Поняття та елементи державної влади, її співвідношення з політичною владою

Влада — здатність певного суб'єкта (індивіда, колективу, організації) підпорядковувати собі волю і поведінку іншого суб'єкта у своїх власних інтересах чи інтересах інших осіб.

Влада як соціальна функція щодо нав'язування своєї волі іншим завжди була і є об'єктом загальних зазіхань, особливо в державно-організованому суспільстві.

Державна влада — це влада, яка здійснюється тільки державою та її органами і характеризується суверенністю, універсальністю та здатністю владно-примусового впливу на поведінку всіх людей та їх організацій, що забезпечується державно-правовими методами.

Як структурні елементи державної влади виділяють:

• суб'єкт влади, тобто державу та її органи;

• об'єкт влади — людей, на підкорення поведінки яких спрямована ця функція;

• владні відносини, через які здійснюється нав'язування волі носія влади підлеглим;

• наявність у суб'єкта влади певного арсеналу засобів, методів та способів, що дають йому можливість реально здійснювати свою волю в суспільному житті;

• нормативну систему, що регламентує владну діяльність.

Нормативна регламентація владної діяльності має велике значення, тому що це прямо пов'язано з питанням про легітимність державної влади.

Легітимну державну владу визначають як владу, що встановлюється відповідно до процедури, передбаченої нормами права. Легітимізація влади в цивілізованому суспільстві відбувається, насамперед, через загальні демократичні вибори. Результатом їх проведення є створення загальнонародного і водночас загальнодержавного представницького органу влади.

Отже, легітимізація державної влади має відбуватися шляхом її делегування від одного суб'єкта — народу іншому — державі. Зрозуміло, що цей перехід не може бути стихійним, він має регулюватися демократичними конституційними принципами й нормами, передусім, принципом розподілу влади.

Політична влада і влада державна — поняття не тотожні. Політична влада — влада, що здійснює вироблення і запровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи, а також різними неформальними угрупованнями; це домінування або прагнення до домінування інтересів одних верств над усіма іншими.

Політична влада ширша за змістом, ніж державна влада, оскільки відносно самостійне значення мають владні відносини у політичних об'єднаннях. В умовах правової держави і громадянського суспільства найбільш широкі повноваження у здійсненні політичної влади надаються об'єднанням громадян та іншим недержавним утворенням.

Політична влада нерозривно пов'язана з владою державною, є її продовженням. Державна влада — основний типовий засіб здійснення політичної влади.

Відмінності політичної влади від влади державної:

• політична влада здійснюється більш широким колом суб'єктів політичної системи;

• будь-яка державна влада має політичний характер, але не кожна політична влада е державною;

• політична і державна влади мають різні механізми їх здійснення;

• атрибутом державної влади є її територіальна організація, а політична влада, влада певної партійно-політичної ідеології може виходити за межі однієї країни.

 

 

Поняття та структура механізму держави

Механізм держави найчастіше розуміють як систему всіх державних організацій, які здійснюють завдання та реалізують функції держави.

Ознаки механізму держави:

• існування системи взаємозв'язаних, взаємодіючих, ієрархічно підкорених органів, підприємств та установ;

• наявність групи людей, які здійснюють управління суспільством на професійній основі;

• наявність можливості реалізації завдань та функцій держави як організаційними, фінансовими, так і примусовими методами;

• наявність у кожної складової своєї компетенції як правової основи діяльності.

Частина цих організацій наділена владними повноваженнями і в сукупності становить державний апарат. Інша частина, а саме державні підприємства та установи, під керівництвом державних органів практично здійснює функції держави у сфері виробничої діяльності, пов'язаної зі створенням матеріальних (підприємства) або нематеріальних (установи) цінностей.

Отже, структуру механізму держави становлять:

1) апарат держави — система всіх органів держави, наділених владними повноваженнями, які безпосередньо здійснюють функції та завдання держави;

2) державні підприємства — самостійні суб'єкти господарювання, які мають права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну, комерційну діяльність для отримання відповідного прибутку;

3) державні установи — такі державні організації, які здійснюють безпосередньо практичну діяльність для виконання функцій держави в різних сферах (економічній, соціальній, культурній та наділені правами юридичної особи і мають визначену характерну їм організаційну структуру та специфічні повноваження.

 

 

Поняття і структура форми держави

Форму держави визначають як порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні. Тому її структуру становлять три взаємопов'язаних елементи: форма державного правління, форма державно-територіального устрою та форма державно-правового (політичного) режиму.

Форма державного правління — це спосіб організації верховної державної влади та ступінь участі населення в її формуванні.

За формою правління розрізняють:

• монархії — вища державна влада повністю або частково здійснюється одноособово та передається у спадщину;

• республіки — верховна державна влада здійснюється органами, що обираються населенням на певний строк.

Форма державно-територіального устрою — це спосіб поділу території держави на складові та порядок співвідношення влади між ними і державою в цілому. За формою устрою розрізняють:

• унітарну державу, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не володіють суверенними правами;

• федеративну, тобто складну союзну державу, частинами якої е державні утворення, що мають суверенні права;

• конфедеративну, тобто тимчасовий союз суверенних держав, які об'єднуються для досягнення певної мети та спільно здійснюють деякі напрямки державної діяльності при збереженні в інших питаннях повної самостійності;

• співдружність — особливу форму об'єднання держав, які виступають як асоційовані учасники, при збереженні ними повного суверенітету та незалежності.

Форма державно-правового (політичного) режиму — це способи та методи здійснення державної влади. Виділяють:

• демократичний режим, тобто такий стан державного (політичного) життя, за якого дотримується демократична конституція, реалізується принцип "поділу влади", державна влада здійснюється на основі вільної і рівної участі громадян та їх об'єднань в управлінні державою, гарантується здійснення прав і свобод громадян;

• антидемократичний режим, який характеризується відсутністю дійсної участі населення в здійсненні державної влади та порушенням прав і свобод громадян та їх об'єднань.

 

Поняття і сутність держави

Держава — продукт соціального розвитку, тому з розвитком самого суспільства змінюється держава, її мета та завдання, керівні структури та функції. Відповідно змінюються і погляди на поняття, сутність та призначення держави. Усі різноманітні підходи до визначення держави можна звести до двох основних:

• або держава розглядається з соціологічного погляду як організація загального блага;

• або з класових позицій — як організація класового насильства.

Нині науковці намагаються визначити державу з урахуванням того, що метою сучасного суспільства є розвиток людини, забезпечення умов її життя, прав та свобод.

Але за будь-якого тлумачення державі притаманні такі основні ознаки, без яких така організація не може існувати, а саме:

1) це єдина територіальна організація політичної влади у масштабі всієї країни;

2) це особлива організація політичної влади, яка має спеціальний апарат (механізм) управління суспільством для забезпечення його нормальної життєдіяльності;

3) вона організовує суспільне життя на правових засадах;

4) це суверенна організація політичної влади;

Ці ознаки дозволяють дати таке визначення держави.

Держава — це єдина політична організація, яка поширює свою владу на всю територію й населення країни, маючи для цього у своєму розпорядженні спеціальний апарат управління, видає загальнообов'язкові розпорядження і володіє суверенітетом.

Розглядаючи сутність держави, слід виявити те головне, що зумовлює її об'єктивну необхідність у суспільстві, з'ясувати, чому суспільство не може існувати й розвиватися без держави.

Найбільш важливою, якісно постійною рисою держави є те, що вона (у всіх своїх різновидах) виступає як єдина організація політичної влади, яка керує всім суспільством. Отже, сутністю держави є організація політичної влади в суспільстві.

Світова теоретична наука та історична практика довели, що держава виникає як класова організація політичної влади. І справді, рабовласницька, феодальна та буржуазна держави були політичними організаціями класів — власників основних засобів виробництва.

Сучасний період розвитку державності характеризується переважанням прогресивних тенденцій, які перетворюють державу в організуючу силу суспільства, що виражає та охороняє як особисті, так і загальні інтереси членів суспільства. Таким чином, сучасна держава за своїм змістом є засобом соціального компромісу та згоди.

Поняття та сутність права

Проблема праворозуміння досить складна, адже у праві знаходять своє відображення дуже різноманітні відносини та інтереси людей, воно має різні форми вияву, прямо пов'язане з природою людини, її життєдіяльністю, безпосередньо впливає на поведінку людей, визначає межі їхньої свободи. Тому за будь-якого праворозуміння спільним є те, що вони так чи інакше, у тій чи іншій формі торкаються свободи людини, способів та засобів її визначення та обмеження.

Отже, сутністю права є свобода людини, тобто притаманні людині властивості й форма життя, що відображають її прагнення до самовираження й самореалізації. Але це не будь-яка свобода, а свобода певним чином визначена й забезпечена. Тому право є свободою:

• взаємодії з іншими суб'єктами;

• у першу чергу, діянь, що знаходять своє втілення у вигляді дій чи бездіяльності;

• що поєднує в собі свободу суспільства та його членів;

• межі якої забезпечуються суспільством, а не окремою людиною;

• реалізація якої захищається юридичними засобами;

• не кожного окремого індивіда, а типових членів суспільства, тому межі свободи є рівними для кожного з однойменних суб'єктів.

Право — це система загальнообов'язкових формально визначених правил поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою, нею охороняються, виражають волю домінантної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві і є регулятором найбільш важливих суспільних відносин.

Право характеризується такими ознаками:

1) регулятивний характер права. Право має регулятивний характер, оскільки впливає на поведінку людей. Це засіб регулювання суспільних відносин. У цьому полягає одна з його функцій, його соціальне призначення, а отже, і соціальна цінність;

2) нормативність (нормативний характер) права. Свою регулятивну роль право може виконувати, оскільки містить норми права, тобто встановлює правила поведінки для соціальних суб'єктів. Право моделює у своїх нормах правомірну поведінку цих суб'єктів. Це має місце в ситуаціях, які передбачаються нормами права, що вносять у життя людей суспільне буття, певну впорядкованість і визначеність;

3) загальнообов'язковість правових приписів. Право — це система норм, обов'язкових до виконання всіма, кому вони адресовані;

4) формально визначений характер правових установок. Право — це сукупність формально визначених норм, тобто ці норми приймаються (видаються) при додержанні встановленої державою процедури і мають відповідати певним вимогам щодо їх змісту та оформлення;

5) системність. Право становить не розрізнену сукупність норм, а систему взаємопов'язаних, узгоджених між собою і взаємодіючих правил. Право складається із сукупності тісно пов'язаних між собою норм, які виконують свої регулювальні функції не ізольовано одна від одної, а в системі та у взаємодії. Система простежується не тільки на внутрішньогалузевому рівні, коли взаємопов'язані норми, що регулюють однорідні суспільні відносини (скажімо, кримінальне право, сімейне право тощо), а й між нормами різних галузей права;

6) встановлення (санкціонування) державою. Право як система норм походить від держави, а конкретно — від її органів. Такими є, насамперед, законодавчі органи. Але нормативно-правові приписи встановлюються також багатьма іншими державними органами, діяльність яких має підзаконний характер. Щодо санкціонування раніше діючих правил як правових норм, то цей спосіб створення права державою в сучасному житті застосовується відносно рідко. Але ж державні органи формуються народом, тому в праві знаходить вираження воля більшості народу в умовах демократичної держави;

7) можливість забезпечення реалізації правових приписів не лише засобами організаційного характеру та переконання, а й державного примусу. На відміну від інших соціальних норм, норми, які утворюють систему права, гарантуються державою. Норми права, як і інші види соціальних норм, виконуються, як правило, добровільно. Але лише право підтримується державою. Номенклатура заходів державного примусу достатньо широка: від різних видів юридичної відповідальності до інших видів невигідних правових наслідків державно-примусового характеру. Вид і міра державного примусу, як і порядок його застосування, суворо регламентуються правом.