Методичні вказівки для виконання контрольних робіт

Однією із ефективних форм набуття студентами вміння самостійно працювати з науковою літературою, електронними ресурсами, творчо опрацьовувати значні обсяги навчального матеріалу та одночасно перевірки знань і самоконтролю, набуття навичок самостійного виконання практичних завдань з “Логіки для юристів” є виконання контрольної роботи, яка передбачена для студентів заочної форми навчання.

Мета контрольної роботи – поглиблення, узагальнення, закріплення та перевірка знань, які студенти отримують у процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці. Вона спрямована на поглиблення вивчення студентом навчального матеріалу, має творчий характер з елементами пошукової роботи, розвиває правовий світогляд і “юридичне мислення” (уміння чітко формулювати думки, логічно вибудовувати систему аргументів, бути доказовим в твердженнях, всебічно розглядати та аналізувати явища дійсності).

Контрольна робота є концентрованим звітом про самостійну роботу студента і має за мету перевірити, як він засвоїв окремі розділи дисципліни, а також дозволяє своєчасно виявити прогалини у системному засвоєнні навчального матеріалу, надати рекомендації і методичну допомогу.

Виконання контрольної роботи є допуском студента до складання заліку з навчальної дисципліни “Логіка для юристів”.

Порядок підготовки та оформлення контрольних робіт

При підготовці до виконання контрольної роботи необхідно насамперед ознайомитися з відповідними розділами підручників та навчальних посібників. Надалі рекомендується опрацювання спеціальної літератури (монографії, наукові статті, матеріали наукових конференцій та ін.).

У короткому вступі розкривається суть проблеми, обгрунтовується її актуальність (до 2 с.). В основній частині розкривається зміст теми (до 10 с.). Наприкінці подаються короткі, чіткі висновки, підводяться підсумки (до 2 с.). В основній частині роботи необхідно подавати приклади з юридичної практики, пропонувати власні варіанти і моделі побудови та вирішення тих чи інших завдань і задач з відповідної теми.

На завершення роботи подається список використаної літератури (не менше 5 найменувань). Посилання на літературу здійснюється в тексті у квадратних дужках (наприклад – [2]).

Контрольна робота подається для оцінки викладачем у письмовому друкованому вuгляді не пізніше, ніж за 1 тиждень до заліку.

Усі частини роботи повинні логічно поєднуватися і відповідати темі. Матеріал повинен подаватися у вигляді логічного ланцюжка, в якому подальші положення неминуче витікають з попередніх, окремі розділи природно пов’язані між собою.

Студент вибирає тему контрольної роботи із запропонованого переліку у відповідності зі своїм номером у списку академічної групи.

 

Варіанти і теми контрольних робіт

Варіант	Завдання
	- Міркування і його структура. - Розділово-категоричні силогізми: модуси, застосування в юридичній практиці.
	- Загальна характеристика законів логіки. - Доведення: структура, види, застосування в юридичній практиці.
	- Умовне судження: характеристика, види, застосування в юридичній практиці. - Наукова індукція.
	- Категоричні судження: види, застосування в юридичній практиці. - Аналогія в судовому пізнанні.
	- Етапи розвитку логіки як системи наукових знань. - Види поділу понять. Поділ понять в юридичній практиці.
	- Види понять. Їх застосування в юридичній практиці. - Складні і складноскорочені силогізми.
	- Типи відношень між поняттями. - Індуктивні міркування в юридичній практиці.
	- Просте судження: характеристика, види, застосування в юридичній практиці. - Правила визначення.
	- Мислення і мова. - Види понять, їх застосування в юридичній практиці.
	- Безпосередні силогізми: визначення, способи побудови, застосування в юридичній практиці. - Зв’язок дедукції та індукції.
	- Визначення понять. Прийоми, подібні до визначення. - Види індуктивних міркувань, їх застосування в юридичній практиці.
	- Поняття про знак. Види знаків. - Види простих суджень за якістю і кількістю.
	- Класифікація: визначення, види, застосування в юридичній практиці. - Логічний квадрат.
	- Загальна характеристика поняття. - Види складних суджень, їх застосування в юридичній практиці.
	- Види понять за обсягом і змістом. - Аналогія: визначення, види, застосування в юридичній практиці.
	- Основні закони логіки висловлювань. - Доведення: визначення, види, застосування в юридичній практиці.
	- Дедуктивні умовиводи: загальна характеристика. - Гіпотеза: поняття, структура, види.
	- Значення законів логіки для судового дослідження. - Фігури і модуси категоричного силогізму.
	- Загальна характеристика умовиводів. - Логічні відношення між простими судженнями, їх застосування в юридичній практиці.
	- Логічні операції над поняттями, їх застосування в юридичній практиці. - Види індуктивних умовиводів.
	- Семіотика як наука про знаки. Структура знакового процесу. - Види складних суджень, їх застосування в юридичній практиці.
	- Види понять за обсягом і змістом. - Умовно-розділові міркування: визначення, види, застосування в юридичній практиці.
	- Міркування і його структура - Розділово-категоричні силогізми: модуси, застосування в юридичній практиці.
	- Правила категоричного силогізму. - Аналогія: визначення, види, застосування в юридичній практиці.
	- Зміст і обсяг поняття: визначення, структура, застосування в юридичній практиці. - Види дедуктивних умовиводів.

 

ЗРАЗОК КОМПЛЕКСНОЇ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗФН

ВАРІАНТ __

Які історичні етапи розвитку логічного знання Ви знаєте?

Які правила поділу ви знаєте?

Визначте тип відношень між несумісними поняттями. Зобразіть його у вигляді

колових схем:

- прокурор, слідчий, адвокат;

- обвинувальний вирок, виправдувальний вирок;

- суб’єкт права, фізична особа, юридична особа, громадянин.

Визначте вид і модус силогізму, складіть його формулу із зазначенням більшого, середнього і меншого термінів.

Викрадений мідний дріт могли купити або приватна особа, або держпідприємство, або держустанова. Встановлено, що ні держпідприємство, ні держустанова мідного дроту не купляли. Отже, викрадений мідний дріт міг купити хтось із приватних осіб.

5. Визначте вид поділу понять:

- науки поділяються на суспільні, природничі і математичні;

- свідками можуть бути родичі, знайомі та незнайомі;

- викрадення чужого майна кваліфікується як крадіжка або грабіж.

6. Виберiть форму чуттєвого пiзнання:

а) парадигма;

б) уявлення;

в) закон;

г) антиномія.

7. Видiлiть той варiант вiдповiдей, який вiдноситься до структури визначення поняття:

а) антецедент;

б) визначуване;

в) консеквент;

г) парадигма.

8. Умовно-розподільний силогізм – це силогізм, у якому:

а) більший засновок є судженням умовним, а менший – розподільний;

б) висновок є розподільним, а більший засновок – умовним;

в) більший засновок є судженням категоричним, а менший – умовним;

г) висновок є умовним, а обидва засновки – розподільні.

 

Система оцінювання завдань комплексної контрольної роботи

Два перших теоретичних питання (завдання 1,2) оцінюються у 20 балів кожне.

Три практичних завдання (завдання 3,4,5)оцінюються у 15 балів кожне.

Три тестових завдання (завдання 6, 7, 8) оцінюються у 5 балів кожне.

 

 

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ

 

Абстрагування – мислене виділення окремих ознак предмета і відволікання від інших ознак.

Аналіз – мислене вичленення окремих части предмета і дослідження їх як елементів цілого.

Антитеза в доведенні – суперечливе тезі твердження, яке є хибним тоді і тільки тоді, коли теза є істинною, і навпаки.

Аргумент – вихідне теоретичне або фактичне твердження, яким обґрунтовують істинність тези.

Атрибутивне судження – судження про ознаку предмета. Інакше його називають простим категоричним судженням.

Безпосередній дедуктивний умовивід – умовивід з одного категоричного судження засновку. Його види: обернення, перетворення, протиставлення предикатові та суб’єктові та умовиводи за «логічним квадратом».

Виділяюче судження – вид простого категоричного судження зі структурою «S і тільки S є Р».

Видове поняття – менше за обсягом поняття, підпорядковане більшому за обсягом (родовому) поняттю. Відношення рід-вид належить до сумісних підпорядкованих понять.

Визначення (дефініція) – логічна операція, що розкриває зміст поняття. Основними видами визначення є реальне та номінальне.

Виключеного третього закон – два суперечливітвердження про один і той самий предмет, в одному і тому самому відношенні не можуть бути ні одночасно істинними, ні одночасно хибними, одне з них істинне, а інше необхідно хибне. У логіці висловлювань має вигляд: Av-A.

Відчуття – чуттєва форма пізнання, що відображає окремі чуттєві властивості предметів: колір, запах, твердість тощо.

Дедуктивний умовивід – вид необхідного умовиводу, в якому на основі знань про клас предметів або явищ в цілому роблять висновок про конкретний предмет або явище даного класу.

Демонстрація, або аргументування – логічний зв’язок між аргумен­тами і тезою в доведенні.

Диз’юнкція – вид складного судження, яке є істинним тоді і тільки тоді, коли принаймні один з його атомів є істинним. Диз’юнкції відповідає символ логічної операції – v.

Дихотомія – вид поділу обсягу поняття на два суперечливі поняття.

Доведення – логічна операція обгрунтування істинності будь-якого судження за допомогою інших істинних і пов’язаних з ним суджень.

Доведення непряме – вид доведення, в якому істинність тези обґрунтовується хибністю антитези. Його види: апагогічне та розділове.

Доведення пряме – вид доведення, в якому істинність тези обґрунтовується, виходячи безпосередньо з істинності аргументів.

Елементарне висловлювання – елемент складного висловлювання, жодна частина якого не є самостійним висловлюванням. Інакше його називають атомарним висловлюванням або атомом.

Ентимема – скорочений силогізм з опущеним засновком або виснов­ком.

Загальне поняття – вид поняття за обсягом, відображає ознаки множинипредметів («студент», «товар» тощо).

Загальнозаперечне судження – вид простого категоричного судження, загального за кількістю та стверджувального за якістю. Має структуру: «Всі S є Р». Символічно позначається: A (SP).

Збірне поняття – вид поняття за обсягом, відображає ознаки певної сукупності однорідних предметів, що мисляться як одне ціле(«оркестр», «сузір’я» тощо).

Зміст поняття – сукупність суттєвих ознак предмета, що мислиться в даному понятті.

Імплікація – логічна операція і вид складного висловлювання у логіці висловлювань. Імплікацією висловлювань «А» та «В» називають висловлювання «А -> В» («Якщо А, то В»), яке є хибним тоді і тільки тоді, коли А істинне, а В хибне.

Індуктивний умовивід – умовивід, в формі якого відбувається емпіричне узагальнення, коли на підставі повторюваності ознаки у явищ певного класу роблять висновок про її приналежність всім явищам даного класу. Розрізняють повну та неповну індукцію.

Індукція наукова – вид імовірного умовиводу, в засновках якого поряд з повторюваністю ознаки у деяких предметів класу міститься знання про залежністьцієї ознаки від певних властивостей предмета.

Індукція неповна – вид імовірного умовиводу, в якому на підставі повторюваності ознаки у деяких явищ певного класу роблять висновок про приналежність цієї ознаки кожномуявищу даного класу.

Індукція повна – вид необхідного умовиводу, в якому на підставі повторюваності ознаки у кожного предмета певного класу роблять висновок про приналежність цієї ознаки всім предметам даного класу.

Істинне висловлювання – судження, яке правильно відображає зв’язки між предметами дійсності. Істинне висловлювання позна­чають символами: «1» або «і».

Колові схеми Ейлера – діаграми у вигляді кіл, за допомогою яких наочно зображають відношення між обсягами понять, термінів категоричного судження (S, Р) та термінами простого категоричного силогізму (S, М, Р). Авторство належить видатному математику та логіку XVIII ст. Леонарду Ейлеру (1707 – 1783 рр.).

Конкретне поняття – вид поняття за змістом, відображає предмет у сукупності його ознак («людина», «закон» тощо).

Кон’юнкція – вид складного судження, яке є істинним тоді і тільки тоді, коли всі його складові атоми є істинними.

Логіка – філософська наука про закони та форми правильного мислення, що веде до істинного знання.

Логіка висловлювань – розділ сучасної логіки, що вивчає складне судження, закони утворення та перетворення складних висловлювань.

Логічна форма мислення – спосіб зв’язку елементів думки, її будова, завдяки якій зміст думок існує і відображає дійсність. Основними логічними формами є поняття, судження та умовивід.

Логічний закон або закон правильного мислення – необхідний, повторюваний та суттєвий зв’язок між думками в ході розмірковування. Основними законами (принципами) правильного мислення є закон тотожності, закон суперечності та закон виключеного третього.

Модуси силогізму – 1) різновиди простого категоричного силогізму, що відрізняються якістю та кількістю засновків та висновку (ААА, ЕІО тощо); 2) різновиди умовно-категоричного силогізму в умовиводах логіки висловлювань, що відрізняються структурою виводу: стверджувальний та заперечний модуси; 3) різновиди розділово-категоричного силогізму у виводах логіки висловлювань, що відрізняються структурою виводу: заперечно-стверджувальний та стверджувально-заперечний модуси.

Непорівнянні поняття – категорія понять, які не мають найближчого спільного родового поняття, оскільки відображають предмети різних предметних областей («троянда» і «автомобіль», «логіка» і «пароплав» тощо).

Несумісні поняття – вид порівняних понять, які не мають спільної частини обсягу, але включаються в обсяг найближчого роду. Розрізняють три типи несумісності: співпідпорядкування, протилежність та суперечність.

Номінальне визначення поняття – визначення, за допомогою якого замість опису предмета вводиться новий термін або пояснюється значення терміна.

Нульове (порожнє) поняття – відображає ознаки нереальних предметів або предметів, які ще не вивчені сучасною наукою («мавка», «абсолютний нуль», «паралельний світ» тощо).

Обмеження поняття – рух думки від поняття з більшим обсягом і меншим змістом до поняття з меншим обсягом, але більшим змістом.

Обсяг поняття – сукупність або множина предметів, що мисляться в даному понятті.

Одиничне поняття – вид поняття за обсягом, відображає один єдиний предмет або одну множину предметів, що мають власну назву («ріка Дніпро» тощо).

Ознака несуттєва – ознака предмета думки, яка може належати, але може і не належати предметові і яка не пов’язана з його сутністю.

Ознака суттєва – ознака предмета думки, яка з необхідністю належить предмету, виражає його внутрішню природу, його сутність.

Опосередкований дедуктивний умовивід –вид категоричних дедуктивних умовиводів з двох і більше суджень-засновків. До них належать простий категоричний силогізм, скорочений силогізм, складний категоричний силогізм, складноскорочений силогізм.

Поділ за видозміною ознаки – вид поділу обсягу поняття, в основі якого лежить деяка ознака даної множини предметів, при зміні якої утворюються поняття, що складають обсяг діленого (родового) поняття.

Поділ поняття – логічна операція, яка розкриває обсяг поняття. Основ­ними видами поділу є поділ за видозміною ознаки та дихотомія.

Поняття – логічна форма мислення, яка відображає предмети в їх суттєвих ознаках.

Порівнянні поняття – категорія понять, які відображають предмети однієї предметної області і мають спільні ознаки і спільне в обсязі («юрист» і «адвокат», «квітка» і «троянда» тощо). Порівнянні поняття поділяються на два види (групи): сумісні та несумісні поняття.

Порівняння – логічний прийом, за допомогою якого встановлюється тотожність і відмінність ознак предметів і явищ дійсності.

Предикат – 1) термін простого категоричного судження, що відобра­жає ознаку предмета думки; 2) крайній термін простого катего­ричного силогізму, який називають більшим терміном. Стоїть на місці предиката висновку і міститься в більшому засновку силогіз­му. В обох випадках позначається символом «Р».

Простий категоричний силогізм – вид опосередкованого дедуктив­ного умовиводу про відношення двох крайніх термінів на підставі їх зв’язку із середнім терміном.

Реальне визначення – визначення поняття, що розкриває суттєві озна­ки предмета.

Родове поняття – більше за обсягом поняття, що підпорядковує менше за обся­гом (видове) поняття. Відношення рід – вид належить до сумісних підпорядковуваних понять.

Розділово-категоричні умовиводи – вид дедуктивних умовиводів логіки висловлювань, в яких один із засновків є розділовим (диз’юнктив­ним) судженням, а другий – категоричним судженням. Розрізняють заперечно-стверджувальний та стверджувально-заперечний модуси.

Середній термін – поняття, що входить до обох засновків простого категоричного силогізму і відсутнє у його висновку. Позначається символом - «М».

Синтез – мислене поєднання частин цілого, які отримані в процесі аналізу та дослідження предмета думки в цілому.

Сприйняття – чуттєва форма пізнання, яка створює цілісний чуттєвий образ предмета в момент впливу його на наші органи чуттів.

Спростування – логічна операція встановлення хибності або необґрунтованості раніш висунутої тези.

Суб’єкт – 1) термін простого категоричного судження, що відображає предмет думки; 2) крайній термін простого категоричного сило­гізму, який називають меншим терміном. Стоїть на місці суб’єкта у висновку і міститься в меншому засновку силогізму. В обох випадках позначається символом «S».

Судження – логічна форма мислення, в якій стверджується або запере­чується зв’язок між предметом та його ознакою або відношення між предметами думки. Судження буває або істинним, або хибним. Розрізняють просте та складне судження.

Судження просте – судження, яке виражає зв’язок двох і тільки двох понять. Серед простих суджень розрізняють: атрибутивне (категоричне), релятивне та судження існування.

Судження складне – судження, яке складається з двох і більше простих категоричних суджень. Його ще називають молекулярним висловлюванням або молекулою. Видами складного судження є кон’юнкція, диз’юнкція, сильна диз’юнкція, імплікація та подвійна імплікація. Складне судження є предметом дослідження розділу сучасної логіки, який називається логікою висловлювань.

Сумісні поняття – вид порівнюваних понять, які мають спільну частину обсягу, а їх зміст має спільні ознаки. Розрізняють три типи суміс­ності: рівнозначність, підпорядкування та перетин.

Суперечності закон – два несумісні твердження про один і той самий предмет в одному і тому самому відношенні не можуть бути одночасно істинними. У логіці висловлювань записується форму­лою: ~(А Λ ~А).

Тавтологія – 1) у традиційній логіці – помилка у визначенні поняття, коли визначуване і визначаюче поняття є одним і тим самим словом («Злочинець – людина, яка вчинила злочин» тощо); 2) в логіці висловлювань – така структура думки, яка є завжди істинною формулою, незалежно від значень істинності її складових. Формула-тавтологія – це закон логіки.

Теза доведення – твердження (судження), істинність якого обґрун­товують у процесі доведення

Термін – слово або словосполучення, що означає строго визначене поняття і вживається в даній науці з одним точно визначеним значенням.

Термін силогізму – три поняття, з яких складається кожен правильний простий категоричний силогізм. «S» - менший термін, «Р» - більший термін», «М» - середній термін.

Терміни судження – два поняття, з яких складається кожне атрибу­тивне (категоричне) судження. «S» - суб’єкт судження, «Р» - предикат судження.

Тотожності закон – кожна думка про окремий предмет чи його властивість в межах даного міркування повинна зберігати один і той самий зміст. Записується формулою: А = А (А <-> А).

Узагальнення – логічний прийом, за допомогою якого окремі пред­мети на основі притаманних їм однакових властивостей об’єднуються в групи однорідних предметів (класи).

Узагальнення поняття – рух думки від поняття з меншим обсягом і більшим змістом до поняття з більшим обсягом, але меншим змістом.

Умовивід – логічна форма мислення, в якій з одного або декількох суджень – засновків отримують судження-висновок, що логічно випливає із змісту вихідних суджень. Розрізняють необхідні та імовірні умовиводи.

Умовивід імовірний – умовивід, в якому з істинних засновків при ослаб­леному логічному слідуванні між засновками та висновком отримують прав­доподібні висновки. До ймовірних виводів відносяться неповна індукція та нестрога аналогія.

Умовивід необхідний – умовивід, в якому з істинних засновків при наявному відношенні логічного слідування між засновками та висновком отримують завжди істинні висновки. До необхідних умовиводів відносяться дедукція, повна індукція та строга аналогія.

Умовно-категоричні умовиводи – вид дедуктивних умовиводів логіки висловлювань, в яких один із засновків є умовним судженням, а другий –категоричним судженням. Розрізняють два правильні модуси: modus ponens та modus tollens.

Умовно-розділові умовиводи – вид дедуктивних виводів логіки вис­ловлювань, в яких один із засновків складається з двох і більше умовних висловлювань, а інший є розділовим судженням. Розрізняють дилеми та полілеми.

Уявлення – чуттєва форма пізнання, яка відтворює в свідомості людини образ раніше сприйнятого предмета або явища.

Фігури силогізму – різновиди простого категоричного силогізму, які виділяються на підставі місця середнього терміна (М) в його засновках. Розрізняють чотири фігури силогізму.

Формалізація – символічний запис склад­ного вербального висловлювання за допомогою алфавіту однієї з штучних мов логіки.

Форми чуттєвого пізнання – відображення зовнішнього світу ор­ганами чуття людини. Безпосереднє знання про дійсність існує у формах: відчуття, сприйняття та уявлення.

Хибне висловлювання – судження, яке неправильно або спотворено відображає зв’язки між предметами дійсності. Хибне висловлюван­ня позначають символами: «О» або «X».

Частковозаперечне судження – вид простого категоричного судження, часткового за кількістю та заперечного за якістю. Має структуру: «Деякі S не є Р». Символічно позначається: О (SP).

Частковостверджувальне судження – вид простого категоричного судження, часткового за кількістю та стверджувального за якістю. Має структуру: «Деякі S є Р». Символічно позначається: І (SP).

Явне визначення – таке визначення поняття, в якому визначуване (дефінієндум) та визначаюче (дефінієнс) поняття є чітко вираженими. Видами явного визначення є визначення через рід та видову ознаку і генетичне визначення.

 

ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ НА ЗАЛІК

1. Визначення логіки як науки.

2. Історичні етапи розвитку логічного знання.

3. Міркування і його структура.

4. Правильні та неправильні міркування. Поняття про логічну помилку.

5. Логічна форма міркування.

6. Визначення логічної форми. Формалізована мова.

7. Метод формалізації.

8. Основні компоненти логічної форми міркувань.

9. Значення логіки для юристів.

10. Поняття про знак. Види знаків.

11. Семіотика як наука про знаки.

12. Структура знакового процесу. Структура значення знака.

13. Знаковий засіб, значення, інтерпретатор, інтерпретанта.

14. Типові логічні помилки.

15. Структура значення знака і специфіка мови права.

16. Багатозначний мовний вислів.

17. Об’єктивна мова, метамова, парадокс.

18. Виміри і рівні знакового процесу.

19. Загальна характеристика поняття. Структура поняття.

20. Відмітні ознаки, суттєві ознаки, родові суттєві ознаки, видові суттєві ознаки.

21. Види понять.

22. Логічна характеристика понять.

23. Типи відношень між поняттями.

24. Порівнянні та непорівнянні поняття.

25. Сумісні та несумісні поняття.

26. Типи відношень між сумісними поняттями.

27. Типи відношень між несумісними поняттями.

28. Логічний аналіз юридичних понять.

29. Логічна характеристика юридичних понять.

30. Типи відношень між несумісними поняттями.

31. Типи відношень між сумісними поняттями.

32. Узагальнення й обмеження понять.

33. Поділ понять. Види поділу.

34. Правила поділу. Типові помилки.

35. Класифікація та її види.

36. Визначення понять.

37. Явні визначення та їх види.

38. Неявні визначення та їх види.

39. Реальні й номінальні визначення.

40. Правила визначень. Типові помилки.

41. Прийоми, подібні до визначень.

42. Мова логіки висловлювань.

43. Логічні сполучники і їхнє табличне визначення.

44. Логічні сполучники в правових контекстах.

45. Загальна характеристика суджень.

46. Природні закони, нормативні закони, закони логіки.

47. Основні закони логіки висловлювань.

48. Види логічних відношень між судженнями.

49. Логічний аналіз запитань і відповідей.

50. Визначення запитання. Структура запитання.

51. Види запитань.

52. Види відповідей.

53. Види дедуктивних умовиводів.

54. Прямі дедуктивні умовиводи.

55. Суто умовні умовиводи.

56. Умовно-категоричні умовиводи.

57. Розділово-категоричні умовиводи.

58. Умовно-розділові умовиводи.

59. Непрямі дедуктивні умовиводи.

60. Дедуктивні умовиводи в правовій діяльності.

61. Недедуктивні (правдоподібні) умовиводи. Їх види.

62. Індуктивні умовиводи.

63. Поняття про індуктивні умовиводи.

64. «Повна індукція».

65. «Неповна індукція».

66. Методи встановлення причинних зв’язків.

67. Умови правомірності індуктивних умовиводів.

68. Типові помилки.

69. Індуктивні умовиводи в правовій діяльності.

70. Умовиводи за аналогією.

71. Види умовиводів за аналогією.

72. Умови правомірності умовиводів за аналогією.

73. Умовиводи за аналогією в правовій діяльності.

74. Аргументація і суперечка.

75. Види аргументації.

76. Доказова і недоказова аргументація.

77. Пряма і непряма аргументація.

78. Поняття про критику.

79. Спростування як окремий випадок критики.

80. Види критики.

81. Правила, помилки, хитрощі в аргументації/критиці.

82. Правила, помилки і хитрощі щодо тези.

83. Правила, помилки і хитрощі щодо аргументів.

84. Правила, помилки і хитрощі щодо форми.

85. Правила щодо ведення суперечки в суді.

ЗРАЗОК ЗАЛІКОВОГО БІЛЕТА

Білет № __