Тестові завдання до змістового модуля 2

1. Визначте логічний термін, з допомогою якого із простих суджень утворюють складні:

а) логічний сполучник;

б) логічна зв’язка;

в) логічна форма;

г) логічний метод.

2. Як називається форма мислення в якій стверджується або заперечується зв’язок між предметами?:

а) судження;

б) поняття;

в) логічний сполучник;

г) думка.

3. З яких понять складається судження?:

а) підмет, присудок;

б) суб’єкт, предикат;

в) об’єкт, те що вказує на об’єкт;

г) суб’єкт, логічний сполучник, об’єкт.

 

4. Знайдіть варіант відповіді з релятивним судженням:

а) право головніше, ніж закон;

б) право виникло раніше, ніж закон;

в) право – це звичай;

г) право – це форма мислення.

 

5. Знайдіть варіант відповіді з атрибутивним судженням:

а) Україна – демократична держава;

б) Україна західніша від Росії;

в) Україна вступила в СОТ;

г) всі вище вказані.

 

6. Знайдіть правильну логічну форму судження «Тільки Іваненко є очевидцем події»:

а) Деякі S є P;

б) Тільки S є P;

в) Всі S є P;

г) Не всі S є P.

 

7. В якій фігурі категоричного силогізму середній термін займає місце предиката в обох засновках?

а) 1;

б) 2;

в) 3;

г) 4.

 

8. Умовно-категоричний силогізм – це силогізм, в якому:

а) більший засновок є судженням умовним, а менший - розподільним;

б) менший засновок є судженням категоричним, а висновок - умовним;

в) менший засновок є терміном умовним, а більший - категоричним;

г) більший засновок є терміном умовним, а менший - категоричним.

 

9. Вкажіть пару модусів умовно-категоричного силогізму:

а) стверджуючий і альтернативний;

б) стверджуючий і заперечний;

в) заперечний та еквівалентний;

г) заперечний та альтернативний.

 

10. Розподільно-категоричний силогізм – це силогізм, в якому:

а) більший засновок є судженням розподільним, а менший - категоричним;

б) менший засновок є судженням умовним, а більший - розподільним;

в) висновок є умовним, а обидва засновки - розподільними;

г) висновок розподільний, а обидва засновки - умовні.

 

11. Суто умовний силогізм – це силогізм, у якого:

а) засновки є судженнями умовними;

б) засновки є судженнями категоричними;

в) засновки є судженнями розділовими;

г) засновки є судженнями питальними.

 

12. Скорочений силогізм – це силогізм, у якому:

а) відсутній один із засновків;

б) відсутні висновки;

в) відсутні засновки;

г) відсутній другий висновок.

 

13. Полісилогізм – це:

а) скорочений силогізм;

б) складний силогізм;

в) неповний силогізм;

г) неправильний силогізм.

 

14. Індукція – це умовивід:

а) від часткового до загального;

б) від загального до часткового;

в) від абстрактного до конкретного;

г) від часткового до одиничного.

 

15. Повна індукція – це умовивід, в якому:

а) висновок про клас предметів робиться на основі вивчення всіх предметів класу;

б) висновок про клас предметів робиться на основі вивчення одного предмету класу;

в) вивчення предмету певного класу робиться на основі даних про весь клас предметів;

г) висновок про декілька предметів робиться на основі даних про весь клас предметів.

 

16. Неповна індукція – це умовивід, в якому:

а) висновок виводиться із засновків, які охоплюють всі предмети класу;

б) висновок виводиться із засновків, які не охоплюють всі предмети класу;

в) висновок виводиться із першого засновку, який охоплює всі предмети класу;

г) висновок виводиться з другого засновку, який не охоплює всі предмети класу.

 

17. На якому етапі розслідування злочину висуваються версії?

а) на початку;

б) протягом всього розслідування;

в) наприкінці розслідування;

г) на кожному етапі розслідування.

 

18. середній термін категоричного силогізму – це термін, який входить до:

а) обох засновків;

б) висновків;

в) першого засновка;

г) другого засновка.

 

19. Вкажіть вид індуктивного умовиводу, у якому загальний висновок про клас предметів робиться на тій підставі, що серед спостережуваних фактів не траплялося жодного, який би суперечив узагальненню:

а) індукція через відбір фактів;

б) індукція через простий перелік;

в) наукова індукція;

г) інший вид індукції.

 

20. Вкажіть вид індуктивного умовиводу, у якому загальний висновок про всі предмети класу робиться на підставі знання необхідних ознак або причинних зв’язків частини предметів класу:

а) індукція через відбір фактів;

б) індукція через простий перелік;

в) наукова індукція;

г) інший вид індукції.

21. Вкажіть неіснуючий вид гіпотези:

а) універсальна;

б) загальна;

в) наукова;

г) робоча.

 

22. Вкажіть вірне визначення робочої гіпотези:

а) тимчасове припущення або здогад про певне явище чи процес;

б) гіпотеза, що пояснює закономірності розвитку явищ;

в) припущення, що пояснює окремий бік чи властивість явища;

г) припущення, що пояснює причину явищ у цілому.

 

23. Вкажіть вірне визначення загальної гіпотези:

а) тимчасове припущення або здогад про певне явище чи процес;

б) гіпотеза, що пояснює закономірності розвитку явищ;

в) припущення, що пояснює окремий бік чи властивість явища;

г) припущення, що пояснює причину явищ у цілому.

 

24. Вкажіть вірне визначення часткової гіпотези:

а) тимчасове припущення або здогад про певне явище чи процес;

б) гіпотеза, що пояснює закономірності розвитку явищ;

в) припущення, що пояснює окремий бік чи властивість явища;

г) припущення, що пояснює причину явищ у цілому.

25. Вкажіть вірне визначення наукової гіпотези:

а) тимчасове припущення або здогад про певне явище чи процес;

б) гіпотеза, що пояснює закономірності розвитку явищ;

в) припущення, що пояснює окремий бік чи властивість явища;

г) припущення, що пояснює причину явищ у цілому.

 

26. Тезою доказу називають:

а) спосіб зв’язку тези з основою;

б) судження, які наводяться для доведення тези;

в) положення, істинність якого треба довести;

г) судження, які потрібно спростувати.

 

27. Демонстрація у процесі доведення - це:

а) спосіб зв’язку тези з основою;

б) судження, що наводяться для доведення тези;

в) судження, істинність якого треба довести;

г) судження, які наводяться для заперечення тези.

 

28. Аналогія – це умовивід, у якому рух думки відбувається:

а) від часткового до часткового;

б) від загального до загального;

в) від загального до часткового;

г) від часткового до загального.

 

29. Від якої умови не залежить ступінь імовірності висновків в умовиводах за аналогією:

а) довжини суджень;

б) кількості порівнюваних предметів;

в) зв’язку порівнюваних предметів;

г) характеру зіставлюваних ознак.

 

30. Аналогія відносин – це умовивід, у якому уподібнюють один одному:

а) два предмети;

б) дві ознаки предметів;

в) два відношення між предметами;

г) два значення предметів.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО САМОСТІЙНОЇ ТА ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Методологія процесу навчання та оцінювання знань студента згідно Кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП)* полягає у його переорієнтації із лекційно-­інформативної на індивідуально-диференційовану, особистісно-­орієнтовану форму та на організацію самоосвіти студента.

Усі світові та пропоновані останнім часом національні стандарти в основу навчання ставлять самостійну, творчу роботу того, хто навчається. На цьому принципі базуються і новітні, включно інформаційні технології навчання. У структурі навчального навантаження студента за системою ECTS індивідуальна робота також розглядається як один із основних компонентів навчальної діяльності і повинна займати значну частину його навчального навантаження.

Самостійна робота є основним засобом засвоєння cтyдeнтом нав­чального матеріалу в час, вільний від аудиторних навчальних занять, без участі викладача.

Час, відведений длясамостійної роботи студента, повинен становити біля 1/4. частини академічного кредиту.

Творча (евристична), наближена до наукового осмислення і узагальнення робота можлива лише як результат організації самостійного навчання з обов'язковою присутністю в ній цілепокладання та його досягнення за допомогою ефективних технологічних схем самоосвіти. Крім того така робота повинна бути індивідуалізованою з врахуванням рівня творчих можливостей студента, його навчальних здобутків, інтересів, навчальної активності тощо.

Індивідуальна робота студента є формою організації навчального процесу, яка передбачає створення умов для якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів через індивідуально-спрямований розвиток їх здібностей, науково-дослідну роботу і творчу діяльність. Індивідуальні заняття проводяться під керівництвом викладача у позааудиторний час за окремим графіком, затвердженим кафедрою.

Види індивідуальних занять з дисципліни “Логіка для юристів”

Консультація – один із видів навчальних занять (індивідуальні або групові), який проводиться з метою отримання студентом відповіді на окремі теоретичні чи практичні питання та для пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування (проводяться протягом семестру – поточні консультації, семестрові, та перед контрольним заходом – залікові). У процесі консультацій (особливо поточного консультування) допускається діагностичне тестування знань студентів (усне та письмове) для виявлення ступеня засвоєності окремих теоретичних положень, теорій, закономірностей, рівня сформованості практичних умінь і навичок та перевірки ефективності прийомів і методів навчання, використовуваних під час аудиторних занять.

Індивідуальне завдання – форма організації навчання, яка має на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти отримують у процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці.

Індивідуальні завдання виконують студенти самостійно під керівництвом викладачів.

Відповідною до інноваційних технологій навчання різновидом індивідуальних занять є індивідуальні навчально-дослідні завдання (IНДЗ).

ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ (ІНДЗ) є видом позааудиторної індивідуальної роботи студента навчального, навчально-дослідницького чи проектно-конструкторського характеру, яке використовується в процесі вивчення програмного матеріалу навчального курсу.

Мета ІНДЗ – самостійне вивчення частини програмного матеріалу, систематизація, поглиблення, узагальнення, закріплення і практичне застосування знань студентів з дисципліни “Логіка для юристів”, розвиток навичок самостійної роботи.

Структура ІНДЗ (орієнтовна):

- вступ (зазначається тема, мета і завдання роботи, її основні положення);

- теоретичне обгpунтування (виклад базових теоретичних положень, законів, принципів, алгоритмів тощо, на основі яких виконується завдання);

- основні результати роботи та їх обговорення (якісні результати роботи, схеми, моделі, описи, систематизована реферативна інформація та її аналіз тощо);

- висновки;

- список використаної літератури.

 

Порядок подання та захист ІНДЗ:

1. звіт про виконання ІНДЗ подається у вигляді реферату з титульною сторінкою стандартного зразка і внутрішнім наповненням із зазначенням усіх позицій змісту завдання (за об’ємом до 12 аркушів).

2. ІНДЗ подається викладачу, який приймає залік, не пізніше ніж за 1 тиждень до заліку;

3. оцінка за ІНДЗ виставляється на заключному практичному занятті з курсу на основі попереднього ознайомлення викладача зі змістом ІНДЗ;

4. захист результатів ІНДЗ відбувається шляхом усного звіту студента про виконану роботу (до 5 хв.);

4. оцінка за ІНДЗ є обов’язковим компонентом залікової оцінки і враховується при виведені підсумкової оцінки з навчальної дисципліни (питома вага ІНДЗ від загальної оцінки – 20 %).

ІНДЗ оформляється у відповідності з встановленими вимогами. ІНДЗ охоплює усі основні теми дисципліни “Логіка для юристів”. При виконанні та оформлені ІНДЗ студенти повинні використовувати комп’ютерну техніку.

 

ТЕМАТИКА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ (ІНДЗ)

1. Внесок Аристотеля у розвиток логічного знання.

2. Внесок західноєвропейських мислителів Нового часу в розвиток логіки.

3. Основні напрями сучасної логіки.

4. Зв’язок логіки з іншими юридичними дисциплінами. Використання логічних методів в юриспруденції.

5. Зв’язок чуттєвих та логічних форм пізнання.

6. Мислення та мова.

7. Правильні і неправильні міркування. Поняття про логічну помилку.

8. Основні принципи правильного мислення.

9. Семіотика як наука про знаки.

10. Формалізація як метод логіки.

11. Поняття як форма відображення дійсності.

12. Логічні прийоми формування понять.

13. Роль обмеження та узагальнення поняття в пізнанні.

14. Класифікація та її значення в науці. Юридична класифікація.

15. Типові помилки у визначенні поняття. Юридичні поняття.

16. Основні види неявного визначення.

17. Типові помилки у поділі понять.

18. Значення визначення поняття в науковому пізнанні.

19. Істинність та доведеність судження.

20. Судження та речення.

21. Роль запитання у пізнанні.

22. Судження та пропозиційна функція.

23. Закон тотожності в практиці юридичного мислення.

24. Закон суперечності як принцип правильного юридичного мислення.

25. Закон виключеного третього і його роль в обґрунтуванні істинних тверджень.

26. Закон достатньої підстави і його роль в юридичній діяльності.

27. Обчислення висловлювань як етап розвитку сучасної логіки.

28. Особливості імплікації та її варіанти.

29. Відношення еквівалентності – основа логічних перетворень висловлювань.

30. Логічне слідування як фундаментальне логічне відношення.

31. Поняття про модальне висловлювання. Види модальних висловлювань.

32. Класифікація міркувань та їх характеристика.

33. Правильні та неправильні умовиводи.

34. Тлумачення атрибутивних суджень мовою логіки предикатів.

35. Безпосередні дедуктивні умовиводи та їх роль у пізнанні.

36. Умовиводи за логічним квадратом та їх зв’язок із законами логіки.

37. Вихідне знання як основний вид наукових знань.

38. Логічний квадрат: історія створення і сутність.

39. Пізнавальне значення категоричного силогізму.

40. Слабкі модуси категоричного силогізму.

41. Зв’язок модусів силогізму з його правилами.

42. Колові схеми як засіб перевірки правильності силогізму.

43. Правила, помилки і хитрощі в аргументації.

44. Критика у правових текстах.

45. Поняття критики. Види критики.

46. Аргументація і суперечка в судовому засіданні.

47. Основні властивості причинного зв’язку між явищами.

48. Місце та роль індуктивних міркувань в юридичній науці.

49. Взаємозв’язок індукції та дедукції у процесі пізнання.

50. Логічна структура доведення.

51. Роль аксіом, постулатів та законів науки в доведенні.

52. Типові помилки в доведенні.

53. Паралогізми та софізми.

54. Логічні парадокси та антиномії.

55. Логічна характеристика версії як форми гіпотетичного знання.

56. Індуктивні методи встановлення причинних зв’язків.

57. Верифікація та фальсифікація версій.

58. Метод таблиць істинності як один із спеціальних методів виявлення законів логіки за їх формальною структурою.

59. Суперечка та її види.

60. Спростування як окремий випадок критики.

61. Поняття знака, види знаків.

62. Функціональний аналіз в логіці.