Українська лексикографія кінця 18 ст. — 1917.

З появою нової укр. л-ри та літ. мови на нар. основі починається новий період в укр. Л. її основою в 19 ст. стала укр. жива розмовна та літ. мова. Збільшується кількість видаваних словників. До «Енеїди» І. Котляревського 1798 Й. Каменецький додав укладене ним «Собраніе Малороссійскихъ словъ, содержащихся въ ЭнеидЂ, и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарЂчіе съ другихъ языковъ, или и коренныхъ Россійскихъ, но не употребительныхъ», що мало 972 слова. Тут подано чимало й таких специфічно укр. слів, яких немає в «Енеїді». Напр., тільки серед 77 слів на літеру «Б» їх 23: Байбакь «сурокъ», Баглаи «лЂнь», Байбаракъ «крытый тулупъ», Барканъ «заборъ», Биндюга «роспуски» тощо. Тому можна гадати, що укладач мав дещо ширшу мету, ніж допомогти читачам «Енеїди» зрозуміти мову твору. У 3-му вид. «Енеїди» 1809 І. Котляревський до цього словника додав ще 153 слова і змінив його назву на «Словарь Малороссійскихъ слов, содержащихся в „Энеиде..."».

Практика диференц. словничків-додатків до укр. видань у 1-й пол. 19 ст. набуває значного поширення. Виходять: «Словарь малороссійскаго языка» (218 слів) при «Опыте собранія старинных малороссійскихъ пЂсней» М. Цертелєва (1819), «Словарь» (понад 500 слів) при зб. «Малороссійскія пЂсни» М. Максимовича (1827, у вст. частині до «Словаря» автор висловлює думку про потребу підготовки докладного укр. словника), «Объяснительный словарь» (бл. 450 слів) при 1-му вид. «Наталки Полтавки» І. Котляревського в «Украинском сборнике» (1838), «Объясненіе непонятныхь для Великороссіянъ Южнорусскихъ словъ и вираженій» (260 слів) при вид. «Думки и пЂсни та шче дешчо» А. Могили (Амвросія Метлинського, 1839), «Словник малозрозумілих слів руських», доданий П. Жеготою до 2-го тому його зб. «Пісні руського народу в Галичині» (1840) тощо. Такі словнички під назвою «Объясненіе неудобопонятныхъ южнорусскихъ словъ» прикладалися до кожного номера журн. «Основа» (1861 — 62). У ряді видань пояснення специф. укр. лексики подавалося у виносках, як у збірниках «Украинскіе народныя пЂсни» М. Максимовича (1834, 156 слів), «Малороссійскіе и червонорусскіе думы и пЂсни» П. Лукашевича (1836) та ін. Диференц. словнички-додатки відігравали допоміжну роль. Розвиток укр. л-ри і культури вимагав створення докладного загального укр. словника. Тому й на Наддніпрянщині, і на Наддністрянщині з поч. 19 ст. значно активізується лексикогр. робота: укладанням перекладних — переважно укр.-рос., укр.-польс., нім.-укр. словників займаються не тільки філологи, а й письменники, історики, вчителі, громад, діячі. Першими з’являються (проте ще не окр. виданнями) «Краткій малороссійскій словарь» О. Павловського як окр. глава 2-ї частини його «Грамматики...» (1818) та «Собраніе словъ малороссійскаго нарЂчія» І. Войцеховича в «Трудах Общества любителей росийской словесности при Московском университетЂ» (1823). У Петербурзі над новим словником укр. мови працює О. Павловський. І. Вагилевич на початку 30-х pp. за зразком відомого серб.-нім.-лат. словника В. Караджича опрацьовує великий укр.-польс.-нім.-латинський, а після того ще й укр.-нім.-латинський словники. Водночас на Прилуччині працює над укр.-рос. словником П. Білецький-Носенко, а в Курську, потім Полтаві над аналогічним словником — Л. Боровиковський (1806 — 89). Й. Скоморовський (1815 — після 1891) на Тернопільщині укладав 5-томний укр.-польс. словник, а К. Скоморовський (1820 — 66) — нім.-укр. словник. Т. Витвицький з Городенщини у 1849 підготував до друку польс.-церковнослов’ян.-укр. словник (бл. 20 000 словникових статей). Над великим укр. словником трудився вчитель І. Лаврівський (1778 — 1843), а над нім.-укр. словником — Ю. Лаврівський (1821 — 73) і т. ін. Проте весь цей доробок з різних причин лишився в рукописах. Досі з нього опубл. лише «Словарь малороссійскаго нарЂчія» О. Павловського (1826; А — Бякать) та «Словник української мови» П. Білецького-Носенка (1966), «Словарь украинского наречия» Ф. Шимановича (1995), «Словник польсько-церковно-слов’янсько-український Теодора Витвицького з половини XIX сторіччя» (1997).

З 2-ї пол. 19 ст. з’являються загальномовні укр. словники серед. обсягу. Першим з них був «Словарь малорусскаго нарЂчія» О. Афанасьєва-Чужбинського (1855; частина на літери А-З, бл. 6 000 слів), далі «Словарь малороссійскихь идіомовъ» М. Закревського (1861, 11 127 слів). «Опытъ южнорусского словаря» К. Шейковського передбачався як кількатомна праця, проте вийшло лише три випуски: т. 1, в. 1 (А — Быяк), 1861, та т. 5, в. 1 — 2 (Т — Ф), 1883 — 86. У словнику трапляються невдалі пояснення реєстрових слів, часто вони надто розтягнені, має місце надмірний етнографізм. Для сприяння культур, розвитку в Галичині О. Партацький у 1867 видав двотомний «НЂмецко-руский словарь», у якому бл. 30 000 нім. слів пояснено одним чи кількома укр. відповідниками, серед яких значна кількість західноукр. діалектизмів, слів з язичія, кальок з нім. мови самого укладача, особливо у галузі наук. термінології. У передмові до т. 1 подано коротку характеристику найважливіших фонет. та морфол. рис укр. мови.

У 1873 вийшла «Словниця української (або югово-руської) мови» Ф. Піскунова, у реєстрі якої бл. 8 000 слів, серед них чимало штучних та вигаданих типу дадій «датель», дадійка «дательница». Реєстр 2-го вид. цього словника під назвою «Сповнюсь живої народної, пісьменної і актової мови руськихъ югівщанъ Російської і Австрійско-Венґерської цесарії» (1882) розширено до 15 000 слів переважно за рахунок «актової мови», взятих із словника М. Закревського. Першим рос.-укр. словником був «Опыть русско-украинскаго словаря» М. Левченка (1874, 7600 слів). Він зіграв важливу роль у культур. житті укр. народу. Л. Чопей у Будапешті опубл. «Русько-мадярский словарь» (1883), реєстр якого становив бл. 20 000 слів, значна частина яких — діалектизми переважно центр, р-нів Закарпаття. Цей словник був першим джерелом інформації про закарпатоукр. говори. Цінним надбанням укр. Л. і взагалі укр. культури став «Малоруско-німецкий словар» Є. Желехівського і С. Недільського (т. 1 — 2, 1885 — 86). У ньому широко представлена як зафіксована в худож. л-рі, так і діал. лексика (понад 64 000 слів). Укр. слова передаються пристосованим до західноукр. умов правописом П. Куліша — желехівкою, що в Галичині й на Буковині набула майже заг. поширення і проіснувала аж до поч. 20-х pp. Словник Є. Желехівського і С. Недільського не втратив свого наук. значення досі; у 1982 в Мюнхені О. Горбач перевидав його в трьох частинах.

Важливою подією був вихід у Львові «Словаря росийсько-українського» М. Уманця (Комарова) та А. Спілки (колект. псевдонім одеських співпрацівників М. Уманця; т. 1 — 4, 1893 — 98), який під назвою «Словарь росийсько-галицький, составлен А. Гуртом» (1896 — 98) було перевидано фототипічним способом у Берліні (1925). У словнику бл. 37 000 рос. слів, що пояснювалися одним чи кількома відповідниками, у т. ч. діалектизмами; значна кількість укр. слів ілюструється цитатами з худож. л-ри та етногр. джерел. Словник був у широкому вжитку тривалий час. Одночасно з цим словником з’явився й «Русско-малороссійскій словарь» Є. Тимченка (т. 1 — 2, 1897 — 99; бл. 40 000 слів). В укр. частині, надр. рос. абеткою, значну кількість становили архаїзми, вузьколокальні діалектизми та полонізми. У 1909 вийшов «Українсько-російський словник» В. Дубровського (перевид. 1914 та 1917). Для задоволення потреб дедалі зростаючої еміграції в Канаді та США М. Ясенівський видає у Вінніпезі «Кишеньковий англійсько-український і українсько-англійський словарець» (1914), а Є. Козловський «Кишеньковий словар англійської і української мови» (там же, 1917). Велику цінність становить підготовлений і виданий Б. Грінченком «Словарь української мови» (т. 1 — 4, 1907 — 09), що на тлі всіх словників, які вийшли до нього, відзначається широтою використаних джерел, докладністю лексикогр. опрацювання реєстрових слів. З 2-ї пол. 19 ст. в Україні, крім загальномов. словників, з’являються ін. лексикогр. праці. На західноукр. землях за дорученням австро-угор. уряду видано «Die juridisch-politische Terminologie fur die slawischen Sprachen Österreichs» («Правничополітична термінологія для слов’янських мов Австрії», 1851; 17 000 нім. термінів з укр. відповідниками (укладачі — Я. Головацький, Г. Шашкевич і Ю. Вислоцький). 1893 К. Левицький видає «Німецько-український словар висловів правничих і адміністраційних». Розгортається збір та систематизація природничої нар. номенклатури, виходять друком «Початок до уложеня термінології ботанічної руської» І. Гавришкевича (1852), «Початки до уложення номенклятури и терминологиі природописної, народної» І. Верхратського (в. 1, 1864; в. 2 — 3, 1869; в. 4-5, 1872; в. 6, 1879, та ін.). На Наддніпрянщині, де в цей час діяла заборона укр. друкованого слова, вийшов «Опыт словаря народных названій растений» О. Роговича (1874). Значне пожвавлення термінол. роботи пов’язується з діяльністю НТШ, яке видало «Материял термінольоґічний» (1898), «Матеріали до фізичної термінології», «Матеріали до математичної термінології» (1902), «Начерк термінології хемічної» В. Левицького (1903), «Виразня мінеральоґічна» І. Верхратського (1909), «Словар технічних виразів» Я. Невестюка (1911), «Начерк географічної термінольогії» (1908) та «Причинки до географічної термінольоґії» (1913) С. Рудницького тощо. В. Василенко 1902 публікує «Опыт толкового словаря технической терминологии по Полтавской губернии», а В. Кульженко 1911 — «Пасічницький словничок». Першими укр. словниками іншомов. слів були «Словарик пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів» В. Доманицького (1906), «Словар чужих слів» З. Кузелі і М. Чайковського (1910, 2-е вид. — 1918). Побачили світ словники запозичень з окр. мов: «Слова, вошедшие в малорусский язык из немецкого» П. Єфименка (1859), «Словар українських виразів, перенятих з мов тюркських» О. Макарушки (1895), «Еврейско-немецкие слова в русских наречиях» Л. Вінера (1895).

Укр. словники класич. мов у цей період виходили тільки в Галичині, де не лише в початкових, а й у серед. школах викладання здійснювалося рідною мовою. Це, напр., «Словар до Гомерової Одиссеї і Іліяди» І. Огоновського (1900) та словники Ю. Кобилянського: «Руськолатинський словарець для руських гімназій» та «Словарець до Гая Юлія Цезаря війни з Галійцями» (обидва — 1907), «Латинсько-український словар для середніх шкіл» (1912), що в першій редакції був укладений як лат.-нім. -укр. словник.

Серед лексикогр. праць 19 ст. певне місце займають словники церковнослов’ян. мови: «Приручний словарь славено-польський ілі собраніє реченій славенских в кнігах церковних, на язик польскій толкованих», що видано під криптонімом...ij (Й. Левицький, 1830; укладений на основі «Лексикона...» Памва Беринди), «Церковний словарець до поясненя часто употребляемых слів в священних книгах церковних» В. Чернецького (1889), «Старославянскій-оугорскій-русскій-нЂмецкій словарь кь священному писанію» О. Кубека (1906). А. Петрушевич укладав великий етимол. словник усіх слов’ян. мов у порівнянні з ін. індоєвроп. мовами, який залишився в картотеці і зберігається в Б-ці РАН в Санкт-Петербурзі.

Арготичну лексику подають праці «Невли» В. Іванова (1883), «ДЂдовска (жебрацка) мова» Костя Вікторина (К. Студинського, 1886), «Лірники» В. Боржковського (1889), «Лірники» В. Гнатюка (1896), «Отголосок лирницкого языка» Ф. Николайчик (1896), «Черниговские старцы (псалми и криптоглосон») П. Тиханова (1900), «Kumać po lembersku. Przyczynek do słownika lwowskiej gwary złodziejskiej» Й. Яворського (1901), «Кобзари и лирники» О. Малинки (1903). У 2-й пол. 19 ст. з’являються словники до окр. писемних пам’яток: «Объяснение невразумительных слов, встречающихся в летописи Самовидца и в приложениях к ней» О. Левицького (1876). Задовго до нього, у 1808, В. Ломиковський уклав «Словарь малороссійской старины» (надр. 1894).

«Дитяча мова» представлена в словничках «О детском языке» Л. Ященка («Основа», 1861, кн. 8; 45 слів), «Еще о детских словах» І. Новицького («Основа», 1862, кн. 9; 37 слів), «Дітські слова в українській мові» І. Франка («Світ», 1881, № 7; 61 слово).

Першими укр. діал. словниками були збірки слів гуцульських та бойківських говірок, які І. Вагилевич помістив у своїх етногр. нарисах «Huculowe. Obywatelé Wýchodniho pohoři Karpatského» (1838 — 39), «Bojkowe. Lid ruskoslovenský w Haličich» (1841). Така збірка лемківських слів подана в праці «Лемки — мешканці Західного Прикарпаття» (1842, опубл. 1965). У 50 — 60-х pp. 19 ст. укр. діал. словники, словнички та збірки слів широко з’являються як на Наддністрянщині, так і на Наддніпрянщині. Це — «Слова и выражения Остерского уезда» з Чернігівщини (1851, 1853, 1854), «Местечко Олешовка Козелецкого уезда Черниговской губернии» О. Шишацького-Ілліча (1854), «Украинские слова, записанные в Бирючском уезде Воронежской губернии» І. Свяченка (1862), «Матеріали до словаря» (з Жовківщини) І. Магури (1862), «Чабанский словарь» Я. Кухаренка (1862), «Матеріяли до словаря, зобрани въ КосмачЂ окр. Коломийского» П. Кобринського (1863), «Мальгй словарець бойковско-руских словъ, уживаньгх въ щоденной бесЂдЂ» І. Пасічинського (1872), «НЂкоторые слова, уживаны в щоденной лемковской бесЂдЂ» Русина-Лемка (1872), «Бойковській словарець» Й. Гоцького (1895 — 1903) тощо. Першим укр. діал. словником, що з’явився уже як окр. видання, були «Знадоби до словаря южноруского» І. Верхратського (1877), де поряд з поясненням семантики подавалися докладна локалізація зафіксованих діалектизмів, їх зіставлення з нім., польс., угор., рум. відповідниками. У 50-х pp. 19 ст. над великим діал. словником «Матеріялы для словаря Малорусскаго нарЂчія, собранныя въ Галиціи и въ СЂверовосточной Венгріи..» працював Я. Головацький. Він уклав тільки частину на літери А — З (понад 10 000 слів), яка вийшла друком лише 1982. Словник виконано на рівні тогочасної європ. Л. Тут широко подано відомості про народну духовну і матеріальну культуру пд.-зх. р-нів України, його можна було б кваліфікувати як діал.-етногр. словник. Багато діал. словників уміщено як додатки до діалектол. та етногр. праць І. Верхратського, О. Вєтухова, В. Гнатюка, І. Манжури, І. Свєнціцького, А. Семеновича, В. Шухевича та ін. Значна кількість укр. діал. словників та збірок слів 19 ст. залишилася в рукописах і зберіг, у архівах Санкт-Петербурга, Києва, Львова тощо. З’являються перші спроби укладання словників мови письменника: «Словничок Шевченкової мови» (1916) та «Українсько-російський словничок до „Кобзаря" Т. Г. Шевченка» Н. Малечі (1917, під псевд. Літописець Нестор).

 

Літ.: Москаленко А. А. Нарис історії укр. лексикографії. К., 1961; Горецький П. Й. Історія укр. лексикографії. К., 1963; Пилинський М. М. Укр. рукописні словникові мат-ли в б-ках і архівах Ленінграда. ЛБ, 1963, в. 9.

Й. О. Дзендзелівський.