Цінність здоров’я крізь призму соціального характеру

 

 

Формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я, окрім усього, як уже зазначалося, є результатом особистого осмисленого та свідомого вибору кожної людини. З огляду на це, ми говорили про усвідомлену раціональність як окремий фактор формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я. Цей фактор був представлений нами як деяка абстрактна чиста «розумна» свідомість, спрямована на благо в цілому та здоров’я як благо, зокрема. Наразі ж розглянемо більш конкретні форми втілення цієї чистої раціональності. Оскільки нас цікавить питання практичної реалізації внутрішнього локусу контролю здоров’я, спробуємо зрозуміти, який соціальний характер особистості здатен втілити в практичному досвіді цю раціональність.

Поняття «соціальний характер» має важливий онтологічний статус. Його головною перевагою є розгляд людини в єдності її соціальних, індивідуальних та фундаментальних характеристик, що, із теоретико-методологічної точки зору, виражається в аналізі динаміки свідомих і несвідомих аспектів соціальної поведінки з урахуванням найважливіших соціально-історичних умов розвитку суспільства [6].

Умовно розділимо соціальний характер на свідомий та несвідомий аспекти, та спершу зактуалізуємо чинник усвідомленої раціональності та значущий фактор впливу на формування стилю життя, підвівши під це деяке теоретичне підґрунтя. Так, соціально-когнітивна теорія та один із її найбільш помітних прибічників – Бандура, говорить про те, що поведінка значною мірою регулюється за рахунок передбачених наслідків [99]. Центром соціально-когнітивної теорії є положення проте, що нових форм поведінки можна набути за відсутності зовнішнього підкріплення [91]. Так, Бандура зазначає, що фактично всі феномени навчання, набувані в результаті прямого досвіду, можуть формуватися побічно, шляхом спостереження за поведінкою інших людей та її наслідками, і це є унікальною здатністю людини [100].

Для пояснення особистісного функціонування M. Bandura ввів у свої теоретичні розбудови постулат когнітивного механізму самоефективності [101]. Концепція самоефективності стосується здатності людей усвідомлювати своє уміння вибудовувати поведінку, релевантну до специфічного завдання чи ситуації. Те, як людина оцінює власну ефективність, визначає для неї розширення або обмеження можливості вибору діяльності, зусилля, які їй доведеться докласти для подолання перешкод та фрустрацій, наполегливість, із якою вона вирішуватиме ті чи інші завдання. M. Bandura припустив, що набуття самоефективності може відбуватися будь-яким із чотирьох шляхів (або в будь-якій їхні комбінації): за рахунок здатності вибудувати поведінку, за рахунок непрямого досвіду, вербального переконання, а також за рахунок фізичного (емоційного) збудження.

Здатність вибудувати поведінку. M. Bandura стверджує, що найбільш важливим джерелом ефективності є минулий досвід успіху та невдач у спробах досягти бажаних результатів. Простіше, успішний особистий досвід породжує високі очікування, а попередні невдачі породжують низькі очікування. При цьому самоефективність посилюватиметься, якщо людині із низькою самоефективністю дати якийсь додатковий стимул. У контексті формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я, це означає важливість особистого переживання значущих позитивних наслідків наслідування ідеї здорового способу життя.

Непрямий досвід. Не зважаючи на те, що непрямий досвід не настільки дієвий, як фактична поведінка, він також може бути джерелом високої самоефективності. Тобто спостереження за іншими людьми, що спромоглися успішно вибудувати свою поведінку, може вселити в людину надію на самоефективність і впевненість, що й вона із подібною діяльністю цілком може впоратися. У той же час, якщо людина спостерігає за тим, як інші настільки ж компетентні люди неодноразово зазнають невдачі, незважаючи на наполегливі спроби, це, цілком ймовірно, погіршить її прогноз щодо власної здатності виконати подібні дії. Фактор непрямого досвіду насправді актуальний для реалізації цінності здоров’я. Позитивні приклади успішного втілення ідеї здорового способу життя можуть надихнути людину до подібних зусиль, які, увінчавшися успішними результатами, матимуть значні шасни закріпитися та стати частиною стилю життя.

Вербальне переконання. Ефективність може також бути досягнута або змінена завдяки переконанню людини в тому, що вона володіє здібностями, що необхідні для досягнення мети. Вербальна підтримка не просто допомагає повірити, що людині під силу, у нашому випадку, втілити в життя цивілізаціно підкріплену цінність здоров’я, але й може сприяти розвитку навичок навчання та концентрації зусиль, що ведуть до кінцевого успіху. Звичайно, така впевненість може із легкістю зникнути, якщо фактичні успіхи не відповідатиму очікуваним результатам. Більше того, вербальний вплив на людину, яка намагається домогтися якогось результату, має бути в рамках її реальних можливостей та здібностей. За порушення цього правила спроба допомогти може мати протилежний ефект та навпаки підірвати віру в саму ідею здорового способу життя, що лишить людину в стані зниженого прогнозу ефективності. M. Bandura висуває гіпотезу про те, що сила вербального переконання обмежується усвідомленими статусом і авторитетом того, хто переконує. Терапевт може переконати пацієнта із надмірною вагою приділяти більше уваги своєму раціону та фізичній активності; але ті ж аргументи можуть не знайти ніякого відгуку (або ж навіть зустріти опір), якщо їх приводитиме людина, що не вважається «пацієнтом» авторитетною чи такою, що має право на надання подібних порад.

Емоційний підйом. Нарешті, оскільки люди звіряють рівень ефективності із рівнем емоційної напруги у стресових або загрозливих ситуаціях, будь-який спосіб, що знижуватиме збудження, підвищить прогноз ефективності. Тобто люди із більшою ймовірністю домагаються успіху, якщо вони не напружені та емоційно спокійні [91]. Це досить важливий, із точки зору, формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я, фактор. Ми говорили вже про те, що орієнтація на здоров’я – це довгострокова стратегія, і вона супроводжується рядом обмежень та самозоборон, які можуть провокувати стрес. Відповідно, особистість із комунікативним типом орієнтації на здоров’я має демонструвати та розвивати в собі ряд психологічних рис. Це має бути, використовуючи термін Роджерса, людина, що повноцінно функціонує.

За C. Rogers, повноцінне функціонування – це не фіксований стан буття (тобто не стан блага, задоволеності, щастя) і не стан, у якому людина відчуває себе адаптованою, досконалою або актуалізованою. Це й не стан зменшення напруги або гомеостазу; і, більше того, не кінцевий пункт, а напрямок, в якому людина рухається, наслідуючи свою істинну природу [170]. Така думка додає корисний інсайт до наших міркувань, наголошуючи на процесуальності та некінечності комунікативного типу орієнтації на здоров’я як стиль життя, що має щодень підтверджуватися та актуалізуватися.

C. Rogers виокремив п’ять основних особистісних характеристик, спільних для людей, що повноцінно функціонують [171].

Перша та головна характеристика людини, що повноцінно функціонує – це відкритість до переживань. Ця риса полярно протилежна до беззахисності. Люди, що повністю відкриті до переживань, здатні слухати себе, відчувати всю сферу вісцеральних, сенсорних, емоційних і когнітивних переживань у собі, не відчуваючи загрози. Вони тонко усвідомлюють свої найглибші думки й почуття, не намагаються придушити їх, часто діють відповідно до них, і навіть діючи не у відповідності з ними, здатні усвідомити їх. Фактично всі переживання, будь то внутрішні або зовнішні, є чітко символізованими в їхній свідомості без спотворень та заперечень.

Людина, що повноцінно функціонує, є достатньо розсудливою, аби усвідомлювати свої почуття та діяти розумно (раціонально) у будь-який момент часу. Якщо вона щось відчуває, це ще не означає, що вона поводитиметься так, як їй диктує це почуття. Така людина усвідомлює, що не завжди слід піддаватися своїм бажанням, оскільки це може заподіяти шкоду, і тому вона може свідомо відмовитися від цієї думки та переключитися увагою на іншу. Це напряму відсилає нас до індивідуальної здатності контролювати свої імпульси за рахунок систематичного оцінювання їхнього можливого впливу, у даному випадку, на стан здоров’я у перспективі. Отже, для людини, що повноцінно функціонує, немає такого внутрішнього переживання чи емоції, які загрожували б відчуттю власної «праведності»: така людина справді є відкритою для всіх можливостей.

Друга характеристика людини, яка оптимально функціонує – екзистенційний спосіб життя. Це тенденція жити повно та насичено в кожен момент існування так, щоб кожне переживання сприймалося як свіже та унікальне, відмінне від того, яке вже переживалося раніше. Таким чином, те, чим людина є або якою вона буде в наступний момент, виникає із даного моменту, незалежно від колишніх очікувань. Екзистенційний спосіб життя передбачає, що скоріше «Я» людини та її особистість виникають із переживання, аніж переживання перетворюється у спосіб, щоб задовольнити певну заздалегідь задану жорстку структуру «Я». Отже, люди, що живуть таким життям, гнучкі, адаптивні, терпимі та безпосередні. Вони відкривають структуру свого досвіду в процесі його переживання [171]. У контексті комунікативної поведінки, орієнтованої на здоров’я, це говорить про те, що людина не пристає до певного ригідного концепту себе, наприклад «у мене така конституція», «це генетична схильність», а оцінює всі переживання та імпульси, що в ній виникають «по-філософськи» – як прийдешні форми думок, що можуть бути осмислені та трансформовані.

Третьою визначальною рисою повноцінно функціонуючої людини є організмічна довіра. Цю рису найкраще можна проілюструвати в контексті прийняття рішень. При виборі дій у деякій конкретній ситуації, багато людей покладаються на соціальні норми, закладені групою або інститутом, на судження інших або на те, як вони поводилися в подібних ситуаціях раніше. Тобто зовнішні сили чинять сильний, якщо не абсолютний, вплив, на їхню здатність приймати рішення. Натомість люди, що функціонують повноцінно, залежать більше від організмічних переживань, які вони розглядають як достовірне джерело інформації, що дозволяє вирішувати, що слід або не слід робити. За словами C. Rogers: «Доведено, що внутрішньо відчуття типу «я чиню правильно» є значущою та вартою довіри інструкцією для істинно гарної поведінки» [171, с. 190]. Організмічна довіра, відтак, означає здатність людини брати до уваги свої внутрішні відчуття та розглядати їх як основу для вибору поведінки. Саме так – спираючись на результати внутрішнього самодослідження – діє людина комунікативного типу орієнтації на здоров’я як стиль життя. Для неї основним критерієм прийняття рішень є внутрішнє знання.

Четвертою характеристикою повноцінно функціонуючої людини, згадуваною C. Rogers, є емпірична свобода. Цей аспект повноцінного життя полягає в тому, що людина може вільно жити так, як хоче, без обмежень чи заборон. Суб’єктивна свобода – є почуттям особистої влади, здатності здійснювати вибір та керувати собою. У той же час C. Rogers не заперечував, що на поведінку людини впливають спадково обумовлені фактори, соціальні сили та минулий досвід, які фактично визначають зроблений вибір. Дійсно, як визнає сам Роджерс, поняття абсолютної свободи нерелевантне для пояснення можливостей вибору людини. Однак повноцінно функціонуючі люди в змозі робити вільний вибір, і що б із ними не трапилося, усе залежатиме виключно від них самих. Емпірична свобода, таким чином, належить до внутрішнього відчуття: «Єдиний, хто відповідає за мої власні вчинки та їхні наслідки – це я сам». Грунтуючись на цьому відчутті свободи та сили, повноцінно функціонуюча людина має безліч можливостей вибору в житті та відчуває себе здатною зробити практично все, що вона хоче робити.

На перший погляд, така характеристика випадає із логічного ряду, що описує комунікативний стиль життя, головною орієнтацією якого є здоров’я, адже останній передбачає ряд стратегічних довгострокових (само)обмежень та заборон. Проте в даному випадку свободу, на наш погляд, важливо представляти в єдності із феноменом відповідальності. Свобода втілена через відповідальність – принцип внутрішнього локусу контролю здоров’я.

Нарешті п’ята характеристика, пов’язана із оптимальною психологічною зрілістю – креативність. Творчі люди прагнуть жити конструктивно та адаптивно в своїй культурі, у той же час задовольняючи власні найглибші потреби. Вони здатні творчо та гнучко пристосовуватися до мінливих умов середовища. Це, однак, не означає, що такі люди обов’язково повністю пристосовані до культури. Їхній зв’язок із суспільством можна охарактеризувати наступним чином: вони є членами суспільства і його продуктами, але не його бранцями. Для комунікативного типу орієнтації на здоров’я це означає постійний пошук шляхів оптимізації (примирення) цінності здоров’я із іншими життєвими пріоритетами.

C. Rogers намагався об’єднати ці риси повноцінно функціонуючої людини в цілісну картину:

«Хороше життя включає в себе більш широку сферу, більшу цінність, аніж обмежений спосіб життя, який веде більшість із нас. Бути частиною цього процесу означає поринути в часто лякаючі […] переживання більш усвідомленого способу життя із великим діапазоном, великою різноманітністю, великим багатством. […] Хороше життя, я впевнений, не підходить для людини слабодухої, воно вимагає розширення та зростання в напрямку розкриття своїх можливостей. Для цього необхідна мужність» [171, с. 195-196].

Таке узагальнення є цілком співзвучним із комунікативним типом орієнтації на здоров’я, особливо якщо характеризувати його як «шлях героя», про що вже йшлося вище.

Основна ж проблема, яка нас підстерігає, коли ми починаємо ідеалізовано змальовувати особливості, у тому числі психологічні, особистості, яка могла б стати носієм комунікативного типу орієнтації на здоров’я – це відірваність таких роздумів від соціального та цивілізаційного контексту. Зрозуміло, що є велика спокуса представити вирішення проблеми як суспільну необхідність виховувати індивідів із описаними особистісними характеристиками. Проте незрозуміло, за рахунок яких соціальних процесів подібне може відбутися.

Для того, аби пов’язати комунікативну орієнтацію на здоровий спосіб життя із типом особистості, варто розглянути соціальні типи, на які виникає соціальний запит – у цивілізаційному сенсі. У такому контексі нам, у першу чергу, буде цікавий доробок Е. Fromm та його ідея продуктивної особистості.

Е. Fromm виділяв п’ять соціальних типів характеру, що превалюють у сучасних суспільствах [126]. Ці соціальні типи представляють взаємодію екзистенціальних потреб та соціального контексту життя людей. Е. Fromm розділив їх на два великих класи: непродуктивні (нездорові) та продуктивні (здорові) типи. До категорії непродуктивних він відніс рецептивний, експлуативний, накопичувальний та ринковий типи характеру. Категорію продуктивних особистостей представляє тип ідеального психічного здоров’я в розумінні Е. Fromm. Дослідник зазначав, що непродуктивні та продуктивні риси поєднуються у різних людей в різних пропорціях. Отже, вплив даного соціального типу характеру на психічне здоров’я або хворобу залежить від співвідношення позитивних і негативних рис, виявлених у індивіда.

Отже, рецептивні типи переконані в тому, що джерело всього хорошого в житті знаходиться поза ними; вони відкрито залежні, довірливі та пасивні, нездатні робити що-небудь без сторонньої допомоги. Така характеристика вписується у традиційний тип орієнтації на здоров’я, коли людина «дбає» про своє здоров’я для когось або тому, що так треба чи прийнято. Їй, фактично, потрібно, щоб хтось постійно слідкував за тим, чи вона себе добре почуває та підштовхував до тих чи інших дій, спрямованих на підтримання/покращення здоров’я.

Експлуативні типи беруть усе, що їм потрібно або все, про що вони мріють, завдяки своїй силі або винахідливості. Вони мало здатні до творчості, і тому домагаються любові, володіння, ідей та емоцій, запозичуючи все це в інших. Негативними рисами такого типу характеру є агресивність, надмірна самовпевненість, егоцентризм. При цьому вони імпульсивні та мають розвинене почуття власної гідності. Цей тип накладається на драматичний тип орієнтації на здоров’я: людина паразитує на певних аспектах ідеології здорового способу життя та приурочує це до своєї власної легенди про те, якою вона має бути в очах громадськості.

Накопичувальний тип особистості намагається оволодіти якомога більшою кількістю матеріальних благ, влади та любові; прагне уникати будь-яких зазіхань на свої накопичення. На відміну від перших двох типів, «накопичувачі» тяжіють до минулого, їх відлякує все нове. При цьому їм притаманні, відповідно до Е. Fromm, деякі позитивні риси – передбачливість, лояльність та стриманість. Такий тип особистості представляє своєрідне поєднання традиційного та драматичного підходів до здоров’я, коли людина намагається усіма, проте якомога меншими зусиллями (в основному за рахунок інших) показати, як вона може уособлювати принципи здорового способу життя.

Нарешті, ринковий тип виходить із переконання, що особистість оцінюється як товар, який можна продати або вигідно обміняти. Ці люди зацікавлені у збереженні приємної зовнішності, знайомствах зі потрібними людьми та готові продемонструвати будь-яку особистісну рису, яка підвищила б їх шанси на успіх. Їхні стосунки поверхневі, а їхній девіз – «Я такий, яким ви хочете мене бачити» [126, с. 73]. Це яскравий приклад того, як може втілюватися стратегічна орієнтація на здоров’я. Це люди, які знають, що потрібно робити, аби бути здоровими, і знають, навіщо їм потрібне здоров’я. І вони готові заради (швидких) результатів експериментувати з ним.

На противагу непродуктивній орієнтації, продуктивний характер є, із точки зору Е. Fromm, кінцевою метою розвитку людини. Цей тип – незалежний, чесний, спокійний, люблячий, творчий, здійснює соціально-корисні вчинки [127, 128]. У ньому проявляється здатність людини до продуктивного логічного мислення, любові та праці. Завдяки продуктивному мисленню люди дізнаються, хто вони такі, і тому звільняються від самообману. Сила продуктивної любові дає їм можливість гаряче любити все живе на Землі (біофілія). Біофілію при цьому Е. Fromm характеризував як турботу, відповідальність, повагу та знання, результатом прояву яких є зріла та цілісна структура характеру. Саме ці риси є підвалинами комунікативного типу орієнтації на здоров’я. Причому в нашому випадку йдеться про їх інтравертовану спрямованість, тобто про турботу, відповідальність та повагу до себе, а також знання – себе та внутрішніх процесів, що протікають в тілі та свідомості.

По суті, продуктивна орієнтація в гуманістичної теорії Е. Fromm, є ідеальним станом людини: навряд чи хто-небудь досягав усіх характеристик продуктивної особистості. У той же час Е. Fromm був переконаний, і це дуже важливо в контексті нашої роботи, що в результаті корінної соціальної реформи продуктивна орієнтація може стати домінуючим типом у будь-якій культурі [127]. Тобто продуктивна особистість може стати масовим культурним явищем – за рахунок зовнішніх соціальних імпульсів (ми більш детально це питання розглянемо в наступному параграфі).

Варто сказати, що концепція Е. Fromm, попри весь свій евристичний потенціал, потребує внесення деяких уточнень. Так, наразі в розвинених суспільствах, у відповідь на нові соціально-культурні процеси, формується оригінальний тип соціального характеру, якому властиві свої продуктивні та непродуктивні складові. До продуктивних аспектів соціального характеру сучасної особистості відносять креативність, творчість, свободу мислення, залученість до різновекторного життєвого досвіду, індивідуалізм і внутрішню свободу. До переліку непродуктивних рис, як правило, входять: усепроникний гедонізм і нарцисизм, переважання поверхневого, «контактного» спілкування, орієнтація на споживання масової інформації, страх і самотність, егоїзм, несвідома мотивацію поведінки [6]. При цьому, на наш погляд, особистість новітнього типу, за умови підсилення її продуктивних рис, більш вірогідно здатна стати носієм комунікативного типу орієнтації на здоров’я як стиль життя. І в принципі є деякі підстави говорити про те, що цивілізаційний процес рухається в бік висування більш масового соціального замовлення саме на такий тип особистості.

У контексті сучасного соціального простору, перспективним видається логічне продовження фромівської типології соціального характеру, запропоноване німецьким дослідником R. Funk. Останній вніс у науковий дискурс концепцію соціального характеру, яку окреслив як «я-орієнтація» («орієнтація на себе»), засновану на адаптації до постмодерністського суспільства.

Сам дослідник наступним чином описує сучасний тип соціального характеру:

«Орієнтована на себе особистість пристрасно прагне до вільного самовизначення, спонтанності, автономності, до зняття будь-яких заборон або умов. Вирішальним мотивом для сучасної особистості є бажання створення власної, специфічної, сфабрикованої реальності, що відрізняється від навколишнього світу і носить відбиток особистої індивідуальності відповідно до гасла: «Доки ти не зробив щось із себе, ти – ніщо!»». «Я-орієнтація» найбільш широко представлена серед вікових категорій і соціальних класів, професій та стилів життя, сформованих так званим постмодерністським штибом мислення [129, с. 1-2].

Характеризуючи таку особистість, R. Funk наголошує на тому, що вона однозначно не є нарцисичною. Натомість вона обирає соціальний контекст, стиль життя, а також події та враження, що вважає релевантними для себе. Окремими визначальними рисами «я-орієнтованої» особистості є:

— екстремальний ступінь активності (ця особистість високо мотивована; вона творить саму себе практично в буквальному сенсі, цілеспрямовано змінюючи свою зовнішність, образ, ґендер за допомогою спеціальних програм, бодібілдингу, косметичної хірургії, курсів розвитку особисті тощо);

— творчість (для «я-орієнтованої» особистості креативність конотивно асоціюється із самовідданим, всеосяжним естетизмом персонального життєвого світу та повсякденного життя;

— прагнення до розчинення кордонів, особливо це стосується часу та просторових меж (така людина прагне існувати тут-і-зараз у найбільш екзистенційному розумінні цього виразу);

— необхідність контролювати (такій особистості абсолютно необхідно усвідомлювати особистий контроль і направляти чи впливати на процеси та явища);

— соціабельність (така людина має багато соціальних контактів, вона часто перебуває в центрі соціальних кіл, проте ці контакти переважно є досить технічними та формальними) [129, с. 3-4].

R. Funk виділяє три ключових соціальних чинника формування постмодерністського характеру: (1) споживацька орієнтація ринку (формування штучних, ареальних потреб, віртуалізація, продаж почуттів та емоцій); (2) технічні інновації, цифрові технології, що розширюють межі простору та часу, роблять можливим продукування нових реальностей, які перевершують за своєю силою та інтересом реальність справжню; (3) суггестивний вплив на людську поведінку, почуття, сприйняття, смаки людей, маніпулювання та навіювання [129].

Орієнтований на себе постмодерністський тип особистості переймає багато рис ринкової орієнтації, однак якщо мета ринкового типу – відповідати вимогам ринку та підлаштовуватися під його умови, то мета постмодерністської особистості – фабрикація реальності для себе як самоціль. При цьому постмодерністська орієнтація має дві сторони прояву соціального характеру – пасивну та активну. Належність суб’єкта до того чи іншого типу детермінується його позицією щодо сфабрикованої ним реальності: споживчий тип пасивно занурюється в пропоновані йому реальності, активний же тип продукує, творить нові «світи». Подібно до того, як ринкові виробник і споживач не існують один без одного, так і два соціально-психологічних типи Я-орієнтації знаходяться в симбіотичної залежності [129, с. 2].

Незважаючи на те, що серед двох типів постмодерністського характеру активний тип проявляє більш плідну орієнтацію в своїй поведінці порівняно із пасивним, у соціально-психологічному сенсі вони обидва зберігають свою непродуктивність внаслідок відчуження від людських можливостей. На думку R. Funk, шлях до продуктивних відносин лежить у розвитку «Я-компетенції», яка випливає з можливості використовувати в житті власні потенції, розрізняти між собою фантазії та реальність, внутрішній і зовнішній світ. Адже головним ризиком сучасності є використання «сфабрикованих» умінь замість практики та вдосконалення «людських» здібностей, оскільки за рахунок цього відбувається відчуження людини від власних потенцій [129, с. 7]. При цьому R. Funk намітив конкретні шляхи та механізми посилення продуктивної складової особистості постмодерністського складу ментальності.

Індивідуальні внутрішні сили можуть зробити людське буття незалежним, однак існування та інтенсивність цих внутрішніх сил, у свою чергу, залежать від того, як часто та наполегливо вони практикуються. Наслідком такої автономії є те, що психічний розвиток та психічна зрілість не збігаються із фізичним розвитком та зрілістю, що протікають паралельно із віком [129, с. 6]. За R. Funk, для зміцнення продуктивної орієнтації людини потрібні:

— заохочення та пропагування всього, що стимулює та призводить до використання індивідуального усвідомлення, індивідуальних почуттів та реалізації індивідуальних компетенцій, і уникання всього, що заважає або намагається замінити усвідомлення індивідуальних людських сил;

— відкритість до аспектів власного досвіду, заперечуваних власним его «я-орієнтації», таких як власна обмеженість, безпорадність, нездатність, слабкість, власний досвід безсилля, власні конфліктні та агресивні тенденції, власна схильність до депресивності, нечутливості тощо;

— здатність піддатися заперечуваним аспектам его та можливість позбутися «маски я-орієнтації» (маски безстрашності, маски людини, яка може все, і маски безсоромності, із якою я-орієнтовані особи намагаються заперечувати свої почуття страху, провини й сорому);

— реалізація попередньої здатності піддаватися негативним почуттям відносно себе пропонує особам із я-орієнтацією можливість в принципі знову переживати особисті почуття, як позитивні, так і негативні; це єдиний вихід із ситуації втрати власного емоційного потенціалу та можливість здійснити сентиментальну «реанімацію» типової людини з я-орієнтацією.

Особливою складністю у процесі зміцнення продуктивної орієнтації є, з одного боку, необхідність усвідомлення власної залежності (від багатьох чинників), і, з іншого боку, змога жити без утримання всього під власним контролем. Продуктивність не означає втечі від зовнішньої реальності, яка викликає розчарування та обмеження: ані в ілюзорний світ фантазії, ані у віртуальне співтовариство, ані в споживацьких світ торгових пропозицій, ані у світ дитячої невинності, ані в сентиментальний світ любові, ані в захоплюючий світ масштабних івентів, ані у світ виключно позитивного мислення та почуттів [129, с. 12-13].

На наш погляд, саме соціальний характер «Я-компетенції» є найбільш плідним ґрунтом для встановлення цінності здоров’я як особистого закону індивіда. Я-компетенція є виразом внутрішнього локусу контролю здоров’я в соціальному характері. Варто зазначити, що попри всю свою функціональну корисність, у ній також імпліцитно присутній і деякий дисфункційний елемент – у вигляді додаткового фактору напруження. Так, якщо говорити про індивідуалізм як спосіб прояву внутрішнього локусу контролю, то на додаткові роздуми наштовхують дані деяких досліджень. Зокрема, H. Triandis та його коллеги вивчали вплив фактору індивідуалізм-колективізм (ІК) на виникнення серцевих захворювань у восьми різних культурних груп. Їхні дані показали, що євроамериканці, що є найбільш схильними до індивідуалізму, частіше за всіх страждали на серцеві захворювання, а ченці-траппісти, зовсім не схильні до індивідуалізму, – найрідше. Дослідники припустили, що соціальна підтримка або ізоляція є найважливішими факторами, які впливають на розвиток серцевих захворювань, а люди, що живуть у більш колективістських культурах, мають глибші соціальні зв’язки, ніж люди в індивідуалістичних культурах. Такі тісні соціальні відносини, стаючи буфером пом’якшення стресів та напружених ситуацій, знижують ризик серцево-судинних захворювань. Люди, що живуть в індивідуалістичних культурах, не мають глибоких соціальних зв’язків, і тому менше захищені від стресу та більш схильні до серцево-судинних захворювань [56].

Інше дослідження – лонгітюдний проект, проведений в Каліфорнії – зібрало численні дані про соціальні зв’язки 4725 осіб. За долею респондентів стежили протягом дев’яти років. Результати показали, що найвища смертність відзначалася у людей із найменшою кількістю соціальних зв’язків, і навпаки, найбільш низький рівень смертності виявилявся у людей із численними соціальними зв’язками. При цьому в дослідженні враховувалися початковий стан здоров’я, вік, соціо-економічний статус та шкідливі звички (куріння та вживання алкоголю) опитаних [56]. Такі та подібні дані стимулюють нас перейти від розгляду факторів, що зосереджуються на рівні особистості на інший соціокультурний рівень аналізу. Адже зрозуміло, що сам по собі внутрішній локус контролю особистості навряд почне масово спонтанно реалізовуватися в конкретних індивідуальних стилях життя. Відтак нам потрібно соціальний характер перенести в рамки габітусу та підняти питання інституційного закріплення комунікативної орієнтації на здоров’я в нових продуктивних формах особистості.