Політико – адміністративний устрій республіки




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Політико – адміністративний устрій республіки



На визволеній території були ліквідовані органи влади Речі Посполитої. Замість воєводств і повітів створені полки і сотні (полків у різні часи було 36, 26, 165 а пізніше — 10). Виникло нове правління — своєрідний старшинський уряд: військова рада, рада генеральної старшини, полкова і сотенна адміністрації, курінні і городові отамани. Магі­страти і ратуші здобули право самоврядування.

Найвищим органом влади в Українській державі була загальновійськова рада, до участі в якій допускали всіх повстанців. Залежно від складу, порядку скликання та зна­чення питань, обговорюваних на загальновійськових радах, їх називали «чорними» (коли вони збиралися за іні­ціативою рядового козацтва), «генеральними», «явними» (коли в їх роботі, крім козацтва, брали участь пред­ставники магістратів і ратуш, духівництва та ін.). Загальновійськова рада розглядала здебільшого питання війни й миру, відносин з іншими державами, обрання гетьмана, генеральної старшини та генерального уряду, вручення їм атрибутів влади. Рішення ради здійснювалися гетьмансь­кою владою та генеральним урядом.

Другою за значенням владною структурою, створеною Богданом Хмельницьким, була рада генеральної старшини. Вона управляла Україною, охоплюючи різні сфери суспіль­ного життя: цивільну адміністрацію, судочинство, земельні справи, фінанси й т. ін. Раду генеральної старшини скликав гетьман перед кожною загальновійськовою радою, вона готувала її роботу, особливо в тих випадках, коли Хмельницькому потрібна була підтримка у вирішенні складних внутрішньо- і зовнішньополітичних питань

Функції виконавчого органу гетьманської влади вико­нував генеральний уряд. Його обирали разом з гетьманом на військовій раді. До складу генерального уряду входили генеральні старшини: генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний підскарбій, гене­ральні осавули, хорунжі та бунчужні

На чолі полку стояв полковник, який здійснював керівництво округою за допомогою полкової адміністрації: обозного, писаря, осавула, хорунжого. Сотню очолював сотник

Суд і судочинство, соціально – економічний устрій

В цей період на території України склалася своєрідна правова система. Зберегли свою силу Литовські статути, Маг­дебурзьке право та інші правові джерела, що діяли до 1648.

З'явилося й нове джерело права — гетьманські універсали, що були актами вищої виконавчої влади, обов'язковими для всього населення України.

Фінансова система та податки

Усі витрати гетьманської адміністрації здійснювалися, як правило, за рахунок селян, ремісників і купців (по­датних станів), а також частково рядових козаків. Прибутки української шляхти, козацької старшини, православ­ного духовенства залишалися незайманими. Існували, зок­рема, такі види податей: «стації», «подимна подать», «побор». Їх сплачували селяни і міщани. Крім того, міщани сплачували ще й внутрішнє мито за право торгувати. З тих, хто виробляв спиртні напої, стягувалася так звана показенщина.

Найважливішими джерелами фінансових надходжень були: 1) земельний фонд гетьманського управління, частина якого продавалася, поповнюючи вирученими при цьому коштами скарбницю; 2) промисли, винокурні, шинки і млини, що здавалися в оренду; 3) митні збори від зовнішньої торгівлі, 4) плата за користування судом і ратушею, штрафи.

Економічна політика Б. Хмельницькою реалізовувалася через бюджет, який ще був не досить розвинутим. Він не складався заздалегідь і ніким не затверджувався Його доходні та видаткові статті визначалися потребами й можливостями моменту, а також завданнями визвольної війни.

Військо та зовнішня політика Козацької республіки

Б. Хмельницький став творцем української армії, яка нічим не поступалася її європейським аналогам, багато в чому й перевершувала їх. Гетьман, зокрема, запровадив ряд новацій в організації війська, тактиці ведення бою, домігся створення низки допоміжних служб. З його ім'ям пов'язано створення козацької кінноти та артилерії як родів військ. Він збагатив фортифікаційне мистецтво, активно застосував такий популярний серед козаків бойовий порядок, як табір.

Збройні сили України виступали як самостійна, неза­лежна від інших урядових структур інституція, для них були притаманні деякі елементи самоуправління. Форму­валися вони з представників різних соціальних верств на­селення, тобто є підстави стверджувати про їх загальностановий характер.

Українська держава вже в перший рік свого існування здобула широке міжнародне визнання. Гетьман установив дипломатичні контакти і Росією, Кримом, Туреччиною, Польщею, Трансільванією, Молдавією. В наступні роки уряд Б. Хмельницькою визнали Венеція, Валахія, Швеція та інші країни. Незважаючи на політичну протидію шляхетської Польщі та її союзників, Україна закріпилася на міжнародній арені як суверенна, незалежна держава.

Таким чином, у процесі створення державних органів влади Б. Хмельницький спирався, безперечно, на традиції Запорозької Січі та реєстрового козацтва. Проте це не було механічним перенесенням суспільно-політичних та військових структур, що існували на Запорожжі, на новий грунт. Ситуація, що склалася на політичній арені в цей період, вимагала внесення певних змін у справу державно­го будівництва. Тому, наприклад, гетьман поступово відмовився від скликання загальновійськових рад як надто громіздкого та малоефективного інструмента законодавчої влади. Відповідно до структури адміністративного поділу істотно ускладнилася система судових органів, які дедалі ширше використовували законодавчі акти Литовської дер­жави, Магдебурзького права. Не викликає сумніву й той факт, що Б. Хмельницький планував зробити свою владу спадковою, а це також суперечило демократичним звичаям і традиціям українського козацтва.

Переяславська Рада та «Березневі статті»: загальна характеристика, оцінка та проблеми розбудови держави.

Перея́славська рáда 1654 року — загальна військова рада, скликана гетьманом Богданом Хмельницьким у місті Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Військом Запорізьким та Московською державою.

Передумови

· У січні 1648 року на Запоріжжі розпочалося масштабне антипольське повстання під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Повстанці отримали низку перемог над урядовими військами Речі Посполитої, їх підтримали народні маси, розраховуючи на збільшення козацького реєстру (який утримувався коштом державної скарбниці), послаблення польського панського гніту, утисків з боку євреїв — керуючих маєтками, а також відновлення позицій православної церкви на своїх землях.

· Однак здобута Б.Хмельницьким автономія опинилась затиснутою між 3-х великих держав Східної Європи: Річчю Посполитою, Османською імперією, Московським царством.

· Проголосити незалежність він не міг, бо був лідером повстання, але не мав права стати легітимним монархом, і такої кандидатури серед лідерів повстання не було.

· Економічна і людська база Б.Хмельницького — відсталі Київське, а періодично також Брацлавське і Чернігівське воєводства. Вести тривалу війну в таких умовах було неможливо.

· Єдиний союзник — кримський хан — не був зацікавлений в остаточній перемозі козаків.

Отже, первісно Хмельницький намагався побудувати автономне утворення в межах Речі Посполитої, просив військової допомоги у російського царя і його воєвод, з часом — схилявся до рішення стати васалом Османської імперії, що стало чинником, який вплинув на рішення Земського собору у 1653 р

Наслідки

Згідно з Переяславськими домовленостями між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті 1654. У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б.Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом неодноразово порушували і врешті решт широка автономія українських земель і Запоріжжя звелася протягом 120 років

Оцінки

Оцінка самої Переяславської ради, була і є предметом частих суперечок учених. Справа ускладнюється тим, що оригінальні документи втрачено, збереглися лише неточні копії чи переклади. До того ж російський архіваріус Петро Шафранов доводить, що навіть ці копії сфальсифіковані царськими переписувачами. Загалом пропонувалося п'ять основних тлумачень Переяславської угоди. На думку російського історика права Василя Сергєєвича (помер 1910), угода являла собою персональну унію між Московією та Україною, за якою обидві сторони мали спільного монарха, зберігаючи кожна свій окремий уряд. За істориком Україна продовжувала існувати як незалежна держава після її приєднання до Москви. Проти теорії персональної унії виступив проф. Микола Коркунов. Його аргументи полягали в тому, що найголовнішою умовою персональній унії є абсолютне функціонування єдиного правителя на території об’єднаної держави. У випадку ж з Україною ми маємо приклад, коли влада й надалі здійснюється гетьманською адміністрацією. Як і В. Сергеєвич, М. Коркунов наголошував на тому, що Богдан Хмельницький, навіть після приєднання до Москви, мав право вести закордонні взаємини з державами. Це – васальна залежність, а не персональна унія. Думки М. Коркунова про васальну залежність України від Росії після Переяславської ради підтримав видатний історик Венедикт Мякотин. У 1894 р. автор виступив проти аргументації прихильників теорії персональної унії, зазначаючи, що васальна держава – це правильніше означення України стосовно Москви після 1654 р. Інкорпоративність як основу політики Московської держави, а пізніше Російської імперії визнавав інший історик права А. Алексеєв [4, c.163-164].Інший фахівець із російського права Микола Дьяконов (помер 1919) доводив, що, погоджуючись на «особисте підкорення» цареві, українці безумовно погоджувалися на поглинення їхніх земель Московським царством, і тому ця угода була «реальною унією». Такий історик як українець Михайло Грушевський, вважав, що Переяславська угода була формою васальної залежності, за якої сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу (українців), не втручаючися в її внутрішні справи; українці ж зобов'язувалися сплачувати цареві податки, надавати військову допомогу і т. д. Інший український історик — Вячеслав Липинський — пропонує думку, що угода 1654 р. була не чим іншим, як лише тимчасовим військовим союзом між Московією та Україною.

 

Березне́ві статті́ 1654 року (інші назви — «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорозького», «Переяславські статті») — угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради.

Згідно з цими статтями Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Гетьманський уряд мав право на ведення стосунків з іноземними державами, правда з дозволу царського уряду і не мав права на зносини з Польщею та Туреччиною. Гетьман обирався на козацькій раді пожиттєво, а царя лише повідомляли про результат виборів. Влада Гетьмана поширювалась на всю територію України. Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами. Представники Москви лише мали приймати від них належну їй данину.

При виборах наступних гетьманів приймалися договірні статті, в яких ряд пунктів Березневих статей скорочувався, вводилися нові статті.

Угода розірвана у 30.1.(9.2.) 1667 року Московською державою, що підписала сепаратне Андрусівське перемир'я з Річчю Посполитою.

Зміст статей

· Збір податків на користь царської скарбниці доручалося вести українським урядовцям.

· Установлювалася платня у розмірі:

· військовому писарю та підпискам — 1000 польських злотих;

· військовим суддям — 300 польських злотих;

· судовим писарям — 100 польських злотих;

· польським писарям та хорунжим — 50 польських злотих;

· сотенним хорунжим — 30 польських злотих;

· гетьманському бунчужному — 50 злотих.

· козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, усім полковникам і військовим та полковим осавулам надавалися у володіння млини;

· Установлювалася платня генеральному обозному у розмірі 400 злотих і генеральному хорунжому — 50 злотих;

· Заборонялися дипломатичні відносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем;

· Підтверджувалося право київського митрополита й усього духовенства на маєтності, якими вони володіли;

· Московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 року;

· Передбачалося утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;

· Гетьманський уряд просив установити платню:

· полковим у розмірі 100 єфимків талерів;

· полковим осавулам — 200 польських злотих;

· військовим осавулам — 300 польських злотих;

· сотникам — 100 польських злотих;

· кожному козакові у розмірі 30 польських злотих.

однак це прохання було відкладене до перепису всіх прибутків, які мали надходити до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч козаків;

· у випадку татарських нападів на Україну передбачалося організовувати проти них спільні походи як з боку України, так і Московської держави;

· Гетьманський уряд просив установити утримання для козацької залоги кількістю 400 осіб у фортеці Кодак та для запорожців, виконання цього прохання також було відкладене до окремого рішення. Тут же містилася вимога до гетьмана негайно почати укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч козаків, і після завершення роботи треба було надіслати його до Москви.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.221.159.255 (0.008 с.)