Поняття про неморфемні способи словотворення. Морфолого-синтаксичний словотвір. Ад’єктивація.

Ад’єктивація – це різновидморфолого-синтаксичного способу словотворення, що характеризується утворенням похідних прикметників, омонімічних твірним словам інших частин мови. Транспозиція в прикметники різних частин мови до класу прикметників, як і при субстантивації, відбувається без спеціальних дериваційних афіксів, пор.: незмінювані слова, стомлений вигляд, перший хлопець на селі, футболіст він ніякий (у цих прикладах перед нами не дієприкметники, числівники, займенникові слова, а прикметники). До ад’єктивації можна віднести також уживання прислівників у функції означення при іменниках, що позначають конкретні предмети: котлета по-київськи, волосся дибки, сорочка навиворіт та ін.

під час ад’єктивації похідні прикметники втрачають дієслівні категорії твірних дієприкметників. Крім того, у сучасній українській мові ад’єктивація пасивних дієприкметників з суфіксом -ен- характеризуються зміною кореневої акцентуації суфіксальною, а з погляду орфографії похідні слова характеризуються тим, що їхні суфікси пишуться з -нн-, напр.: незді́йсн ен ий – нездійсн е́нн ий, неска́за н ий – несказ а́нн ий, неоці́н ен ий – неоцін е́нн ий. У лексичному плані перші слова в парі виражають динамічну процесуальну ознаку й здатні керувати формою орудного суб’єкта субстантивного слова, а другі слова в парі позначають статичну абсолютну ознаку предмета, вони не здатні керувати іменником в орудному відмінку із суб’єктним значенням: не оцінений досі фахівцями витвір мистецтва і неоціненний внесок до скарбниці світової літератури.

Ад’єктивуватися можуть займенникові слова. Це суто семантичний процес, що полягає у скороченні денотативної сфери ад’єктивованого слова: Виконавець він ніякий (= поганий); Відповідь так собі (= посередня).

 

 

Поняття про неморфемні способи словотворення. Морфолого-синтаксичний словотвір. Прономіналізація. Адвербіалізація.

Адвербіалізація – це різновид морфолого-синтаксичного способу словотворення, що являє собою процес переходу до класу прислівників слів інших частин мови. Основою цього процесу є ізоляція тієї чи іншої форми від системи словозміни вихідного (базового) слова й набуття ним нового граматичного значення. В усіх випадках адвербіалізації похідні слова (прислівники-новотвори) утрачають граматичні категорії, а якщо ці категорії словозмінні, то втрачається словозмінна парадигма, пор.: бі́гом (іменник в орудному відмінку однини) → біго́м (прислівник).

До класу прислівників переходять слова таких частин мови:

1. Іменники: верхи, вдень, вночі і т.д.

2. Прикметники: знову, заново, наново та ін.

3. Займенникові слова: потім, чому, потому тощо.

4. Числівники: удвох, надвоє, по двоє, удвоє.

У процесі адвербіалізації відмінкових та прийменниково-відмінкових форм субстантивних слів відбувається декореляція флексій, тобто набуття ними іншого морфемного статусу. Так, у формі орудного однини іменника бігом морфема -ом визначається як флексія. Унаслідок адвербіалізації -ом набуває функціонального статусу суфікса. Словотвірним формантом виступає наголос (у процесі адвербіалізації він переміщується з кореня на суфікс).

З синхронічного погляду похідні адвербіальні конструкції можна розглядати в плані способу їх словотворення під двома різними кутами зору, а саме: як похідні, утворені неморфемним способом словотворення, і як похідні, утворені морфемним способом словотворення. Так, наприклад, прислівник удвох можна розглядати як адвербіалізовану форму непрямого відмінка числівника, з іншого боку – як префіксально-суфіксальне утворення: у-дв-ох ← дв - а. Це саме стосується й більшості прийменниково-відмінкових форм субстантивних слів, що стали базою для творення прислівників, пор.: угорі, вночі, вдень та ін.