Інформатизація як феномен та умови інноваційного розвитку

Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) істотно змінили всі суспільні й економічні відносини (під цим терміном слід розуміти всі технології, пов'язані із застосуванням та експлуатацією комп'ютерних систем, використовуваних для збереження, перетворення, захисту, обробки, передачі й одержання інформації). Усі сучасні ІКТ зорієнтовані на об'єднання в мережі з єдиним програмним забезпеченням, апаратним та операційним обладнанням. Їх постійний розвиток і поширення у значному масштабі має характер глобальної інформатизації.

У сучасному світі вектор руху інформаційних потоків постійно змінюється (трансформується). Вони вже не завжди спрямовуються згори донизу, адресуючись безликій аудиторії, або, що частіше, електорату, а органічно змінюються під впливом вимог і запитів кожного конкретного користувача або окремих прошарків суспільства. Запити ці дедалі більше індивідуалізуються, тому й найчастіше не спроможні задовольнити всі вимоги користувачів сучасних пошукових систем. На сьогодні ці системи задовольняють лише доволі прості потреби в процесі пошуку необхідної інформації. Образно їх можна уявити в якості своєрідної швидкої інформаційної допомоги, яка реалізує функцію арифметики інформаційного пошуку. Наші програми інформатизації недостатньо опрацьовано й осмислено щодо визначення та раціонального відношення до такого феномену сучасності, як інформаційний ресурс. Навіть періодична увага до проблем його законодавчого визначення має фрагментарний характер, змушуючи владу ситуативно робити вибір на користь пропозицій тих або інших держав, фірм, суспільних груп і технологій, які пропонуються начебто як "більш привабливі" в "оптимальних проектах майбутнього". Власного проекту надання йому статусу ресурсу інноваційного розвитку, як, до речі, і технологічних проектів інформатизації країни, формування її цілісного інформаційно-комунікаційного простору у діях влади ми поки що не бачимо. Навіть за умов, що на сучасному етапі суспільно-політичного розвитку України побудова інформаційного суспільства є законодавчо визначеним завданням. Його роль сформульована у Концепції національної програми інформатизації: "Інформатизація - це сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на підставі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, побудованих на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки"

Інформація, інформаційні ресурси всюди є найважливішим чинником розвитку, об'єктом виробництва (продукування) та обміну. Вони наповнюють кровотворну систему суспільства. На сьогодні навіть окремі фрагменти цього ресурсу дедалі більше стають кон'юнктурним предметом ринку - приватного товарного обміну для окремих людей і угруповань, хоча значна його частина була і залишається об'єктом загальнонаціонального соціально-економічного надбання. Концепціями розвитку системно не визначається його доступність як для всього людства, так і для кожної особистості, державного та міждержавного спілкування, співтовариств (співдружності) держав і найрізноманітніших інститутів громадянського суспільства, яке у нас народжується.

Масиви інформації як ресурс сьогодні включено до багатьох мережених комунікацій. Вони, у свою чергу, утворюють національний інформаційно-комунікаційний простір, включаючи зони відкритої та доступної для кожного користувача інформації, а також зони інформації конфіденційної і таємної, доступної користувачам виключно із визначеним законами режимом доступу, виділено за визначеними ознаками (властивостями). Усі інформаційні ресурси запроваджуються в обіг для широкого використання на основі спеціальних технологій і програм, що власне й утворює особливу інтелектуальну енергетику соціуму на різних напрямах його розвитку та з різною метою − як в інтересах людини і суспільства, так і на шкоду їм. Вона може підтримувати або руйнувати історично визначений порядок у відносинах людей, суспільств і держав. Вплив інтелектуальної енергетики на фізичні, технічні, соціально-політичні технології управління людиною, суспільством або державою багато в чому обумовлено саме процедурами і технологіями обігу інформації. Подібно до багатьох природних та енергетичних ресурсів, інформація при використанні новітніх ІКТ стає дедалі більш ефективним компонентом. І саме тому людство вже не в змозі відмовитися від новітніх комунікативних засобів її передачі за допомогою електрики, радіо, супутникового зв'язку та інших бездротових каналів. Це, безумовно, ускладнює управління інформаційною сферою і відносинами різних видів суб'єктів щодо безпечного використання інформаційних ресурсів через наявність багатьох технічних каналів витоку інформації. Таким чином формується нова специфіка правового регулювання відносин в інформаційній сфері в цілому, яка вимагає постійного регулювання правил створення, управління та використання інформації, інформаційних ресурсів зокрема, на новому рівні знань. Саме тому політика держави (її доктрини або концепції) повинна бути єдиною, комплексною та об'єднувати в системне ціле всі напрямки й технології інформаційно-комунікаційної діяльності.

Нині, у добу новітніх ІКТ, під технологією розуміємо сукупність методів і прийомів, що застосовуються не лише на всіх стадіях розробки й виготовлення промислових виробів, організації послуг тощо, а й в управлінні життям суспільства. Наукоємність усюди почала виступати одним із найважливіших чинників, що характеризують не тільки технології, а й повністю соціально-політичну та економічну діяльність людини. Вони віддзеркалюють сукупність засобів і зв'язків практики з науковими дослідженнями та розробками. Саме тому особливе місце в розвиткові наукоємних технологій займають у наш час розроблення засобів і методів новітніх ІКТ, зокрема глобальних (Інтернет). Вони стимулюють розповсюдження високих технологій через постійний розвиток електронної промисловості, яка на сьогодні інтегрує потенцію розумової діяльності людини, обумовлюючи становлення засад третьої промислової революції із гнучкими автоматизованими виробничими модулями та лініями, орієнтованими на створення виробів із нано- та пікорозмірністю.

Розглядаючи інформатизацію суспільства як технологічний процес створення та розвитку інформаційно-комунікаційного середовища країни нового рівня, тобто, як комплекс умов і чинників, що забезпечують найсприятливіші засади для функціонування та розвитку національного інформаційного ресурсу для обслуговування потреб людини, суспільства і держави за допомогою автоматизованих засобів передачі й обробки змістової інформації, ми передбачаємо широке використання її виключно з метою реалізації національних інтересів, поліпшення якості процесів управління економікою, спрямованих на зростання кількості і якості наукомістких виробництв із технологіями високого рівня складності.

Зі світової практики бачимо, що в сучасних умовах тільки системна трансформація суспільно-політичних відносин і цілеспрямоване впровадження новітніх ІКТ здатні модернізувати можливості нашої аграрно-індустріальної економіки, поєднавши її з креативним потенціалом та інформаційним ресурсом людства.

Розуміючи, що інноваційний капітал за своєю суттю вибудовується на підґрунті освіти та інформації, якими володіє суспільство, найближчим часом доцільно більш прискіпливо підійти до визначення багатьох звичних, на перший погляд, понять у вітчизняному законодавстві. Зокрема, такого, як "інформаційний ресурс" (ІР). За своїм глибинним змістом він являє собою не стільки те, що визначає наш закон "Про інформацію", а, по-перше, людей з їх знаннями, накопиченим (акумульованим) науково-практичним досвідом. Правомірно вважати, що у нас ІР інтенсивно створювався як загальнонаціональний науково-виробничий і освітній ресурс протягом життя багатьох поколінь. Зафіксований у дисертаціях, звітах і книгах, реалізований у промислових і комп'ютерних технологіях, він донедавна був загальнонаціональною власністю, оскільки створювався головним чином за державний кошт. Сьогодні, на тлі запропонованих процесів інформатизації, він "розмивається" і привласнюється окремими особами та угрупованнями без належного законодавчо визначеного контролю та супроводження з боку суспільства.

Провідні економісти світу почали визначати ІР як багатовимірний феномен розвитку суспільств з останньої чверті ХХ століття. Він був основою для розроблення концепцій стратегічного соціально-економічного розвитку окремих країн та їх об'єднань. Зокрема, відомий американський економіст, нобелівський лауреат з економіки Дж. Стігліц, аналізуючи недосконалість механізмів ринкової економіки, упровадив у економічну практику та практику прийняття економічних і політичних рішень термін "асиметрія інформації", що пронизує всю економіку та політику, характеризуючи, наприклад, відмінності в поінформованості найманого працівника та його роботодавця.

До визначення принципів правового регулювання взаємовідносин у інформаційній сфері важливо з розумінням підійти до специфіки об'єкта правового регулювання, з одного боку, та специфіки методів нормативно-правового регулювання - з іншого. За ознакою предметів цього питання ситуація може бути відображена так:

- відкритість і доступність інформації при дотриманні певного законом визначеного порядку охорони, захисту, правил користування інформаційним ресурсом кожного конкретного суб'єкта;

- об'єднання публічних і приватних інтересів в інформаційно-комунікаційній сфері через нормативне оформлення статусу інформаційних ресурсів із чітким віднесенням їх до тієї або іншої категорії інтересів;

- безпека інформації для розвитку особистості та суспільства, усунення (недопущення) всіх можливих шкідливих (небезпечних) факторів для запобігання зловживанню свободою, використання інформації або недотримання встановлених суспільством правил її використання;

- економічність використання інформаційних ресурсів публічного сектору, отримання максимального ефекту від інноваційних процесів, що реалізуються на основі ІКТ за використання національних інформаційних ресурсів;

- структурування інформаційних ресурсів за основними напрямами видів економічної, політичної, управлінської соціально значимої діяльності сучасного суспільства;

- зниження рівня фактичної нерівності у процесі користування інформаційними ресурсами різними структурами суспільства, включаючи державні;

- забезпечення доступу та користування інформаційними ресурсами кожною людиною за умов збереження балансу двох суперечливих для життя суспільства й особистості категорій: "свобода" і "рівність" (свободу можна було б, так би мовити, декларувати без подальшого опікування нею; рівність - нав'язати силою; однак при цьому слід розуміти, що не розвиваючи інформаційне право, прагнення до свободи та рівності неминуче призведе до тотального контролю над діями, а згодом і над думками кожної окремої людини).

Сприйняття владою та суспільством нової реальності та адаптація самої людини до умов нової інформаційно-комунікаційної реалії, їх взаємодія відбувається у нас досить складно. І поки що важко зрозуміти, чого більше - сподівань чи розчарувань. Можна сказати, що значною мірою вони обумовлені протиріччями, які пояснюються загальною специфікою інноваційної діяльності - невизначеністю та відкладенням (відтермінуванням) результату; асиметричністю процесів і форм володіння інформацією; доступністю її дослідників новаторам, інвесторам, споживачам, а також особливими вимогами до кваліфікації та якості менеджменту. Ми ще не розуміємо, що реальною передумовою успіху в насиченому ІКТ суспільстві є те, що знання та інформація починають виступати об'єктом власності окремих людей, професійних об'єднань, які використовують їх у якості власного економічного ресурсу в інноваційній діяльності, підвищуючи конкурентоспроможність організацій у будь-якому куточку світу. Усе це вимагає постійно докорінно змінювати організаційну структуру суспільства, перетворювати її на складну соціотехнічну систему, вводячи в економічний розрахунок усе нові й більш досконалі характеристики, такі як людський інформаційний ресурс тощо. Необхідно також структурувати вирішення проблем перетворення (трансформації) суспільно-політичних відносин щонайменше в чотирьох мега-сферах: державній інноваційній політиці, економіці, праві, інформаційному забезпеченні.