Форма державно-територіального устрою та її різновиди



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Форма державно-територіального устрою та її різновиди



Форма державно-територіального устрою показує;

• з яких частин складається внутрішня структура держави;

• яке становище цих частин і які взаємозв'язки їх органів;

• як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами;

• в якій державній формі виражаються інтереси кожної нації, яка проживає на території країни.

За формою державно-територіального устрою, тобто способом розподілу території на частини та порядком співвідношення влади між ними і державою в цілому, вирізняють держави прості (унітарні) та складні.

Унітарна держава — це проста єдина держава, складовими якої є адміністративно-територіальні одиниці, які не володіють суверенними правами (Україна, Болгарія, Польща, Франція, Італія, Швеція та ін.).

Унітарна держава характеризується такими основними ознаками:

• до складу не входять державні утворення, що наділені ознаками суверенітету, адміністративно-територіальні одиниці (область, район та ін.) не можуть мати якої-не-будь політичної самостійності;

• єдина конституція та єдина система законодавства;

• єдина система вищих органів державної влади — глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію всієї країни;

• єдине громадянство та єдина державна символіка;

• єдина судова система;

• у міжнародні відносини вступає лише держава. Деякі унітарні держави мають автономні утворення

(Грузія, Іспанія, Італія, Україна та ін.). Такі держави називають децентралізованими унітарними державами з елементами федералізму. У них місцеві органи обираються населенням автономії та мають право самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя. Автономії мають внутрішнє самоврядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності, вони володіють певною самостійністю Й у сфері законодавства (у порядку делегованих повноважень з боку центрального законодавчого органу).

Складними державами вважають федерацію, конфедерацію, імперію та співдружність.

Федерація — це складна союзна держава, складовими якої є державні утворення, що володіють суверенними правами (США, Росія, Канада та ін.).

Основні ознаки федерації:

• єдина територія складається з територій — суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ;

• наявність конституції і системи законодавства в цілому та в кожного з її суб'єктів;

• наявність федерального двопалатного парламенту й парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;

• наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у деяких федераціях допускається подвійне громадянство (ФРН);

• можливість суб'єктів федерації мати власну правову та судову системи (США);

• наявність загальнофедерал ьної податкової та грошової системи;

• суб'єкти федерації не володіють суверенітетом і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах можуть виступати як федерація в цілому, так і кожний її суб'єкт.

Класифікуються федерації за різними ознаками:

1) за способом утворення:

— договірні;

— конституційні (Індія);

— договірно-конституційні (США, ФРН, Росія та ін.);

2) за способом взаємовідносин федерації та її суб'єктів:

— на основі союзу (США);

— на основі автономії (Бельгія, Індія та ін.);

3) за способом розподілення та здійснення владних повноважень:

— централізовані (Індія, Мексика);

— відносно централізовані (США, ФРН);

4) за принципом поєднання національного й територіального підходів:

— територіальний підхід (США);

— національний підхід (у чистому вигляді не існує);

— поєднання цих підходів (Росія).

Конфедерація — це тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певної мети та які спільно здійснюють деякі напрямки державної діяльності при збереженні в інших питаннях повної самостійності і незалежності (через такий етап пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація — Сенегамбія, 1981—1989 pp.).

Цей союз характеризується такими ознаками:

• відсутність загальної для всієї конфедерації єдиної території і державних кордонів;

• відсутність загальних законодавчих органів і системи управління;

• відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;

• відсутність суверенітету конфедерації, збереження суверенітету і міжнародно-правового статусу її членів;

• наявність загального конфедеративного органу, який складається з делегатів суверенних держав;

• рішення загальних конфедеративних органів приймається за принципом консенсусу: у випадку незгоди з ним членів конфедерації таке рішення не є обов'язковим і не тягне за собою яких-небудь санкцій (це право нуліфікації);

• наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або перетворюються на федерацію.

Імперії — це такі складні й великі держави, які об'єднують інші держави, народи внаслідок завоювань, колонізації, що складаються з головної держави (метрополії) та колоній. Історії відомі такі імперії, як Римська, Австро-Угорська, Російська, Османська тощо.

Основною ознакою імперій є те, що вони тримаються на державному примусі з боку метрополії.

Співдружність є особливою формою державного устрою, яку визначають як організовано оформлене об'єднання держав, що виступають асоційованими учасниками при збереженні ними повного суверенітету та незалежності (СНД, Британська Співдружність Націй, Європейська Співдружність у Західній Європі).

Можна визначити такі її ознаки:

• в основу її створення покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди та інші юридичні акти;

• цілі об'єднання держав можуть бути різними: економічні, культурні та ін.;

• члени співдружності володіють повним суверенітетом та незалежністю, оскільки це не держава і не державне утворення;

• вона здійснює свою діяльність через загальні координаційні органи (рада глав держав або глав урядів, міжпарламентська асамблея та ін.), рішення яких мають рекомендаційний характер;

• відносини між державами у співдружності будуються на основі норм і принципів міжнародного права;

• держави мають право виходу зі співдружності. Таке об'єднання держав має перехідний характер: або

розвиток йде у напрямку створення конфедерації чи навіть федерації, або, навпаки, може привести до дезінтеграції.

61. Поняття правопорядку

Правопорядок — частина громадського порядку. Громадський порядок — це стан (режим) упорядкованості соціальними нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами, нормами-звичаями) системи суспільних відносин і їх додержання. Поняття громадського порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки в зміцненні і підтриманні першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок складається лише на підставі правових норм і внаслідок цього охороняється спеціальними державно-правовими заходами.

Отже, правопорядок — це частина системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права і перебувають під захистом закону та охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність — це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом.

Правопорядок — стан (режим) правової упорядкованості (врегульованості і погодженості) системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності. Інакше: це атмосфера нормального правового життя, що встановлюється в результаті точного і повного здійснення розпоряджень правових норм (прав, свобод, обов'язків, відповідальності) всіма суб'єктами права. Правовий порядок як динамічна система вбирає в себе всі впорядковуючі засади правового характеру.

Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами — громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.

Громадянське суспільство об'єктивно відчуває потребу в упорядкованості його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Воно протистоїть безладності, безсистемності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої та судової влади, активно здійснюється діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового порядку.

Держава об'єктивно зацікавлена в правовому забезпеченні власної діяльності — виконанні завдань і функцій, у правових стосунках з громадянським суспільством. Держава не сприймає хаосу і сваволі. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавча дисципліна всіх органів держави та їх посадових осіб, успішно провадиться зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і законність виступають правовим підґрунтям і засобом функціонування державної влади, демократії. Коли держава в особі уповноважених на те органів формулює норми права, вона закладає в них основи правопорядку і забезпечує їх реалізацію.

Таким чином, правопорядок як державно-правове явище служить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави. Його антиподом є сваволя і беззаконня.

Правовий порядок кожного суспільства розкривається через його ознаки, принципи, функції, зміст, форму, структуру.

Основні ознаки правопорядку.

1) закладається в правових нормах у процесі правотворчості;

2) спирається на принцип верховенства права і панування закону в галузі правових відносин;

3) встановлюється в результаті реалізації правових норм, тобто здійснення законності у діяльності з реалізації права;

4) створює сприятливі умови для здіснення суб'єктивних прав;

5) припускає своєчасне і повне виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків;

6) вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення;

7) встановлює сувору громадську дисципліну;

8) припускає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя;

9) створює умови для організованості громадянського суспільства і режим сприяння індивідуальній свободі;

10) забезпечується всіма державними заходами, аж до примусу.

Зміст правопорядку — це система правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють встановленню і підтримці правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правового регулювання.

Розрізняють зміст правопорядку.

1) матеріальний — система реальних (економічних, політичних, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві, з правомірною поведінкою їх учасників — фізичних і юридичних осіб, як результат їх об'єктивної потреби. У матеріальному змісті правопорядку виражається закономірність його виникнення, розвитку і функціонування в процесі взаємозв'язку з економікою, політикою, культурою;

2) юридичний (державно-правовий) — система реалізованих прав, обов'язків, відповідальності громадян, тобто результат встановлення законності, впорядкованості та врегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.

Структура правопорядку — це єдність і одночасно поділ системи громадських відносин, урегульованих правом відповідно до їх галузевого змісту. Будучи реалізованою системою права, правопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульованих нормами відповідних галузей права. У структурному відношенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права.

Елементи структури правопорядку такі.

1. Суб'єкти права — держава, її органи, державні, громадські і комерційні організації, громадяни, які мають права, обов'язки, повноваження, відповідальність, суворо визначені конституцією, законами, іншими правовими актами — статична частина.

2. Правові відносини і зв'язки між реалізованими елементами системи права (конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та ін.) — динамічний зв'язок.

3. Упорядкованість усіх елементів структури — суб'єктів права, правових відносин і зв'язків між реалізованими елементами системи права, методів правового регулювання і поведінки людей, процедурно-процесуальних форм їх здійснення і оформлення, тобто введення багатосторонньої правової регламентації — розпорядку, у рамках якого організуються і функціонують громадянське суспільство і держава, — інтегративний зв 'язок.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.33.139 (0.009 с.)