Історичні зміни в морфемній структурі слова.

Проте в процесі мовної еволюції в будові багатьох слів відбуваються різноманітні зміни: змінюються межі між морфемами, одні морфеми зливаються з іншими, похідні слова перетворюються на непохідні, утративши подільність унаслідок зникнення смислових зв’язків зі спільнокореневими словами. Серед численних різновидів морфемних перетворень виділяють три основні процеси: опрощення, перерозклад, ускладнення і декореляція.

Опрощення – це історичний процес у морфемній структурі слова, що привів до втрати словом власної подільності або в сучасній українській мові має структуру, яка складається з меншої кількості морфем порівняно з кількістю морфем у морфемній будові слова на попередньому етапі функціонування мови, напр.: давнє ок-о → ок-ън-о → ок-н-о → сучасне вікно́; давнє зна-ти → зна-к-ъ → зна-к → сучасне знак; давнє ми-ти → ми-(д)л-о → ми-л-о → сучасне ми́л-о.

Спрощення (те саме, що опрощення) – це один із видів історичних змін морфемної будови слова: стирання меж між морфемами і, відповідно, втрата морфемного поділу основи або слова в цілому, внаслідок чого вони стають нерозкладними, непохідними (з погляду синхронії мови), а основа дорівнює кореню [ЕУМ 2000: 637].

Опрощення – це зміна в морфологічній структурі слова, в результаті якої в процесі розвитку мови похідна основа, що мала у своєму складі афікси, перетворюється в непохідну, є коренем [СЛТ 1985: 169].

Крім того, у науковій літературі трапляються випадки, коли ототожнюють терміни "спрощення" та "опрощення". Насправді ці поняття характеризують явища, що відбуваються на різних рівнях мови. Річ у тім, що спрощення – це процес суто фонетичний, який виник унаслідок занепаду редукованих голосних у слабкій позиції, що потягло за собою появу нових груп приголосних, оскільки змінилися межі складів; у цих групах приголосних випадав середній звук, а морфемна структура слова залишалася без змін (хіба що усікалася частина кореня): чьст ь ныи → че стн ыи → че́ сн ий, морфемна структура слова чьсть+н+ыи → чест+н+ыи → че́с+н+ий. Під час опрощення морфемна структура слова змінюється: доб-р-ыи → до́бр-ий.

У сучасній українській мові розрізняють повне й неповне (часткове) опрощення. Повне опрощення виникає тоді, коли внаслідок історичних змін основа сло́ва з подільною МС перетворюється на основу з неподільною МС, напр.: ост-р-ыи → остр-ыи → го́стр-ий. Неповне (часткове) опрощення виникає тоді, коли внаслідок історичних змін слово зберігає подільність, але його морфемна структура складається з меншої кількості морфем порівняно з попереднім історичним етапом, напр.: ко́л-о → кол-яс-к-а (давнє) → коля́с-к-а.

Опрощення приводить до того, що слово втрачає свою внутрішню форму й набуває цілісного немотивованого значення; морфемні шви зростаються. Так, наприклад, виникли нові непохідні слова уби́ти, забу́ти, тому що ці дієслова не можуть бути витлумачені через бити, бути.

Унаслідок опрощення мова поповнюється новими кореневими морфемами, що стають центрами нових словотвірних гнізд. Таким є іменник ми́ло, який історично походить від дієслова мити, що дає в сучасній мові похідні ми́лити, ми́льний, ми́льниця; іменник дар, історично пов’язаний з дієсловом да́ти, пор. похідні дарува́ти, подарува́ти, подару́нок, дарува́льник.

Зміна значення слова і втрата семантичних зв’язків з твірним – основна причина опрощення. Найчастіше опрощенню підлягають конкретні іменники з фразеологічною семантикою типу бі́лка, крило́, копи́то (зв’язок зі словами бі́лий, кри́ти, копа́ти втрачено).

Перерозклад – це історична зміна, що полягає в переміщенні межі твірної основи в складі похідної або переміщення меж морфем у складі слова. Це, як правило, відбувається тоді, коли формотвірний або словотвірний формант об’єднується з іншим формантом (напр., рук-а-ми → рук-а́ми; вед-е-ши → вед-е́ш), або тоді, коли між твірним і похідним змінюються відношення мотивації (пор.: м’я́с-о → м’яс-н-и́й → м’яс-н-и́к; на сучасному етапі – м’я́с-о → м’яс-н-и́й і м’я́с-о → м’яс-ни́к).

Крім перерозкладу між основою і флексією, цей процес може відбуватися й на межі префікса і кореня (див. приклад слова вну́трішній), префікса і префікса (злиття префіксів з- та не- в один префікс зне-, напр.: кров → зне-кро́вити, ціна́ → зне-ці́нювати, це дієслова відсубстантивного походження, утворені префіксально-суфіксальним, або конфіксальним, способом) та між суфіксами – так утворюються т.зв. складні суфікси (напр.: ліс-ни́к ← ліс, ри́б-ник ← ри́б-а, ча́й-ник ← чай, пор. раніше: лісн-и́к ← лісн-и́й, ри́бн-ик ← ри́бн-ий

Ускладнення – це такий тип історичної зміни МСС, що характеризується перетворенням запозичених непохідних слів, початково неподільних для української мови, унаслідок чого слово набуває подільності морфемної структури або подільності морфемної структури основи.

Ускладнення – це один з різновидів історичних змін морфемної будови слова: виділення афіксальних морфем у складі раніше нерозкладної основи і, відповідно, перетворення її на подільну і навіть похідну [ЕУМ 2000: 751].

Причини та ознаки ускладнення:

1. Цьому процесові можуть підлягати лише запозичені слова.

2. Ускладнення – процес, протилежний опрощенню: унаслідок опрощення кількість морфем зменшується, а внаслідок ускладнення – збільшується.

3. Причиною ускладнення є наявність (за часом запозичення) інших споріднених слів, з якими у сло́ва, запозиченого як цілісне утворення, установлюються словотвірні зв’язки: із запозиченим з французької мови словом поете́са як цілісним утворенням на час запозичення встановлюються словотвірні зв’язки зі словом пое́т (з грецької мови). Таким чином, слово пое́т стає словотвірною базою для слова поете́са, у якому виділяється словотвірний формант -ес-: пое́т → поет-е́с-а.

4. Ще однією причиною ускладнення є наявність слів, які містять морфеми з фонемним оформленням, аналогічним частині запозиченого слова: у слові фля́жка, запозиченому з польської мови, є частина -к-, співвідносна з суфіксом -к- (зі значенням зменшеності предмета) українських похідних слів типу кни́ж-к-а, рі́ч-к-а, ні́ж-к-а.

Декореляція – це один із різновидів історичних змін у МСС, сутністю якої є функціонально-типологічна трансформація однієї з морфем при збереженні кількісного складу морфем у слові. Типовим прикладом декореляції в сучасній українській мові є похідні прислівники, які утворилися шляхом адвербіалізації словоформ інших частин мови, напр.: бі́гом (іменник в ор. одн.) → біго́м (прислівник); флексія -ом унаслідок адвербіалізації субстантивної словоформи перетворюється на суфікс -ом. Декореляції можуть зазнавати не лише флексії, а й інші морфеми.