Сутність, мета та основні напрямки і форми державного регулювання цін.

Державне регулювання цін являє собою діяльність держави, спрямовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який забезпечував би рентабельну діяльність суб’єктів господарювання, паритет цін різних галузей народного господарства, реальність заробітної платні, стійкість валюти та інші економічні параметри в державі. Державне регулювання цін — це не разовий акт встановлення рівня цін, їх динаміки і співвідношення, а комплекс заходів щодо активізації всіх ціноутворюючих факторів.

Метою державного регулювання цін в Україні на сучасному етапі розвитку економіки є:

- забезпечення такого співвідношення між монополією та конкуренцією, яке не призводило б до руйнівних наслідків для економіки; здійснення соціальної політики держави та захист окремих верств населення;

- стримування інфляційного підвищення цін через запровадження заходів, які усували б причини його виникнення;

- соціальний захист населення, тобто диференційований підхід до встановлення чи змін роздрібних цін на окремі товари або послуги. Це здійснюється з урахуванням ролі товарів у формуванні реальних доходів населення шляхом забезпеченості продуктами різних груп і верств населення, які мають різний рівень доходів. Такі заходи можуть передбачати надання пільг на житлово-комунальні послуги, проїзд у транспорті тощо;

- формування нового попиту населення та культури споживання завдяки встановленню знижених цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації яких держава прагне збільшити;

запобігання споживанню соціально шкідливих товарів або тих, що можуть загрожувати життю та здоров'ю людини.

У цілому світова практика господарювання довела, що державне регулювання цін може включати заходи законодавчого і судового характеру, адже водних випадках ціноутворення в Україні регламентується законами Верховної Ради та розпорядженнями державних і місцевих органів влади, в інших - ті чи інші спірні питання вирішуються в судовому (арбітражному) порядку.

Основними напрямками державного регулювання цін в Україні можна назвати наступні:

1) розмежування повноважень центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів АРК(Крим), обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, виконавчих органів міських рад в сфері ціноутворення;

2) антимонопольне регулювання цін на продукцію виробничо-технічного призначення;

3) декларавування цін.

Можна виокремити наступні напрямки прямого втручання держави в процес ціноутворення:

1. Загальне заморожування цін (в умовах надзвичайного інфляційного розвитку економіки) чи заморожування цін на окремі групи товарів.

2. Встановлення фіксованих цін і тарифів.

3. Встановлення меж можливого зростання ціни за певний період часу чи граничного рівня ціни, тобто Макс. Чи мін. Рівня ціни, вище чи нижче якого ціна не може змінюватись.

4. Встановлення граничного нормативу рентабельності.

5. Встановлення граничних розмірів постачальницько-збутових і торгівельних надбавок, націнок.

6. Декларування цін. За рішенням виконавчої влади може вводитися декларування оптових (відпускних) цін на окремі товари. При цьому всі суб’єкти підприємницької діяльності, що виробляють і реалізують таку продукцію, зобов’язані подати в органи ціноутворення декларації щодо застосовуваних цін для реєстрації.

7. Встановлення рекомендаційних цін для найважливіших видів продукції. (Якщо ціна перевищує рекомендований рівень, то може бути застосоване прогресивне оподаткування прибутку від реалізації даних товарів).

До форм непрямого регулювання цін також можна віднести різні заходи й програми, що розробляються державними органами:

створення умов для розвитку здорової конкуренції та підприємництва. Так, для підвищення ефективності виробництва підприємств природних монополій урядом України намічено постійно проводити аналіз обґрунтованості витрат монополістів, організовувати торги із закупівлі продукції, використовуваної підприємствами природних монополій;

розроблення спеціальних урядових програм з розвитку вироб­ництва товарів народного споживання, розширення послуг, що надаються населенню, збільшення житлового будівництва за рахунок державних бюджетних асигнувань;

державне фінансування досліджень з розроблення і створення нових видів продукції;

державне стимулювання залучення в країну іноземних інвестицій, створення спільних підприємств;

ефективне використання митних тарифів, пільгових митних тарифів для стимулювання товарної інтервенції з тих видів продукції, на яку у країні існує дефіцит чи яка призначена для соціально незахищених груп населення.