Регулярні та нерегулярні афікси. Уніфікси.

Регулярні афікси – це такі, які наявні у великій кількості похідних слів, що утворюють одноафіксальний ряд, наприклад: суфікс -ість – за́здр-ість, ле́гк-ість, терпели́в-ість; префікс на- – на-молоти́ти, на-говори́ти, на-ду́мати [УСТ 2007: 147].

Так, до регулярних афіксів в українській мові належать флексії дієслів І та ІІ дієвідміни: -у, -еш / -іш, -е / -ить, -емо / -имо, -ете / -ите, -уть / -ать. Нерегулярними в системі дієслова є флексії -м, -си, -ть, які трапляються лише в атематичних дієсловах типу да-м, ї-м, відпові́-м, ї-си́, да-си́, відпові-си́, дас-ть, їс-ть, відпові́с-ть.

Отже, регулярні афікси відтворюються в складі цілої, зазвичай значної за кількістю, групи слів, що утворюють самостійні словотвірні або формотвірні типи. Такими є суфікси іменників -нн-, -ник-, -к(а), -ець, суфікси прикметників -ов-, -н-, -аст- та ін. Вони охоплюють великі групи слів, мають високий ступінь регулярності. Більшість дієслівних префіксів є регулярними, а також флексії всіх відмін іменників, усіх прикметників.

Нерегулярні афікси – це афікси, які трапляються в одному або декількох словах, напр.: суфікс -знь – боя́-знь.

Нерегулярні афікси не утворюють словотвірних або формотвірних типів; слова, до яких вони входять, не складають закономірних рядів утворень. Вони ізольовані від живих типів словотворення і формотворення, трапляються лише в обмеженій кількості слів або в складі окремих слів. До нерегулярних елементів мови належать всі унікальні частини слів: франц-у́з, одес-и́т, коз-е́л.

У деяких словах української мови трапляються такі значущі елементи, яких немає в жодному іншому слові. Це унікальні елементи слова (або так звані уніфікси). У науковий обіг термін "уніфікс" запровадила проф. О.А. Земська

Уніфікси (уні – усічена частина прикметника унікальний та лат. fixus – прикріплений) – це афіксальна морфема, що посідає в слові позицію суфікса, виражає словотвірне значення, але не відтворюється в інших словах, напр.: франц-у́з, одес-и́т, люб-о́в, дубл-іка́т, пошт-а́мпт, коз-е́л, сві́т-оч та ін. Отже, уніфікси характеризуються такими ознаками:

1. Належать до групи афіксальних дериваційних (словотві́рних) морфем.

2. Не характеризуються відтворюваністю (повторюваністю) як однією з найважливіших ознак морфеми.

3. Виражають словотві́рне значення, яке встановлюється через співвідношення твірної та похідної основ інших слів, утворених за допомогою регулярних продуктивних афіксів (за винятком окремих слів).

4. Найчастіше співвідносяться з суфіксами.

5. Смислова визначеність і чітка семантична подільність уніфіксів забезпечується повторюваністю коренів.

 

Продуктивні й непродуктивні афікси. Питання про конфікси.

Продуктивні афікси – це ті, що беруть участь у сучасному слово- і формотворенні, тобто трапляються в нових словах та їхніх граматичних формах, використовуються для творення нових слів (словотві́рні афікси) й оформлюють їх граматично (формотвірні́ афікси). Так, у живих процесах словотворення беруть активну участь суфікси іменників -нн(я), -тт(я), -к(а) зі значенням опредмеченої дії (процесу), суфікси -ник, -ист (-іст), -ій та ін. зі значенням особи за родом (видом) діяльності.

У системі іменників широко представлені похідні слова з суфіксами -н'н'-, -т'т'- (знання́, змага́ння,), -ник (запра́вник, лічи́льник, копіюва́льник), -ист / -іст (такси́ст, кар’єри́ст, батути́ст), -ец' (краве́ць, знаве́ць, боє́ць), -ар (му́ляр, коміса́р, бондар)

У сфері прикметників до продуктивних належать суфікси -н- / -н'- (бра́тній, му́жній, вельмо́жний), -ов- / -ев- (кизи́ловий, нульови́й, снігови́й), -ськ- / -зьк- / -цьк- (микола́ївський, товари́ський, нью-йо́ркський)З-поміж дієслівних суфіксів до розряду продуктивних можна зарахувати такі: -ува- (купува́ти, моделюва́ти, торгува́ти), -а- (чита́ти, міня́ти, дрижа́ти,), -ну- / -ону- (ки́нути, сипну́ти, стрибну́ти,), -и- / -і- (сопі́ти, хоті́ти, ходи́ти, лиши́ти, крої́ти).

Найбільшу продуктивність у системі адвербіальних суфіксів виявлять морфеми -о / -е (бі́ло, ти́хо, спокі́йно, га́ряче, ба́йду́же, разю́че, воро́же).

Великою продуктивністю характеризуються суфіксоїди -лог (дієто́лог, маркето́лог, діалекто́лог), -хід (атомохі́д, всюдихі́д, місяцехі́д), -мір (дощомі́р, водомі́р, газомі́р)

До продуктивних префіксів і префіксоїдів належить величезна кількість субстантивних, ад’єктивних і дієслівних морфем, напр.: роз-, без-, з- (с-), між-, за-, ви-, по-, про-, пере-, при-, пре-, анти-, поза-, само-

Нові слова граматично оформлюються за допомогою флексій іменників, прикметників, дієслів, які в сучасній українській мові є продуктивними.

Непродуктивні афікси – це ті, які перестали брати активну участь в утворенні слів та їхніх граматичних форм. Вони не трапляються в складі нових слів, що виникають у сучасній українській мові й не оформлюють їх граматично.

Непродуктивні афікси – це афікси, що не використовуються для творення похідних слів у сучасній мові, напр.: префікс па- (па́горб), суфікс -ай (шахра́й)

Так, не утворюють нових слів суфікси -б(а), -няк, -знь, -ма, -ва-, що вживаються в словах боротьба́, молотьба́, ходьба́, березня́к, лозня́к, сушня́к, боя́знь, ридма́, сторчма́, взува́ти, жува́ти.

Не беруть участі в сучасному словотворенні префікси су-, воз-, пред-, прото- та деякі інші: сузі́р’я, суча́сний, возз’є́днання, представни́к, пред’явни́к, прототи́п, протопо́п.

Непродуктивними є всі унікальні та нерегулярні афікси.

Продуктивні та непродуктивні афікси не відділені один від одного певною межею. У процесі еволюції мови продуктивні афікси можуть стати непродуктивними, і, навпаки, деякі колись непродуктивні афікси можуть перейти до розряду продуктивних (наприклад, колись продуктивні суфікси -от- та -ин- з семантикою опредмеченої ознаки (утворюють т. зв. імена якості) у сучасній українській мові не утворюють нових слів.

Деякі дослідники виділяють ще один різновид морфем – конфікс (від лат. сon – разом, confixus – скріплений разом), або циркумфікс (від лат. сircum – навколо, тобто скріплений навколо).

Конфікс – це двохафіксна морфема, яка виконує ті самі функції, що й суфікс і префікс, і яка в процесі словотворення модифікує твірну основу одночасно в пре- і постпозиції: дім → бездо́мн-ий (без…н), да́вн-ій → зда́вна (з…а), рівнова́г-а → врівнова́жи-ти (в…и).

У сучасній українській мові достатньо продуктивними й регулярними є трьохафіксні конфікси, що являють собою одночасне поєднання префіксів, суфіксів і постфіксів. У такий спосіб утворюються дієслова, напр.: сльоз-а́ → про-сльоз-и́-ти-ся, ще́дрий → роз-ще́др-и-ти-ся, хи́трий → у-хитр-и́-ти-ся.

Конфіксальний (префіксально-суфіксальний, префіксально-постфіксальний, суфіксально-постфіксальний, префіксально-постфіксально-суфіксальний) словотвір (конфіксація) – достатньо продуктивне явище в сучасній українській мові, отже, і конфікс є достатньо продуктивною морфемою. За допомогою конфіксів (одночасно префікса і суфікса) утворюється значна кількість повнозначних слів – іменників, прикметників, дієслів і – особливо – прислівників: гор-а́ → під-гі́р’-j-а, Кавка́з → За-кавка́зз-Ø-я, ліс → про́-ліс-ок; стіл → на-сті́ль-н-ий, вин-а́ → без-ви́н-н-ий, сло́в-о → до-слі́в-н-ий, страх → без-стра́ш-н-ий; по́вн-ий → на-по́вн-и-ти,

Отже, основними ознаками конфікса є:

а) складений характер;

б) переривчастість;

в) дистантне розташування компонентів у структурі слова.

Отже, конфікси насправді виступають як двох- і трьохафіксальні комплекси, у яких кожна морфема яскраво вирізняється й зберігає власну семантику. На морфемному рівні чітко видно самостійність кожного компонента конфікса. Конфікси – це морфемні сполучення, що складаються з морфем. Але на словотвірному рівні конфікси являють собою єдиний комплекс, що приєднується до твірної основи. Таким чином, це словотвірні форманти, що функціонують у сфері словотворення

Поняття про основу слова.

Основа слова – це граматично незмінна частина слова, яка залишається в ньому після відокремлення флексії та/або граматичних суфіксів, повторюється в усіх його словоформах і виступає носієм лексичного значення. Напр.: очі́куванн-я, перемо́вин-и

З вищесказаного видно, що дефініція основи слова має враховувати три аспекти – функціональний, семантичний і структурний.

З семантичного боку основа слова є його базою, ядром.Основа обов’язково виражає лексичне значення слова. Цим вона відрізняється від окремих морфем, які здатні виражати окремі, деякі елементи лексичного значення, пор.: написа́-ти і на-, -пис-, -а-.

У структурному плані основа характеризується стабільністю оформлення. Зміни, що допускаються в межах однієї основи, можуть мати лише морфонологічний характер (альтернації, ускладнення, нарощення, усічення, зміна акцентуації): заснува́-ти – засно́ва-н-ий, тел-я́ – тел-я́т-и, глиб-о́к-ий – гли́б-ш-ий.

З функціонального погляду поняття основи теж не є простим і однозначним, оскільки одні слова є похідними, інші – непохідними, отже, і їхні основи теж характеризуються як похідні й непохідні. Залежного від процесу – словотворення чи формотворення – розрізняють словотвірні й формотвірні основи, крім того, є мотивовані й немотивовані основи

Формально й семантично обов’язковим елементом основи є корінь, афіксальні морфеми – це факультативні елементи основи; флексія завжди залишається поза її межами. Зазвичай морфеми в складі основи розташовуються в лінійній безперервній послідовності, проте у зв’язку з наявністю постфіксів і внутрішніх флексій можливі т. зв. перервані основи: к-им-не́будь, шість-ма-ст-а́ми, намага́j-еть-ся тощо.

У незмінюваних словах у зв’язку з відсутністю форм словозміни і, як наслідок, відсутністю флексій основа слова дорівнює всьому слову: шимпанзе́, рагу́, хі́нді, метро́ тощо. Кінцевий голосний у таких словах не є флексією. Вони не характеризуються жодними ознаками морфеми взагалі, а також жодними ознаками флексії як особливої морфеми зокрема.

Основа – це мовна одиниця, але якісно відмінна від іншої мовної одиниці, якою оперують під час морфемного і словотвірного аналізу.

Таким чином, основа слова – це обов’язкова частина морфемної структури слова, яка має достатню функціональну, структурну й семантичну стабільність, що визначається залежно від типу й мети лінгвістичного аналізу, характеризується набором специфічних ознак, серед яких основними є такі: 1) відсутність у її складі афіксів, що виражають граматичне значення слова, 2) є носієм лексичного значення слова, 3) в окремих випадках може дорівнювати слову, проте в більшості випадків основа і саме слово – це не тотожні поняття (явища), 4) характеризується функціональним, структурним і семантичним навантаженням тощо.

 

Функціональні типи основ.

Як і будь-яка одиниця мови, основа для чогось використовується (виконує функцію), щось позначає (має семантику), а щоб це значення могло функціонувати, характеризується оформленістю (структурою). Але функції, значення і структури основ різні. Згідно з відмінностями, які спостерігаються у функціях, значеннях і структурах основ, виділяють функціональні типи основ. У словотвірному процесі основи служать для творення нових слів і можуть виконувати активну й пасивну функції. Першу виконує немотивована (непохідна) основа та мотивована (похідна) основи, другу – твірна основа.

Немотивована (непохідна) основа – це основа, у якої відсутні з якою-небудь іншою основою відношення дериваційного слідування; у ній, як правило, не виділяють словотвірні афікси, напр.: зна́-ти, рук-а́, сем-и́, вс-я.

Іншими словами, це основа непохідного слова, значення якої не виводиться зі значення іншого слова си́н-ій, ли́п-а.

Мотивована (похідна) основа – це основа, у якої виявляються з іншою основою відношення дериваційного слідування і яка може містити словотвірні афікси, напр.: лісо́к-Ø, вишива́нн-я, по-дру́жньому, со́тн-я.

Інакше кажучи, це основа, що містить у собі мотивувальну основу твірного слова і формант: кри́вд-и-ти (кривд-), с-пе́ред-у (-перед-)

Твірна основа – це основа, у якої з іншою основою встановлюються відношення передування в дериваційному процесі, тобто це основа, від якої утворено аналізоване похідне слово, напр.: пом’я́кши-ти → пом’я́кш енн -я, рі́чк-а → річк ов -и́й, міня́-ти → за міня́-ти, пра́ц-я → праць ови́т -ий.

Іншими словами, це основа, від якої утворюється нове слово певним способом словотворення. Напр.: бага́т-ий → бага́т-ств-о, наш-Ø → по-на́ш-ому

Як правило, твірна основа є ніби спільним ядром для твірного й похідного слова; виняток становлять лише слова, утворені безафіксним способом, напр.: перехо́ди-ти → перехі́д- Ø -Ø, зо́лот-о → золот- Ø -и́й. У складі похідного слова до твірної основи додається словотвірний формант – суфікс, префікс, постфікс, конфікс.

 

Семантичні типи основ.

Основа, що служить для вираження лексичного значення слова й виділяється шляхом відкидання формотвірних і словозмінних афіксів, називається лексичною, напр.: зрозумі́-л-и, поли́-т-ий, гово́р-ячи, схопи́-ти, вмива́j-еть-ся, книжко́в-ий.

Лексична основа (ЛО), як правило, однакова в усіх граматичних формах, що притаманні слову. Саме ця основа забезпечує семантичну тотожність всіх форм, які об’єднуються в парадигму одного слова (лексеми), тобто забезпечують рівність слова самому собі.

До складу ЛО, крім кореня, зараховуються афікси словотвірного характеру, тобто ті, що є носіями або дериваційного значення (вони модифікують, уточнюють лексичне значення кореня), або дериваційно-граматичного значення. Наприклад, у слові книжко́вий суфікс -ов- є носієм дериваційного значення, тобто утворює слово з новим ЛЗ; у слові схопи́ти до лексичної основи входить префікс с-, який водночас з уточненням ЛЗ слова виражає елемент ГЗ слова, а саме – значення виду.

Отже, для визначення ЛО необхідно: 1) виділити всі афіксальні морфеми, 2) визначити їхній характер, 3) визначити межі ЛО в аналізованому слові.

Лексична основа – це семантичний, а не структурний тип основи, доказом чого слугують приклади ЛО в словах такого типу: селяни́н – селя́ни, лоша́ – лоша́та, ім’я́ – імена́. Тут, незважаючи на відмінності в суфіксальному складі, у кожної пари словоформ виділяється однакова ЛО завдяки лексико-семантичній тотожності; суфікси виражають граматичне значення числа, але входять до складу ЛО, тому що поряд із цим виражають ЛЗ: селяни́н ʻособа, яка живе там, де це зазначено коренемʼ; лоша́та ʻдитинчата тварини, позначеної коренемʼ тощо.

Основа, що виражає не лише ЛЗ, але й ГЗ, які не є засобом вираження синтаксичних відношень, і виділяється шляхом відкидання лише словозмінних афіксів (усі флексії та інфінітивний суфікс -ти / -ть), називається словозмінною, напр.: зрозумі́л-и, поли́т-ий, схопи́-ти, вмива́j-еть-ся, книжко́в-ий (пор. з прикладами ЛО).

Співвідношення ЛО та СО в конкретних словоформах є таким:

1. У змінюваних слів ЛО може збігатися за складом з СО: змага́ння – ЛО: змага́нн-я іСО: змага́нн-я.

2. У змінюваних слів ЛО може бути структурно більш простою: змага́лися – ЛО: змага-…-ся (складається з чотирьох морфів) і СО: змагал-…-ся (складається з п’яти морфів).

3. У незмінюваних слів може бути лише один тип основи – лексична: кашне́, таксі́, урду́, ха́кі, вгорі́, пооди́нці, діста́вшись, працю́ючи (СО в таких словах не виділяється, оскільки це незмінні слова; до них належать невідмінювані іменники, невідмінювані прикметники, невідмінювані числівники, усі прислівники та дієприслівники).

У слів може бути 1) одна ЛО та одна СО: у слові гаранті́йний – гарантійн- є ЛО таСО; 2) декілька СО, які відрізняються формотвірними суфіксами, що виражають ГЗ: ви́писа-ти, ви́писав-Ø, ви́писал-а, ви́писал-и б, ви́писан-ий (усі СО відрізняються кінцевими елементами, що виражають різноманітні ГЗ); 3) дві ЛО, що відрізняються суфіксами, які виражають лексико-граматичне значення: кошен-я́ – кошеня́т-а, тата́рин-Ø – тата́р-и.

 

Структурні типи основ.

Як структурна одиниця основа поділяється на морфеми. Цей поділ може бути представлений у кількісному і якісному плані. Структурні типи основ розмежовуються за 1) загальною кількістю морфем в основі, 2) кількістю кореневих морфем, 3) ступенем послідовності лінійного розташування морфем у слові, 4) характером кінцевої фонеми.

Так, за першим критерієм основи характеризуються як подільні та неподільні. Подільна (членована) основа – це та, що складається з двох та більше морфем, напр.: мрій-ли́в-ий, су-ча́с-н-ість-Ø, при-зе́мл-енн-я. Неподільна (нечленована) основа – це та основа, яка містить лише кореневу морфему, напр.: зна́-ти, сел-о́, бі́л-ий.

За другим критерієм основи поділяються на прості й складні. Проста основа – це та, що складається з одного кореня, напр.: яскра́в-ий, дво́j-е, прима́р-а. Складна основа – це та, що складається з двох і більше коренів, напр.: трь-ох-со́т-Ø, світловодолікува́нн-я, лісостепов-и́й.

Згідно з третім критерієм прийнято розрізняти компактні та перервані основи. Компактна основа – це основа, морфеми якої утворюють безперервний ряд лінійно розташованих структурно-семантичних одиниць, напр.: на-пру́ж-ен-ість-Ø, без-строк-о́в-ий, пере-си́д-Ø-ять. Перервана (некомпактна) основа – це та, у якій лінійна послідовність розташування морфем порушується формотвірними або словозмінними афіксами, напр.: шест-и-ст-а́м, генера́л-Ø-губерна́тор-Ø, висві́тлюj-еть-ся, к-ого-не́будь, заду́ма-л-а-сь.

Відповідно до четвертого критерію основи визначаються як консонантні й вокалічні, а консонантні, у свою чергу, поділяються на тверді та м’які. Консонантна основа закінчується на приголосну фонему, залежно від ступеня палатальності якої визначають консонантні тверді та консонантні м’які основи: трива́л-ий, ки́ївськ-ий, мо́р-е; знаря́д'д'-я, земл'-я́, ра́діст'-Ø; вокалічна основа закінчується на голосну фонему: сиді́-ти, крича́-ти, купува́-ти.