Унія та її наслідки для України – Русі. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Унія та її наслідки для України – Русі.



Литовське князівство виникло в XIII ст. Набираючи потужності, воно скористалося ослабленням сусідніх земель, передусім українсько-білоруських, й почало збільшувати за їхній рахунок власні території. Першим надбанням Литви на українських землях стала Волинь, яка після смерті Юрія-Болеслава 1340 р. перейшла під владу Любарта Гедиміновича. Потім упродовж одного-двох десятиліть під контроль Вільна — столиці Литовського князівства — перейшли також Київщина з Переяславщиною, Чернігово-Сіверщина та Поділля.

підкорення литовськими князями руських земель відбувалося в основному мирно. Здійснювалося воно здебільшого на взаємовигідних умовах: великий князь литовський зобов'язувався обороняти руські землі, вимагаючи натомість від населення покори. Литовці дозволяли місцевій українській знаті обіймати найвищі адміністративні посади. Русинські бояри ставали на службу до великого князя литовського, за що за ними закріплювалися їхні родові землі. На місцях залишалася вся попередня система управління. Збереження традиційного укладу здійснювалося за принципом: «Старого не змінюємо, а нового не впроваджуємо».

Культура русів, які становили 90 % населення держави, справила значний вплив на литовців. Вони переймали від українців та білорусів військову організацію й способи оборони, особливості зведення фортець, традиції господарювання і владарювання. На корінних литовських землях з'явилися руські назви: «намісник», «городничий», «тивун», «конюший», «ключник» тощо. Руська мова стала мовою великокняжого двору й державної канцелярії. Великого поширення з-поміж литовської знаті набувала «руська віра» — так спочатку звалося на Литві православне християнство. Шлюби литовських князів із руськими князівнами сприяли закріпленню руського впливу.

Отже, державна організація та суспільний устрій Литовсько-Руської держави були органічним продовженням державного ладу Київської держави. Велике князівство Литовське до кінця XIV ст. являло собою своєрідну федерацію земель-князівств, у тому числі українських — Київського, Чернігово-Сіверського, Волинського, Подільського.

Зміни в Литовсько-Руській державі сталися з приходом до влади великого князя литовського Ягайла Ольгердовича, який зайняв пропольську позицію. 1385 р. у містечку Крево Ягайло уклав Кревську унію, що передбачала долучення до польської Корони земель Великого князівства Литовського й перехід у католицтво всіх мешканців Литви. Наступного року було укладено династичний шлюб між Ягайлом і польською королевою Ядвігою. Відтоді у Великому князівстві Литовському набирав сили польський вплив, поширювався католицизм.

Із ним розпочалися зміни традиційного укладу на українських землях, зокрема було ліквідовано найбільші українські удільні князівства. Литовсько-руська держава почала втрачати руські традиції, натомість посилювалися польські.

По смерті Вітовта 1430 р. великим князем литовським було проголошено князя Свидригайла Ольгердовича. Він почав здійснювати політику, спрямовану на здобуття Великим князівством Литовським незалежності, спираючися насамперед на українських і білоруських православних феодалів. У відповідь Польща розпочала воєнні дії. Така орієнтація Свидригайла викликала невдоволення литовських феодалів-католиків, і вони з підтримкою Польщі проголосили великим литовським князем брата Вітовта — Сигізмунда. Усунення Свидригайла від влади 1432 р. обурило прихильників князя. Вони відмовилися визнавати владу Сигізмунда, який відновив унію з Польщею. За словами літописця, «князі руські і бояри посадили князя Свидригайла на Велике княжіння Руське». Так було утворено Українсько-білоруську державу, до складу якої ввійшли Київщина, Чернігово-Сіверщина, Волинь, Східне Поділля, Смоленщина, Вітебщина та Полоцька земля.

Олелько Володимирович (1441—1454) та його син Семен Олелькович (1455—1470) продовжували на київському столі політику Володимира Ольгердовича. Окрім Київщини, Переяславщини та Брацлавщини, володіння Олельковичів поширилися на Чернігово-Сіверську землю. Чимало було зроблено для обороноздатності Київської землі, зокрема поновлено укріплення порубіжних замків — Любеча, Остра, Канева, Черкас, Звенигорода тощо. Розгорнулися роботи з реставрації київських храмів: церкви Спаса на Берестові, Успенського собору Печерського монастиря. Семен Олелькович сприяв діяльності вченого гуртка при Софійському соборі. Одначе зміцнення українських князівств суперечило політиці Литви й Польщі. Саме тому відновлені князівства знову було ліквідовано: Волинське 1452 р., по смерті Свидригайла, а Київське — 1471 р., по смерті Семена Олельковича. Землі ліквідованих князівств передавалися литовським намісникам, чим фактично встановлювалося панування чужинців.

невдалі спроби української шляхти зберегти українську державність спричинилися до втрати нею значення провідної верстви українського суспільства.

Запорізька Січ: ознаки самоврядування, зародження козацької

Протодержави та її місце в історії українського державотворення.

Запорозька Січ — військово-суспільний і духовний центр українського козацтва раннього нового часу. Головний осередок нереєстрового Війська Запорозького середини 16 — середині 17 століття. Політично-адміністративний центр держави Війська Запорозького Низового з другої половини 17 — кінця 18 століття. Розташовувалася за дніпровими порогами, в середній течії Дніпра. Протягом раннього нового часу існувало вісім Запорозьких Січей.

Заснування:

Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. За перші десятиріччя XVI ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров'я й обернути більшу частину українського населення на феодально залежне або напівзалежне. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у низов'я Дніпра.

Перші козаки з'явилися на порогах Дніпра наприкінці XV ст. У 1492 році запорозькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорожців узагалі. 1 серпня 1492 року відбувся похід запорозьких козаків у Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського. За морською традицією, заведеною на всіх флотах держав світового співтовариства, якщо немає конкретної дати підписання конкретного документа про створення національних військово-морських сил, то «днем флоту» вважається дата його першої перемоги.

Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст МарцінБельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися по найближчих містах (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків.

Устрій:

Утворення Запорозької Січі було видатною подією… Січ стала для українського народу могутньою підпорою в боротьбі проти феодально-кріпосницького та національного гніту і проти турецько-татарської агресії.

За свідченням Д.Яворницького, існували 8 січей:

Хортицька (1556–1557)

Томаківська (1563–1593)

Базавлуцька (1593–1638)

Микитинська (1639–1652)

Чортомлицька (1652–1709)

Кам'янська (1709–1711)

Олешківська (1711–1734)

Нова (Підпільненська) (1734–1775)

Після жорстокого зруйнування у 1775 р. Запорозької Січі російським царатом певен час існувала ще й Задунайська Січ (1775–1828).

Запорозька Січ була обведена високими валами, на яких був частокіл і зруби, що на них ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені, будинки, де мешкали запорожці. Козацька залога на Запорозькій Січі, що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді це число доходило до 10 тис.) озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа та інші господарські та військові споруди. Січова церква і духовенство перебували під зверхністю Києво-Межигірськоїархимандрії. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя Запорозької Січі, де відбувалися Січові ради тощо. Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці зі своїми товарами. На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосництва. На Запоріжжі панував не феодальний примус, а принцип найму. Панівну верству Запорозької Січі становили не феодали як привілейований стан, а власники рибних промислів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та інших галузей господарства — власники великих зимівників, водяних млинів, чумацьких валок тощо. Цим багатіям протистояла сірома (голота) — маса бідняків, позбавлених засобів виробництва і власного житла. Між цими двома протилежними класовими групами стояв прошарок дрібних власників. Із середовища багатого козацтва виходила правляча верхівка — старшина, яка зосереджувала у своїх руках адміністративну владу і судову, керувала військом і розпоряджалася фінансами. Вона представляла Запорозьку Січ у зносинах із зовнішнім світом. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у виборах мало право брати участь усе козацтво. Однак, попри це, козацька заможна верхівка в більшості випадків добивалася вигідних для себе ухвал козацької ради. Відзначаючи специфічні риси політичної організації запорозького козацтва, Січ називають «козацькою республікою». Запорозькі козаки становили товариство — громаду, яка поділялася на курені. Найвищим органом влади на Січі була військова козацька рада, у якій брали участь усі козаки. Рада обирала кошового отамана, козацьку старшину, спільно вирішувала найважливіші питання. На Запорозькій Січі діяв козацький військовий суд, який нещадно карав за вбивство товариша, крадіжки у побратимів. Каралися також приведення у Січ жінок, пияцтво під час походів, кривда жінки, зухвалість до начальства тощо. На Запоріжжі при церквах діяли школи, де діти козаків навчалися письма, церковного читання, співу та музики. Ще одним показником розвитку культури на Січі було шанобливе ставлення запоріжців до книги. Звичайно, купувати та дарувати книги могли дозволити собі лише заможні козаки.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 295; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.224.133.198 (0.008 с.)