Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Результати індустріалізації УРСР 1920-1930-х років

Поиск

В кінці першої п'ятирічки в Українській РСР підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8 % продукції, республіканського — 20,3 %, місцевого — 9,9 %. З середини 1930-х років все більше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення ВПК.

Кардинально змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством в структурі економіки Української РСР. Різко скоротилися всі види приватної власності. Ліквідовувалися іноземні концесії.

- у 1940 році рівень промислового виробництва збільшився в 7 разів в порівнянні з 1913 р.;

- за обсягами виробництва важкої промисловості Україна обігнала низку розвинених європейських країн: друге місце в Європі з випуску машин (після Великобританії) і друге місце з виплавки чавуну (після Німеччини);

- Україна з аграрної країни перетворилася на індустріально-аграрну. Було ліквідовано безробіття, з'явилися тисячі нових робочих місць.

 

Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150%. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.

Фактично, метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств. Це дозволяло встановити повний економічний контроль влади над громадянами, поширити її політичне панування на економічно самостійне до цього селянство, тобто на практиці реалізувати ідею диктатури влади над усією країною, де селяни складали більш ніж 85% населення. Було відомо, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі, протее партійне керівництво приймало його як належне, мовляв «не розбивши яєць, не підсмажиш яєшні».

Найрадикальніше колективізація відбувалася у сільській місцевості, де вона нагадувала війну режиму проти селянства. Історики називають колективізацію однією з причин Голодомору 1932—1933 років в Україні.

25.«Українське питання» напередодні та в роки Другої світової війни.

Напередодні Другої світової війни українські землі перебували у складі СРСР, Польщі, Чехо-Словаччини, Румунії, які, попри різний соціально-політичний устрій, виявляли однакову схильність до дискримінації українства, протидіяли українській державності.

Роз'єднаність українських земель, що знаходились на перехресті геополітичних інтересів провідних держав-учасниць Другої світової війни, робила Україну досить вразливою для зовнішньої агресії. Водночас українські політичні сили мали надію на певний реванш у боротьбі за свою незалежність. Проте український народ загалом не міг самостійно вирішувати своє національне питання. Його доля була в руках правителів інших держав.

СРСР, Польща, Румунія, Чехо-Словаччина намагалися втримати підпорядковані їм українські землі, та, по можливості, приєднати нові. Англія, Франція, частково — США використовували Україну як геополітичний чинник у своїй дипломатичній грі між Німеччиною та СРСР. Німеччина, яка оголосила боротьбу за життєвий простір, не приховувала своїх претензій на українські землі як одного з важливих чинників реалізації своїх економічних, геополітичних інтересів.

Ще в червні 1933 р. на міжнародній економічній конференції в Лондоні Німеччина виступила з вимогою передати їй українські землі для "раціонального їх використання". Готуючись до Мюнхенської конференції і під час її проведення (вересень 1938 р.) Гітлер представив пакет територіальних претензій до Чехо-Словаччини з боку Угорщини, Польщі, Румунії на території, де проживало українське населення. Після окупації частини чехословацької території та утворення автономії Карпато-України, Німеччина вирішила розіграти "українську карту" за прикладом Судетської області, імітуючи підтримку вимог ОУН щодо соборної України. Французький посол в Німеччині з цього приводу писав міністру закордонних справ Франції 15 грудня 1938 p.: "Що стосується України, то, здається, шляхи і засоби ще не розроблені, але мета вже визначена — створити велику Україну, яка стала б житницею Німеччини. Для цього треба зламати Румунію, переконати Польщу, відняти частину території СРСР. У військових колах вже йдеться про похід на Кавказ і Баку... В оточенні Гітлера подумують про таку операцію, яка б у ширших масштабах повторювала операцію в Судетах: проведення в Польщі, Румунії, СРСР пропаганди за надання незалежності Україні, у відповідний момент дипломатична підтримка та акції з боку місцевих добровольчих загонів. І центром руху стане Закарпатська Україна".

6 січня 1939 р. Гітлер у розмові з міністром закордонних справ Польщі Ю. Беком, а через кілька тижнів міністр закордонних справ Німеччини Й. Ріббентроп наполягали на розгляді питання про Данциг і коридор між Німеччиною та Пруссією, акцентуючи одночасно на вирішенні української проблеми. Польський міністр не приховував, що його держава теж претендує на Радянську Україну і на вихід до Чорного моря. Надалі, у зв'язку з незговірливістю і непоступливістю польського керівництва, Гітлер 3 квітня 1939 р. підписує директиву про підготовку нападу на Польщу, а 11 квітня — "План Вайс" (план військового розгрому Польщі). 28 квітня Німеччина розірвала польсько-німецьку декларацію про ненапад.

Після цього ідеологічний апарат фашистської Німеччини та спецслужби звернули свій погляд на Галичину та деякі інші українські території, що знаходилися під контролем Польщі.

У цей час значно активізувалася ОУН, яка після вбивства в 1938 р. її керівника Є. Коновальця, розпалася на дві частини. Радикальні національні сили, очолювані С. Бандерою, вважали за необхідне створити підпільну армію і вести боротьбу за незалежність України, орієнтуючись на західні країни. Прихильники А. Мельника вважали, що створення підпільної армії може викликати каральні заходи з боку Німеччини.

У серпні 1939 р. прихильники А. Мельника провели у Римі конференцію, на якій офіційно проголосили його керівником ОУН. 10 лютого 1940 р. прихильники С. Баядери організували конференцію у Кракові, на якій відкинули рішення Римської конференції та оголосили себе законним керівництвом ОУН, назвавши себе ОУН—Р (революціонери) або ОУН—Б (бандерівці). Прихильників А. Мельника почали називати ОУН—М (мельниківцями). Цей розкол ослабив загальний рух за національну незалежність.

Пізніше, у березні 1941 р. ОУН—Б провела ще одне зібрання своїх прихильників, у постанові якого зазначалося, що ОУН бореться за суверенну об'єднану Українську державу, за звільнення "поневолених Москвою народів Східної Європи та Азії, за новий справедливий лад на руїнах Московської імперії СРСР". Орієнтація керівництва ОУН на Німеччину, на боротьбу з СРСР, як пише один з відомих теоретиків українського націоналізму Ю. Пундик, випливала з тогочасного погляду всього українського загалу, з його надій на те, що в конфлікті з СРСР Німеччина неминуче змушена буде визнати український фактор і національні прагнення українців. Виходячи з цього, всі зусилля Проводу ОУН, як зазначалось в меморандумі ОУН у квітні 1941 p., були "направленні на переконання німецького уряду... офіційно визнати самостійність і соборність України й допустити українців до війни проти СРСР як рівнорядних партнерів Німеччини".

Уже після нападу Німеччини на Польщу абвер (військова розвідка Німеччини) отримав наказ влаштувати під виглядом "повстання" в українських і білоруських районах масову різанину серед проживаючих там поляків і євреїв, а потім розпочати формування "незалежного українського об'єднання". 10 вересня 1939 р. гітлерівське керівництво поширило звернення до населення Західної України, в якому йшлося про плани створення "незалежної держави" під протекторатом Німеччини. Ця ідея простежується в кількох документах фашистської Німеччини, в яких йшлося про розчленування "російського простору на 4 держави": розширену в східному напрямі Фінляндію, розширену за рахунок білоруських земель Балтію, самостійну Україну, Кавказ як федеративні держави під німецьким управлінням.

29 квітня 1941 р. була протокольно представлена організаційна структура економічного розділу плану "Барбаросса" під кодовою назвою "Ольденбург". Для реалізації плану затверджувалося чотири інспекції, в тому числі дві інспекції по Україні, які охоплювали всі її великі міста.

В оточенні Гітлера побутували різні погляди щодо поведінки Німеччини на окупованих територіях. Рейхсляйтер Розенберг зі своїми прибічниками вважав за доцільне давати обіцянки у сфері культури, виявляти повагу до історичної свідомості українців, навіть дозволити університет у Києві. Натомість рейхсмаршал Герінг переконував, що Німеччина повинна передусім забезпечити собі прожиток за рахунок України, а все інше — не головне. У листі до Муссоліні від 21 червня 1941 р. Гітлер писав:

"Передусім я сподіваюся, що нам... вдасться забезпечити в Україні на тривалий час загальну продовольчу базу. Вона послужить для нас постачальником тих ресурсів, які, можливо, знадобляться нам в майбутньому". Все цинічнішими ставали плани нацистської верхівки після перших успіхів на німецько-радянському фронті. На нараді в ставці 16 липня 1941 р. Гітлер так "обґрунтував" необхідність запровадження нового адміністративно-територіального розподілу на окупованій території: "Тепер перед нами стоїть завдання: розрізати територію цього величезного пирога так, як це нам потрібно, з тим, щоб зуміти, по-перше, панувати над нею; по-друге, управляти нею; по-третє, експлуатувати її".

Стосовно населення СРСР він був ще категоричнішим: "Якщо ми будемо навчати росіян, українців, киргизів читати і писати, то згодом це обернеться проти нас. Освіта дасть більш розвиненим з них можливість вивчати історію, оволодіти історичним досвідом, а звідси — розвивати політичні ідеї, які не можуть не бути згубними для наших інтересів... Не можна, щоб вони знали більше, ніж значення дорожніх знаків. Навчання в галузі географії може бути обмежене однією-єдиною фразою — "столиця рейху — Берлін". Математика і все інше подібне абсолютно не потрібні".



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 379; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.191.238.6 (0.007 с.)