарно. Очевидно, в більшості випадків передача інфекції відбувається в пізні терміни вагітності і під час пологів. Ще один з можливих шляхів передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини – вигодовування грудьми.

Клініка ВІЛ-інфекції в новонароджених є неспецифічною і тому діагностувати природжену ВІЛ-інфекцію у цих дітей на підставі клінічних симптомів не можна.

Діагностика ВІЛ-інфекції включає 2 етапи:

1) встановлення факту інфікованості ВІЛ;

2) визначення стадії захворювання.

Європейський центр з епідеміологічного моніторінгу СНІД’у у 1995 р розробив критерії діагностики ВІЛ-інфекції у дітей (виділено з категорії):

1) ВІЛ-інфікована дитини;

2) невизначений статус;

3) неїнфікована дитина.

В світі запропоновано ряд схем профілактики вертикальної трансмісії ВІЛ-інфекції:

На Україні попередження передачі від матері до дитини здійснюється згідно наказу №582 Міністерства Охорони Здоров’я від 15.12.2003р.

Тестування вагітної на ВІЛ-інфекцію здійснюється добровільно відповідно до чинного законодавства.

Згідно цього наказу вагітні отримують:

- ретровір (зидовудік, ZDV) у дозі 300мг 2 р/д per os починаючи з 28 тижнів (або пізніше, після 28 тижнів гестації) до початку пологів;

- у пологах – ретровір по 300мг кожні 3 години до розродження (у разі початку профілактики з 28 тижнів), а у випадку пізніше початої профілактики – ретровір по по 300мг 2 р/д + 200 мг вірамуну (невіраніну) - в пологах.

Новонароджені, матері яких отримували антиретровірусну терапію з 28 тижнів, отримують ретровір per os у вигляді сиропу в дозі 4 мг/кг кожні 12 годин протягом 7 днів.

Новонароджені, матері яких звернулись після 28 тижнів отримують ретровір в тих же дозах теж протягом 7 днів + одну дозу вірамуну 2 мг/кг протягом перших 72 годин життя.

У разі, якщо мати не отримувала антиретровірусної терапії або пологи відбулись поза лікарняним закладом, новонароджені отримують невірапін (NVP, вірапун) одноразово per os у вигляді сиропу в дозі 2 мг/кг одноразово в перші 72 години життя + сироп ретровіру (4 мг/кг 2 р/д) протягом 4 тижнів.

Медикаментозна профілактика новонародженому не проводиться, якщо:

- гестаційний вік менше 28 тижнів;

- наявні несумісні з життям вроджені вади розвитку;

- значно порушена функція печінки;

- неможливе ентеральне введення препаратів.

Напрямки дискусії:

1. Ураження органів і систем при ВІЛ-інфекції у дітей.

2. Особливості перебігу ВІЛ-інфекції у дітей.

3. Лабораторні методи діагностики ВІЛ-інфекції.

4. Вакцинація ВІЛ-інфікованих дітей.

5. Принципи терапії ВІЛ-інфікованих дітей.

6. Вибір кодів щодо ВІЛ-інфекції/СНІД.

 

 

Тема семінарського заняття № 3

Гіпертонії у підлітків

Навчальна мета заняття: поглибити і поповнити знання лікарів-слухачів про гіпертонічні стани у підлітків.

Професійно-орієнтовна мета: навчити лікарів-слухачів виявляти основне захворювання, що привело до гіпертонічного стану, проводити диференціальну діагностику гіпертонічних станів.

Теми реферативних повідомлень:

1. Судинна вегетодистонія по гіпертонічному типу.

2. Гіпертонічна хвороба у підлітків.

3. Симптоматична (вторинна) гіпертонія.

Короткий зміст заняття:

Частота гіпертонічних станів у дітей препубертатного і пубертатного віку складає 10-15%. Така висока частота цих станів обумовлена, найперше, гормональною перебудовою, в якій найважливішим є переважання виділення адреналіну над норадреналіном із збільшенням систолічного викиду і відносний гіперальдостеронізм внаслідок характерного для цього віку переважання мінералокортікоїдної функції наднирників над глікокортікоїдною. Залишають своє значення і гіпертонії при ураженні нирок, ендокринній патології і т.д.

Суттєву роль в розвитку гіпертонічних реакцій відіграє спадковість. Хоча механізми такої передачі ще погано вивчені, найпереконливішою виглядає точка зору, що в основі лежить передача особливих властивостей судинної стінки, яка має високу чутливість до пресорних речовин.

Для гіпертоній ниркового генезу характерим є підвищення систолічного і діастолічного тиску.

Гіпертонія, пов’язана з коарктацією аорти, легко діагностується по низькому тиску на нижніх кінцівках, наявністю ситолічного шуму.

Для феохроногритоми характерні гіпертонічні кризи, з переважанням високих цифр систолічного тиску, важкими головними болями.

В препубертатному і пубертатному віці найчастіше гіпертонічні стани зустрічаються при вегетосудинній дистонії. Часто це підлітки з великою кількістю додаткових навантажень в школі. Як правило, в таких випадках виявляються підвищені цифри максимального при нормальних особ дещо підвищених цифрах мінімального тиску. Гіпертонія така, як правило, нестійка, тиск значно коливається на протязі доби, прослідковується зв’язок з емоційними факторами, відмічається багато скарг: погане самопочуття, болі в ділянці серця, відчуття жару і т.д.

Напрямки дискусії:

1. Сучасна класифікація гіпертонічних станів у дітей.

2. Гіпертонічні стани при патології нирок.

3. Гіпертонія при феохромоцитомі.

4. Гіпертонія при коарктації аорти.

5. Гіпертонія як випадкова знахідка при профілактичних оглядах.

6. Вегетосудинні дистонії у підлітків.