Основні стадії правотворчого процесу

Правотворчий процес — це система послідовних організаційних дій, взаємопов'язаних процедур щодо прийняття та зміни нормативно-правових актів.

Кожний вид нормативно-правових актів пов'язаний з компетенцією державних органів певного рівня, а тому підготовка, розгляд та прийняття кожного виду актів в їх ієрархії мають специфічні ознаки. Ступінь складності правотворчого процесу визначається тим, які саме нормативно-правові акти приймаються або змінюються (закони, укази, постанови, рішення та ін.).

Проте в загальному вигляді можна виділити такі стадії правотворчого процесу:

1. Передпроектна стадія, що включає:

а) формулювання юридичного мотиву про необхідність внесення змін до чинної системи права;

б) правотворчу ініціативу, тобто обґрунтування юридичної значущості правової регламентації видання нормативно-правового акта.

Це, по суті, підготовча стадія правотворчості.

2. Проектна стадія, яка охоплює:

а) прийняття рішення компетентного органу про підготовку проекту нормативно-правового акта;

б) розробку концепції проекту нормативно-правового акта й підготовку його тексту;

в) попередній розгляд проекту нормативно-правового акта правотворчим органом;

г) обговорення та узгодження проекту із зацікавленими організаціями, доопрацювання проекту, усунення суперечностей та зауважень.

Це, по суті, початкова стадія правотворчості.

3. Обговорення проекту нормативно-правового акта та прийняття самого нормативно-правового акта. Це основна стадія правотворчості.

4. Засвідчувальна стадія, яка включає:

а) підписання нормативно-правового акта;

б) присвоєння йому реєстраційного коду.

5. Інформаційна стадія, тобто офіційне опублікування прийнятого нормативно-правового акта в засобах масової інформації, доведення його до відома виконавців (адресатів).

Засвідчувальні та інформаційні дії становлять завершувальну стадію правотворчості.

 

Основні сучасні концепції держави

Сучасні концепції держави дуже різноманітні, що зумовлюється:

• складністю соціальної структури сучасного суспільства;

• історичними особливостями розвитку тих чи інших країн;

• різноманітністю методологічних підходів до певної проблеми;

• існуванням країн різного ступеня розвитку та ін.

Здебільшого в державі вбачають механізм забезпечення цілісності суспільства, вирішення загальних справ, соціального компромісу та загальної злагоди.

1. Представники теорії держави загального благоденства (перша половина XX ст. — Дж. Кейнс) вважають, що суспільство й держава вже позбулися або інтенсивно позбуваються класового характеру, а держава стає органом, що функціонує на благо всіх членів суспільства. Характерною рисою такої держави є звуження репресивно-каральних функцій і суттєве обмеження державного примусу. Основними функціями держави стають: культурно-освітня діяльність, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, захист працівників від надмірної експлуатації з боку роботодавців.

2. Теорія еліт (20—30-ті роки XX ст. — Г. Моска.В. Парето) ґрунтується на ідеї нездатності широких мас населення до управління державою. Тому політика — сфера боротьби двох протилежних груп: панівної меншості (еліти), що оволоділа державою, та підпорядкованої їй більшості (усе інше населення країни). Ця еліта утворюється шляхом висування індивідів, які досягли у своїй справі найбільших успіхів.

Демократію за цією теорією визначають як утопію, марево. Некомпетентне населення, виборюючи демократію, прокладає шлях до тоталітаризму (соціалізму, фашизму). Прихильники цієї теорії пов'язували свободу людства не з демократією, а з управлінням державою компетентною правлячою елітою. Але кожна еліта рано чи пізно заспокоюється на досягнутому, витрачає свої найкращі якості, творчу енергію і вироджується. У суспільстві з'являється нова потенційна еліта, що прямує до влади. Тому зміна еліт, як правило, здійснюється шляхом насильства (переворотів, революцій). Ці явища, на думку авторів згаданої теорії, є природними і корисними.

Однією з течій теорії еліт є технократична доктрина, за якою вчені, технічні спеціалісти зосереджують у своїх руках не тільки виробничі та науково-дослідні функції, але й політичну владу. Отже, виникає нова суспільно-політична система — технократія.

3. Фашистські ідеї державності — це суміш різних положень, метою яких є виправдання, заохочення найнижчих людських інстинктів. Однією з головних складових фашистської теорії є расизм, що поділяє людей за біологічними та соціальними ознаками на декілька груп (рас), одна з яких проголошується істинним представником людського роду. Тому завдання держави забезпечення процвітання панівної раси шляхом завоювання інших держав для розширення "життєвого простору", поширення "культурної раси". При цьому державні органи повинні керуватися партійними ідеологічними настановами, діями вождя, що є істиною в останній інстанції. У сфері міжнародних відносин фашизм виходить з культу грубої сили. Насилля проголошується найважливішим чинником розвитку, а гуманізм — проявом неповноцінності раси, спробою виправдання її слабовілля і боягузтва.

4. Концепція національної держави — головним у цій концепції є обґрунтування того, що основне призначення держави полягає в забезпеченні створення найсприятливіших умов для існування та розвитку певної нації. Нині ця теорія набула поширення у країнах колишнього СРСР, Східної та Південно-Східної Європи. В умовах формування національного ринку за часів феодалізму або в умовах боротьби за визволення від колоніальної залежності ідея створення національної держави мала позитивне значення" сприяючи історичному прогресу. Сьогодні, особливо в умовах багатонаціональних країн, вона може мати місце лише за певних умов, і насамперед, коли враховується реальний стан міжнаціональних стосунків та інтереси національних меншин.

5. Етатична концепція держави. Сутність етатизму полягає в обґрунтуванні необхідності максимального втручання держави в життя суспільства і кожної конкретної особи. Життя сучасного суспільства постійно ускладнюється, виникають і розвиваються нові взаємозв'язки як між його складовими, так і між окремими громадянами. Це зумовлює необхідність існування своєрідного "соціального диригента", який би впорядковував, тобто регламентував і контролював суспільні відносини. Таку роль і має взяти на себе держава з огляду на лише їй одній притаманні властивості (наявність спеціального апарату управління і примусу, здатність надавати своїм велінням загальнообов'язковий характер тощо). При цьому утверджується потреба практично необмеженого втручання держави майже в усі сфери суспільного життя.

6. Анархістська концепція держави. Основна ідея анархізму полягає в необхідності створення суспільства, в якому, з одного боку, максимально обмежуються можливості втручання держави в повсякденне життя суспільства та особи, а з іншого — максимально підвищується роль населення в управлінні суспільними справами.

Згідно з анархістськими поглядами, у зовнішніх відносинах на державу має покладатися лише забезпечення оборони країни та підтримання необхідних, насамперед економічних, зв'язків з іншими державами. Усередині країни функції держави повинні зводитися лише до прийняття невеликої кількості найважливіших законів, положення яких мають виняткове значення для існування і розвитку всієї країни, а також до забезпечення їх неухильної реалізації. Усі інші внутрішні питання мають вирішуватися населенням усієї країни або окремих частин її території безпосередньо (шляхом референдумів, зборів) чи органами місцевого самоврядування, що обираються населенням відповідних територій. Положення цієї концепції сприяють широкому розвитку місцевого самоврядування.