Поняття морфеміки, її предмет, об’єкт і завдання.

Морфема, морф і аломорф. Аломорфи і варіанти морфем.

Морфеми виділяються в словах. Слова існують у мові як сукупності словоформ. Словоформи – це різновиди того самого слова, тотожні лексично і протиставлені одне одному за своїми граматичними значеннями. Так, прибіжу, прибіжиш, прибіжимо, прибіжать, прибіг, прибігли, прибігши є словоформами дієслова прибігти. Лексична тотожність словоформ того самого слова виражається спільністю формотвірних основ, до яких приєднуються флексії та формотвірні суфікси. Кожна словоформа поділяється на значущі частини: при-біж-у, при-біж-ать, при-біг-ши тощо. Виділювані у складі словоформ значущі частини називаються морфами. Кожна словоформа має свій морфний склад.

Морф – це мовленнєва одиниця, що є конкретним репрезентантом морфеми в складі словоформ.

Словоформи мають тільки змінювані слова. Незмінювані слова не мають таких формальних різновидів, напр.: шосе, беж, півтора, тут, дуже тощо.

Відмінності між морфом і морфемою:

1. Морф – одиниця мовлення, а морфема – одиниця мови.

2. Морф – це лінійна одиниця мови, а морфема – узагальнена нелінійна одиниця, яка існує у вигляді певних сукупностей морфів.

3. Морф – одиниця конкретна, а морфема – абстрактна.

4. Морф складається зі звуків, а морфема – з фонем.

В одну морфему об’єднуються декілька морфів, наприклад, одну кореневу морфему являють морфи -бр-, -бер-, -бир-, -бір-, -бор-: брати, виберу, вибирати, вибір, вибором.

Морфи, які об’єднуються в одну морфему, відрізняються багатьма ознаками та властивостями: фонемним складом, морфним оточенням, умовами вживання, функціонування тощо. У зв’язку з цим серед морфів тієї самої морфеми прийнято розрізняти аломорф і варіанти морфеми.

Аломорфи – це морфи, які мають тотожне значення, але відрізняються морфонологічними умовами вживання. У кожного морфа своя сполучуваність: один морф уживається там, де інший не вживається.

Від аломорфів слід відрізняти варіанти морфеми. Морфи однієї морфеми, які виступають у ролі її варіантів, мають характерні для них особливості: 1) тотожні за значенням, 2) тотожні за позиціями, 3) здатні в усіх позиціях заміняти один одного. Варіантами однієї морфеми є флексії -и / -ох род. відм. числівників: сімдесят-и / сімдесят-ьох; флексії -ому / -ім місц. відм. одн. чол. р. прикм.: на чорн-ому / на чорн-ім і т.д. На відміну від аломорфів, які перебувають у відношеннях додаткової дистрибуції, для варіантів морфеми характерне вільне варіювання. Як аломорфи, так і варіанти морфем являють собою лише варіювання формального боку морфеми.

 

Формально-семантичні відношення синонімії та антонімії між морфемами.

Синонімія – це тотожність або близькість значення різних мовних чи мовленнєвих одиниць.Так, синонімія морфем (морфів) – це здатність однотипних різнозвукових морфем (морфів) виражати близькі, але не тотожні дериваційні (або лексичні – для коренів) значення, напр.: молод-ий і юн-ий, суфікси -уват- і -ав- (біл-уват-ий і біл-яв-ий).

Формально-семантичні відношення омонімії і полісемії між морфемами.

Питання про функціональний статус суфіксів дієприкметників і дієприслівників. Афікси, що мають синкретичний функціональний характер.

У сучасній українській лінгвістиці є два погляди на ці слова. Згідно з першим, традиційним, дієприкметники та дієприслівники є особливими (гібридними, атрибутивними) формами дієслова, які поєднують граматичні ознаки – загальнокатегорійне значення, морфологічні категорії та синтаксичні функції – двох частин мови: дієслова і прикметника, дієслова і прислівника. У такому разі дієприкметники та дієприслівники входять до парадигми дієслова як словоформи, їхні афікси є формотвірними, оскільки вони утворюються від інфінітивних і від презенсних основ: ходи́-ти → ходи́-вши, хо́д-ять → хо́д-ячи, ходи́-ти → хо́дж-ен-ий тощо.

Інший погляд, зокрема І. Вихованця та К. Городенської, полягає в тому, що дієприкметники й дієприслівники вважаються віддієслівними прикметниками та прислівниками, тобто відповідні згадані вище пари є актом не формотворення, а словотворення. З цієї позиції дієприслівникові та дієприкметникові суфікси виступають не як формотвірні, а як словотвірні засоби: дозрі́-ти → дозрі́-л-ий, ви́ріши-ти → ви́ріш-ен-ий, поми́-ти → поми́-т-ий тощо.

При врахуванні першого підходу під час визначення семантичного типу основи лексичні та словозмінні основи цих слів є різними: до лексичної основи дієприкметника входитиме лише та його частина, що не враховує суфікс дієприкметника і флексію: дозрі́-лий, ви́ріш-ений, поми́-тий, а до словозмінної основи – частина дієприкметника без флексії: дозрі́л-ий, ви́рішен-ий, поми́т-ий; дієприслівник матиме як незмінюване слово лише лексичну основу, тобто частину слова без формотвірно́го суфікса: ходи́-вши, хо́д-ячи.

За умови другого, функціонального, підходу лексична і словозмінна основи дієприкметників є тотожними, а лексична основа дієприслівника включатиме і словотвірний суфікс, тобто фактично основа дієприслівника дорівнює всьому слову: дозрі́л-ий, ви́рішен-ий, поми́т-ий; ходи́вши, хо́дячи.

Дериваційно-граматичні афікси – це засоби, що виражають елементи як лексичного, так і елементи граматичного значення слова. Крім згаданих афіксів, до цих засобів можна зарахувати більшість дієслівних суфіксів, які виражають елементи лексичної семантики та елементи граматичного значення дієслівних форм, а саме, значення виду, наприклад: дописа́ти, накри́ти, відми́ти.

 

Продуктивні й непродуктивні афікси. Питання про конфікси.

Продуктивні афікси – це ті, що беруть участь у сучасному слово- і формотворенні, тобто трапляються в нових словах та їхніх граматичних формах, використовуються для творення нових слів (словотві́рні афікси) й оформлюють їх граматично (формотвірні́ афікси). Так, у живих процесах словотворення беруть активну участь суфікси іменників -нн(я), -тт(я), -к(а) зі значенням опредмеченої дії (процесу), суфікси -ник, -ист (-іст), -ій та ін. зі значенням особи за родом (видом) діяльності.

У системі іменників широко представлені похідні слова з суфіксами -н'н'-, -т'т'- (знання́, змага́ння,), -ник (запра́вник, лічи́льник, копіюва́льник), -ист / -іст (такси́ст, кар’єри́ст, батути́ст), -ец' (краве́ць, знаве́ць, боє́ць), -ар (му́ляр, коміса́р, бондар)

У сфері прикметників до продуктивних належать суфікси -н- / -н'- (бра́тній, му́жній, вельмо́жний), -ов- / -ев- (кизи́ловий, нульови́й, снігови́й), -ськ- / -зьк- / -цьк- (микола́ївський, товари́ський, нью-йо́ркський)З-поміж дієслівних суфіксів до розряду продуктивних можна зарахувати такі: -ува- (купува́ти, моделюва́ти, торгува́ти), -а- (чита́ти, міня́ти, дрижа́ти,), -ну- / -ону- (ки́нути, сипну́ти, стрибну́ти,), -и- / -і- (сопі́ти, хоті́ти, ходи́ти, лиши́ти, крої́ти).

Найбільшу продуктивність у системі адвербіальних суфіксів виявлять морфеми -о / -е (бі́ло, ти́хо, спокі́йно, га́ряче, ба́йду́же, разю́че, воро́же).

Великою продуктивністю характеризуються суфіксоїди -лог (дієто́лог, маркето́лог, діалекто́лог), -хід (атомохі́д, всюдихі́д, місяцехі́д), -мір (дощомі́р, водомі́р, газомі́р)

До продуктивних префіксів і префіксоїдів належить величезна кількість субстантивних, ад’єктивних і дієслівних морфем, напр.: роз-, без-, з- (с-), між-, за-, ви-, по-, про-, пере-, при-, пре-, анти-, поза-, само-

Нові слова граматично оформлюються за допомогою флексій іменників, прикметників, дієслів, які в сучасній українській мові є продуктивними.

Непродуктивні афікси – це ті, які перестали брати активну участь в утворенні слів та їхніх граматичних форм. Вони не трапляються в складі нових слів, що виникають у сучасній українській мові й не оформлюють їх граматично.

Непродуктивні афікси – це афікси, що не використовуються для творення похідних слів у сучасній мові, напр.: префікс па- (па́горб), суфікс -ай (шахра́й)

Так, не утворюють нових слів суфікси -б(а), -няк, -знь, -ма, -ва-, що вживаються в словах боротьба́, молотьба́, ходьба́, березня́к, лозня́к, сушня́к, боя́знь, ридма́, сторчма́, взува́ти, жува́ти.

Не беруть участі в сучасному словотворенні префікси су-, воз-, пред-, прото- та деякі інші: сузі́р’я, суча́сний, возз’є́днання, представни́к, пред’явни́к, прототи́п, протопо́п.

Непродуктивними є всі унікальні та нерегулярні афікси.

Продуктивні та непродуктивні афікси не відділені один від одного певною межею. У процесі еволюції мови продуктивні афікси можуть стати непродуктивними, і, навпаки, деякі колись непродуктивні афікси можуть перейти до розряду продуктивних (наприклад, колись продуктивні суфікси -от- та -ин- з семантикою опредмеченої ознаки (утворюють т. зв. імена якості) у сучасній українській мові не утворюють нових слів.

Деякі дослідники виділяють ще один різновид морфем – конфікс (від лат. сon – разом, confixus – скріплений разом), або циркумфікс (від лат. сircum – навколо, тобто скріплений навколо).

Конфікс – це двохафіксна морфема, яка виконує ті самі функції, що й суфікс і префікс, і яка в процесі словотворення модифікує твірну основу одночасно в пре- і постпозиції: дім → бездо́мн-ий (без…н), да́вн-ій → зда́вна (з…а), рівнова́г-а → врівнова́жи-ти (в…и).

У сучасній українській мові достатньо продуктивними й регулярними є трьохафіксні конфікси, що являють собою одночасне поєднання префіксів, суфіксів і постфіксів. У такий спосіб утворюються дієслова, напр.: сльоз-а́ → про-сльоз-и́-ти-ся, ще́дрий → роз-ще́др-и-ти-ся, хи́трий → у-хитр-и́-ти-ся.

Конфіксальний (префіксально-суфіксальний, префіксально-постфіксальний, суфіксально-постфіксальний, префіксально-постфіксально-суфіксальний) словотвір (конфіксація) – достатньо продуктивне явище в сучасній українській мові, отже, і конфікс є достатньо продуктивною морфемою. За допомогою конфіксів (одночасно префікса і суфікса) утворюється значна кількість повнозначних слів – іменників, прикметників, дієслів і – особливо – прислівників: гор-а́ → під-гі́р’-j-а, Кавка́з → За-кавка́зз-Ø-я, ліс → про́-ліс-ок; стіл → на-сті́ль-н-ий, вин-а́ → без-ви́н-н-ий, сло́в-о → до-слі́в-н-ий, страх → без-стра́ш-н-ий; по́вн-ий → на-по́вн-и-ти,

Отже, основними ознаками конфікса є:

а) складений характер;

б) переривчастість;

в) дистантне розташування компонентів у структурі слова.

Отже, конфікси насправді виступають як двох- і трьохафіксальні комплекси, у яких кожна морфема яскраво вирізняється й зберігає власну семантику. На морфемному рівні чітко видно самостійність кожного компонента конфікса. Конфікси – це морфемні сполучення, що складаються з морфем. Але на словотвірному рівні конфікси являють собою єдиний комплекс, що приєднується до твірної основи. Таким чином, це словотвірні форманти, що функціонують у сфері словотворення

Поняття про основу слова.

Основа слова – це граматично незмінна частина слова, яка залишається в ньому після відокремлення флексії та/або граматичних суфіксів, повторюється в усіх його словоформах і виступає носієм лексичного значення. Напр.: очі́куванн-я, перемо́вин-и

З вищесказаного видно, що дефініція основи слова має враховувати три аспекти – функціональний, семантичний і структурний.

З семантичного боку основа слова є його базою, ядром.Основа обов’язково виражає лексичне значення слова. Цим вона відрізняється від окремих морфем, які здатні виражати окремі, деякі елементи лексичного значення, пор.: написа́-ти і на-, -пис-, -а-.

У структурному плані основа характеризується стабільністю оформлення. Зміни, що допускаються в межах однієї основи, можуть мати лише морфонологічний характер (альтернації, ускладнення, нарощення, усічення, зміна акцентуації): заснува́-ти – засно́ва-н-ий, тел-я́ – тел-я́т-и, глиб-о́к-ий – гли́б-ш-ий.

З функціонального погляду поняття основи теж не є простим і однозначним, оскільки одні слова є похідними, інші – непохідними, отже, і їхні основи теж характеризуються як похідні й непохідні. Залежного від процесу – словотворення чи формотворення – розрізняють словотвірні й формотвірні основи, крім того, є мотивовані й немотивовані основи

Формально й семантично обов’язковим елементом основи є корінь, афіксальні морфеми – це факультативні елементи основи; флексія завжди залишається поза її межами. Зазвичай морфеми в складі основи розташовуються в лінійній безперервній послідовності, проте у зв’язку з наявністю постфіксів і внутрішніх флексій можливі т. зв. перервані основи: к-им-не́будь, шість-ма-ст-а́ми, намага́j-еть-ся тощо.

У незмінюваних словах у зв’язку з відсутністю форм словозміни і, як наслідок, відсутністю флексій основа слова дорівнює всьому слову: шимпанзе́, рагу́, хі́нді, метро́ тощо. Кінцевий голосний у таких словах не є флексією. Вони не характеризуються жодними ознаками морфеми взагалі, а також жодними ознаками флексії як особливої морфеми зокрема.

Основа – це мовна одиниця, але якісно відмінна від іншої мовної одиниці, якою оперують під час морфемного і словотвірного аналізу.

Таким чином, основа слова – це обов’язкова частина морфемної структури слова, яка має достатню функціональну, структурну й семантичну стабільність, що визначається залежно від типу й мети лінгвістичного аналізу, характеризується набором специфічних ознак, серед яких основними є такі: 1) відсутність у її складі афіксів, що виражають граматичне значення слова, 2) є носієм лексичного значення слова, 3) в окремих випадках може дорівнювати слову, проте в більшості випадків основа і саме слово – це не тотожні поняття (явища), 4) характеризується функціональним, структурним і семантичним навантаженням тощо.

 

Функціональні типи основ.

Як і будь-яка одиниця мови, основа для чогось використовується (виконує функцію), щось позначає (має семантику), а щоб це значення могло функціонувати, характеризується оформленістю (структурою). Але функції, значення і структури основ різні. Згідно з відмінностями, які спостерігаються у функціях, значеннях і структурах основ, виділяють функціональні типи основ. У словотвірному процесі основи служать для творення нових слів і можуть виконувати активну й пасивну функції. Першу виконує немотивована (непохідна) основа та мотивована (похідна) основи, другу – твірна основа.

Немотивована (непохідна) основа – це основа, у якої відсутні з якою-небудь іншою основою відношення дериваційного слідування; у ній, як правило, не виділяють словотвірні афікси, напр.: зна́-ти, рук-а́, сем-и́, вс-я.

Іншими словами, це основа непохідного слова, значення якої не виводиться зі значення іншого слова си́н-ій, ли́п-а.

Мотивована (похідна) основа – це основа, у якої виявляються з іншою основою відношення дериваційного слідування і яка може містити словотвірні афікси, напр.: лісо́к-Ø, вишива́нн-я, по-дру́жньому, со́тн-я.

Інакше кажучи, це основа, що містить у собі мотивувальну основу твірного слова і формант: кри́вд-и-ти (кривд-), с-пе́ред-у (-перед-)

Твірна основа – це основа, у якої з іншою основою встановлюються відношення передування в дериваційному процесі, тобто це основа, від якої утворено аналізоване похідне слово, напр.: пом’я́кши-ти → пом’я́кш енн -я, рі́чк-а → річк ов -и́й, міня́-ти → за міня́-ти, пра́ц-я → праць ови́т -ий.

Іншими словами, це основа, від якої утворюється нове слово певним способом словотворення. Напр.: бага́т-ий → бага́т-ств-о, наш-Ø → по-на́ш-ому

Як правило, твірна основа є ніби спільним ядром для твірного й похідного слова; виняток становлять лише слова, утворені безафіксним способом, напр.: перехо́ди-ти → перехі́д- Ø -Ø, зо́лот-о → золот- Ø -и́й. У складі похідного слова до твірної основи додається словотвірний формант – суфікс, префікс, постфікс, конфікс.

 

Семантичні типи основ.

Основа, що служить для вираження лексичного значення слова й виділяється шляхом відкидання формотвірних і словозмінних афіксів, називається лексичною, напр.: зрозумі́-л-и, поли́-т-ий, гово́р-ячи, схопи́-ти, вмива́j-еть-ся, книжко́в-ий.

Лексична основа (ЛО), як правило, однакова в усіх граматичних формах, що притаманні слову. Саме ця основа забезпечує семантичну тотожність всіх форм, які об’єднуються в парадигму одного слова (лексеми), тобто забезпечують рівність слова самому собі.

До складу ЛО, крім кореня, зараховуються афікси словотвірного характеру, тобто ті, що є носіями або дериваційного значення (вони модифікують, уточнюють лексичне значення кореня), або дериваційно-граматичного значення. Наприклад, у слові книжко́вий суфікс -ов- є носієм дериваційного значення, тобто утворює слово з новим ЛЗ; у слові схопи́ти до лексичної основи входить префікс с-, який водночас з уточненням ЛЗ слова виражає елемент ГЗ слова, а саме – значення виду.

Отже, для визначення ЛО необхідно: 1) виділити всі афіксальні морфеми, 2) визначити їхній характер, 3) визначити межі ЛО в аналізованому слові.

Лексична основа – це семантичний, а не структурний тип основи, доказом чого слугують приклади ЛО в словах такого типу: селяни́н – селя́ни, лоша́ – лоша́та, ім’я́ – імена́. Тут, незважаючи на відмінності в суфіксальному складі, у кожної пари словоформ виділяється однакова ЛО завдяки лексико-семантичній тотожності; суфікси виражають граматичне значення числа, але входять до складу ЛО, тому що поряд із цим виражають ЛЗ: селяни́н ʻособа, яка живе там, де це зазначено коренемʼ; лоша́та ʻдитинчата тварини, позначеної коренемʼ тощо.

Основа, що виражає не лише ЛЗ, але й ГЗ, які не є засобом вираження синтаксичних відношень, і виділяється шляхом відкидання лише словозмінних афіксів (усі флексії та інфінітивний суфікс -ти / -ть), називається словозмінною, напр.: зрозумі́л-и, поли́т-ий, схопи́-ти, вмива́j-еть-ся, книжко́в-ий (пор. з прикладами ЛО).

Співвідношення ЛО та СО в конкретних словоформах є таким:

1. У змінюваних слів ЛО може збігатися за складом з СО: змага́ння – ЛО: змага́нн-я іСО: змага́нн-я.

2. У змінюваних слів ЛО може бути структурно більш простою: змага́лися – ЛО: змага-…-ся (складається з чотирьох морфів) і СО: змагал-…-ся (складається з п’яти морфів).

3. У незмінюваних слів може бути лише один тип основи – лексична: кашне́, таксі́, урду́, ха́кі, вгорі́, пооди́нці, діста́вшись, працю́ючи (СО в таких словах не виділяється, оскільки це незмінні слова; до них належать невідмінювані іменники, невідмінювані прикметники, невідмінювані числівники, усі прислівники та дієприслівники).

У слів може бути 1) одна ЛО та одна СО: у слові гаранті́йний – гарантійн- є ЛО таСО; 2) декілька СО, які відрізняються формотвірними суфіксами, що виражають ГЗ: ви́писа-ти, ви́писав-Ø, ви́писал-а, ви́писал-и б, ви́писан-ий (усі СО відрізняються кінцевими елементами, що виражають різноманітні ГЗ); 3) дві ЛО, що відрізняються суфіксами, які виражають лексико-граматичне значення: кошен-я́ – кошеня́т-а, тата́рин-Ø – тата́р-и.

 

Структурні типи основ.

Як структурна одиниця основа поділяється на морфеми. Цей поділ може бути представлений у кількісному і якісному плані. Структурні типи основ розмежовуються за 1) загальною кількістю морфем в основі, 2) кількістю кореневих морфем, 3) ступенем послідовності лінійного розташування морфем у слові, 4) характером кінцевої фонеми.

Так, за першим критерієм основи характеризуються як подільні та неподільні. Подільна (членована) основа – це та, що складається з двох та більше морфем, напр.: мрій-ли́в-ий, су-ча́с-н-ість-Ø, при-зе́мл-енн-я. Неподільна (нечленована) основа – це та основа, яка містить лише кореневу морфему, напр.: зна́-ти, сел-о́, бі́л-ий.

За другим критерієм основи поділяються на прості й складні. Проста основа – це та, що складається з одного кореня, напр.: яскра́в-ий, дво́j-е, прима́р-а. Складна основа – це та, що складається з двох і більше коренів, напр.: трь-ох-со́т-Ø, світловодолікува́нн-я, лісостепов-и́й.

Згідно з третім критерієм прийнято розрізняти компактні та перервані основи. Компактна основа – це основа, морфеми якої утворюють безперервний ряд лінійно розташованих структурно-семантичних одиниць, напр.: на-пру́ж-ен-ість-Ø, без-строк-о́в-ий, пере-си́д-Ø-ять. Перервана (некомпактна) основа – це та, у якій лінійна послідовність розташування морфем порушується формотвірними або словозмінними афіксами, напр.: шест-и-ст-а́м, генера́л-Ø-губерна́тор-Ø, висві́тлюj-еть-ся, к-ого-не́будь, заду́ма-л-а-сь.

Відповідно до четвертого критерію основи визначаються як консонантні й вокалічні, а консонантні, у свою чергу, поділяються на тверді та м’які. Консонантна основа закінчується на приголосну фонему, залежно від ступеня палатальності якої визначають консонантні тверді та консонантні м’які основи: трива́л-ий, ки́ївськ-ий, мо́р-е; знаря́д'д'-я, земл'-я́, ра́діст'-Ø; вокалічна основа закінчується на голосну фонему: сиді́-ти, крича́-ти, купува́-ти.

Поняття мотивації.

Мотивація – це співвідношення між двома спільнокореневими словами, за якого спостерігається структурно-семантична передбачуваність слова за допомогою іншого. Наприклад, слово поширеність мотивується словом поширений, а слово виховання – словом виховати.

Мотиваційні відношення об’єднуються вихідним (твірним) та похідним елементами: складносурядний ← складний і сурядний; землеустрій ← устрій землі.

У мотиваційних зв’язках об’єднуються твірний та похідний елементи: похідний елемент завжди являє собою слово, а твірний може бути представлений словом, словосполученням, окремими словами, сполученням службового слова з повнозначним.

Одне зі слів, пов’язаних відношеннями мотивації, є мотивувальним (мотивуючим), а інше – мотивованим. Мотивованим називають слово, що має такі ознаки:

1) Якщо зіставлювані слова мають різні лексичні значення, то мотивованим є те, основа якого характеризується більшою формальною складністю: горох – горошина, бігати – вибігати.

2) Якщо зіставлювані слова мають різні лексичні значення та однакову формальну складність, то мотивованим є слово, що характеризується більшою семантичною складністю, тобто те, значення якого визначається через інше слово: хімія – хімік "той, хто займається хімією", художник – художниця "жінка-художник".

3) За тотожності усіх компонентів значень слів, крім значення частини мови: а) у парах "дієслово – іменник, який позначає дію за цим дієсловом" (молотити – молотьба, виходити – вихід), "прикметник – іменник, який позначає ту ж ознаку (добрий – доброта, новий – новизна, сміливий – сміливість), незалежно від формальної кількості мотивованим визнається іменник, тому що значення дії та ознаки є спільними значеннями відповідно дієслова та прикметника, але не іменника; б) у парі "прикметник – прислівник" мотивованим є слово, що характеризується більшою формальною складністю: хоробрий – хоробро, але вчора – вчорашній.

4) Слово, що не є стилістично нейтральним, не може бути мотивуючим, якщо зіставлюване з ним слово стилістично нейтральне. Наприклад, розм. корабел мотивується прикметником корабельний, незважаючи на більшу формальну складність прикметника.

За характером похідності / непохідності твірного слова розрізняють вихідну й невихідну мотивацію. Наприклад, у словотвірній парі пол-е → поль-ов-ий твірне слово непохідне, отже, й мотивація між похідним і твірним невихідна; і навпаки, у словотвірній парі обговори-ти → обговор-енн-я твірне слово похідне, тому й мотивація між похідним і твірним вихідна.

Крім того, розрізняють безпосередню / опосередковану, бінарну / одиничну, пряму / переносну / периферійну мотивацію.

Словотвірне значення.

Словотвірне значення слова (СЗ) – це той елемент його значення, яким похідне слово відрізняється від того, що послужило для нього базою. Пор.: гарний → не-гарний (якість предмета → відсутність якості предмета). Словотвірне значення установлюється шляхом зіставлення значення похідного слова та слова, від якого воно походить, тобто від твірного слова. Отже, словотвірне значення – це категорійне значення певної словотвірної структури, яке встановлюється через співвідношення семантики похідних і твірних слів.

Розрізняють загальне і конкретне (часткове) словотвірне значення. Під загальним СЗ розуміють узагальнене значення, яке абстрагується від конкретного лексичного значення твірних слів і є спільним для груп похідних одиниць, напр.: весел-ун, смілив-ець, задава-к-а ("назва людей за внутрішніми ознаками"). Конкретне СЗ формується з урахуванням не лише значення словотвірного афікса, але й семантики твірного слова і є індивідуальним для кожного похідного, напр.: флейтист ("той, хто грає на флейті").

Модифікаційне СЗ – це таке значення похідного слова, яке відрізняється від твірного не загальною семантикою, а стилістичними відтінками в значенні, тобто похідне слово має модифікаційні морфи: дума → думонька, теплий → теплесенький, їсти → їстоньки.

Мутаційне СЗ – це таке значення похідного слова, як відрізняється від значення твірного, різниця в значенні виражається формантом, тобто похідне слово має мутаційні морфи: між містом → міжміський, дитина → дитинство, модель → моделювати.

Синтагматичне СЗ – це таке значення похідного слова, яке відрізняється від твірного не лише номінативним компонентом, але й єднальним (сполучу вальним) значенням, наприклад: пивоваріння ("процес варіння пива"), малюк ("недоросла істота").

Транспозиційне СЗ – це таке значення похідного слова, яке відрізняється від значення твірного не номінативним, а частиномовним характером, тобто похідне слово має транспозиційні морфи, наприклад: радий → радість, теплий → теплота, ніжний → ніжність

На відміну від лексичних значень, які властиві окремим словам, словотвірні значення властиві цілим групам, рядам, категоріям похідних слів, які будуються за одним зразком (моделлю), напр.: слухач, діяч, сіяч, спостерігач, складач ("той, хто виконує певну дію"). Слова, що мають тотожну словотвірну базу, один і той самий словотвірний формант, яким властиве те саме словотвірне значення, називаються одноструктурними словами.

 

Словотвірне гніздо.

Усі спільнокореневі слова становлять словотвірне гніздо. Словотвірне гніздо (СГ) – це сукупність слів, упорядкована відношеннями похідності, що характеризуються спільністю кореня. Слова, які характеризуються спільністю лише одного критерію, належать до різних словотвірних гнізд.

Ознаки словотвірного гнізда

1. Наявність одного з двох критеріїв (напр., наявність спільного елемента значення) не забезпечує місця в гнізді, пор.: тато і батько, мало і трохи, говорити і сказати.

2. Сукупність слів у гнізді мають впорядкований характер: будь-яке гніздо має строго визначену структуру, і кожен його елемент посідає в ньому передбачене системою мови і закріплене мовною нормою місце.

3. В основі цієї словотвірної одиниці лежить принцип ієрархії, принцип послідовного підпорядкування одних одиниць іншим, тобто кожний попередній елемент є «будівельним матеріалом» для наступного.

4. Межі гнізда не є постійними, бо воно може поповнюватися новими словами, причому за порівняно невеликий проміжок часу. А слова, які втратили смислову єдність, вже не входять до одного гнізда і утворюють нові (напр., чорний і чорнила). Так само слова-омоніми утворюють різні словотвірні гнізда.

5. Обов’язковим компонентом словотвірного гнізда є вихідне слово, яке є завжди непохідним; усі інші слова в ньому є похідними.

6. СГ включає в себе менш складні комплексні одиниці дериватології – словотвірну пару і словотвірний ланцюг (див. п. 9.2.). Крім згаданих, до словотвірного гнізда входить ще словотвірна парадигма – основний його компонент (див. п. 9.4.).

7. Структура СГ визначається співвідношенням одиниць двох аспектів – синтагматичного і парадигматичного. У синтагматичному плані словотвірне гніздо являє собою сукупність словотвірних ланцюгів, які, у свою чергу, складаються зі словотвірних пар, а в парадигматичному – сукупність словотвірних парадигм.

У дериватології розрізняють мікрогнізда та макрогнізда. До перших належать ті, що, крім вихідного слова, мають лише одне твірне. До других – ті, що являють собою великі структурні угруповання, які складаються з великої кількості похідних. Макрогнізда можуть включати в себе до 500 утворень. Напр., гніздо з непохідним іменником рука містить понад 150 похідних, а гніздо з дієсловом ходити – понад 450.

СГ представлені у словотвірних словниках.

 

 

Словотвірна парадигма.

Словотвірна парадигма (СП) – це сукупність всіх похідних, утворених від одного твірного слова, тобто всі вони перебувають на першому ступені похідності.

У мовознавстві розрізняють конкретну і типову словотвірну парадигму.

Конкретна СП – це комплексна одиниця словотвірної системи, яка виявляє себе в межах одного гнізда, а тому до неї входять спільнокореневі похідні конкретного слова, наприклад, парадигма "білий і похідні".

Типова СП – це комплексна одиниця словотвірної системи, яка складається з сукупності конкретних парадигм із однаковим або близьким словотвірним значенням набором похідних, які співвідносяться з різними твірними словами, чим зумовлюється між гніздовий характер цієї одиниці, напр.:

При словотвірному аналізі слід розрізняти парадигму, до якої входить аналізоване слово (парадигма А) та що утворюються від аналізованого слова (парадигма Б). Напр., при аналізі слова квітчастий парадигму А становитиме:

 

квітк-а	→	квіт-оч-ка
→	квітк-ов-ий
→	квітч-аст-ий

До парадигми Б увійдуть:

квітчаст-ий	→	квітчаст-ість
→	квітчаст-о

Досить часто словотвірна парадигма включає в себе значну кількість слів. Особливо великі словотвірні парадигми мають непохідні слова білий (майже сто одиниць), два (понад двісті п’ятдесят слів).

Ознаки словотвірної парадигми

1. Найбільшу кількість лексичних одиниць у складі своєї словотвірної парадигми можуть мати непохідні слова.

2. Похідні слова теж перебувають у парадигматичних відношеннях з іншими похідними, але останні мають більш складну морфемну структуру.

3. Те саме слово може входити і до словотвірного ланцюга, і до словотвірної парадигми.

4. Похідні компоненти словотвірної парадигми, як правило, відрізняються від інших похідних словотвірними формантами і, як наслідок, словотвірними значеннями.

Відмінності між словотвірною парадигмою і словотвірним гніздом

1. Словотвірна парадигма є меншою комплексною одиницею дериватології, ніж словотвірне гніздо, оскільки словотвірна парадигма є лише компонентом словотвірного гнізда.

2. Кількість членів словотвірної парадигми значно менша за кількість членів словотвірного гнізда (виняток становлять лише мікрогнізда, у яких є лише один похідний елемент; у такому разі словотвірне гніздо дорівнює словотвірній парадигмі).

3. У словотвірній парадигмі наявні лише похідні слова першого ступеня похідності, а в словотвірному гнізді – усі похідні слова.

4. Словотвірна парадигма може бути як конкретною, так і абстрактною одиницею дериватології, а словотвірне гніздо – лише конкретною.

 

 

Словотвірний тип.

Словотвірний тип (СТ) – це схема побудови слів певної частини мови, абстрагована від конкретних лексичних одиниць і характеризується: а) спільністю частин мови твірних і похідних слів; б) спільністю семантичного співвідношення між мотивованим і мотивувальним словом; в) спільністю способу словотворення, а значить, і тотожністю форманта в матеріальному та семантичному плані, напр.: прикметникова основа + -і- (-ти): біл-ий + -і-(-ти) → біліти, зелен-ий + -і-(-ти) → зеленіти, чорн-ий + -і- (-ти) → чорніти.

Таким чином, похідні слова, що належать до одного СТ, перебувають в однакових формально-семантичних відношеннях зі свої ми твірними. А це означає, що біліти: білий = зеленіти: зелений = чорніти: чорний; денний: день = сонний: сон = осінній: осінь та ін.

У сучасній лінгвістичній науці за частотністю і характером реалізації розрізняють продуктивний і непродуктивний, регулярний і нерегулярний словотвірні типи.

Продуктивний СТ – це тип, за зразком якого утворена значна кількість похідних слів у мові, напр.: рік → річний, місяць → місячний, день → денний тощо.

Непродуктивний СТ – це тип, за яким у сучасній мові не утворюються нові слова, напр.: коваль, скрипаль.

Регулярний СТ – це тип похідних слів, для творення яких використовується регулярний словотвірний засіб (формант), наприклад: суфікс -ець у віддієслівних іменниках – назвах особи за видом діяльності (видав-ець, вихід-ець, охорон-ець).

Нерегулярний СТ – це тип похідних слів, для творення яких використовується нерегулярний словотвірний засіб, напр.: суфікси -уз (франц-уз), -ун (крас-ун-я)

Транспозиційний СТ – це такий тип, коли похідне слово відрізняється від твірного частиномовною належністю, тобто у процесі словотворення похідне слово переходить до іншого граматичного класу,

Нетранспозиційний СТ – це такий, за якого твірне та похідне слова характеризуються належністю до однієї частини мови, напр.: чита-ти → пере-читати, писа-ти → пере-писати, рахува-ти → пере-рахувати.

Модифікаційним СТ називають такі типи, похідні яких позначають лише якусь видозміну (модифікацію) значення твірного слова, напр.: До них належать типи іменників та прикметників, які виражають значення суб’єктивної оцінки, напр.: іменники рук-а → руч-к-а, руч-еньк-а, руч-ищ-е;

Мутаційні СТ – це такий тип, за якого похідні слова характеризуються іншим ЛЗ порівняно з твірним. Мутаційні СТ можуть належати як до тієї самої частини мови, так і до іншої, напр.: чай → чай-ник, молок-о → молоч-ник, аптек-а → аптек-ар і чита-ти → чита-льн-я, сух-ий → суш-и-ти

 

13.

14.

Словотвірна категорія.

Словотвірна категорія