Договори, що засновують міжнародні класифікаційні системи

Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію

Вперше національна класифікаційна система була ухвалена в 1831 р. в патентному відомстві США, потім в 1877 р. - в патентному відомстві Німеччини і в 1880 р. - у відомстві Великобританії. Початкова система простої реєстрації патентних заявок була поступово замінена системою експертизи патентних заявок, в ході якої заявки порівнювалися з існуючими національними патентними документами.

Наступним кроком стало включення до процесу експертизи патентних заявок розгляду так званого загального стану техніки в даній області, тобто включення документів, опублікованих іншими країнами. Для цілей експертизи цього типу відомства з промислової власності були зобов'язані проводити пошук серед величезного числа документів, присвячених конкретній тематиці. Однак довгий час класифікаційні системи різних країн суттєво різнилися між собою.

Потреба в єдиній міжнародній класифікаційній системі для вирішення цих питань ставала все більш і більш очевидною. Багато років міжнародної співпраці, починаючи з 1956 р., під егідою Ради Європи і Всесвітньої організації інтелектуальної власності привели до того, що в 1971 р. була укладена Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію (МПК). До неї були внесені поправки в 1979 р. Угода зазвичай іменується скорочено Угодою про МПК.

Угода відкрита для держав - учасниць Паризької конвенції. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні здаватися на зберігання генеральному директору ВОІВ.

Угодою засновується Міжнародна патентна класифікація (МПК), яка підрозділяє всю область техніки на вісім основних розділів, 20 підрозділів, 118 класів, 624 підкласи і понад 67 тисяч груп (з яких приблизно 10% - основні групи, а інші - підгрупи). Кожній рубриці привласнений символ, що складається з арабських цифр букв латинського алфавіту.

Класифікація необхідна для пошуку патентних документів з метою визначення попереднього рівня техніки. Такий пошук необхідний як органам, що видають патенти, так і потенційним винахідникам, науково-дослідним установам і всім, хто має справу із застосуванням або розвитком техніки.

Відповідно до статті 4 Угоди класифікація носить виключно адміністративний характер. Кожна країна - учасниця Спеціального союзу має право використовувати класифікацію або як основну, або як додаткову систему.

Хоча учасниками Страсбурзької угоди є лише 47 держав, фактично МПК використовують патентні відомства більше 100 держав, чотири регіональні відомства і Міжнародне бюро ВОІВ відповідно до Договору про патентну кооперацію (РСТ).

Для підтримки МПК на рівні сучасних вимог вона постійно переглядається, і раз в п'ять років публікується нова редакція. Перегляд здійснює Комітет експертів, встановлений Угодою. Всі держави-учасники є членами Комітету експертів.

В рамках Угоди про МПК започаткований Союз, у якого є Асамблея. Всі країни - члени Союзу є членами Асамблеї. Одною з найважливіших задач Асамблеї є ухвалення двохрічної програми і бюджету Союзу.

За станом на 15 січня 2001 р. учасниками цієї Угоди були 47 держав.

Ніцька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків

Ніцька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків є багатостороннім міжнародним договором, підписаним 15 червня 1957 року. Вона вступила в силу 8 квітня 1961 р., була переглянута в Стокгольмі 14 червня 1967 р. і в Женеві 13 травня 1977 р. Текст після цього останнього перегляду називається «Женевський акт», до тексту якого в 1979 р. були внесеш поправки.

Угода відкрита для держав - учасниць Паризької конвенції.

Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні здаватися на зберігання генеральному директору ВОІВ.

Відповідно до Ніцької угоди міжнародна класифікація включає перелік класів, супроводжуваний при необхідності пояснювальними записками, і алфавітний перелік товарів і послуг, що вказує клас, до якого належить кожний товар або послуга. Обидва переліки- час від часу змінюються і доповнюються Комітетом експертів, в якій представлені всі договірні держави.

Ніцька класифікація існує як на англійській, так і на французькій мові, причому обидва тексти є автентичними. Зараз є також офіційні тексти або офіційні переклади Ніцької класифікації на інших мовах.

Кожна країна Ніцького союзу має право застосовувати Ніцьку класифікації або як головну систему, або як допоміжну систему, маючи на увазі, що країни Ніцького союзу вільні у виборі Ніцької класифікації товарів і послуг в якості єдиної класифікації, яка використовується з метою реєстрації знаків або в збереженні існуючої національної системи класифікації товарів і послуг, а Ніцьку класифікацію використовувати як додаткову класифікацію, яка буде також указуватися в офіційних публікаціях знаків.

За станом на 15 січня 2001 р. учасниками Ніцької угоди були 65 держав.

Хоча учасниками Ніцької угоди є лише 60 держав, фактично класифікацію використовують відомства з товарних знаків більше 140 держав, а також Міжнародне бюро ВОІВ, Відомство Бенілюксу з товарних знаків, Африканська організація інтелектуальної власності і Відомство по гармонізації внутрішнього ринку (по товарних знаках і промислових зразках) Європейського співтовариства.

Віденська угода про заснування Міжнародної класифікації образотворчих елементів знаків

Віденська угода про заснування Міжнародної класифікації образотворчих елементів знаків була ухвалена 12 червня 1973 р. на Дипломатичній конференції у Відні. Угода вступила в силу 9 серпня 1985 р. Угода відкрита для держав - учасниць Паризької конвенції. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні здаватися на зберігання генеральному директору ВОІВ.

Угода тісним чином пов'язана з іншими класифікаційними документами, зокрема з Ніцькою угодою про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків і Страсбурзькою угодою про Міжнародну патентну класифікацію.

Угодою засновується класифікація для знаків, які включають образотворчі елементи або складаються з них. Класифікація складається з 29 категорій, 144 груп і 1569 підгруп, згідно з з якими вкрай детально класифікуються образотворчі елементи знака.

Полегшення проведення попереднього пошуку, будучи головною метою Міжнародної класифікації, не чинить, згідно з самою Угодою, ніякого впливу на об'єм охорони, що надається знаку. Проте держави на свій розсуд мають право надати Класифікації правову компетенцію, що виходить за межі простих адміністративних можливостей, що надаються Угодою.

Держави - члени Союзу мають право застосовувати Міжнародну класифікацію або як основну, або як допоміжну систему. Іншими словами, у них є вибір: розглядати Міжнародну класифікацію як єдину використовувану класифікацію або застосовувати її разом з національною класифікацією.

Міжнародна класифікація містить не тільки підгрупи, але і додаткові підгрупи, призначені для образотворчих елементів, які вже охоплені основними підгрупами, але які вважається доцільним згрупувати згідно з певним критерієм для полегшення пошуку.

В такій специфічній області, як знаки, вже існує Міжнародна класифікація товарів і послуг, створена Ніцькою угодою 1957 р. Необхідно відрізняти Віденську Класифікацію, яка класифікує знаки за їх образотворчими елементами, від Ніцької Класифікації, що класифікує знаки за товарами і послугами.

Угодою створений Комітет експертів для внесення поправок і доповнень до Міжнародної класифікації. Комітет складається з представників країн - членів Союзу.

За станом на 15 січня 2001 р. до Угоди приєдналися 17 держав.

Віденську класифікацію використовують патентні відомства принаймні ЗО держав, а також Міжнародне Бюро ВОІВ, Відомство Бенілюксу по товарних знаках і Відомство по гармонізації внутрішнього ринку (по товарних знаках і промислових зразках) Європейського співтовариства.

Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків

Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків є багатостороннім міжнародним договором, який був підписаний 8 жовтня 1968 р. Вона вступила в силу 27 квітня 1971 р. Угода відкрита для держав -учасників Паризької конвенції.

Угода складається з трьох частин:

1) переліку класів і підкласів;

2) алфавітного переліку товарів, до якого включені промислові зразки;

3) пояснювальних записок.

Кожна країна може надати класифікації юридичні наслідки, які вона вважає необхідними. Зокрема, Локарнська класифікація не зв'язує країни Локарнського союзу стосовно характеру і об'єму охорони, що надається зразкам в цих країнах.

Передбачено, що кожна з країн Союзу резервує своє право застосовувати Локарнську класифікацію як основну, або допоміжну систему. Це означає, що країни Локарнського союзу мають вибір, прийняти Локарнськую класифікацію* як єдину класифікацію, вживану для промислових зразків, або зберегти існуючу систему національної класифікації промислових зразків і використати Локарнську класифікацію як допоміжну.

За станом на 15 січня 2001 р. до Угоди приєдналися 39 держав.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)

Зародження Всесвітньої організації інтелектуальної власності сходить до 1883 р. Цей рік ознаменувався появою Паризької конвенції про охорону промислової власності -першого важливого міжнародного договору, покликаного допомагати людям однієї країни одержувати в інших країнах охорону своїх інтелектуальних витворів у формі прав промислової власності, а саме винаходів, (патентів), товарних знаків і промислових зразків.

Всесвітня, організація інтелектуальної власності (ВОІВ) представляє собою міжнародну організацію, до задачі якої входить сприяння створенню гарантій того, що права творців і власників інтелектуальної власності будуть охоронятися у всьому світі і що винахідники і автори будуть таким чином визнані і винагороджені за свою майстерність.

В 1974 р. внаслідок підписання відповідної угоди з ООН ВОІВ стала спеціалізованою установою системи організацій ООН з мандатом по управлінню питаннями інтелектуальної власності, визнаними державами-членами ООН.

Угода між ООН і ВОІВ визнає, що ВОІВ, в рамках компетенції ООН і її органів веде свою діяльність згідно з основоположними документами, договорами і угодами, адміністративні функції яких вона виконує, щоб сприяти розвитку творчої інтелектуальної діяльності і полегшенню передачі технології, що відноситься до промислової власності в країнах, що розвиваються, з метою прискорення економічного, соціального і культурного розвитку.

ВОІВ розширила свою роль і в 1996 р. з новою силою продемонструвала важливе значення прав інтелектуальної власності в управлінні світовою торгівлею, вступивши до угоди про співпрацю зі Всесвітньою торговою організацією.

ВОІВ адмініструє 23 договори (два з них - спільно з іншими міжнародними організаціями) і виконує насичену і різноманітну робочу програму.

ВОІВ має емблему, яка зображена на рис. 3.

Рис. 3. Емблема ВОІВ

Конвенція, що започатковує ВОІВ, передбачає створення чотирьох різних органів: Генеральна асамблея; Конференція; Координаційний комітет; Міжнародне бюро ВОІВ (або Секретаріат).

Вищим органом ВОІВ є Генеральна асамблея, яка:

1) розглядає і затверджує доповіді і результати роботи Координаційного комітету і доповідає генеральному директору ВОІВ всі питання, що стосуються організації;

2) приймає фінансові правила роботи ВОІВ, схвалює двохрічний бюджет по витратах, загальний для всіх союзів;

3) затверджує заходи, що пропонуються генеральним директором стосовно керівництва міжнародними угодами, спрямованими на забезпечення охорони інтелектуальної
власності;

4) визначає робочі мови Секретаріату, беручи- до уваги практику роботи ООН;

5) визначає, які держави, що не є членами ВОІВ, і які міжурядові і міжнародні неурядові організації можуть бути допущені в якості спостерігачів на різні зустрічі і засідання.

Окрім цього в задачу Генеральної асамблеї входить призначення генерального директора по представленню координаційного комітету.

До складу Генеральної асамблеї входять всі держави, які є членами ВОІВ, і при цьому є членами будь-якого з її союзів.

До складу Конференції входять всі держави, які є членами ВОІВ, незалежно від того, чи є вони членами якого-небудь союзу. Функції Конференції можна розбити на п'ять груп:

1) Конференція представляє собою форум для обміну думками між усіма державами-членами ВОІВ з питань, що стосуються інтелектуальної власності, і в цьому контексті
Конференція може давати будь-які рекомендації з цих питань з належним врахуванням компетенції і автономії окремих союзів;

2) Конференція є органом, який розглядає двохрічні програми співробітництва в цілях розвитку для країн, що розвиваються;

3) Конференція схвалює бюджет для цих цілей;

4) до компетенції Конференції входить прийняття поправок до Конвенції, що заснувала ВОІВ. Пропозиції щодо поправок до Конвенції можуть висуватись будь-якою державою-членом ВОІВ, Координаційним комітетом, або генеральним директором;

5) Конференція, як і Генеральна асамблея, може визначати, які державні організації допускаються в якості спостерігачів на її засідання.

Координаційний комітет є одночасно консультативним органом з питань, що представляють загальний інтерес, і виконавчим органом Генеральної асамблеї і Конференції. Координаційний комітет консультує різні органи союзів і ВОІВ з питань що представляють загальний інтерес для двох або більше союзів або для одного і більше союзів і самої ВОІВ зокрема з питань розхідної частини бюджету загальної для всіх союзів. Координаційний комітет також готує проекти порядків денних для Генеральної асамблеї і Конференції, а також проекти програм і бюджету Конференції.

Міжнародне бюро ВОІВ або Секретаріат очолюються генеральним директором. Число його постійних співробітників складає 938 осіб із 95 країн, які набираються згідно з принципами справедливого географічного розподілу, прийнятими в системі ООН.

Діяльність ВОІВ ведеться в трьох основних напрямках:

- реєстраційна діяльність;

- забезпечення міжурядового співробітництва з адміністративних питань інтелектуальної власності;

- програмна діяльність.

До основних функцій ВОІВ належать:

- гармонізація національних законів і процедур в області
інтелектуальної власності;

- надання послуг міжнародним заявникам з набуття прав
інтелектуальної власності;

- обмін інформацією в області інтелектуальної власності;

- надання навчальної підготовки і техніко-юридичної допомоги країнам, що розвиваються, та іншим країнам;

- сприяння урегулювання спорів в області інтелектуальної власності між суб'єктами приватного права;

- методичне освоєння інформаційних технологій в якості інструменту зберігання, одержання і використання цінної інформації в області інтелектуальної власності.

У Конвенції, що засновує ВОІВ, вказується, що членом ВОІВ може стати:

1) кожна держава, яка є членом будь-якого союзу;

2) держава, яка не є членом будь-якого із союзів, але:

- є членом Організації Об'єднаних націй;

- є членом будь-якого спеціалізованого закладу ООН;

- є членом Міжнародного агентства з атомної енергії;

- підписала статут Міжнародного суду;

- була запрошена Генеральною асамблеєю ВОІВ стати членом ВОІВ.

Для того, щоб стати членом ВОІВ, держава повинна здати на зберігання свої ратифікаційні грамоти або документ про приєднання до ВОІВ генеральному директору ВОІВ в Женеві. Держави-члени Паризької або Бернської конвенцій можуть стати членами ВОІВ тільки якщо вони уже пов'язані положеннями або приєднались, у крайньому випадку, до адміністративних положень Стокгольмського (1967 р.) акту

Паризької конвенції або Паризького (1971 р.) акту Бернської конвенції.

Станом на 20 лютого 2006 р. членами Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності стали 183 держави.

Адміністрування міжнародних договорів

Союзи, адміністративні функції яких виконує ВОІВ, ґрунтуються на договорах. Кожний союз складається із держав, які приєднались до даного конкретного договору. Договори діляться на три категорії.

1. До першої категорії належать договори, які створюють міжнародну систему охорони, тобто договори, які є джерелом юридичної охорони, узгодженої між країнами на
міждержавному рівні.

- До другої категорії належать договори, метою яких є практичне забезпечення міжнародної охорони. Ця група забезпечує, щоб кожна міжнародна реєстрація або подача заявки діяли в будь-якій державі, що підписала договір. Послуги, що надаються ВОІВ відповідно до цих договорів, спрощують і скорочують вартість підготовки або подачі окремих заявок у всіх країнах, в яких запитується охорона відносно даного права інтелектуальної власності.

2. Третя категорія включає договори, які створюють
класифікаційні системи, а також процедури для їх
удосконалення і постійного оновлення.

6.3. Міжнародна співпраця в рамках регіональних договорів про інтелектуальну власність

Європейська Патентна Конвенція

Економічна інтеграція країн Західної Європи зажадала створення патентно-правового регулювання для сприяння розвиткові цих процесів і усунення перешкод при одержанні охоронних грамот на об'єкти інтелектуальної промислової власності за кордоном.

Ідея створення європейської патентної системи реалізована

підписанням 5 жовтня 1973 р. у Мюнхені Конвенції про видачу Європейського патенту (Європейська патентна конвенція), що вступила в дію 7 жовтня 1977 р.

Для здійснення процедури видачі Європейського патенту створена Європейська патентна організація, що має адміністративну і фінансову самостійність. її органи: Адміністративна рада і Європейське патентне відомство (ЄПВ). Видачу Європейського патенту здійснює Європейське патентне відомство, а контролює його діяльність Адміністративна рада, що знаходиться в Мюнхені. ЄПВ має філію в Гаазі.

Євразійська патентна конвенція

В зв'язку із припиненням існування СРСР з 1 грудня 1991 р. Державне патентне відомство СРСР (Держпатент СРСР) припинив виконувати свої функції, у зв'язку з чим створилася невизначена ситуація в області охорони промислової власності як в Російській Федерації, так і інших державах - колишніх республіках Союзу РСР. Цим був порушений єдиний патентний простір.

Для виходу з положення, що створилося в області охорони промислової власності, було необхідно створювати міждержавну систему по охороні промислової власності і національні патентні системи в країнах СНД і інших державах-суб'єктах колишнього СРСР з утворенням патентних відомств і ухваленням своїх законів в цій області.

Тому робоча група підготувала проект патентної конвенції, який був загалом схвалений на Другому засіданні Міждержавної ради з питань охорони промислової власності в Ужгороді (Україна) у вересні 1993 р. На цьому засіданні було ухвалено, по аналогії з Європейською патентною конвенцією, нову її назву «Євразійська патентна конвенція», покликану підкреслити територіальний (регіональний) характер угоди про Співпрацю у сфері правової охорони промислової власності.

Офіційне підписання Євразійської патентної конвенції відбулося 9 вересня 1994 р. в Москві на засіданні Ради Глав Урядів країн СНД. Конвенція була підписана главами урядів Республіки Азербайджану, Республіки Вірменія, Республіки

Білорусь, Грузії, Республіки Казахстан, Киргизськой Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан і України.

Для того щоб Євразійська патентна конвенція вступила в силу, потрібна її ратифікація, принаймні, трьома державами, що підписали Конвенцію, або до неї повинні були приєднатися не менше 3-х держав.

Першою державою, яка приєдналася до Конвенції, став Туркменістан, що здав акт про приєднання депозитарію 1 березня 1995 р., потім 8 травня 1995 р. документ про ратифікацію Конвенції представила Республіка Білорусь і 12 травня 1995 р. подібний документ представила Республіка Таджикистан.

Євразійська патентна конвенція відповідно до статті 26 (4) вступила в силу 12 серпня 1995 р.

Євразійська патентна конвенція (ЕАПК) ухвалена в Москві і набрала чинності 12 серпня 1995 р. На початок 1998 р. вона діє для наступних держав: Азербайджану, Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизії, Республіки Молдова, Росії, Таджикистану і Туркменії. Конвенція важливий інструмент часткового відновлення єдиного патентно-правового простору на територіях зацікавлених держав. її механізм використовується для отримання правової охорони винаходів на територіях учасників в рамках зарубіжного патентування іноземними заявниками. Всі учасники Євразійської конвенції є учасниками Міжнародної патентної кооперації. Тому євразійський патент може проситися через процедуру РСТ з тією ж відстрочкою регіональної процедури. Замінюючи національні процедури патентування, конвенція дозволяє отримати патент, діючий у всіх державах-учасниках.

Заявка на євразійський патент подається російською мовою через національне патентне відомство держави-учасника, яке пересилає її до розташованого в Москві Євразійського патентного відомства (ЄАПВ), провівши попередню перевірку матеріалів заявки на наявність відомостей, складових державну таємницю, і перевіривши дотримання формальних вимог до заявки. Датою подачі євразійської заявки буде дата її отримання національним відомством. Заявка відноситься до всіх держав, що підписали конвенцію на момент її подачі, і вказівка окремих держав неможлива.

З 1 січня 1996 р. Євразійське патентне відомство стало приймати євразійські заявки на винаходи. В 1996 році поступило 118 заявок, з них 41 заявка - з держав-учасників Конвенції. В 1997 році з 458 поданих євразійських заявок 47 поступило від заявників з держав-учасників Конвенції. При цьому більше половини (58 %) всіх заявок поступило від заявників США, Німеччини, Франції і Росії.

З 1996 р. публікується офіційне видання Євразійського патентного відомства Бюлетеня Євразійського патентного відомства «Винаходи (євразійські заявки і патенти)».

Африканські угоди про створення організацій інтелектуальної власності

2 березня 1977 р. франкомовними країнами Африки у Багі укладена Угода про створення африканської організації інтелектуальної власності (ОАРІ - скорочена назва від французького "Ог^апізаіїіоп АГгісаіпе роиг 1а ргоргііеіе іпсІизігііііе"). Угоду підписали Бенін, Буркіна-Фасо, Камерун, ЦАР, Чад, Конго, Габон, Кіт д-Івуар, Мавританія, Гвінея, Малі, Нігер, Сенегал, Того.

У 1976 р. у Лусаці англомовними країнами Африки укладена Угода про створення африканської регіональної організації по охороні промислової власності (АК1РО). її підписали Ботсвана, Гамбія, Гана, Кенія, Малаві, Судан, Свазіленд, Уганда, Замбія, Зімбабве, Лесото.

Основна мета цих угод - шляхом об'єднання зусиль країн-учасниць полегшити одержання охорони, як об'єктів авторського права, так і об'єктів промислової власності. При цьому досягається велика економія при організації тільки двох патентних відомств, а не в кожній країні окремо. В обох угодах використовується принцип поєднання загального і національного в процесі надання охорони. Загальне проявилося в створенні єдиного відомства для кожної з угод, що видає охоронні грамоти по єдиній процедурі, на основі єдиних для всіх країн вимог до заявки.'Національне полягає в тому, що одне загальне відомство виконує функцію власного відомства країн-учасниць, а виданим грамотам надається територіальний характер.

Угоди країн Латинської Америки по охороні інтелектуальної промислової власності

Серед регіональних угод по охороні промислової власності країн Латинської Америки особливого значення набуває укладання Картахенського договору в 1969 р. Його підписали Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія, Венесуела. Ще в 1910 р. укладена Конвенція в Буенос-Айресі, яка підписана Бразилією, Болівією, Гаїті, Гватемалою, Гондурасом, Парагваєм, Коста-Рікою, Кубою, Нікарагуа, Панамою, США й Уругваєм. Основні задачі договорів полягають у створенні єдиного ринку, спільному плануванні капіталовкладень, узгодженні економічної політики, а в цілому - прискоренні промислового розвитку країн-учасниць. В основу патентних законів покладена Паризька Конвенція.