Цінність здоров’я в історично-культурній перспективі

 

 

Діахронний та синхронний цивілізаційний аналіз дискурсів здоров’я дав нам змогу побачити різні варіанти конструювання здоров’я. Однак загалом ми могли переконатися в тому, що в будь-якому суспільстві здоров’я людини є цінним. Здоров’я, як зазначають деякі дослідники, це «природна, абсолютна та неперехідна життєва цінність» [93]. Більше того, говорять навіть про феномен «інтенції здоров’я» – передадаптаційний механізм організму, що регулюється особистістю [92].У даному разі йдеться про здоров’я як базову людську потребу. Якщо ми погоджуємося із таким твердженням, ми, фактично, пристаємо до думки, що людиною як видом протягом її життя на будь-яких етапах розвитку суспільства рухає прагнення до життя – сила Еросу, послуговуючись термінологією Фрейда. Тобто, незалежно від характеру уявлень людини про походження хвороби, її природним прагненням є бажання позбавитись від цієї хвороби та повернутись до стану здоров’я. Крім того, ми можемо говорити про архетипову ідею мотиву удосконалення людини, основою якої є уявлення про втрату людиною певного первісно даного Богом ідеального стану душі та тіла, здоров’я (безсмертя), непорочності тощо [90, с. 214]. Тобто у шпарині між всесвітньою гармонією та окремим її відлунням в індивіді вбудовано ідею довершеної людини та будь-якого розвитку взагалі, яка абсолютно справедлива й у відношенні питань здоров’я. Дійсно, попри існування певних соціально-культурних відмінностей у сприйнятті здоров’я в усі часи існували деякі способи (конкретні практики) для боротьби із потенційними загрозами для здоров’я, а також для його (здоров’я) відновлення [166, с. 11].

Із точки зору функціоналістського підходу, у концепті здоров’я, окрім іншого, можна вбачати певну соціально корисну характеристику індивіда. Для того, щоб ефективно виконувати покладені на нього соціальні ролі, індивід має бути здоровим. Зокрема, один із найбільш визначних представників структурно-функціонального підходу, Т.Парсонс, вважаючи стан здоров’я функціональним, окреслює особливу «роль хворого» в суспільстві. Цій ролі, за Парсонсом, притаманні такі чотири сутнісні характеристики: 1 – легітимне звільнення індивіда від багатьох його соціальних обов’язків; 2 – наявність мотивації одужання (згадаємо психоаналітичний концепт інтенції здоров’я та архетипову ідею прагнення до досконалості); 3 – делегування обов’язку одужання професіоналам; та 4 – пошук медичної допомоги та кооперації із лікарями [60].

Відтак, нездоров’я в будь-якому суспільстві виступає як своєрідна девіація, відхиленнях від норми, про що ми детально говорили, розглядаючи питання трансформації дискурсу здоров’я в процесі цивілізації. При цьому нормальним вважається вдаватися до прийнятих в тому чи іншому суспільстві заходів, спрямованих на одужання, відновлення здоров’я хворого та його повернення до звичного рутинного укладу життя. Проте відображаючи одну з фундаментальних характеристик людського буття, форму його життя, здоров’я переосмислюється кожного разу, коли соціальне життя переживає глибокі зміни [52]. Відповідно, не піддаючи сумніву універсальність людської потреби в здоров’ї, а також, що більш важливо в контексті даної роботи – універсальність цінності здоров’я, ми говоритимемо про те, що сутнісне наповнення цієї цінності протягом цивілізаційного процесу змінюється.

За своєю структурою здоров’я як цінність охоплює два основних компоненти – об’єктивний та суб’єктивний. Об’єктивний компонент – це сукупність можливостей, що можуть бути реалізовані за наявності повноцінного здоров’я (статусна роль в суспільстві, професія, рід занять, тривалість життя тощо). Суб’єктивний компонент здоров’я як цінності – це ставлення суб’єкта до свого здоров’я, яке знаходить вираз у вподобаннях, ціннісних орієнтаціях, поведінковій мотивації щодо здоров’я [52]. Тобто об’єктивна цінність здоров’я відсилає нас до його інструментального значення, тоді як суб’єктивна складова вказує більше на стан здоров’я як емоційно, морально та оціночно насичену сутність. На наш погляд, інструментальна (об’єктивна) цінність здоров’я є до певної міри похідною від інтенції здоров’я, тобто вона притаманна будь-якому типові суспільства в цивілізаційній перспективі. Зрозуміло, що суто фізіологічно здоровим (фізично дієздатним) бути цінно в будь-якому суспільстві.

Одначе тут виникає питання, наскільки саме інструментальний аспект здоров’я співвідноситься із здобуттям певних суспільних благ. На всіх етапах цивілізації нездорова людина так чи інакше маргіналізується, певним чином випадає із загального соціального потоку. Проте пізніші цивілізаційні епохи надають цій людині більше можливостей для соціальної інтеграції. Ідеться про те, що в процесі цивілізаційного розвитку інструментальна (біологічна) складова здоров’я, не втрачаючи своєї актуальності, перестає бути вирішальним фактором соціальної успішності індивіда. З одного боку, це пов’язано з тим, що стан здоров’я в процесі цивілізації стає усе більшою мірою підвладним індивідуальному керуванню, з іншого боку – із тим, що турбота про здоров’я членів суспільства перетворюється на інституціоналізовану загальносуспільну практику. За таких обставин цілком справедливо говорити про збільшення ваги інших – суб’єктивних компонентів здоров’я. Причому зміщення акценту із об’єктивної до суб’єктивної цінності здоров’я відбувається на фоні загального зростання самоцінності здоров’я. При цьому, якщо ми ще раз поглянемо на цивілізаційну зміну генералізованих уявлень про здоров’я, то побачимо, що їхнє суб’єктивне наповнення розширюється таким чином, що все більше людей мають змогу не випадати із загального соціального порядку. Тобто межа між здоров’ям та нездоров’ям стає чимдалі умовнішою.

Якщо ж говорити безпосередньо про самоцінність здоров’я та її місце в аксіологічній структурі суспільства, то вони, на наш погляд, загалом тісно пов’язані із цінністю життя окремої особистості в цілому. Якщо спиратися на дюркгаймівський постулат стосовно того, що із переходом від механічного до органічного типу солідарності (у нашому випадку – із розгортанням процесу цивілізації) значення (цінність) окремих індивідів зростає. Відтак, можна зробити висновок, що самоцінність здоров’я також зростає паралельно із цивілізаційним процесом. Варто підкреслити, що здоров’я (фізичне, ментальне, соціальне) у такому сенсі є однією з передумов творчого розвитку людини. А творча реалізація, у термінах Маслоу, посідає найвище місце в ієрархії людських потреб. І коли ми розглядаємо еволюцію потреб індивіда крізь призму піраміди потреб в цивілізаційній перспективі, виходить, що із кожним новим витком цивілізації цінність здоров’я як самоцінність зростає. Таким чином цінність здоров’я, застосовуючи риторику Рокіча, може виступати і як інструментальна цінність, і як термінальна. За словами Ульріха Бека, «здоров’я само по собі має високу культурну цінність, але воно, більш того, ще й передумова життя та виживання» [10, с. 102]. Виходить, що онтологічна цінність на одному рівні підсилюється через те, що задоволення цієї потреби інструментально допомагає задоволенню потреб іншого рівня. Таке розуміння надає роздумам додаткової аналітичної глибини, адже практична реалізація цінності здоров’я (його збереження та зміцнення) складає основу для досягнення цілого ряду як інструментальних, так і термінальних цінностей.

Крім того, коли ми говоримо про зростання самоцінності здоров’я людини, доцільно звернутися також і до конфліктологічної парадигми та розглянути цінність здоров’я крізь призму соціальної нерівності. Так, аналітично корисним для розуміння характеру трансформації самоцінності здоров’я може, зокрема, бути погляд на неї з позицій влади та контролю. Адже сама ідея цінності людської особистості та індивідуальності, потреба дбати про її творення та самореалізацію є за своїм походженням елітарною [86]. Зокрема, вже згадувана вище «культура себе» бере свій початок із вищих прошарків античного суспільства. Таким чином, еліта, фактично, побудувала певну модель – ідеал особистості, однією із характеристик якої стало здоров’я як фізичне, психічне та соціальне самовдосконалення. Згодом, разом із розповсюдженням знань про здоров’я, у результаті своєрідної соціальної дифузії самоцінність здоров’я сягнула загальносуспільного рівня.

Зрештою потужним фактором, що сприяв підвищенню цінності здоров’я також можна вважати й те, що цивілізація як явище принесла в суспільне життя багато чинників пригнічення здоров’я. Тобто вона до великої міри виступає фактором ризику для здоров’я: прогресом породжені такі чинники соціальної детермінації здоров’я [106, с. 38] як забруднення довкілля, міграція та урбанізація, умови праці, стреси, технологізація соціального життя тощо. Чим більш активним та насиченим є соціальне життя суспільства, тим більше в його просторі потенційних ризиків для здоров’я. Наприклад, коли суспільства мисливців та збирачів перейшли до більш осілого способу життя та почали обробляти землю і одомашнювати тварин, на суто фізичному рівні створилися умови для появи багатьох нових факторів пригнічення здоров’я [166, с. 11]. Так, «щільні міські поселення», на думку одного із дослідників культури здоров’я, є раєм для хвороб та місцем, у якому хвороби розмножуються із «швидкістю людської ходи» [111, с. 131-141]. За таких умов здоров’я починає бути дефіцитним ресурсом і, відповідно, стає більш цінним. Зважаючи на те, що цивілізація дуже часто є не просто чинником трансформації дискурсу здоров’я, а й потужним генератором факторів його пригнічення, зростання цінності, у тому числі й самоцінності здоров’я, у загальноцивілізаційній перспективі у цілому виглядає закономірним.

 

Висновки до розділу 1

 

 

У цілому завдання, поставлені на початку розділу були виконані. Спираючись на комплексне понятійно-категоріальне підґрунтя, ми виділили елементи дискурсу здоров’я та помістили їх у часовий, просторовий та аксіологічний виміри аналізу. Зауважимо до цього, що отримання відповідей на поставлені питання, стало необхідним опертям для постановки та вирішення нових задач. Так, дослідження питання трансформації дискурсу здоров’я в історично-цивілізаційній перспективі підводить нас до потреби ретельного аналізу такого комплексного та багатовимірного феномену як стиль життя. Крос-культурне співставлення дискурсів здоров’я спрямовує наші міркування у напрямі детального осмислення особливостей функціонування сучасного дискурсу культури здоров’я. Розгляд ціннісної складової дискурсу здоров’я в історично-культурній перспективі піднімає питання, пов’язані із реалізацією цінності здоров’я як поведінкового регулятора (співвіднесення цінності здоров’я із повсякденними практиками).

Варто зазначити, що вже на даному етапі дослідницької роботи, нами було запропоновано цілий ряд принципово нових аспектів дослідження феномену здоров’я як соціокультурного явища. По-перше, на основі авторського підбору теоретичних концептів (теорія дискурсів M. Foucault, феноменологія A. Schütz, соціологія знання P. Berger та T. Luckmann, етнометодологія H. Garfinkel, соціальна драматургія E. Goffman) було здійснено своєрідне «дискурсивне розчленування» феномену здоров’я на операційні елементи аналізу, що були нами розглянуті у площині різних часових та просторових текстів – історично-цивілізаційних епох та культурно-цивілізаційних суспільних утворень.

Говорячи про трансформацію дискурсу здоров’я у часі, ми ввели поняття «локус контролю здоров’я» для позначення якісної характеристики в контексті історично-цивілізаційного аналізу. У такий спосіб ми використали запропонований N. Elias концепт «приборкання афекту» в площині аналізу дискурсу здоров’я на соціогенетичному рівні.

Ще одним нашим нововведенням став розгляд двох базових світоглядних парадигм як основних культурно-цивілізаційних типів конструювання дискурсу здоров’я. Причому ми намагалися здійснювати аналіз у спосіб, який би не протиставляв ці парадигми та не намагався оцінити їхню ефективність, визначити кращість однієї з них на противагу до іншої абощо. Натомість ми прагнули представити різні культурні точки зору на питання конструювання здоров’я для того, щоб надалі враховувати можливість їх поєднання та діалектичної взаємодії в умовах розгортання та функціонування сучасного дискурсу здоров’я.

Нарешті, особливий наголос ми зробили на неодновимірності структури ціннісного виміру дискурсу здоров’я. Нами були представлені різні аспекти аксіологічної природи здоров’я: співвідношення об’єктивної та суб’єктивної цінності здоров’я, здоров’я як цінність інструментальна та термінальна, цінність здоров’я як явища sui generis тощо. Усвідомлення немонолітності цінності здоров’я примушує нас більш ретельно та виважено підходити до питання її втілення у вигляді поведінкового нормативного регулятора, коли йдеться про співвіднесення цінності здоров’я із повсякденними практиками конкретних індивідів.

 

РОЗДІЛ 2