Здоров’я як поведінковий регулятор: ідеологія здорового способу життя та стиль життя, орієнтований на здоров’я

 

 

Проблематика аналізу феномену здоров’я у регулятивно-нормативній площині вимагає виваженого переходу від теорії стилю життя до його емпіричного осмислення [61, 162, 163]. Як вже було зазначено у попередньому параграфі, такий перехід може бути здійснений на основі логіки габітусу. Вона передбачає одночасне урахування в рамках аналізу загальних (взаємно конвертованих) схем, інкорпорованої необхідності, системної дискурсивної даності та їх трансформацію у диспозиції, які лежать в основі осмислення практик та оцінок [18: 27]. Тут ідеться про розрізнення практик та їхнього середовища – контексту, у якому вони відбуваються. Адже, стилі життя є наборами практик та установок, що мають сенс у конкретних контекстах [108, с. 5]: у вітгенштейнівському розумінні це можна позначити формулою «спершу контекст практик, потім – самі практики».

Отже, ми будемо розрізняти, у руслі логіки габітусу, «логіку практики» та «практичну логіку». Логіка практики є умовою функціонування та принципом структурування практичної логіки. Практична ж логіка дає можливість суб’єктам сприймати логіку практики, оцінювати її та безпосередньо діяти [174, с. 3]. У контексті даного дослідження логіка практики, відповідно до нашого бачення, представлена ідеологією здорового способу життя, натомість практична логіка знаходить своє втілення у феномені стилю життя, орієнтованого на здоров’я. Ми вже детально окреслили сутнісну різницю між поняттями спосіб життя та стиль життя. Наразі ж це розрізнення ми переведемо у контекст дискурсу здоров’я. Зокрема, йтиметься про те, що здоровий спосіб життя – це та логіка, на основі якої відбувається конкретно-біографічне втілення орієнтації на здоров’я у формі стилю життя. Відтак, перед тим, як говорити про механізм перетворення ідеї у праксис (ідеології у емпіричну повсякденність стилю життя), та, відповідно, аналізувати чинники цього перетворення, ми розглянемо самі феномени та реалії, що їх відображають.

По-перше, ми маємо визнати наявність певної загальної системи координат, у рамках якої визначаються параметри дискурсу здоров’я та відбуваються типізації тих чи інших практик як здорових та нездорових. Ми визначили, що для сучасного суспільства є характерним досить генералізоване визначення здоров’я, а також загальноцивілізаційний тренд у сторону зростання ролі внутрішнього локусу контролю здоров’я, що виводить категорію стилю життя на перше місце серед факторів стану здоров’я. Зрозуміло, що культура внутрішнього локусу контролю здоров’я повинна мати у своєму арсеналі набір регулятивних приписів, який би відсилав індивідів до конкретних норм. Саме таку функцію, на нашу думку, і виконує ідеологія здорового способу життя. З одного боку, вона є відповіддю на цивілізаційний запит реалізації принципу внутрішнього локусу контролю здоров’я, з іншого боку, вона, за принципом автономності систем, є підґрунтям для формування особливої етики – стилю життя, орієнтованого на здоров’я.

Перш за все, слід підкреслити, що легітимність ідеології здорового способу життя в умовах сучасного суспільства диктується реальною медичною статистикою [64]. Основні фактори смертності – це, за даними WHO, розлади, що безпосередньо пов’язані із стилем життя. Підкріплюється така статистика не надто втішними прогнозами на майбутнє. У звіті про стан здоров’я населення усього світу за 2007 рік WHO наводить інформацію про те, що чотирма головними причинами смертності 2030 року будуть ішемічна хвороба серця, інфаркт, ВІЛ/СНІД та хронічне обструктивне захворювання легенів – див. Рис. 2.3.

Рис. 2.3 Прогноз WHO щодо головних причини смертності на період до 2030 року [152, с. 6]

 

За таких умов ідеологія здорового способу життя у певному сенсі виконує функцію соціетального культурного виробництва здоров’я [64]. У той час, коли на перше місце серед чинників людської смертності виходять хронічні та дегенеративні захворювання – так звані «хвороби цивілізації» – вона перетворюється на ідеологічний контекст та підставу інкорпорування цінності здоров’я у режим стилів життя.

Загалом критерії здорового способу життя при цьому є доволі простими та вичерпними. Сучасні дослідження, наприклад, до переліку індикаторів для оцінки того, наскільки людина дбає про своє здоров’я у повсякденному житті, включають питання щодо харчування, фізичної активності та шкідливих звичок [144, с. 6-7]. Також можуть враховуватися умови праці на робочому місці, публічне та домашнє насильство, репродуктивна поведінка тощо [141, 1992, с. 7]. Однак якнайкраще основні засади та принципи ідеї здорового способу життя як такої (особливо в контексті реалій України та країн пострадянського простору) можна розкрити за допомогою комплексу знань, що отримав загальну назву «валеологія»[9].

«Валеологія є міжнауковим напрямком пізнання здоров’я людини, шляхів його забезпечення, формування та збереження в конкретних умовах життєдіяльності. Як навчальна дисципліна вона охоплює сукупність знань про здоров’я та здоровий спосіб життя людини. Центральну проблему валеології складає ставлення до індивідуального здоров’я та виховання культури здоров’я в процесі індивідуального розвитку особистості» [21, с. 4]. Відповідно до валеологічного потрактування, структура здорового способу життя повинна охоплювати наступні фактори: оптимальний режим рухової активності; тренування імунітету та загартовування; раціональне харчування; психофізіологічну регуляцію; психосексуальну та статеву культуру; раціональний режим життя; відсутність шкідливих звичок; валеологічну самоосвіту [21, с. 32]. Фактично, ми говоримо про набір деяких загальновизнаних, науково підтверджених принципів, дотримання яких в цілому говорить про наслідування ідеї здорового способу життя. Причому донесення цих принципів до індивідуальної свідомості – строго інституціоналізована процедура, що передбачає їх засвоєння в процесі соціалізації у рамках дошкільної, шкільної та професійної підготовки. Врешті-решт, виховання здорового способу життя проголошується одним із основних напрямів виховної роботи, а такі предмети як «Валеологія», «Основи здоров’я», «Основи безпеки життєдіяльності» входять до загальнообов’язкового навчального курсу.

Той факт, що освітня програма містить в собі задачі, спрямовані на формування у нових членів суспільства орієнтації на здоровий спосіб життя, говорить про особливе місце цілої ідеології здоров’я в рамках державної політики. Ми вже акцентували увагу на тому, що питання здоров’я, не зважаючи на своє індивідуальне втілення, ще з часів постання модерного суспільства є важливим елементом загальносуспільного значення та навіть глобального регулювання. Охорона здоров’я – один із основних інститутів сучасності, якість функціонування якого позитивно корелює із рівнем життя в тому чи іншому суспільстві та його загальним розвитком. Наразі ми не ставимо перед собою завдання оцінки різних форм організації інститутів охорони здоров’я та ефективності їхньої діяльності: дана проблематика досить широко представлена в соціологічному дискурсі та жваво обговорюється на рівні не лише наукових, а й політичних дискусій. Нас більше цікавить аспект політичного просування та втілення ідеології здорового способу життя.

Коли йдеться про здоров’я як політичне питання – то завжди піднімаються проблеми а) свободи, б) відповідальності і в) забезпечення потреб «нужденних» [112, с. 164]. Наразі ми не будемо торкатися проблеми забезпечення потреб «нужденних», оскільки це питання реалізації конкретної політичної програми із усім набором «побічних ефектів» даного процесу. Натомість, аби уникнути зайвої політизації та, відповідно, оцінювання конкретних політичних рішень, ми зосередимо увагу на феноменах свободи та відповідальності у тому, що стосується здоров’я та здорового способу життя. У даному разі, на прикладі конкретних політичних заяв, ми можемо яскраво продемонструвати механіку реалізації принципу одночасної генералізації та індивідуалізації владних відносин у питанні здоров’я.

З одного боку, держава бере на себе певні зобов’язання – деяку міру відповідальності – за забезпечення умов, необхідних для підтримання належного стану здоров’я своїх громадян. Так, стаття 32 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» проголошує наступне:

«Держава сприяє утвердженню здорового способу життя населення шляхом поширення наукових знань з питань охорони здоров'я, організації медичного, екологічного і фізичного виховання, здійснення заходів, спрямованих на підвищення гігієнічної культури населення, створення необхідних умов, в тому числі медичного контролю, для заняття фізкультурою, спортом і туризмом, розвиток мережі лікарсько-фізкультурних закладів, профілакторіїв, баз відпочинку та інших оздоровчих закладів, на боротьбу із шкідливими для здоров'я людини звичками, встановлення системи соціально-економічного стимулювання осіб, які ведуть здоровий спосіб життя.

В Україні проводиться державна політика обмеження куріння та вживання алкогольних напоїв.»

Яскравий вираз такої політики – законодавчо закріплений обов’язок виробників та дистрибуторів алкогольної та тютюнової продукції повідомляти споживачів про можливу шкоду того чи іншого товару для здоров’я. Варто зазначити, що принти на упаковках потенційно небезпечної продукції стають дедалі більш радикальними. Наприклад, 19 січня 2012 року Уряд України затвердив новий перелік картинок, які зображують можливі наслідки паління, для розміщення на пачках сигарет (див. Дод. А5). Він характеризується більш яскравим та драматичним зображенням наслідків цієї шкідливих звичок.

Очевидно, що будь-яка державна відповідальність завжди тісно пов’язана із питанням накладення певних зобов’язань на індивідів. Деякі дослідники, зокрема, зазначають, що із початку 90-х років, що були позначені панікою у зв’язку із ВІЛ/СНІД, коров’ячим сказом, дитячими смертями тощо, здоров’я зазнало безпрецедентної політизації, і державна політика охорони здоров’я перетворилася на програму соціального контролю, запаковану в обгортку просування ідеї здорового життя [122, с. 1]. Говорять навіть про «хелсизм» як репресивну державну ідеологію [122, с. 84], підкреслюючи, що охорона здоров’я у її інституціоналізованому вигляді (неважливо у якій формі – лікування, профілактика або ж облаштування довкілля) є еквівалентом систематичного заперечення здоров’я [112, с. 156], мета якого – підвищення контролю.

І дійсно, поряд із тим, що держава бере на себе певні зобов’язання, вона ще й накладає зобов’язання на своїх «підопічних». Стаття 11 Закону України про охорону здоров’я, наприклад, містить таке положення:

«Громадяни України зобов'язані піклуватись про своє здоров'я».

Зовсім інше питання – це, безперечно, питання реальної сили даного положення та його дієвості. В Україні поки що за переїдання, недосипання або нестачу фізичної активності ніхто не стягає штрафів і не запроторює за ґрати. Однак деякі країни, за повідомленнями ЗМІ, починають впроваджувати фіскальні заходи, спрямовані на демотивацію населення по відношенню до шкідливих звичок. Йдеться про свого роду додаткове оподаткування нездорового способу життя. Зокрема, Міністерство охорони здоров’я Італії планує ввести податок на газовані напої та алкоголь [161], декілька країн, у тому числі Угорщина та Данія, впровадили номінальний «жировий податок» на нездорову їжу, Франція має додатковий податок на підсолоджені напої, Перу планує проводити оподаткування нездорової їжі в цілому [38], а влада Арізони (США) має намір накласти податок на курців та осіб із надлишковою вагою. «Якщо ви не бажаєте змінювати своє життя та нести відповідальність за стан свого здоров’я, що в результаті призводить до державних витрат, то вам доведеться брати участь у співфінансуванні. Ви повинні будете нести відповідальність за те, що ваше куріння коштує нам круглих сум», – заявила заступниця директора представництва державної програми Medicaidв Аризоні M. Kuri. За її словами, на даний момент поки не розроблено методику моніторингу дотримання людьми правил здорового способу життя, однак не виключено, що державні органи використовуватимуть тактику несподіваних перевірок людей лікарями та прийматимуть розписки від потенційних платників нового податку про те, що вони зобов’язуються займатися фізичною культурою та кинути курити [124].

Подібні ініціативи загалом підтримуються міжнародною світовою спільнотою. Так, у рамках 65-ї сесії World Health Organization, було документально засвідчено, що WHO надаватиме країнам технічну підтримку та експертні поради у тому, що стосується впровадження фіскальних, законодавчих та регуляторних заходів з метою покращення харчування, у тому числі надаватиме фінансову допомогу міністерствам, які впроваджують національні харчові податки та регуляційні системи, а також забезпечуватиме загальними інструкціями та директивами [185, с. 14].

Отже, утримуючись від надання будь-яких оцінок політичним програмам та ініціативам у сфері охорони здоров’я, вкотре наголосимо, що феномен здоров’я у сучасному соціально-культурному дискурсі на рівні політичної організації суспільства відіграє наріжну роль. Зрозуміло, що індивідуальним здоров’ям держава із кожним днем переймається дедалі більше, накладаючи при цьому дедалі більше законодавчо затверджених обов’язків на безпосередніх носіїв того чи іншого стану здоров’я. Така ситуація є зайвим підтвердженням загальноцивілізаційної тенденції до підвищення цінності здоров’я у її фундаментально-термінальному вимірі – як наслідку підвищення цінності людського життя, що знаходить своє відображення і в рамках політичної ідеологізації практики здорового способу життя.

Поряд із цим, говорячи термінами структурно-функціонального дискурсу T. Parsons, політика відображає соціетальний рівень цілепокладання, формуючи загальнобажану траєкторію руху. Адаптування ж ідеології здорового способу життя як задекларованого напрямку політичного регулювання відбувається за рахунок ринкових механізмів. Тому важливий аспект аналізу ідеології здорового способу життя – це розгляд її із точки зору ринкової стратегії. У даному випадку ціла ідея здорового способу життя, у рамках сучасного дискурсу здоров’я, виступає як деякий бренд, функціонування якого здійснюється за усіма законами ротації попиту та пропозиції.

Перш за все, якщо ми говоримо, що сучасне суспільство ставить цінність здоров’я у перелік термінальних основоположних загальнолюдських цінностей, це означає, що індивіди будуть готові витрачати свої ресурси на те, аби зберегти та примножити своє здоров’я. У даному сенсі ми можемо говорити про здоров’я та здоровий стиль життя як елементи цілої філософії – нової філософії, яку іноді називають філософією «wellness». За оцінками експертів, індустрія здорового способу життя, яка нещодавно тільки зароджувалася, за найближчі десятиліття обіцяє стати новою трилліонодоларовою індустрією. Ринок wellness порівнюють із сектором високих технологій. Щорічний обіг коштів у цій галузі в світовому масштабі, відповідно до аналізу відомого американського бізнесмена та економіста P. Pilzer, становить близько 425 мільярдів доларів. Дослідник зазначає, що вже у 2000 році wellness в Америці була галуззю з обсягами продажів до 200 мільярдів доларів; причому близько половини цієї суми було витрачено на спортклуби, а 70 млрд. – на вітаміни й мінерали [164].

І дійсно, ринок в сучасному суспільстві чи не найпершим реагує на ситуацію суспільної потреби в прагненні дотримуватися здорового способу життя. Він висуває величезну кількість пакетів пропозицій, які можуть забезпечити людині, що у своєму повсякденному житті орієнтована на збереження власного здоров’я, можливість купувати здорову (органічну) їжу, відвідувати спортивні зали, фітнес-клуби, салони краси, спа-курорти і т.д. Збільшується також і частка людей, готових вкладати вагомі інвестиції у своє здоров’я. Так, за даними німецької економічної дослідницької установи «Global Insight», 47% людей віком від 20 до 30 років говорять про те, що активно користуються засобами підтримання здоров’я. При цьому ідеологія здорового способу життя у контексті ринку перетворюється на цілу індустрію апетитних версій загальної домінантної культури здоров’я із усім багатоманіттям держаних та комерційних теле- та радіопередач, книжок, популярних видань, які трансформують наукові, технологічні та філософські знання (у тому числі й знання, що стосуються здоров’я) у форму, придатну до «вживання» середньостатистичним індивідом [102, с. 28].

Варто сказати, що сама ідея «продажу» здоров’я (у розумінні ринку товарів та послуг, направлених на підтримання здоров’я, його покращення тощо) є надзвичайно успішною (практично безпрограшною) маркетинговою стратегією, оскільки вона апелює до високої цінності людського здоров’я та входить у резонанс із бажанням людей вберегти його від деструктивних умов довкілля та наслідків власних дій. Саме через це велика кількість компаній успішно послуговується ідеєю користі для здоров’я для підвищення рівня продажів своєї продукції. Корисні для здоров’я товари в цілому виграють порівняно із товарами, що шкодять здоров’ю, оскільки апелюють до людського прагнення бути здоровим та високої цінності здоров’я як такого.

Продемонструвати цю ідею можна на прикладі рекламних кампаній, що часто драматизують феномен здоров’я, використовуючи його як елемент маркетингової стратегії. Нижче наведено конкретні приклади використання ідеї користі для здоров’я в рекламах деяких товарів – див. Табл. 2.1.

Табл. 2.1 Приклади використання ідеї «користь для здоров’я» в рекламі

Торгова пропозиція	Слоган, що драматизує феномен здоров’я
Чудо-йогурт	Помічник Вашого здоров’я.
Кисломолочний продукт Актимель (Actimel)	Актимель. Гарна звичка – щоденний захист. Вірний захисник вашої фортеці. Actimel. Природний захист щодня.
Плавлений сир Kraft	Корови знають точно – сир Kraft корисний дуже!
Творожний крем-сир Rama Creme Bonjour	Корисне задоволення
Йогурт Данон (Danone)	Данон. Чарівний смак здоров’я.
Дитячий йогурт Растішка / Данон	Растішка. Рости на здоров’я.
Біо-кефір Bio-Max (Біомакс)	Легке очищення – міцне здоров’я. (Біо-Макс Ефективний) Здоров’я – це красиво! (Біо-Макс Ефективний)
Біойогурт Bio-Max 5 злаків	Здоров’я всієї родини.
Біо-йогурт Activia (Активиіія)	Активія. Природна допомога травленню. Активія. Діє зсередини. Результат зовні.
Кисломолочні продукти Neo 2Bio	2Bio. Подвійна користь.
Йодомарин, БАД для профілактики дефіциту йоду	Йодомарин. Необхідний для здоров’я кожен день.
Цигапан, БАД з рогів північного оленя	Цигапан. Для здоров’я всієї сім’ї!
Вектрум, вітаміни для дорослих та дітей	Вектрум. Вектор вашого здоров’я!
Полівітаміни Сана-Сол	Потрібні як сонце. Сонячний світ здоров’я! Сана-Сол.
Дуовіт (KRKA), вітаміни і мінерали	Дуовіт. Ти можеш більше, ніж ти думаєш. Здоров’я в червоному та синьому (відіграються кольори упаковки)
Мультивітаміни Компливіт (Уфимський вітамінний завод)	Здорова мама, здорове маля! (Компливіт «Мама», для вагітних) Здоров’я на відмінно! (Компливіт-Актив для школярів)
Табл. 2.1 (продовження) Вітаміни Centrum (Центрум)	Centrum. Націлений на здоров’я.
Джунглі, дитячі полівітаміни з мінералами (жувальні таблетки у формі фігурок тварин)	Джунглі. Щоб діти були розумними та здоровими.
Лікувальна зубна паста Lacalut Aktiv, лікування та профілактика пародонтозу	Lacalut Aktiv. Краще, ніж інструмент стоматолога. Щоб зуби та ясна були здоровими.
Лікувально-профілактична зубна паста BlanX	BlanX. Країна здоров’я.
Шампуні та бальзами Pantene Pro-V	Pantene Pro-V. Почніть зі здоров’я – і багато зміниться! Блиск та сила здорового волосся. Прощавайте, 6 ознак нездорового волосся.
Дерматологічні шампуні Фрідерм	Фрідерм – здоровий ґрунт для Вашого волосся!

 

Ще одним варіантом використання феномену здоров’я в рамках ринкових пропозицій є ідея своєрідного повернення до природи. Дана варіація експлуатує ідею здоров’я як природного стану, думку про те, що саме цивілізація фізично отруює та ментально руйнує людину, адже ідеально здорова людина – це незаплямована цивілізацією дика істота [117, с. 7]. Основою цієї ідеї є архетип, відповідно до якого більшість хвороб людства виникає як наслідок неспроможності наслідувати закони природи [117, с. 9]. Такий собі «спадок Rousseau» в сучасному дискурсі здоров’я також широко представлений в багатьох рекламних кампаніях, у тому числі й в доволі свіжому вітчизняному тренді – «Без ГМО» (див. Дотаток А6).

Таким чином, ідеологія здорового способу життя, що знаходить своє відображення у політичних ініціативах, освітніх програмах та ринкових стратегіях в цілому формує те, що ми назвали логікою практики сучасного культурного дискурсу здоров’я. Вона, як уже зазначалося раніше, є умовою функціонування та принципом структурування практичної логіки, однак не тотожна їй. Оскільки ж практична логіка є безпосереднім біографічним втіленням логіки практики, нам потрібно визначити її параметри, і нас при цьому цікавитиме, з одного боку, ідеально-типовий варіант практичної логіки, а, з іншого боку, реально-емпірична ситуація. І в першому, і в другому варіанті, ми говоритимемо про стиль життя, орієнтований на здоров’я, спершу окресливши його ідеальні параметри, а потім спробувавши перенести отриманий конструкт в рамки емпіричної соціальної реальності.

Для розуміння того, чим є стиль життя, орієнтований на здоров’я, на нашу думку, корисним може бути залучення до аналізу деяких ідей J. Habermas із його теорії соціальної дії. Так, за J. Habermas, можна виділити чотири типи соціальної дії: стратегічна (утилітарна), нормативна (аналог веберівської ціннісно-раціональної дії), драматична та комунікативна дії [134]. Якщо проаналізувати різні типи ставлення до здоров’я та відповідні дії, що ним зумовлюються, ми маємо змогу говорити про наступне.

Стратегічній поведінці у відношенні здоров’я відповідатимуть егоцентричні не надто далекоглядні дії індивіда, спрямовані на отримання швидкого результату, коли людина дбає про здоров’я із точки зору короткострокової вигоди (наприклад, при симптоматичному лікуванні, яке не дістається суті проблеми). Певною мірою цей тип дії є суто технічним та тимчасовим, не пов’язаним із намаганням здійснити комплексну ревізію загальної життєвої стратегії поведінки. Доки здоров’я під загрозою, людина готова про нього дисципліновано та відповідально дбати; коли ж здоров’я в нормі, необхідність повсякденного (профілактичного) його виробництва різко знецінюється: здоров’я вичерпується як ресурс, поступаючись у ієрархії мотивів діяльності іншим чинникам, наприклад отриманню насолоди, розбудові успішної кар’єри тощо.

Нормативні дії в контексті здоров’я відображатимуть неінтериоризовані установки: за інших соціальних обставин, наприклад відсутності примусу або іншого зовнішнього впливу, людина б не дотримувалася тих чи інших принципів здорового способу життя. Яскравим прикладом подібної діяльності є стиль життя багатьох дітей та підлітків: допоки вони перебувають під контролем старших, вони нормально харчуються, дотримуються оптимального режиму сну та відпочинку, не вдаються до шкідливих звичок тощо. Однак за умов відсутності контролю охоче порушують базові принципи повсякденного виробництва здоров’я. Така поведінка за своєю суттю є інфантильною, оскільки, у рамках даного типу діяльності відсутня саморефлексія. Людина наслідує кимось нав’язаний їй спосіб життя, і, відповідно, не обов’язково буде за нього триматися в інших умовах.

Драматична поведінка, у рамках дискурсу здоров’я, виражатиме прагнення людини до саморепрезентації, бажання бути в центрі наймодніших тенденцій у тому, що стосується здорового способу життя (мода на фізичну активність, органічні продукти харчування, натуральні засоби гігієни та побутові засоби і т.п.).

Нарешті, власне стиль життя, орієнтований на здоров’я, є, на наш погляд, комунікативною діяльністю – діяльністю, пов’язаною із високим рівнем саморефлексії та довгостроковою перспективою. Тобто стиль життя, орієнтований на здоров’я – це довічна стратегія. Залежно від того, наскільки тривалими в життєвій перспективі є дії індивіда стосовно власного здоров’я, а також відповідно до рівня афективної ангажованості, всі типи дій можна помістити на подібній вісі координат – див. Рис. 2.4 [66]:

 

Рис. 2.4 Типологія орієнтації на здоров’я у стилях життя

 

Формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я, можна проілюструвати за аналогією концепції когнітивного розвитку J. Piaget [69]. Так, стиль життя, орієнтований на здоров’я, є своєрідним кінцевим етапом (вищою точкою) розвитку, усталеним прагненням індивіда до стабільного стану динамічної рівноваги. На «сенсомоторній» стадії людина вчиться зчитувати сигнали власного тіла, і їй загалом притаманна стратегічна діяльність – зменшення неприємних (больових) відчуттів та максимізація насолоди. «Доопераційній стадії» відповідає нормативна поведінка. На даному етапі людині доводиться певні моделі поведінки приймати на віру, виконувати їх, не пропускаючи через власну свідомість. «Операційна стадія» включає в людині процес саморефлексії, проте не пробуджує усвідомлення важливості тих чи інших дій в довгостроковій перспективі. І, зрештою, на «стадії формальних операцій» людина розвиває в собі раціональні структури мислення, що дають їй можливість розуміти символічні значення, використовувати абстрактні стратегії, розуміти прихований сенс та робити для себе загальні висновки в контексті розбудови стратегії власного життя в термінах здоров’я.

Використовуючи формулювання концепції P. Bourdieu, орієнтація на здоров’я є інкорпорованою формою культурного капіталу, що проявляється у вигляді тривалих диспозицій тіла та розуму. Дійсно, від народження людина отримує деяке тіло у деякому стані, що визначається особливостями генетичного коду. Однак, того, як поводитися із цим своїм базовим ресурсом (тілом) вона навчається в процесі соціалізації. Причому робить це більшою мірою несвідомо – перебуваючи в рамках звичного для себе повсякденного дискурсу. У такому разі стан здоров’я здебільшого є неактуалізованим; відповідно, втрата здоров’я (хвороба, травма тощо) – це руйнація звичного дискурсу та актуалізація здоров’я. Усталений потік повсякдення за таких умов кардинально змінюється, людина змушена приміряти на себе нові ролі, зокрема роль хворого, пацієнта тощо. І у даному випадку спрацьовує ідея P. Bourdieu про розрізнення смаку до розкоші (до свободи) та смаку від нужденності [17, с. 32]. Йдеться, відповідно, про орієнтацію на здоров’я як самоцінність, коли здоров’я в хорошому стані, та орієнтація на здоров’я як втрачений ресурс. У першому випадку стиль життя є об’єктом «незаангажованого» вибору, у другому ж випадку – скоріше відбувається не вибір, а пристосування, «вимушена орієнтація» на здоров’я (подібну поведінку в багатьох випадках можна віднести до категорії стратегічних дій, про що вже йшлося вище).

Таким чином, ми говоритимемо про стиль життя, орієнтований на здоров’я, як про повсякденне виробництво індивідами свого здоров’я. Це означає, що будь-яка діяльність, до якої тим чи іншим чином у своєму звичному житті залучається людина, співвідноситься нею із її можливим ефектом на стан здоров’я. Це стратегічне ставлення до власного здоров’я передбачає сприйняття індивідом свого здоров’я як капіталу. Причому унікальність здоров’я як капіталу полягає в тому, що воно може конвертуватись практично у всі види капіталу (економічний, культурний, соціальний [20, с. 60]). З іншого боку, згідно із принципом аналогічним до закону збереження енергії, «прибуток в одній сфері неминуче обертається затратами в іншій» [20, с. 71]. Це означає, що різні види капіталу можуть бути конвертовані у капітал здоров’я (особливо це стосується матеріальних ресурсів та знань). Відповідно, стиль життя, орієнтований на здоров’я, спрямований на конвертацію різних типів капіталів у капітал здоров’я. І це складає формулу самодостатнього типу орієнтації на здоров’я, втіленої у стилі життя. Подібний тип орієнтації означає, що людина оперує достатньою кількістю знань про здоров’я та активно впроваджує принципи ідеології здорового способу життя у своїх повсякденних практиках. Саме на таких засадах – на засадах самодостатньої орієнтації на здоров’я і формується стиль життя, орієнтований на здоров’я. Основним його принципом є превентивний характер дій у відношенні здоров’я. У цьому знаходить своє вираження ідея стратегічного ставлення до здоров’я як вичерпного ресурсу, яка полягає в орієнтації особистості на довготривалу перспективу та співвіднесення усієї сукупності видів життєвої активності із можливими ризиками для здоров’я.

Окреме місце в окресленій схемі посідає елемент вибору. Адже ми зможемо вловити смисловий контекст соціальної реальності лише в тому випадку, якщо розглядатимемо діяльність членів суспільства як інтенціональну, а не просто як реакцію на стимули [24, с. 42]. При цьому важливим аспектом вибору стилю життя орієнтованого на здоров’я є його усвідомленість. В іншому разі це буде сурогат – слідування моді, вимушений тимчасовий захід, компроміс із самим собою на засадах приємного самообману абощо. Фактично, ми говоримо про вибір стилю життя, орієнтованого на здоров’я як «шлях героя», який передбачає високий рівень свідомості та відповідальності, а також постійний, щоденний вибір і боротьбу із двома базовими невротичними одержимостями людства – лінню та страхом [47, с. 237]. Треба визнати, що стиль життя, орієнтований на здоров’я, якщо його оцінювати загалом, виявляється не надто приємним способом існування, і це недивно, адже «будь-яке усвідомлення множить страждання» [47, с. 242]. Набагато простіше пливти за течією, вивантажуючи всю сукупність відповідальності за власне здоров’я на погану спадковість, забруднене довкілля, неякісну медицину та жити, сповідуючи принцип задоволення. Натомість реалізація в повсякденному житті орієнтації на здоров’я потребує наявності певних необхідних рис: роботу над собою (самовдосконалення), яка, у свою чергу, вимагає деяких власних зусиль (on paie de sa personne); інвестування, перш за все, часу, а також соціально вибудованої форми потягу (libido sciendi), з усіма пов’язаними із нею обмеженнями, самозреченнями та самопожертвами [20, с. 61].

Зрозуміло, що описаний варіант втілення практичної логіки стилю життя радше підпадає під означення норми як ідеалу, аніж норми як зразка поведінки [75, с. 97-98]. Такий стиль життя є, використовуючи категоризацію P. Sorokin, рекомендованим актом. Нагадаємо, що P. Sorokin розрізняє три базових типи дій: (1) «дозволено-належні»; (2) «рекомендовані» та (3) «заборонені» або «недозволені» [76]. Зрозуміло, що практична логіка реалізації ідеї здорового способу життя сприймається як наднормальна – така, що є необов’язковою, хоча й дуже бажаною. Це поведінка, що, безперечно, схвалюється та, більше того, сприймається як подвиг. Людина, яка своїм стилем життя орієнтована на здоров’я, отримує за це у винагороду, окрім, власне, здоров’я та гарного самопочуття, ще й певний позитивний імідж. В очах громадськості вона вбачається еталоном організованості, дисциплінованості, цілеспрямованості, відповідальності та сили волі. Вона здатна робити над собою зусилля, свідомо «підписуючись» на постійну кропітку роботу над собою. При цьому здоров’я загалом набуває дедалі більшої цінності – як в інструментальному, так і в термінальному розумінні.

Значущість цінності здоров’я, відповідно, може диктувати цілі, наміри та дії як окремих індивідів, так і соціальних інститутів аж до суспільства в цілому [98, с. 63]. Таким чином, проблема з аксіологічної перетворюється на етичну, економічну, політичну, демографічну і т.д.: адже цінність здоров’я, ціннісно-нормативні ідеали здорового способу життя та практична вигода стилю життя орієнтованого на здоров’я часто не призводять в результаті до формування масових практик відповідного характеру. Люди в основному продовжують діяти, вичерпуючи, і часто свідомо, індивідуальні ресурси свого здоров’я. Акад. М. Амосов, зокрема, зауважував, що людство в цілому не піклується про своє здоров’я і відтак має загинути «в силу власної біологічної розбещеності», оскільки суспільне розуміння цінності здоров’я мало позначається на реальній турботі про здоров’я [3]. У даному випадку порушується соціологічний закон реалізації цінностей в нормах.

Реальність показує, що цінність здоров’я далеко не завжди трансформується у відповідні повсякденні практики. Найбільш показовою ілюстрацією такого стану речей є велика кількість даних щодо поширеності шкідливих звичок серед населення. Зокрема, WHO прогнозує, що якщо люди в світі продовжуватимуть палити так як палять, то загальна кількість смертей, пов’язаних із вживанням тютюнових виробів зросте із 5.4 млн. у 2005 році до 6.4 млн. у 2015 році та 8.3 млн. у 2030 році. Як зазначається у звіті WHO, тютюн у 2015 році вб’є на 50% більше людей, ніж ВІЛ/СНІД і, відтак, спричинить 10% смертей [188, с. 12]. Дослідники University of Michigan, у свою чергу, проаналізувавши репрезентативну національну вибірку із 153 000 дорослих американців, з’ясували, що тільки 3% із них регулярно дотримуються таких принципів здорового способу життя, як відмова від паління, підтримання нормальної ваги тіла, збалансоване харчування та виконання фізичних вправ [179]. При цьому наведені дані пропонують лише мізерну частку свідчень щодо наявного дисонансу між високою цінністю здоров’я та низьким рівнем практичної орієнтованості на втілення ідеології здорового способу життя. Доводиться констатувати, що індивіди масово схильні демонструвати у своїй поведінці елементи деструктивності – «злоякісної форми агресії, що притаманна виключно людині, не має філогенетичної програми, не слугує біологічному пристосуванню та не має жодної мети» [83] – по відношенню до власного тіла.

У даному разі важливо розрізняти два рівні практики – рівень інтерпретації та рівень досвіду. Справа в тому, що перший (рівень інтерпретації) діє «універсально», тоді як другий діє лише «частково» [175, с. 7]. На наш погляд, ця частковість тісно пов’язана із тим, що полем безпосередньої реалізації будь-якого стилю життя, особливо у тому, що стосується орієнтації на здоров’я, є фізичне тіло, що функціонує за власними законами. Одразу наголосимо, що ми не маємо наміру зводити наш аналіз до органіцизму та стверджувати, що врешті-решт людина не так уже й далеко відійшла від своїх братів по біологічному виду. Радше ми намагатимемося показати, що урахування виміру тілесності є неодмінною складовою соціологічного дослідження стилів життя, якщо воно претендує на повноту та системність.

Тіло – це поле безпосередньої реалізації будь-яких загально-ідеологічних засад здорового способу життя. Рівень соматичного здоров’я – результат взаємодії усіх рівнів у ієрархії організації людини [5, с. 47]. У будь-якому разі все позначається саме на тілі. Воно є доволі прозорим текстом, що видає стиль життя людини. «Тіло є найбільш незаперечною об’єктивацією смаку того чи іншого класу, який може виявлятися у різні способи: перш за все як найбільш природне, що є у зовнішності, тобто як розмір (об’єм, зріст, вага і т.д.) та форма (округла або незграбна, жорстка чи гнучка, пряма або зігнута і т.д.), де тисячею різних способів виражається ставлення до тіла, інакше кажучи, манера поводитися з тілом, доглядати за ним, насичувати, підтримувати –манера, у якій виявляються найбільш глибинні диспозиції габітусу» [17, с. 38, 39]. Відтак, те, яким повинно бути тіло, визначається культурно,