Словотвірна пара. Словотвірний ланцюг.

Словотвірна пара – це мінімальна бінарна комплексна одиниця словотвірної системи мови, до якої входить твірне слово та безпосередньо пов’язане з ним формально-семантичними відношеннями похідне і яка є елементом комплексних одиниць вищого порядку: словотвірного ланцюга, парадигми, гнізда типу та ін. Це таке зіставлення спільнокореневих слів, при якому одне з них містить мотиватор, інше, крім мотиватора, – ще й формант, наприклад: ярус → ярусний, осяяти → осяяння [УСТ 2007: 166 – 167] За

Словотвірний ланцюг (СЛ) – це ряд споріднених слів, які перебувають у відношеннях безпосередньої мотивації. Початковою ланкою ланцюга є немотивоване слово, наприклад: синій → синіти → посиніти → посиніння; старий → старіти → застаріти → застарілий → застарілість. У СЛ кожне попереднє слово стає словотвірною базою (у якій виділяється твірна основа) для кожного наступного похідного. Слово другого, третього і т.д. ступенів мотивованості може мотивуватися не тільки своїм найближчим попередником, але й іншими попередніми словами. У такому разі між ними встановлюються відношення опосередкованої мотивації (наприклад, старіти і старий пов’язані відношеннями безпосередньої мотивації, а застарілий і старий – відношеннями опосередкованої мотивації). СЛ – це комплексна одиниця, що виявляє ступеньований характер українського словотворення. Вона демонструє синтагматичні відношення між спільнокореневими словами.

 

Словотвірне гніздо.

Усі спільнокореневі слова становлять словотвірне гніздо. Словотвірне гніздо (СГ) – це сукупність слів, упорядкована відношеннями похідності, що характеризуються спільністю кореня. Слова, які характеризуються спільністю лише одного критерію, належать до різних словотвірних гнізд.

Ознаки словотвірного гнізда

1. Наявність одного з двох критеріїв (напр., наявність спільного елемента значення) не забезпечує місця в гнізді, пор.: тато і батько, мало і трохи, говорити і сказати.

2. Сукупність слів у гнізді мають впорядкований характер: будь-яке гніздо має строго визначену структуру, і кожен його елемент посідає в ньому передбачене системою мови і закріплене мовною нормою місце.

3. В основі цієї словотвірної одиниці лежить принцип ієрархії, принцип послідовного підпорядкування одних одиниць іншим, тобто кожний попередній елемент є «будівельним матеріалом» для наступного.

4. Межі гнізда не є постійними, бо воно може поповнюватися новими словами, причому за порівняно невеликий проміжок часу. А слова, які втратили смислову єдність, вже не входять до одного гнізда і утворюють нові (напр., чорний і чорнила). Так само слова-омоніми утворюють різні словотвірні гнізда.

5. Обов’язковим компонентом словотвірного гнізда є вихідне слово, яке є завжди непохідним; усі інші слова в ньому є похідними.

6. СГ включає в себе менш складні комплексні одиниці дериватології – словотвірну пару і словотвірний ланцюг (див. п. 9.2.). Крім згаданих, до словотвірного гнізда входить ще словотвірна парадигма – основний його компонент (див. п. 9.4.).

7. Структура СГ визначається співвідношенням одиниць двох аспектів – синтагматичного і парадигматичного. У синтагматичному плані словотвірне гніздо являє собою сукупність словотвірних ланцюгів, які, у свою чергу, складаються зі словотвірних пар, а в парадигматичному – сукупність словотвірних парадигм.

У дериватології розрізняють мікрогнізда та макрогнізда. До перших належать ті, що, крім вихідного слова, мають лише одне твірне. До других – ті, що являють собою великі структурні угруповання, які складаються з великої кількості похідних. Макрогнізда можуть включати в себе до 500 утворень. Напр., гніздо з непохідним іменником рука містить понад 150 похідних, а гніздо з дієсловом ходити – понад 450.

СГ представлені у словотвірних словниках.

 

 

Словотвірна парадигма.

Словотвірна парадигма (СП) – це сукупність всіх похідних, утворених від одного твірного слова, тобто всі вони перебувають на першому ступені похідності.

У мовознавстві розрізняють конкретну і типову словотвірну парадигму.

Конкретна СП – це комплексна одиниця словотвірної системи, яка виявляє себе в межах одного гнізда, а тому до неї входять спільнокореневі похідні конкретного слова, наприклад, парадигма "білий і похідні".

Типова СП – це комплексна одиниця словотвірної системи, яка складається з сукупності конкретних парадигм із однаковим або близьким словотвірним значенням набором похідних, які співвідносяться з різними твірними словами, чим зумовлюється між гніздовий характер цієї одиниці, напр.:

При словотвірному аналізі слід розрізняти парадигму, до якої входить аналізоване слово (парадигма А) та що утворюються від аналізованого слова (парадигма Б). Напр., при аналізі слова квітчастий парадигму А становитиме:

 

квітк-а	→	квіт-оч-ка
→	квітк-ов-ий
→	квітч-аст-ий

До парадигми Б увійдуть:

квітчаст-ий	→	квітчаст-ість
→	квітчаст-о

Досить часто словотвірна парадигма включає в себе значну кількість слів. Особливо великі словотвірні парадигми мають непохідні слова білий (майже сто одиниць), два (понад двісті п’ятдесят слів).

Ознаки словотвірної парадигми

1. Найбільшу кількість лексичних одиниць у складі своєї словотвірної парадигми можуть мати непохідні слова.

2. Похідні слова теж перебувають у парадигматичних відношеннях з іншими похідними, але останні мають більш складну морфемну структуру.

3. Те саме слово може входити і до словотвірного ланцюга, і до словотвірної парадигми.

4. Похідні компоненти словотвірної парадигми, як правило, відрізняються від інших похідних словотвірними формантами і, як наслідок, словотвірними значеннями.

Відмінності між словотвірною парадигмою і словотвірним гніздом

1. Словотвірна парадигма є меншою комплексною одиницею дериватології, ніж словотвірне гніздо, оскільки словотвірна парадигма є лише компонентом словотвірного гнізда.

2. Кількість членів словотвірної парадигми значно менша за кількість членів словотвірного гнізда (виняток становлять лише мікрогнізда, у яких є лише один похідний елемент; у такому разі словотвірне гніздо дорівнює словотвірній парадигмі).

3. У словотвірній парадигмі наявні лише похідні слова першого ступеня похідності, а в словотвірному гнізді – усі похідні слова.

4. Словотвірна парадигма може бути як конкретною, так і абстрактною одиницею дериватології, а словотвірне гніздо – лише конкретною.

 

 

Словотвірний тип.

Словотвірний тип (СТ) – це схема побудови слів певної частини мови, абстрагована від конкретних лексичних одиниць і характеризується: а) спільністю частин мови твірних і похідних слів; б) спільністю семантичного співвідношення між мотивованим і мотивувальним словом; в) спільністю способу словотворення, а значить, і тотожністю форманта в матеріальному та семантичному плані, напр.: прикметникова основа + -і- (-ти): біл-ий + -і-(-ти) → біліти, зелен-ий + -і-(-ти) → зеленіти, чорн-ий + -і- (-ти) → чорніти.

Таким чином, похідні слова, що належать до одного СТ, перебувають в однакових формально-семантичних відношеннях зі свої ми твірними. А це означає, що біліти: білий = зеленіти: зелений = чорніти: чорний; денний: день = сонний: сон = осінній: осінь та ін.

У сучасній лінгвістичній науці за частотністю і характером реалізації розрізняють продуктивний і непродуктивний, регулярний і нерегулярний словотвірні типи.

Продуктивний СТ – це тип, за зразком якого утворена значна кількість похідних слів у мові, напр.: рік → річний, місяць → місячний, день → денний тощо.

Непродуктивний СТ – це тип, за яким у сучасній мові не утворюються нові слова, напр.: коваль, скрипаль.

Регулярний СТ – це тип похідних слів, для творення яких використовується регулярний словотвірний засіб (формант), наприклад: суфікс -ець у віддієслівних іменниках – назвах особи за видом діяльності (видав-ець, вихід-ець, охорон-ець).

Нерегулярний СТ – це тип похідних слів, для творення яких використовується нерегулярний словотвірний засіб, напр.: суфікси -уз (франц-уз), -ун (крас-ун-я)

Транспозиційний СТ – це такий тип, коли похідне слово відрізняється від твірного частиномовною належністю, тобто у процесі словотворення похідне слово переходить до іншого граматичного класу,

Нетранспозиційний СТ – це такий, за якого твірне та похідне слова характеризуються належністю до однієї частини мови, напр.: чита-ти → пере-читати, писа-ти → пере-писати, рахува-ти → пере-рахувати.

Модифікаційним СТ називають такі типи, похідні яких позначають лише якусь видозміну (модифікацію) значення твірного слова, напр.: До них належать типи іменників та прикметників, які виражають значення суб’єктивної оцінки, напр.: іменники рук-а → руч-к-а, руч-еньк-а, руч-ищ-е;

Мутаційні СТ – це такий тип, за якого похідні слова характеризуються іншим ЛЗ порівняно з твірним. Мутаційні СТ можуть належати як до тієї самої частини мови, так і до іншої, напр.: чай → чай-ник, молок-о → молоч-ник, аптек-а → аптек-ар і чита-ти → чита-льн-я, сух-ий → суш-и-ти

 

13.

14.

Словотвірна категорія.

Словотвірна категорія (СК) – це абстрактна одиниця дериватології, що формується сукупністю словотвірних типів, об’єднаних спільністю дериваційного значення, абстрагована від формальних засобів вираження цього значення.

У лінгвістичній літературі під словотвірною категорією розуміють:

Словотвір кожної частини мови доцільно описувати виходячи з того, які словотвірні категорії в ній функціонують у межах одного та різних способів словотворення.

визначає словотвірні ресурси прикметника і характер його взаємозв’язків з вихідними стосовно словотворення частинами мови.

1. Категорія недостатнього ступеня вияву ознаки вказує на невелику порівняно зі звичайною мірою якості, тобто на ознаку, що виявлена в предметі не повністю: білий – білуватий, зелений – зеленавий, червоний – червонастий.

2. Категорія надмірної інтенсивності ознаки виражають похідні прикметники, утворені від інших прикметників, лексичне значення яких уже містить вказівку на велику концентрацію певної якості: широкий – широченний, великий – величезний, товстий – товстющий.

3. Категорія суб’єктивної оцінки передає емоційне ставлення мовця до якості предмета; форми суб’єктивної оцінки утворюються за допомогою суфіксів -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -усіньк-: чемний – чемненький, молодий – молодесенький, тонкий – тонюсінький.

4. Категорія протилежності вказує на відсутність певної ознаки (це завжди префіксальні ад’єктивні утворення): вихований – невихований, сумнівний – безсумнівний, синхронний – асинхронний, раціональний – ірраціональний, науковий – антинауковий.

5. Категорія надміру супровідної ознаки базується на іменниково-прикметникових сполуках, у яких прикметниковий предикат указує на велику міру якості: яблука з великим вмістом соку – соковиті яблука, хлопець із широкими плечима – плечистий хлопець.

6. Категорія присвійності (посесивності – С.П.) вказує на належність предмета особі: дядько – дядьків, сестра – сестрин, ведмідь – ведмежий.

7. Категорія локативної атрибутивності передає локативну ознаку предмета: за містом – заміський, на горі – нагірний, під землею – підземний.

8. Категорія темпоральної атрибутивності стосується часової ознаки предмета: між сесіями – міжсесійний, після обіду – післяобідній, перед грозою – передгрозовий.

9. Категорія порядковості вказує на порядок предметів при лічбі: три – третій, сорок – сороковий, п’ятдесят – п’ятдесятий [Вихованець 2004: 134 – 138].