Узагальнюючи проведений аналіз, можна зробити важливі в методологічному розумінні висновки.

Місцеві фінанси є системою, тобто у відповідності із загальноприйнятим визначенням сукупністю взаємозв'язаних елементів, які взаємодіють для досягнення певної мети.

Формою реалізації місцевих фінансів є грошові фонди, виокремлені із загальної кількості за певною ознакою (призначення або специфіки формування) фонди фінансових ресурсів.

Місцеві фінанси починають працювати лише у взаємодії їх суб'єктів, тобто є, по-перше, елементом їх зовнішнього (але не внутрішньою) середовища і, по-друге, беруть участь у процесах формування, розподілу, перерозподілу та використання результатів економічної діяльності.

Наведені аргументи дають змогу скласти власне уявлення про місцеві фінанси. Отже, місцеві фінанси – це сукупність економічних відносин, які виникають у процесі формування, розподілу і використання фондів фінансових ресурсів для реалізації власних і делегованих функцій та повноважень органів місцевого самоврядування.

Таким чином, дослідження вітчизняного досвіду щодо визначення місцевих фінансів дало змогу систематизувати етапи його формування.

Протягом першого етапу у більшості країн світу завершилося становлення місцевого самоврядування, яке законодавчо закріпилося в конституціях. Органи місцевого самоврядування наділялися правами й відповідальністю в загальній системі державного управління та відповідною фінансовою базою. У науковій літературі наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. з’являються теоретичні розробки економічної природи і сутності місцевих фінансів у працях найвідоміших вчених того часу.

Другий етап характеризується початком процесу інтенсивного згортання фінансової самостійності місцевих рад, що призводить до фактичного припинення наукових досліджень місцевих фінансів, та вважається, що місцеві фінанси – це явище, властиве капіталістичним країнам.

З початком третього етапу у вітчизняній літературі простежується факт наявності місцевих фінансів у сучасній фінансовій системі. Деякі авторів пропонують своє визначення місцевих фінансів, часто ототожнюючи їх із такими поняттями, як регіональні фінанси, територіальні фінанси, фінанси місцевих органів влади, фінанси територіальної громади, муніципальні фінанси.

Місцеві фінанси є одним із головних елементів фінансової системи держави, базовою передумовою стабільного соціально-економічного розвитку відповідних територій. Наявність міцної фінансової ресурсної бази дає можливість органам місцевого самоврядування повною мірою виконувати покладені на них функції.

Для акцентування уваги на структурних, елементних і функціональних особливостях місцевих фінансів виділимо їх категоріальну сутність. Зважаючи на це міркування, вважаємо за можливе запропонувати визначення системи місцевих фінансів. Це сукупність груп однотипних відносин між органами місцевого самоврядування та суб’єктами місцевого і регіонального рівня, сформованих за ознакою їх функціональної єдності, об'єднаних загальним грошовим оборотом для забезпечення всіх суб'єктів цих відносин необхідними фінансовими ресурсами для їх ефективного функціонування.

Пропоноване визначення системи місцевих фінансів ґрунтується на тому, що для певних суб'єктів загального (місцевого, регіонального, національного, міжнародного) грошового обороту характерні і певні, специфічні грошові відносини, які дають змогу їм отримати у розпорядження грошові кошти (інакше – сформувати грошові фонди). При цьому відбувається циклічний процес переміщення грошових коштів від одних суб'єктів до інших (грошовий оборот) як усередині цих груп, так і між ними, а кінцевою метою цього процесу є розподіл грошових фондів, який дасть змогу суб'єктові задовольнити власні потреби і виконати його зобов'язання перед іншими. Сформульована таким чином мета системи місцевих фінансів є ідеальною, тобто практично (відносно всіх суб'єктів грошових відносин) недосяжною. Проте вважаємо, що необхідно прагнути до максимального наближення до неї.

Розглянемо склад місцевих фінансів. Одним із перших питання про структуру місцевих фінансів порушив В. Кравченко. Характеризуючи місцеві фінанси як систему, він виокремлює основні структурні елементи: доходи, способи формування доходів, інститути системи, суб’єкти і об’єкти системи та відносини між суб’єктами системи, системою та іншими ланками. Видатки він поділяє відповідно до функцій і завдань, які покладаються на місцеву владу, тобто видатки, що здійснюються для реалізації завдань в межах власної компетенції; видатки для реалізації делегованих центральною владою повноважень. За економічним призначенням видатки поділяються на поточні або адміністративні і капітальні або інвестиційні видатки. На думку В. Кравченка, доходи місцевих органів влади можуть бути класифіковані за їхніми джерелами (податкові; неподаткові доходи; доходи, які надійшли за рахунок кредитів та позик; трансферти) та економічною природою (власні, закріплені і регульовані доходи). Заслуга В. Кравченка у розвитку фінансової науки безсумнівна, оскільки запропонований ним підхід, основу якого становить логічне розуміння розвитку структурних елементів, створює передумови для системного вивчення місцевих фінансів.

Досліджуючи складові місцевих фінансів, О. Кириленко зауважує: «Сучасний територіальний поділ країни, розподіл влади та існування інституту місцевого самоврядування зумовлює наявність місцевих фінансів, які включають: місцеві бюджети, фінанси комунальних підприємств, місцевий кредит». Як бачимо, визначення складових місцевих фінансів тут мають досить чіткий і конкретний характер.

Схожі складові місцевих фінансів визначають також О. Романенко, С. Огородник, М. Зязюн, які вважають, що «складниками регіональних фінансів є місцеві бюджети, територіальні позабюджетні фонди і кошти суб’єктів господарювання»

Російський дослідник Л. Дробозіна наголошує на таких компонентах територіальних фінансів: регіональні бюджети, кошти суб’єктів господарювання, територіальні позабюджетні фонди. Головною складовою територіальних фінансів вона вважає регіональні бюджети. До складу коштів суб’єктів господарювання Л. Дробозіна відносить фінансові ресурси підприємств муніципальної власності та фінансові ресурси підприємств, організацій, які використовуються ними на фінансування соціально-культурних і житлово-комунальних об’єктів. Джерелом формування територіальних позабюджетних фондів, які здебільшого мають цільове призначення, є добровільні внески підприємств, населення та ін. Позиція автора близька до тієї, якої дотримуються багато сучасних вітчизняних учених, проте також не згадується про місцевий кредит чи місцеві позики.

Найбільш повно складові елементи місцевих фінансів відображені в «Економічній енциклопедії» за редакцією С. Мочерного, де їх склад розглядається за ланками і рівнями адміністративного поділу, причому в Україні маємо три рівні: обласний, районний, рівень населених пунктів; в містах з районним поділом – міський і районний рівні. «Ланками є місцеві бюджети (обласні, районні, міські, селищні, сільські), регіональні фонди цільового призначення, місцеві позики, фінанси муніципального господарства». Провідною ланкою є місцеві бюджети, формування яких здійснюють органи місцевого самоврядування.

Розглянувши склад місцевих фінансів з позицій різних авторів (табл. 3.1), зазначимо, що більшість з них вважають місцеві бюджети (чи їх видатки і доходи) головним складовим елементом місцевих фінансів. Отже, найбільш точно місцеві фінанси характеризують такі складові елементи: місцеві бюджети, місцеві позики (комунальний кредит, місцевий кредит), фінанси комунальних підприємств (фінанси суб’єктів господарювання, фінанси муніципального господарства).

Організаційна основа місцевого самоврядування виявляється у формах організації і діяльності місцевого самоврядування, його органів і посадових осіб та призначена для приведення в дію всієї системи місцевого самоврядування з метою забезпечення реалізації її функцій і компетенції. Сутність форм здійснення місцевого самоврядування полягає у тому, що вони ґрунтуються на владі територіальної громади муніципального господарства.

 

Таблиця 1.2