Нейропсихологія: об’єкт та предмет досліджень.

НЕЙРОПСИХОЛОГІЯ: ОБ’ЄКТ ТА ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕНЬ.

Нейропсихологія - галузь психологічної науки на межі психології, медицини (нейрохірургії та неврології) і фізіології, що вивчає мозкові механізми вищих психічних функцій на матеріалі локальних уражень головного мозку.

 

Предмет нейропсихології - зв'язок вищих психічних функцій та поведінки із структурами мозку.

 

Центральною проблемою нейропсихології як однієї з наук про мозок є проблема мозкової організації (локалізації) психічних функцій. Давно минули часи, коли психіка розглядалася як щось унітарне й неподільне.

На сьогодні нейропсихологія є галуззю науки, яка надзвичайно бурхливо розвивається. Такий розвиток став можливим завдяки новим неінвазійним високоінформативним методам дослідження мозку та внаслідок актуальності питань щодо мозкового забезпечення та організації психічної діяльності. Нейропсихологічні дослідження нині спрямовані на вивчення як локальних уражень мозку, так і анатомо-фізіологічних основ психічних розладів із метою оптимізації терапії, реабілітації та профілактики.

Нейропсихологічні дослідження сприяли розвитку нових уявлень щодо структури вищих психічних функцій та поведінки, закономірностей психічної діяльності.

 

Завдання нейропсихології:

· Встановлення закономірностей функціонування мозку при взаємодії організму з зовнішнім та внутрішнім середовищем.

· Нейропсихологічний аналіз локальних ушкоджень мозку.

· Перевірка функціонального стану мозку та окремих його структур.

 

Найважливіші здобутки нейропсихології:

· на підставі емпіричних досліджень науково опрацьовано положення про системну будову і динамічну локалізацію психічних функцій;

· розроблено головні принципи структурно-функціональної організації психічних процесів;

· описано механізми й чинники, які лежать в основі організації психічних процесів;

· детально досліджено й вивчено нейропсихологічні синдроми, які виникають унаслідок локальної патології;

· систематизовано дані про зміну інтелектуальних, мнестичних, емоційних, мовних і гностичних процесів за наявності різної локалізації уражень кори головного мозку.

ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ НЕЙРОПСИХОЛОГІЇ.

 

Нейропсихологія сформувалась в 40-50-ті роки ХХ ст., Лурія О. Р.

Дехто вважає, що виникла в квітні 1861 р. у Франція на засіданні Паризького антропологічного товариства, коли Брока повідомив про отримані докази локалізації центру мовлення в лобних відділах мозку.

Проте спроби пов'язати психічну діяльність із мозком відомі з давніх часів. (Гіппократ стверджував, що органом психічного є мозок, оскільки травма голови спричиняє розлади пам'яті, мислення, поведінки; органом почуттів на той час вважали серце).

 

Основні положення сучасної нейропсихології сформулювали Виготський та Лурія. їх вважають основоположниками нейропсихології.

 

- Виготський - творець культурно-історичної концепції розвитку вищих психічних функцій, автор теоретичного поняття “ВПФ”, яке впродовж десятиліть залишається центральним у нейропсихології; сформулював “екстракортикальний принцип ” організації мозкової діяльності, концепції про зміну значення мозкових центрів у процесі життя та хронологічну послідовність формування ВПФ.

 

Ідеї розвинув його учень і послідовник – Лурія: опрацював теоретичні основи нейропсихології, запропонував і апробував методи дослідження ВПФ, створив класифікації афазій, апраксій, амнезій; опрацював нейропсихологічну синдромологію; запропонував систему методів для реабілітації хворих із розладами, що виникли внаслідок локальних уражень мозку; створив теорію системної динамічної локалізації ВПФ.

Лурия поряд з ін. вітчизняними психологами (Виготський, Леонтьєв,Рубінштейн,Запорожец, Гальперин) безпосередньо розробляв теоретичні основи вітчизняної психологічної науки і на цій базі створив нейропс. теорію мозкової організації ВПФ людини.

 

В даний час як теоретичні положення, так і методи вітчизняної нейропсихології набувають все більшої популярності у західних дослідників. Багату наукову спадщину, залишену А.Р.Лурия, надовго визначив розвиток вітчизняної нейропсихології та суттєво вплинуло на розвиток світової нейропсихології.

ВИГОТСЬКИЙ ЛЕВ СЕМЕНОВИЧ І РОЗВИТОК НЕЙРОПСИХОЛОГІЇ.

 

Л. С. Виготський - творець культурно-історичної концепції розвитку вищих психічних функцій, автор теоретичного поняття "вищі психічні функції", яке впродовж десятиліть залишається центральним у нейропсихології. Дослідження Виготським системних розладів психічних процесів унаслідок ураження різних мозкових структур та особливостей розвитку аномальної дитини лягли в основу сформульованого ним "екстракортикального принципу" організації мозкової діяльності, концепції про зміну значення мозкових центрів у процесі життя та хронологічну послідовність формування вищих психічних функцій і зміни їх міжфункціональних відносин як основи закономірного психічного розвитку.

 

Перші нейропсихологічні дослідження проводилися ще Л.С.Виготським в 1920 -і рр..

· - Сформулював основні положення про розвиток ВПФ, про смислову і системну будову свідомості.

· - Почав вивчення ролі різних відділів мозку у здійсненні різних форм психічної діяльності.

· - Сформулював принципи локалізації ВПФ, принцип «екстракортикальної» організації психічних процесів (освоєння форм соціальної поведінки → нові «міжфункціональні відносини» в КБП). Вважав, що людський мозок по порівнянні з мозком тварин володіє новим локалізаційним принципом.

· Виготським висловлена ідея про системну будову і системної мозкової організації вищих форм психічної діяльності.

· - Спостерігаючи за дітьми, вивів основну закономірність психічного розвитку: послідовність формування ВПФ людини і послідовність прижиттєвої зміни їх мозкової організації.

· - Сформулював положення про неоднакове системному впливі очагових уражень мозку на ВПФ на різних етапах психічного розвитку: при розладах розвитку, викликаних яким небутьцеребральним дефектом, більше страждає у функціональному відношенні найближчий вищий відносно ураженого центр і відносно менше нижчий; при розпаді (у дорослого) якого-небуть центру більше страждає найближчий до ураженого нижчий (що залежить від нього) і відносно менше страждає вищий.

· - Принципи, сформульовані Виготським:

· - Послужили початком цілеспрямованих досліджень наслідків локальних уражень мозку, що проводилися А.Р.Лурія і його співробітниками;

· - Визначили становлення вітчизняної нейропсихологічної школи.

ПЕРВИННІ ТА ВТОРИННІ НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНІ СИМПТОМИ.

 

Нейропсихологічний симптом - порушення психічної функції, що виникає внаслідок локального ураження головного мозку (або внаслідок інших патологічних причин, що призводять до локальних змін в роботі мозку).

 

Первинні нейропсихологічні симптоми - порушення психічних функцій, безпосередньо пов'язані з ураженням (випаданням) певного нейропсихологічного фактора. Це може бути, наприклад, порушення звукового аналізу та синтезу при ураженні скроневих відділів кори головного мозку. Разом з вторинним нейропсихологическим симптомом утворює нейропсихологический синдром.

 

Вторинні нейропсихологічні симптоми - порушення психічних функцій, що виникають як системні наслідок первинних нейропсихологічних симптомів за законами їх системних взаємозв'язків. Системний вплив на функціональну систему в цілому або декількох функціональних систем відразу, що відбувається слідом за безпосереднім порушенням функцій ураженої ділянки мозку. Наприклад, слідом за порушенням звукового аналізу та синтезу при ураженні скроневих відділів кори головного мозку може відбуватися порушення мовної функціональної системи.

НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКТОР.

Нейропсихологический фактор — структурно-функциональная единица работы мозга, характеризующаяся определенным принципом физиологической деятельности (modus operandi), нарушение которого ведет к появлению нейропсихологического синдрома. поняття (запропонував О. Р. Лурія) для позначення принципу фізіологічної діяльності певної мозкової структури (ділянки мозку), порушення якого виявляється нейропсихологічним синдромом; власне механізм ВПФ, пов'язаний безпосередньо з певними мозковими структурами.

 

На основании синдромного анализа, или изучения структуры различных нейропсихологических синдромов, возникающих при локальных поражениях мозга взрослого человека, можно выделить следующие типы факторов:

1. Модально-специфические факторы - связанные с работой корковых отделов различных анализаторных систем: зрительной, слуховой, кожно-кинестетической, двигательной. Модально-специфические нарушения в зрительной, слуховой, кожно-кинестетической и двигательной сферах проявляются в виде дефектов гнозиса и праксиса (разных форм зрительных, слуховых и тактильных агнозий, апраксий, сенсорных и моторных нарушений речи) и в виде различных модально-специфических мнестических нарушений (зрительной, слуховой, тактильной, двигательной памяти).

2. Модально-неспецифические факторы - связанные с работой неспецифических срединных структур мозга.

3. Факторы, связанные с работой ассоциативных (третичных) областей коры больших полушарий головного мозга. Данные факторы отражают процессы взаимодействия (интеграции) разных анализаторных систем, процессы переработки уже преобразованной в КБП информации.

4. Полушарные факторы, связанные с работой всего левого или правого полушария мозга. Данные факторы являются интегративными, характеризуя работу всего полушария в целом, а не отдельных зон (регионов) мозга, как описанные выше региональные факторы.

5. Факторы межполушарного взаимодействия. Данные факторы обеспечивают закономерности совместной работы левого и правого полушарий мозга и связаны со структурами мозолистого тела и других срединных комиссур.

СЛУХОВА АГНОЗІЯ

Слухова агнозія - розлади слухового гнозису, які виявляються у порушенні фонематичного слуху, здатності розрізняти мовленнєві або немовленнєві звуки, неспроможності впізнавати знайомі мелодії та порушенні музичного слуху. Слухові агнозії зумовлюють вторинну афазію.

 

Мовленнєва акустична (сенсорна) агнозія - порушення фонематичного слуху, яке виявляється від труднощів розуміння близьких фонем, складних слів і мовлення у швидкому темпі до повного нерозуміння мовлення рідною мовою (мовлення сприймається як набір звуків без змісту); порушення письма під диктовку та читання уголос. Як вторинні розлади розвивається сенсорна афазія.

Виникає унаслідок уражень скроневої кори лівої півкулі головного мозку.

 

Слухова агнозія - невпізнавання звичайних природних і побутових звуків і шумів (шум дощу, звук зачинення дверей, шурхіт паперу, голоси тварин), порушення слухової пам'яті на немовленнєві звуки. Переважно виявляється грубими порушеннями мовленнєвого слуху, розладами впізнавання як слів, так і складів, послабленням слухової уваги та неспроможністю зосередитися на мові.

Виникає унаслідок уражень скроневих відділів кори правої півкулі головного мозку.

 

Аритмія - порушення впізнавання та відтворення ритму: за наявності ураження скроневої кори лівої півкулі порушується аналіз і синтез структури ритму, правої півкулі - сприймання структурної цілісності ритму загалом.

 

Амузія - неспроможність впізнавати знайому або щойно почуту мелодію, часто неприємні відчуття під час прослуховування звуків.

Виникає унаслідок ураження скроневих відділів правої півкулі.

 

Порушення інтонаційного мовлення - нерозуміння інтонацій мовлення інших, безінтонаційність, монотонність невиразність власного мовлення.

Виникає унаслідок ураження скроневих відділів правої півкулі.

 

РОЗЛАДИ МОВЛЕННЯ

 

Сенсорна афазія – порушення фонематичного слуху внаслідок неспроможності розуміння звукового складу слів: нездатність розуміти одночасно мовлення кількох осіб чи прискорене мовлення; нерозуміння усного мовлення, нерозрізнення фонем загалом і відсутність спонтанного мовлення (виражені розлади); труднощі писання під диктовку; вторинні порушення інших видів мовлення.Виникає унаслідок ураження задньої третини скроневої кори лівої півкулі головного мозку (див. рисунок), 41, 42 та 22-ге поля.

 

Акустико-мнестична афазія - порушення слухомовної пам'яті: труднощі розуміння нездатність підібрати потрібні слова, писати під диктовку; неспроможність запам'ятати навіть незначну кількість мовного матеріалу; намагання компенсувати порушення мовлення інтонаціями та жестами.Виникає унаслідок ураження середніх відділів лівої скроневої кори (21-ше та частково 37-ме поля).

 

Оптико-мнестична афазія - труднощі називання предметів та їхніх зображень унаслідок порушення системи зв'язку між зоровим образом предметів та їхнє найменуванням за відсутності проблем під час називання дії. Виникає унаслідок ураження задньонижніх відділів скроневої кори лівої півкулі головного мозку (нижні відділи 21-го та 37-го полів).

 

Аферентна моторна афазія - порушення кінестетичної аферентації відчуття від артикуляційного апарату: порушення вимови слів, заміна звуків унаслідок труднощів диференціації схожих артикуляцій; хворі розуміють власні помилки, але не можуть їх корегувати. Виникає внаслідок ураження нижніх відділів яостцентральної кори лівої півкулі головного мозку (40-ве поле).

 

Семантична афазія - порушення розуміння логіко- граматичних конструкцій (брат батька, батько брата), часових конструкцій (не розуміють до, після, під час) і конструкцій просторових зв'язків (нерозуміння змісту слів над, під, ліворуч, праворуч) унаслідок дефектів семантичного аналізу та синтезу; поєднується з акалькулією розладами просторового мислення та конструктивного праксису. Виникає внаслідок ураження третинної кори тім’яно- скронево-потиличних відділів лівої півкулі (37-ме та частково 39- те поля).

 

Динамічна афазія - дефекти внутрішнього мовлення, планування мовлення; порушення зв'язного усного та писемного активного мовлення, загальна мовленнєва аспонтанність; труднощі актуалізації слів для позначення дій; відносно збережене повторення та автоматизоване мовлення, читання та письмо під диктовку; неспроможність продукувати асоціації; труднощі актуалізації дієслів більш виражені, ніж іменників.Виникає внаслідок ураження середньо- і задньолобних відділів кори лівої півкулі головного мозку (9, 10 і 46 поля).

 

Еферентна моторна афазія - розлади мовлення, спричинені порушеннями кінетичної організації мовлення. Виникає внаслідок ураження нижніх відділів премоторної кори лівої півкулі головного мозку (44 та частково 45 поля Брока)

 

РОЗЛАДИ УВАГИ

 

Нейропсихологічні синдроми розладів уваги поділяють на модально-специфічні та модально-неспецифічні розлади.

Модально-специфічні розлади уваги - парціальні порушення уваги певної модальності (зорової, слухової, тактильної) за відсутності змін інших характеристик і аспектів уваги. Виявляються у формі специфічних нейропсихологічних синдромів: зорова неуважність, слухова неуважність, тактильна неуважність, рухова неуважність.

Виникають унаслідок ураження кіркових зон відповідних аналізаторів.

Зорова неуважність - ігнорування лівої частини зорового простору у випадку одночасного надходження зорових стимулів з обох боків. Хворі "не помічають" предметів, які розташовані ліворуч; описують лише зображене в лівій половині малюнка; змальовують лише ліву половину картинки. Часто є першими виявами розладу зорового гнозису.

Виникає унаслідок ураження тім'яно-потиличних відділів кори правої півкулі головного мозку.

Слухова неуважність - у випадку одночасного подання аудіальних стимулів в обидва вуха ігнорується інформація, яка надходить у ліве вухо. Ті ж звуки, які подаються окремо на ліве та на праве вухо, сприймаються нормально.

Виникає унаслідок ураження скроневої кори правої півкулі головного мозку.

Тактильна неуважність - у випадку одночасної тактильної стимуляції симетричних ділянок лівої та правої рук ігнорується ("не помічається") доторкання до лівої руки. Ізольовані доторкання (окремо - до лівої руки, окремо - до правої) визначаються правильно.

Виникає унаслідок ураження тім'яних відділів кори правої півкулі головного мозку.

Рухова неуважність - у процесі одночасного виконання ів лівою рукою та правою ліва рука через деякий час підключається", а хворий, не помічаючи цього, продовжує 11 кону вати рухи правою рукою. Під час виконання рухів окремо лівоюта окремо правою рукою рухи не порушуються.

Виникає унаслідок ураження премоторної ділянки правої півкулі головного мозку.

Модально-неспецифічні розлади уваги (послаблення, звуження обсягу уваги, зниження концентрації, труднощі проведення уваги, виснаження, лабільність концентрації уваги) належать до структури більшості психічних розладів різної етіології. Особливості вияву модально-неспецифічні'Х розладів уваги зумовлені локусом ураження мозку.

Ураження на рівні довгастого та середнього мозку виснажливість, звуження і розлади концентрації уваги виявляються у всіх видах діяльності; виражені розлади мимовільної уваги; довільна увага збережена; ефект компенсації порушень уваги за наявності високої мотивації до певної діяльності.

Ураження на рівні діенцефальних відділів і лімбічної системи - більш виражені розлади уваги, які виявляються у нестійкості, неспроможності зосередитися; менш виражений мовний контроль уваги; розлади довільної регуляції уваги.

Ураження на рівні медіобазальних відділів лобних і скроневих часток мозку - виражені розлади довільної уваги; патологічне посилення мимовільних виявів уваги: безконтрольна реактивність сприяє посиленню й вивільненню рефлекторних реакцій орієнтування ("параліч психічного погляду" – очі супроводжують рухомий предмет, неможливо відвести погляд за бажанням); не діє мовний контроль уваги.

 

Префронтальний синдром.

функції цілепокладання та програмування, порушення загальної поведінки, організації особистості хворого (поведінка стає спонтанно-імпульсивною, стереотипні реакції на будь-які подразники, в мові та діях багато штампів, порушення довільної мотивації та діяльності в цілому, викривлення мотиваційних процесів та функцій цілепокладання. Ейфорія та депресія. В руховій області регуляторна апраксія, динамічна афазія,адинамія пізнавальної діяльності, інертність, ригідність психічної активності, порушення мнестичної діяльності у вигляді псевдо агнозії

 

Префронтальний базальний лобний;- збідніння та неадекватність емоційної сфери, порушення памяті та інтелекту.

Права півкуля Анозогнозія (знання проявів свогозахворювання за відсутності цілісної уяви про хворобу та переживання її); благодушність, ейфорія, інколи - розгальмованість афективної сфери; відсутність реакцій на “'неуспіх"; монотонність і неадекватність емоційних реакцій.

Ліва півкуля Загальний депресивний фон настрою, не

зумовлений переживанням власне хвороби, інколи - негативізм, агресивність лабільного характеру; монотонність і неадекватність емоційних реакцій.

 

Префронтальний медіальний - Дезорієнтація в місці, часі, власному захворюванні та власній особистості; “польова поведінка".Розлади пам’яті

Права півкуля Виражені конфабуляції корелюють із розгальмованістю мовлення; розлади суб'єктивних параметрів часу.

Ліва півкуля Менш виражені конфабуляції (можливо, внаслідок загальної інактивності), дефіцит запам'ятовування

Тактильна неуважність

Під час одночасної тактильної стимуляції симетричних ■ ділянок лівої та правої половин тіла ігнорується інформація, яка ' надходить від лівої половини тіла; у разі тактильної стимуляції [лише лівої або ж лише правої руки інформація сприймається!нормально.

 

Враховують:

• швидкість впізнавання/виконання завдання;

• відповідність впізнавання/виконання завдання;

• рівень складності завдання.

 

Слухова неуважність

Під час дихотомічного прослуховування (проба Д.Кімуро) ігнорується інформація, яка надходить у ліве вухо; ті ж звуки, подані на ліве і праве вухо окремо, сприймаються нормально.

 

Враховують:

2. швидкість виконання завдання;

3. відповідність виконання завдання;

4. правильність, чіткість і злагодженість рухів;

5. рівень складності завдання.

 

Конструктивний праксис

1. Скласти з паличок за зразком фігури (квадрат, трикутник, ламану).

2. Намалювати за. вербальною інструкцією (ромашку, стіл, зірку, дерево).

3. Перемалювати три об'ємні геометричні фігури.

4. Обвести контур фігури.

Динамічний праксис

1. Проба “кулак - долоня - ребро” виконується за наочним прикладом.

2. Відтворення графічного стереотипу: заповнити рядок серіями букв чи цифр (оооООоооООоооОО; ІІІХХХХІІІХХХХ; СеСеСеСеСеСе).

Праксис пози

1. Відтворити/скопіювати положення кисті.

2. Скопіювати положення однієї руки на іншу.

3. Скопіювати позу тіла.

4. Реципрокна координація.

5. Рухи погляду

6. Фіксація погляду.

7. Рух погляду (за інструкцією, за рухомим об'єктом). Оральний праксис

1. Праксис губ (витягування у трубочку, в усмішку).

2. Праксис язика (підняти, праворуч, ліворуч, у трубочку).

3. Праксис щік (надути, втягнути).

4. Праксис м'язів обличчя (насупити брови, підняти брови, зробити гримасу).

5. Символічні оральні рухи (посвистіти, покладати язиком, показати, як плюють, показати, як цілуються).

Рухова неуважність

Під час одночасного виконання рухів лівою і правою рукою ліва рука через деякий час “виключається” із руху.

Враховують:

• швидкість виконання завдання;

• відповідність виконання завдання;

• плавність, чіткість і злагодженість рухів;

• рівень складності завдання.

 

Експресивне мовлення

Перший етап дослідження попередня бесіда з досліджуваним, читання уголос та слухомовна пам'ять.

 

Автоматизоване мовлення

1. Перелічити числовий ряд.

2. Полічити від 1 до б; від 7 до 12; від 15 до 20.

3. Назвати місяці року, дні тижня.

4. Розказати короткий відомий з дитинства вірш.

Враховують:

• плавність під час перелічування числових рядів, днів тижня чи місяців;

• дотримання черговості елементів, пропуски їхніх складових;

• персервацїї;

• парафазії.

 

Монологічне мовлення

Пропонують переказати коротке оповідання, яке прочитав експериментатор.

Враховують: можливість самостійного переказу; необхідність додаткових навідних запитань; труднощі підбирання слів, аrраматизм, бідність мовлення, парафазії, побудову речень; осмисленість мовленневого матеріалу.

 

Читання

Лічба

Обсяг і спрямованість дослідження у кожному випадку визначаеться індивідуально. Висновок щодо наявності розладів. ВПФ, нейропсихологічних синдромів і локусу ураження мозку формулюеться на підставі комплексного аналізу всіеї отриманої B процесі дослідження інформації.

 

ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ.

 

Експериментально-психологічне дослідження охоплює ознайомлення з історією хвороби, бесіду з хворим з метою визначення міжособистісного та мовленнєвого контакту, оцінення загального стану досліджуваного та проведення власне дослідження.

 

Темп проведення дослідження – індивідуальний. Залежно від стану хворогоо дослідження може проводитися один раз чи кілька, тривати декілька днів. Тривалість проведення дослідження залежить від працездатності й активності досліджуваного в процесі виконання завдань, труднощів, пов’язаних з веденням роботи. Індивідуальні особливості уваги, імпульсивність, виявлені в процесі дослідження ретельно аналізуються, оскільки мають самостійне топічно-діагностичне значення.

 

Успішність кожного завдання оцінюють за 4-бальною шкалою (0-3). «0» свідчить про відсутність специфічних помилок, пов’язаних із наявністю того симптому, на діагностику якого спрямована проба.

 

Висновок НПД є результатом детального аналізу виконання окремих завдань і структури синдрому взагалі.

 

На сьогодні широко використовують схему НПД запропоновану О. Р. Лурія(1971р).

 

 

НЕЙРОПСИХОЛОГІЯ: ОБ’ЄКТ ТА ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕНЬ.

Нейропсихологія - галузь психологічної науки на межі психології, медицини (нейрохірургії та неврології) і фізіології, що вивчає мозкові механізми вищих психічних функцій на матеріалі локальних уражень головного мозку.

 

Предмет нейропсихології - зв'язок вищих психічних функцій та поведінки із структурами мозку.

 

Центральною проблемою нейропсихології як однієї з наук про мозок є проблема мозкової організації (локалізації) психічних функцій. Давно минули часи, коли психіка розглядалася як щось унітарне й неподільне.

На сьогодні нейропсихологія є галуззю науки, яка надзвичайно бурхливо розвивається. Такий розвиток став можливим завдяки новим неінвазійним високоінформативним методам дослідження мозку та внаслідок актуальності питань щодо мозкового забезпечення та організації психічної діяльності. Нейропсихологічні дослідження нині спрямовані на вивчення як локальних уражень мозку, так і анатомо-фізіологічних основ психічних розладів із метою оптимізації терапії, реабілітації та профілактики.

Нейропсихологічні дослідження сприяли розвитку нових уявлень щодо структури вищих психічних функцій та поведінки, закономірностей психічної діяльності.

 

Завдання нейропсихології:

· Встановлення закономірностей функціонування мозку при взаємодії організму з зовнішнім та внутрішнім середовищем.

· Нейропсихологічний аналіз локальних ушкоджень мозку.

· Перевірка функціонального стану мозку та окремих його структур.

 

Найважливіші здобутки нейропсихології:

· на підставі емпіричних досліджень науково опрацьовано положення про системну будову і динамічну локалізацію психічних функцій;

· розроблено головні принципи структурно-функціональної організації психічних процесів;

· описано механізми й чинники, які лежать в основі організації психічних процесів;

· детально досліджено й вивчено нейропсихологічні синдроми, які виникають унаслідок локальної патології;

· систематизовано дані про зміну інтелектуальних, мнестичних, емоційних, мовних і гностичних процесів за наявності різної локалізації уражень кори головного мозку.