Структура та зміст магістерських робіт

Магістерська робота містить текстову та графічну частини. При цьому текстова частина повинна обов’язково охоплювати загальну характеристику об’єкта дослідження, методику виконання роботи, аналіз фактичного стану об’єкта та відповідні пропозиції.

Конкретний план опрацювання теми розробляється індивідуально кожним студентом відповідно до закріпленої за ним теми, але незалежно від теми можна рекомендувати нижченаведену схему змісту магістерської роботи. Подаючи та обґрунтовуючи основні структурні елементи магістерської роботи, використовуватимемо ту схему, яка рекомендована Вищою Атестаційною комісією (ВАК) України (2007р.) та активно функціонує в українському науковому середовищі. Така структура різнобічно апробована на всіх рівнях наукового аналізу (від студентських наукових праць до докторських дисертацій) та рекомендована Львівським національним університетом імені Івана Франка для написання студентських наукових робіт (2003р.).

Рекомендується така структурна схема текстової частини магістерської роботи:

Анотація

Зміст

Перелік прийнятих скорочень

Вступ

Основна частина

1 Огляд наукової літератури з проблеми дослідження

2 Зміст наукового дослідження (з розділами, підрозділами, пунктами тощо)

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Нижче подані методичні поради щодо розроблення змісту вищенаведених структурних елементів магістерської роботи.

 

Титульний лист

Зразок титульної сторінки магістерської роботи наведено
у додатку А, зразок обкладинки магістерської роботи наведено
у додатку Б.

Завдання

Зразок завдання на магістерську роботу наведено
у додатку В.

Анотація

На початку магістерської роботи розміщують анотації українською, російською й англійською мовами, в яких відображено інформацію про основні ідеї та висновки наукової роботи. Вона є логічним доповненням структури наукової праці та є своєрідною візиткою дослідження. Саме від якості їхнього написання значною мірою залежить можливість реалізації та рівень репрезентації самого дослідження.

Анотація призначена для ознайомлення із суттю магістерської роботи і тому вона має бути інформативною та короткою (обсягом до 500 слів). Для цього необхідно дати стислий опис змісту магістерської роботи з характеристикою прийнятих проектних рішень та очікуваних наукових та практичних результатів. Належить використовувати синтаксичні конструкції, притаманні мові ділових документів, стандартизовану термінологію, уникати складних граматичних зворотів, маловідомих термінів і символів. Тому анотацію слід складати реченнями – тезами, які рекомендується починати, наприклад, такими словосполученнями або словами: „У роботі розглянуто....”, „У магістерській роботі висвітлено....”, „Показано.....”, „Викладені результати....”, „Містяться відомості.....”, „Аналізуються....”, „Обґрунтовано...”, „Розроблені....”, „Узагальнено результати....”, „Систематизовано...”, „ Рекомендовано...” тощо.

Окремим рядком наводять дані про обсяг магістерської роботи: кількість сторінок, таблиць, ілюстрацій, комп’ютерних роздруків, текстових додатків, графічних додатків, використаних джерел тощо.

Після кожної анотації наводять ключові слова відповідною мовою. Ключовим словом називається слово або стійке словосполучення із тексту анотації, яке з точки зору інформаційного пошуку несе смислове навантаження. Сукупність ключових слів повинна відображувати поза контекстом основний зміст наукової праці. Загальна кількість ключових
слів - не менше трьох і не більше десяти.

Ключові слова подають у називному відмінку, друкують у рядок, через кому.

Зміст

Його доречно подавати на початку роботи, зазначаючи назви та номери початкових сторінок усіх структурних елементів праці. Такими структурними елементами наукової праці можна вважати всі її компоненти, які мають власну назву і здебільшого потребують того, щоб починатися з окремої сторінки. Крім назв розділів, підрозділів чи пунктів, у змісті треба обов'язково відзначити вступ, висновки, перелік використаної літератури та додатки, якщо вони є.

 

Перелік умовних скорочень

Такий перелік, зрозуміло, наводять, якщо робота містить багато специфічних термінів та понять, а також маловідомих скорочень, символів, позначень, які слід було б пояснити та подати окремо. Згідно з усталеною традицією, список скорочень та їхнє детальне розшифровування (у вигляді двох паралельних колонок за абеткою: ліва колонка – скорочення, права – пояснення) подають на початку праці ще перед вступом, оскільки в ньому вже можуть бути використані окремі із скорочень.

Вступ

Основними елементами вступу є:

4.6.1 Актуальність теми. У рамках обґрунтування актуальності теми дослідження цілком вмотивованим та надзвичайно важливим із методологічної точки зору є короткий, чіткий і переконливий виклад суті майбутньої магістерської роботи. Ясна постановка проблеми від самого початку налаштовує на краще усвідомлення і сприйняття всього подальшого викладу – як його власне інтелектуальної, так і фактологічної частини.

Після цього короткого і найзагальнішого вступного викладу головної

проблематики магістерської роботи має бути представлена принципово важлива інформація про межі даного наукового дослідження, включаючи (якщо це необхідно) його хронологічні рамки.

Можна зробити й усі необхідні додаткові зауваги, що мають принципове значення для вирішення наукових завдань, які ставить перед собою магістр. Саме у такому контексті можна говорити про, до прикладу, міждисциплінарний характер роботи, особливості авторського підходу чи ще якесь новаторство або специфіку, до якої вдався автор наукової праці.

Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне - сутність проблеми або наукового завдання вирішення яких має важливе значення для розвитку нафтогазової галузі.

Вирішуючи усі ці завдання грамотного представлення специфіки магістерської роботи на практиці, слід особливо наголосити на необхідності збалансованого змалювання загальної теми наукової роботи та опису конкретних чи спеціальних проблем, які треба буде аналізувати заради якісного вирішення теми в цілому. Якщо подати надто велике число таких проблем, то закономірно можуть виникнути сумніви щодо можливості їх адекватного поєднання, чи, тим більше, розгляду у рамках однієї магістерської роботи. Натомість побіжне та недостатнє відзначення таких проблем може засвідчити поверховість обізнаності студента із темою, якій він присвятив магістерську працю.

4.6.2 Мета і завдання досліджень. Поширеною, але хибною практикою при написанні студентських наукових робіт є ототожнення мети та завдань наукового дослідження. Часто зазначають лише одну більшою чи меншою мірою глобальну ціль (власне мету) дослідження або подають як однопорядкові явища кілька цілей наукової роботи, не роблячи розмежування між основним завданням наукової праці (метою) та вирішенням багатьох, але дрібніших та локальніших проблем (власне завдань), які ставить перед собою дослідник у рамках реалізації магістрального наукового задуму.

Цілком доречно визначати мету наукової праці як головне, універсальне наукове завдання, стратегічну ціль, вирішенню якої підпорядкована робота в цілому, усі її структурні частини, вся логіка роздумів та інтелектуальних побудов, що мала б пронизувати працю від її початку до завершення. За природою цього визначення, мета дослідження може бути тільки одна – своєрідна універсальна мегаціль, якій підпорядковані всі інші мотиваційні установки (власне завдання).

Натомість під завданнями наукової роботи слід розуміти локальніші, чіткіші, дрібніші питання (проблеми), на які треба дати відповідь в окремих розділах наукової роботи чи навіть частинах цих розділів. Хоч вирішення цих завдань є принципово важливим, щоб осягнути мету дослідження. Розмежовуючи мету та завдання наукової роботи, треба пам’ятати про необхідність того, щоб вони перебували у логічній взаємозалежності та пов’язаності: постановка, а тим більше вирішення локальних завдань знаходилися в інтелектуальному полі головної проблематики. Власне, виокремлення цих завдань та їхній аналіз треба розглядати як певні етапи загального процесу наукового осмислення обраної до опрацювання теми.

4.6.3 Об’єкт і предмет дослідження. Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне та часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження.

Стосовно магістерської роботи студенту, які навчаються за спеціальністю “Геологія нафти і газу” об’єктом дослідження для прикладу може бути:

- осадовий басейн;

- нафтогазоносна область;

- нафтогазоносний район;

- сектор акваторії моря;

- зона нафтогазонагромадження;

Натомість предметом можна вважати якийсь локальніший та конкретніший феномен (тенденцію, спрямування, залежність тощо), який дослідник визначає у межах визначеного об’єкта і ґрунтовно вивчає. Тобто, предмет є явищем понятійно вужчим і локальнішим, коли його зіставити із об’єктом дослідження.

Предметом дослідження в даному випадку може для прикладу бути:

– геологічна будова нафтогазоперспективних відкладів;

– літолого-фаціальні особливості відкладів;

– умови формування відкладів;

– критерії перспектив нафтогазоносності;

– основні напрями геологорозвідувальних робіт;

– нафтогазоперспективні об’єкти;

– ємнісно-фільтраційні властивості порід-колекторів;

– особливості флюїдонасиченості порід-колекторів тощо.

4.6.4 Методи дослідження. Якість і рівень зреалізування первісного дослідницького задуму, а також рівень довіри до наукової праці визначальною мірою залежать від того, які методи досліджень і наскільки правильну методологію (план конкретних дослідницьких дій) вибрав для себе науковець.

Наукова робота, у вступі до якої немає чітких дефініцій застосовуваних автором методів збору та обробки даних, не може вважатися серйозним дослідженням, навіть якщо вона присвячена надзвичайно важливій та актуальній темі чи вагомій науковій проблемі. Одними із найважливіших критеріїв оцінки якості та рівня методології є їхнє зіставлення, з одного боку, із характером поставленої наукової проблеми, а з іншого боку, – із можливостями практичного застосування.

Загальновизнаною практикою є окреме відзначення та роздільний опис у вступі наукових методів, присвячених спершу зборові та аналізові наукових даних. Дослідникові необхідно чітко вказувати і обґрунтовувати, чому і за яких обставин він звертається до традиційної методології, а коли він змушений застосовувати новаторські (запозичені чи власні) прийоми (методи) дослідження. Вибір та застосування наукових методів дослідження, пов’язаних не зі збором матеріалу, а з його поясненням та різнобічним осмисленням, у кожному конкретному випадку залежить від характеру та типу магістерської роботи.

За характером освоєння та системного представлення фактологічного матеріалу такі роботи можуть бути трьох основних типів:

– описові, що ставлять за мету зібрати та послідовно представити певний феномен, явище, систему чи послідовність подій;

– аналітичні, в яких за мету взято не комплексний опис певного феномену, а відшукування сутнісних тенденцій, причинно-наслідкових зв’язків між окремими компонентами різних структур чи навіть між самими структурами, цілісного осмислення макросистем чи їхніх окремих складових;

– порівняльні (компаративістські), які містять зіставлення двох чи більше феноменів, які розглядають з точки зору подібності та відмінності зовнішніх проявів та сутнісних тенденцій розвитку.

Для досягнення поставленої в роботі мети подають перелік використаних методів дослідження, серед яких можуть бути:

– структурно-тектонічний та літолого-фаціальний аналізи;

– комплексування та систематизація геологічної та геофізичної інформації;

– формаційний;

– біостратиграфічні;

– математико-статистичного аналізу;

– порівняльних аналогій;

– геохімічні;

– термобаричні;

– моделювання геологічного середовища;

– графічні та аналітичні методи обробки геолого-геофізичних даних;

– рейтингової оцінки тощо.

4.6.5 Наукова новизна одержаних результатів. Тут подають коротку анотацію нових наукових рішень, запропонованих магістрантом особисто. Необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь наукової новизни (вперше одержано, удосконалено, діставало подальший розвиток).

Розмірковуючи про наукову новизну роботи, магістрант може виходити з трьох основних позицій, які визначаються ступенем розробленості та опрацювання теми (проблематики) дослідження:

1) якщо тема розроблена дуже глибоко чи доволі ґрунтовно;

2) якщо тема опрацьована мало;

3) якщо проблема взагалі не мала попереднього наукового осмислення.

Після зазначення усіх новаторських моментів, які асоціюються із темою роботи на макрорівні, треба чітко підкреслити усі ті наукові здобутки, які дослідник вносить у висвітлення проблематики на будь-якому із конкретних рівнів – чи на рівні теорії (пропонування або апробація новітніх ідей або концепцій, вироблення нестандартних підходів чи концепцій розвитку), чи на рівні емпіричному (збір, систематизація фактів).

4.6.6 Практичне значення результатів дослідження. Тут вказати, кого можуть цікавити прямо чи опосередковано результати, які отримав студент, проводячи певне дослідження.

Зрозуміло, що далеко не кожне дослідження має чи може мати загальносуспільне або народногосподарське значення чи резонанс. Якщо дослідження має такий аспект, то доречно зазначити, чи має написане дослідження народногосподарське значення, чи воно локалізоване виключно у теоретичній площині.

 

ОСНОВНА ЧАСТИНА

5.1 Огляд літератури за темою дослідження. Після обґрунтування актуальності теми, викладу суті проблеми та висвітлення загального контексту, на фоні якого чіткіше простежується проблематика дослідження, слід подати огляд літератури. Його призначення – бути своєрідним містком, поєднанням постановочної частини та інших структурних елементів вступу, у першу чергу - чіткого зазначення предмета та об'єкта дослідження, а також мети і завдань, які стають більш зрозумілими та відчутними, коли студентом зроблено широкий аналітичний огляд літератури за темою дослідження. Окрім того, на фоні повного та грамотно побудованого огляду літератури можна наочніше та переконливіше відзначити новаторські елементи дослідження, вага яких стане ще більшою, коли проілюструвати існуючий рівень та ступінь осмислення наукової проблематики.

Очевидним є також те, що будь-яка наукова праця за самим визначенням чи властивим характером цього виду інтелектуальної творчості має опиратися на результати попередніх досліджень у відповідній галузі. Це зайвий раз актуалізує важливість кваліфікованого та критичного огляду, принаймні, основної літератури, що має безпосереднє відношення до теми магістерської праці.

Такий огляд не повинен бути підготовлений у формі звичайного переліку усіх відомих джерел чи спеціальних робіт. Тобто, він не може мати характеру простого бібліографічного представлення літератури. У більшості випадків неприйнятним є також механічне переповідання змісту (у формі резюме) основних праць магістерської роботи.

Отже, у жодному випадку огляд літератури не повинен бути поверховим і схематичним, оскільки це свідчитиме про те, що студент не обізнаний із фундаментальними роботами з досліджуваної проблематики. А це відразу поставить під сумнів якість виконаної ним наукової праці в цілому.

Призначення ж і суть такого вибіркового огляду літератури полягає у виробленні студентом власної оцінки основних знань та наукових фактів із конкретної проблематики. У зв'язку з цим мета такого системного аналітичного огляду наукової літератури може бути визначена під кількома кутами зору:

– демонстрування того, наскільки студент ознайомлений із визначальними парадигмами (найзагальнішими концепціями) та методами, які наука на сучасному етапі застосовує до аналізу тих проблем чи явищ, про які дослідник вказує у своїй магістерській праці;

– відшукування дослідником власного місця в існуючій ієрархії наукових пріоритетів і досягнень із конкретної проблематики;

– творче та комплексне осмислення сучасного рівня наукового усвідомлення будь-якої проблеми.

Як правило, стосовно кожної із традиційних чи навіть модерних наукових проблем існує велика кількість літератури, з якої науковець-початківець може черпати ідеї чи факти. У цьому контексті прийнято поділяти весь масив існуючої наукової літератури з будь-якої проблематики на дві головні групи: аналітичні (теоретичні) праці та конкретно-емпіричні (дискретні) роботи. Теоретичні праці дають загальну концептуальну основу для вивчення окремих проблем чи явища у цілому. Натомість емпіричні праці присвячені переважно конкретним чи локальним аспектам досліджуваної проблематики, містять необхідний фактологічний матеріал та апробують методології, запропоновані іншими авторами.

Важливою характеристикою та особливістю системної подачі наукової літератури за сучасних умов інтелектуального плюралізму є адекватне відображення існуючих протиріч та різних точок зору з конкретної наукової проблематики. Якщо у науковому огляді представлена уся різноманітність думок, то це створює максимально сприятливі можливості для чіткішого виокремлення позиції самого автора та місця його праці у системі вже існуючих наукових пріоритетів та оцінок.

При цьому студент має засвідчити своє чітке розуміння відмінностей, які існують між сучасним рівнем освоєння наукової проблематики та методологічними й теоретичними розробками, що втратили свою актуальність чи не мають власне наукового підґрунтя.

Автор дослідження не повинен включати в огляд наукової літератури джерел та спеціальних робіт, які не стосуються проблематики, над якою він працює. Подібна помилка може спричинити звинувачення дослідника у некомпетентності та нерозумінні суті проблеми, яку він розробляє.

Варіантів висвітлення та представлення наукової літератури може бути багато, особливо, коли мати на увазі специфіку індивідуальних підходів та форм самовираження. Часто трапляються випадки, коли науковець не може себе однозначно ідентифікувати із жодним з існуючих теоретичних підходів. У такому випадку система представлення наукового доробку з конкретної проблематики завжди набуває індивідуальних рис, пов'язаних зі специфікою авторського підходу, задуму, концепції.

5.2 Виклад суті наукового дослідження. Ця частина магістерської роботи може складатися із такої кількості розділів та інших структурних частин (підрозділів, пунктів, підпунктів), яка є адекватною для повного та кваліфікованого висвітлення теми. Традиційною та апробованою під будь-яким кутом зору вважають таку структуру магістерської наукової роботи, яка включає від двох до чотирьох розділів (кожен розділ має починатися з окремої сторінки). Щоправда, сучасні підходи та модерні концепції побудови наукових робіт, базовані також і на експериментуванні із формою, дають змогу використовувати стільки розділів, скільки їх, на думку самого дослідника, є необхідно.

Оскільки тем і варіантів їхнього вирішення є необмежена кількість, то неможливо дати вичерпні та універсальні рекомендації стосовно того, за яким принципом слід структуризувати всі типи інформації, які може містити магістерська робота, та, відповідно, ділити виклад основного змісту роботи на розділи. Спосіб і механізм поділу наукової роботи на частини визначає логіка розвитку авторської думки та специфіка дослідження.

Єдиним універсальним правилом може й повинен залишитися той принцип, за яким методологічні та найзагальніші теоретичні частини роботи повинні передувати іншим структурним компонентам, у першу чергу – емпіричним. Тобто, перший розділ (чи декілька перших розділів) традиційно має бути присвячений розглядові термінологічної бази дослідження, формулюванню та з’ясуванню основних категорій, до яких звертаються у роботі, поглибленому аналізові наукової літератури з певного питання, виробленню та представленню власних думок як щодо досліджуваного предмета, так і щодо всього комплексу проблем, які супроводжували дослідження.

Поширеною та вмотивованою є практика завершення кожного із розділів одним чи кількома абзацами, в яких автор концентровано подає висновки “першого порядку”, тобто головні із спостережень та результатів емпіричних досліджень чи аналітичних розробок, яким автор присвячував цей конкретний розділ. Висновки наприкінці розділу допомагають зробити проміжний підсумок, який є важливим, чи як основа, для розгортання подальших міркувань у наступному розділі, чи як важливий результат, що має цінність сам по собі, оскільки означає завершення окремого етапу в реалізації цілісного дослідницького задуму. Не буде помилкою чи недоречним повторенням, коли основні ідеї проміжних висновків (але не їхні деталі чи подробиці) будуть озвучені ще раз у загальних висновках до роботи, що зайвий раз засвідчить логічність, послідовність та вмотивованість побудови дослідження, а також взаємопов’язаність її структурних елементів і, як наслідок, – отриманих результатів.

Висновки

Від чіткості та грамотності формулювання висновків значною мірою залежить успіх у зовнішній репрезентації результатів дослідження та цінність наукової роботи загалом. Тому слід орієнтуватися, що висновками не може бути стислий виклад чи переповідання змісту попередніх розділів. Висновки – це лаконічне підведення підсумків всього, що було зроблено і чого було досягнуто у рамках конкретного дослідження.

У висновках можуть і повинні бути відзначені як найвагоміші фактологічні здобутки, отримані під час реалізації дослідницького задуму, так і найцінніші з інтелектуальних відкриттів, чия наукова безсумнівність вже була попередньо доведена та обґрунтована в основних розділах роботи. Висновки фактично повинні стати демонстрацією всього того найвагомішого, про що детальна мова була при викладі змісту праці. Висновки характеризують рівень та якість виконання поставленого перед роботою завдання і тому повинні складатись за такою загальною схемою:

а) завдання, що стояло перед роботою;

б) якими методами та засобами вирішувались ці завдання;

в) які результати було отримано;

г) що запропоновано для удосконалення.

Структура висновків повинна приблизно відповідати структурі виконаної роботи.

Подібно до вступу, знайомство з яким повинно переконати у науковості постановки дослідницької проблеми, так само висновки мають упевнити кожного читача, що задекларована проблема (чи сукупність проблем, завдань) знайшла належне наукове вирішення у формі повно та кваліфіковано підібраної фактологічної бази та віднайдених зв’язків між окремими предметами та явищами, тобто відкритих та обґрунтованих тенденцій та процесів.

 

Додатки

Вони є обов’язковою частиною магістерської роботи і можуть містити:

1) ілюстративний матеріал до тих логічних побудов, які були викладені в основних розділах дослідження;

2) додаткові чи супровідні аналітичні та емпіричні розробки, представлення яких при викладі змісту дослідження (в основній частині праці) було неможливим чи через перевищення обсягу роботи, чи через певні особливості тих міркувань, які автор має намір запропонувати:

За своєю формою такі додатки також можуть бути найрізноманітнішими:

1) геолого-геофізичні матеріали, без яких неможливе представлення уявлення про особливості геологічної будови надр та їх нафтогазоносності;

2) різнорідні статистично-цифрові матеріали, згруповані чи то у вигляді таблиць, чи в якийсь інший прийнятний спосіб;

3) важливі запозичення в інших авторів, які дослідник вважає за необхідне запропонувати для глибшого ознайомлення, не включаючи їх у повному обсязі у текст основної частини;

4) авторські чи запозичені схеми та інші графічні зображення, які унаочнюють та формалізують виклад в основній частині роботи;

5) додаткові розробки автора наукової праці, які мають лише опосередковане відношення до теми конкретної праці, але які автор також хоче запропонувати для ознайомлення у контексті цієї магістерської праці.

Тобто, варіантів авторського самовираження у магістерській роботі із застосуванням додатків може бути дуже багато. У кожному конкретному випадку треба пам’ятати, щоб запропоновані додатки логічно пов’язувалися із змістом та структурою основної частини дослідження.

Список використаних джерел

Логічним завершенням побудови будь-якої наукової роботи має стати детальна бібліографія з проблеми, якій було присвячене дослідження.

Цілком вмотивованим є включення у бібліографічний перелік не тільки тих позицій (методологічної, спеціальної та довідкової літератури, джерел, періодичних видань,
інтернет-посилань тощо), які були процитовані чи згадані у роботі, але й більшої (із прагненням до максимальної вичерпності) кількості літератури, що має певну дотичність до теми, над якою працював магістрант у рамках дослідження. Така розширена бібліографія не тільки зайвий раз доводить повноту розуміння проблеми та глибину ознайомлення із усією літературою щодо конкретної теми, але й має наукову цінність сама по собі як додаткове джерело інформації.

Ставлення до підготовки бібліографічної довідки має бути якнайсерйозніше, оскільки вона ще з одного боку демонструє і підкреслює здатність конкретного студента (магістранта) відшукати максимальну (принаймні необхідну) кількість спеціальної літератури (як загальновідомої, так і тієї, з якою працює вузьке коло спеціалістів) із визначеної проблематики.

Бібліографічні списки можуть бути побудовані за різними принципами розміщення в них джерел: за алфавітом прізвищ авторів або заголовками, за порядком використання, за хронологією публікацій та ін. Форма побудови вибирається магістрантом. При цьому незалежно від обраної форми слід дотримуватись основних вимог бібліографічного опису згідно з чинним стандартом.