Феномен здоров’я в цивілізаційній перспективі: часовий, просторовий та аксіологічний аспекти аналізу

ЗМІСТ

Вступ. 4

Розділ 1 Феномен здоров’я в цивілізаційній перспективі: часовий, просторовий та аксіологічний аспекти аналізу. 12

1.1 Соціальне конструювання здоров’я: понятійно-категоріальне підґрунтя аналізу 13

1.2 Дискурс здоров’я: історично-цивілізаційна трансформація. 21

1.3 Крос-культурні відмінності дискурсів здоров’я. 39

1.4 Цінність здоров’я в історично-культурній перспективі 53

Висновки до розділу 1. 58

Розділ 2 Сучасний дискурс здоров’я: ціннісні орієнтації та життєві стилі (життєві практики) 60

2.1 Поняття стилю життя: логічна формалізація об’єкта дослідження. 61

2.2 Здоров’я як поведінковий регулятор: ідеологія здорового способу життя та стиль життя, орієнтований на здоров’я. 73

2.3 Структура чинників формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я 94

Висновки до розділу 2. 112

Розділ 3 Цивілізаційні перспективи трансформації сучасного дискурсу здоров’я 115

3.1 Втілення цінності здоров’я в тілесних режимах. 116

3.2 Цінність здоров’я крізь призму соціального характеру. 136

3.3 Габітуальна інтеграція цінності здоров’я до структури життєвого світу: інституціоналізація нової раціональності 151

Висновки до розділу 3. 167

Висновки. 170

Список використаних джерел. 176

Додаток А.. 192

 

 

ВСТУП

Актуальність теми. На сьогоднішній день здоров’я вважається одним із базових параметрів оцінки розвитку людства. Воно є одним із трьох показників, на базі яких ООН розраховує Human Development Report (Індекс людського розвитку). Найвищий досяжний стан здоров’я у Конституції World Health Organization визнано одним із фундаментальних прав кожної людини зазначено. Індивідуальна якість життя, зрештою, часто вимірюється за показником стану здоров’я. Відтак, воно може диктувати цілі, наміри та дії як окремих індивідів, так і соціальних інститутів аж до суспільства в цілому.

Здоров’я, окрім іншого, – це багатовимірне явище, вивчення якого є об’єктом пильної уваги різних наук – медицини, біології, психології, екології, етнології, економіки, культурології тощо. При цьому досить складно говорити про деяку об’єктивну сталу величину, яку можна було би позначити вичерпним терміном «здоров’я». Тому в контексті соціокультурного аналізу є сенс говорити про деякий дискурс здоров’я як певний спосіб взаємодії та спілкування, що є соціально й історично обумовленим та базується на специфічному розумінні та уявленнях людей про соціальну дійсність. Іншими словами, існує певне соціальне та культурне підґрунтя, яке стає основою та полем реалізації конкретної поведінки – дискурсивної практики, у даному випадку, дискурсивної практики здоров’я.

Зрозуміло, що така архіважлива тема як здоров’я не могла пройти повз увагу соціологів. У працях E. Durkheim, M. Weber, K. Mannheim, T. Parsons, M. Foucault, J. Habermas тощо закладаються основи окремої соціологічної дисципліни – соціології здоров’я (соціології медицини), які у подальшому розвиваються іншими дослідниками. W. Cocherham, Т. Abel – у контексті аналізу здорового способу життя; Е. Goffman, A. Strauss, Н. Becker, В. Greer, Е. Hughes – при вивченні різних аспектів психічного здоров’я та пов’язаних із ними особливостей соціалізації; Е. Freidson, I. Zola, V. Navarro – при розгляді ролі соціальних інститутів у забезпеченні здоров’я населення.

При цьому варто зазначити, що соціологія здоров’я розвивається як повноцінна теорія середнього рівня. Це означає, що системна історіографія медицини та еволюції знань про здоров’я, а також вивчення соціального конструювання здоров’я (P. Conrad, K. Barker, R. Sand, J. Rosen, И. Журавлева, С. Троицкая) загалом проводяться осібно від вивчення сучасних проблем здоров’я та відповідних практик. Натомість поняття дискурсу здоров’я (у означеному вище розумінні) імпліцитно передбачає цей вимір праксису. Тобто є, з одного боку, деякий (загальноцивілізаційний) «фон» практик, і є самі практики – як сукупність навичок доцільної діяльності, породженої цим «фоном» та зреалізованої в його межах. Саме такого підходу до дискурсу здоров’я явно бракує в сучасному соціологічному просторі.

Натомість соціологія здоров’я часто ставить перед собою завдання вирішення проблем «всередині» (сучасного) дискурсу здоров’я, не торкаючись більш фундаментального культурного цивілізаційного контексту його функціонування. Так, на даний момент, в основному в рамках західної соціологічної думки, розвиваються соціологічні намагання зрозуміти взаємозв’язок тіла, розуму та духу (B. Turner, K. Shilling, R. Outram, J. Bourke). Зростає соціологічний попит на аналіз феноменів холістичного знання про здоров’я, духовного зцілення, інтердинаміки розум-тіло-дух (G. Albrecht, P. Devliger). У відповідь на розширення спектру знань про людську генетику, інтенсифікацію біологічних втручань в тіло та збільшення попиту на штучне заміщення органів, розвиваються соціологічні підходи до проблеми трансплантації органів (N. Bozok, Z. Orr, R. Hammer, F. Kaech). Питання проблематизації тілесності отримують розвиток в рамках соціологічних підходів до проблеми ожиріння: соціологи звертають увагу на розлади та ґендерні особливості харчової поведінки (A. Radin, O. Williams), говорять про глобальну стандартизацію тіла (K. Lurbe); окремо торкаються проблеми стигматизації та дискурсів ЗМІ щодо проблеми ожиріння (M. Timurturkan, P. Jallinoja, M. Jauho, J. Mäkelä, H. Harjunen, E. Erbug, H. Kebiri). Вивчаються ґендерні особливості сприйняття здоров’я та ґендерні режими фізичної активності (C. Calvi, A. Coulbaut-Lazzarini, M. Ferrari, M. Aceti, S. Knobé, L. Schuft, B. Mazza). В українському соціологічному середовищі, попри те, що соціологія здоров’я тут перебуває лише на початках свого становлення, досліджуються проблеми системи охорони здоров’я (О. Іващенко), розглядається здоров’я суспільства в контексті демографічних процесів (Ф. Ишкинеева, С. Ахметова), проблематизується тематика сімейної медицини (І. Мажак) тощо.

Усі ці, без сумніву актуальні, напрацювання не вичерпують питання пов’язані із дискурсивною сутністю феномену здоров’я. Адже концепції середнього рівня, власне, функціонують за правилами дискурсу здоров’я в широкому розумінні цього поняття, і не пояснюють соціальних процесів, що стоять за конкретними дискурсивними практиками здоров’я. Відтак, на рівні теорії середнього рівня соціологія здоров’я «працює», проте коли предметом аналізу стає дискурс здоров’я, такого підходу виявляється замало. Адже він передбачає паралельний системний аналіз соціального конструювання здоров’я та вивчення конкретних практик та проблем здоров’я. Попри насиченість поля соціології здоров’я різноманітними дослідженнями в ньому бракує комплексного аналізу соціогенезу саме дискурсу здоров’я, розуміння його актуальних особливостей та суперечностей, а також соціологічної інтерпретації можливостей його (позитивної) трансформації. Дана робота націлена на розв’язання цієї наукової проблеми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація з науковими планами організації, де виконана робота, не пов’язана.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертації є вивчення становлення, повсякденного функціонування та перспектив трансформації дискурсу здоров’я. Реалізація мети досягається в роботі завдяки виконанню наступних завдань:

— обґрунтувати методологічні підходи та принципи дослідження феномену здоров’я в соціокультурному вимірі;

— розглянути дискурс здоров’я з точки зору основних етапів його трансформації в історично-цивілізаційній перспективі та світоглядних парадигм у крос-культурному порівнянні;

— дослідити потенціал цінності здоров’я як поведінкового регулятора в рамках сучасного дискурсу здоров’я та окреслити цивілізаційні перспективи його трансформації;

— проаналізувати ціннісні орієнтації та життєві стилі (життєві практики) в рамках сучасного дискурсу здоров’я;

— уточнити поняття стилю життя та концептуалізувати поняття «стиль життя, орієнтований на здоров’я»;

— здійснити теоретичну інтерпретацію понять “локус контроль здоров’я” та “я-компетенція”, а також запропонувати їх авторське розуміння;

— з’ясувати структуру та розробити загальну модель структури чинників формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я;

— визначити інституційні інструменти забезпечення інтеграції цінності здоров’я до структури габітусу та повсякденної реалізації стилю життя, орієнтованого на здоров’я.

Об’єктомроботи обрано феномен здоров’я в соціокультурному вимірі.

Предметомдослідження є теоретико-соціологічна рефлексія дискурсу здоров’я в історичному та крос-культурному аспектах.

Методи дослідження. Поставлені дослідницькі завдання виконуються за допомогою використання загальнонаукових методів: аналізу та синтезу (для теоретичного осмислення соціального конструювання реальності та уточнення поняття стилю життя); порівняльного аналізу та типологізації (для визначення етапів трансформації дискурсу здоров’я в історично-цивілізаційній перспективі та окреслення крос-цивілізаційних відмінностей дискурсів здоров’я); порівняльно-історичного аналізу (для історично-культурного осмислення трансформації цінності здоров’я); дедукції та узагальнення (для аналізу проблеми реалізації цінності здоров’я як поведінкового регулятора); абстрагування, систематизації та формалізації (для розбудови моделі структури чинників формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я та розкриття механізму інтеграції цінності здоров’я на окремих рівнях формування стилю життя).

Для емпіричного опрацювання феномену здоров’я в сучасному соціальному просторі застосовуються: типологізація, порівняльний аналіз, контент-аналіз нормативних документів, освітніх програм, медійного дискурсу та статистичних матеріалів World Health Organization (WHO), а також аналіз даних соціологічних опитувань громадської думки.

Теоретична частина дослідження включає аналіз теоретичних напрямів, в рамках яких можливе дослідження соціального конструювання здоров’я: теорія дискурсів (M. Foucault), феноменологічний підхід (A. Schütz), соціологія знання (P. Berger, T. Luckmann), етнометодологія (H. Garfinkel) та соціальна драматургія (E. Goffman). Логічне уточнення поняття стилю життя спирається на: розуміючу соціологію та теорію соціальної дії (M. Weber), теорію соціального простору (P. Bourdieu), теорію вільного класу (T. Veblen), концепцію життєвої форми (E. Spranger), теорію структурації (A. Giddens), культурну соціологію (G. Simmel) та концепцію індивідуальної теорії особистості (A. Adler). Методологічні основи роботи ґрунтуються на соціогенетичному підході (N. Elias), який дає можливість розглядати феномен здоров’я у контексті одночасної історичної еволюції макросоціальних та особистісних структур.

Емпіричну базу дослідження становлять: первинний аналіз окремих блоків питань щодо практик, пов’язаних із реалізацією цінності здоров’я, у рамках українських та міжнародних досліджень: Всеукраїнський Омнібус, проведений 2009 року Інститутом соціології НАН України та Центром соціальних і маркетингових досліджень «Социс» (опитування репрезентативне для населення України віком від 18 років, обсяг вибірки – 1780 чоловік); International Social Survey Programme (ISSP), присвячене темі дозвілля та спорту, проведене, 2007 року; European Values Study (EVS), проведене 2008 року; європейське дослідження громадської думки Eurobarometer-72, проведене 2009 року. Для вторинної обробки та інтерпретації використовувалися дані статистичних звітів WHO.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є результатом першого в Україні комплексного соціологічного аналізу феномену здоров’я в соціокультурному вимірі. У процесі аналітичної роботи було отримано наступні результати, що мають наукову новизну та виносяться на захист.

Уперше:

— запропоновано авторську модель структури чинників формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я, що складається із трьох компонентів: (1) габітуального чинника як когнітивного аспекту мотивації, (2) тілесного чинника як афективного аспекту мотивації та (3) чинника усвідомленої раціональності як оціночного аспекту мотивації (співвідношення когнітивного та афективного аспектів);

— здійснено системну періодизацію розвитку дискурсу здоров’я в історично-цивілізаційній перспективі, яка відбиває поступовий перехід від зовнішнього локусу контролю здоров’я на основі міфічного, релігійного та наукового світогляду до становлення внутрішнього локусу контролю здоров’я на основі синтетичного світогляду постмодерного типу;

— концептуалізовано зв’язок між дискурсом здоров’я та його втіленням в практиках стилів життя та виявлено типи стилів життя, орієнтованих на здоров’я: стратегічний, драматичний, традиційний та комунікативний;

— обґрунтовано, що втілення принципу внутрішнього локусу контролю здоров’я та комунікативного типу поведінки у відношенні здоров’я досягається соціальним типом «я-компетентної» особистості.

Удосконалено:

— визначення змісту аксіологічної складової дискурсу здоров’я, що в історично-цивілізаційному вимірі представлена в координатах «об’єктивна – суб’єктивна» цінність здоров’я, а в крос-культурному вимірі – «інструментальна – термінальна» цінність;

— тлумачення поняття стилю життя та на цій основі здійснено концептуалізацію поняття «стиль життя, орієнтований на здоров’я».

Дістало подальшого розвитку:

— застосування поняття стилю життя для теретико-методологічного аналізу сучасного дискурсу здоров’я в рамках цілісного контексту таких складових соціальної реальності як структура, культура та особистість на рівні міжіндивідуальної, міжгрупової та макросоціальної взаємодії;

— визначення особливостей реалізації тілесно-афективного втілення цінності здоров’я в сучасному суспільстві, які виражаються у «індивідуальному афективному нігілізмі», глобально-цивілізаційній «відсутності тіла» та суттєвому бракові внутрішнього знання про тілесність.

Практичне значення одержаних результатів. Результати комплексного дослідження феномену здоров’я в соціокультурному вимірі в українському суспільстві можуть бути використані:

– для подальших теоретичних та емпіричних досліджень проблеми перетворення цінності здоров’я на поведінковий регулятор;

– для аналізу ефективності медико-соціальних програм, спрямованих на покращення стану здоров’я індивідів;

– для розробки більш ефективних освітніх програм, спрямованих на просування ідеї здорового способу життя та формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я;

– як додаткові рекомендаційні матеріали для формування новітньої законодавчої бази, спрямованої на нормативне закріплення відповідальності індивідів за власне здоров’я;

– для розробки програм та курсів лекцій з таких навчальних дисциплін: «Соціологія здоров’я»; «Соціологія стилів життя».

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на II Конгресі Соціологічної асоціації України «Соціологія та суспільство: взаємодія в умовах кризи» (Харків, 2013); 11th Conference of the European Sociological Association «Crisis, Critique and change» (Turin, 2013); Х Міжнародній науково-практичній конференції Харківського відділення Соціологічної асоціації України і соціологічного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна «Якубинська наукова сесія» (Харків, 2013); VІІ Міжнародні соціологічні читання пам'яті Н.В.Паніної (Київ, 2013); VIII Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми розвитку соціологічної теорії: сучасна соціологічна теорія і пострадянські трансформації» (Київ, 2011); V Міжнародні соціологічні читання пам'яті Н.В.Паніної (Київ, 2011).

Публікації. Основні положення і результати роботи викладено в 7 статтях провідних наукових фахових видань, одна з них – у іноземному виданні; у 2 публікаціях в інших наукових виданнях.

РОЗДІЛ 1

Висновки до розділу 1

 

 

У цілому завдання, поставлені на початку розділу були виконані. Спираючись на комплексне понятійно-категоріальне підґрунтя, ми виділили елементи дискурсу здоров’я та помістили їх у часовий, просторовий та аксіологічний виміри аналізу. Зауважимо до цього, що отримання відповідей на поставлені питання, стало необхідним опертям для постановки та вирішення нових задач. Так, дослідження питання трансформації дискурсу здоров’я в історично-цивілізаційній перспективі підводить нас до потреби ретельного аналізу такого комплексного та багатовимірного феномену як стиль життя. Крос-культурне співставлення дискурсів здоров’я спрямовує наші міркування у напрямі детального осмислення особливостей функціонування сучасного дискурсу культури здоров’я. Розгляд ціннісної складової дискурсу здоров’я в історично-культурній перспективі піднімає питання, пов’язані із реалізацією цінності здоров’я як поведінкового регулятора (співвіднесення цінності здоров’я із повсякденними практиками).

Варто зазначити, що вже на даному етапі дослідницької роботи, нами було запропоновано цілий ряд принципово нових аспектів дослідження феномену здоров’я як соціокультурного явища. По-перше, на основі авторського підбору теоретичних концептів (теорія дискурсів M. Foucault, феноменологія A. Schütz, соціологія знання P. Berger та T. Luckmann, етнометодологія H. Garfinkel, соціальна драматургія E. Goffman) було здійснено своєрідне «дискурсивне розчленування» феномену здоров’я на операційні елементи аналізу, що були нами розглянуті у площині різних часових та просторових текстів – історично-цивілізаційних епох та культурно-цивілізаційних суспільних утворень.

Говорячи про трансформацію дискурсу здоров’я у часі, ми ввели поняття «локус контролю здоров’я» для позначення якісної характеристики в контексті історично-цивілізаційного аналізу. У такий спосіб ми використали запропонований N. Elias концепт «приборкання афекту» в площині аналізу дискурсу здоров’я на соціогенетичному рівні.

Ще одним нашим нововведенням став розгляд двох базових світоглядних парадигм як основних культурно-цивілізаційних типів конструювання дискурсу здоров’я. Причому ми намагалися здійснювати аналіз у спосіб, який би не протиставляв ці парадигми та не намагався оцінити їхню ефективність, визначити кращість однієї з них на противагу до іншої абощо. Натомість ми прагнули представити різні культурні точки зору на питання конструювання здоров’я для того, щоб надалі враховувати можливість їх поєднання та діалектичної взаємодії в умовах розгортання та функціонування сучасного дискурсу здоров’я.

Нарешті, особливий наголос ми зробили на неодновимірності структури ціннісного виміру дискурсу здоров’я. Нами були представлені різні аспекти аксіологічної природи здоров’я: співвідношення об’єктивної та суб’єктивної цінності здоров’я, здоров’я як цінність інструментальна та термінальна, цінність здоров’я як явища sui generis тощо. Усвідомлення немонолітності цінності здоров’я примушує нас більш ретельно та виважено підходити до питання її втілення у вигляді поведінкового нормативного регулятора, коли йдеться про співвіднесення цінності здоров’я із повсякденними практиками конкретних індивідів.

 

РОЗДІЛ 2

Висновки до розділу 2

 

 

Підсумовуючи розгляд матеріалу присвяченого аналізові сучасного дискурсу здоров’я як, закцентуємо свою увагу на тому, наскільки нам вдалося наблизитися до вирішення поставлених раніше завдань. Так, визначення та застосування гносеологічного потенціалу поняття «стиль життя» для аналізу особливостей функціонування сучасного дискурсу здоров’я дозволило отримати тривке теоретичне підґрунтя для аналізу конвертації цінності здоров’я у рамки індивідуальної життєвої стратегії. По-перше, уточнення логічної форми поняття «стиль життя», здійснене із опорою на теоретичні погляди M. Weber, T. Veblen, E. Spranger, G. Simmel, A. Giddens, N. Elias та A. Adler, дало можливість поєднати в рамках цілісного контексту такі складові соціальної реальності як структура, культура та особистість на рівні міжіндивідуальної, міжгрупової та макросоціальної взаємодії. По-друге, проведення розрізнення між поняттями «стиль життя» та «спосіб життя», закцентувало увагу на тому, що окреме місце в структурі стилю життя посідає елемент особистісного вибору, що здійснюється в рамках системи. І по-третє, залучення до аналізу стилів життя поняття габітусу (за P. Bourdieu) дозволило наповнити концептуальну схему категорії «стиль життя» інструментальним потенціалом.

Варто зауважити, що однією із ключових особливостей аналітичного підходу, задіяного на даному етапі роботи, є те, що ми назвали «габітусною» логікою: саме вона стала опертям для окремого та послідовного розгляду феноменів здорового способу життя та стилю життя, орієнтованого на здоров’я. Ми з’ясували, що здоровий спосіб життя є логікою практики здоров’я, представленою у формі загального ідеологічного контексту, пропонованого дискурсом сучасного суспільства та втілюваного у формі політичних, освітніх та ринкових програм. Вона є умовою функціонування та принципом структурування практичної логіки, яку втілює орієнтація на здоров’я як стиль життя, проте не тотожна їй, оскільки передбачає безпосереднє біографічне втілення логіки практики (ідеології здорового способу життя), її індивідуальне прочитання та реалізацію. При цьому визначивши її параметри, ми, з одного боку, вивели ідеально-типовий варіант практичної логіки, а, з іншого боку, спробували поглянути на реально-емпіричну ситуацію. Важливим акцентом, на якому ми вважаємо за доцільне зробити наголос, у даному випадку є те, що існує явний дисонанс між цінністю здоров’я, пропагованою в рамках ідеології здорового способу життя та її втіленням у повсякденній практиці. Відтак зрозуміло, що перетворення цінності здоров’я на поведінковий регулятор, а також формування стійкої орієнтації на здоров’я як стрижень стилю життя в цілому є наслідком складної взаємодії чинників різного рівня. Ми розглянули загальну структуру факторів, що можуть виступати детермінантами формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я. У результаті отримали схему, що складається із трьох компонентів: габітус, тілесність та усвідомлена раціональність, яку маємо намір застосувати для подальшого аналізу. На наш погляд, розуміння механізму подолання головної дилеми сучасної культури здоров’я [61] лежить на рівні факторів формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я, тому тепер нас цікавитиме втілення цінності здоров’я у формі тілесності, усвідомленої раціональності та габітусу.

 

 

РОЗДІЛ 3

Висновки до розділу 3

 

 

Підсумовуючи розгляд феномену здоров’я як цивілізаційної перспективи, можемо сказати, що, крізь призму трьох факторів, які визначають формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я, вимальовується наступна картина.

На рівні тілесності реалізація комунікативного типу орієнтації на здоров’я натикається на «афективний нігілізм». Тіло є суб’єктом цілого набору звичних повторюваних дій, які зовсім не обов’язково виконуються за активного та повсякчасного втручання (раціонального) розуму. Воно завжди переживається суб’єктивно, функціонуючи на рівні індивідуального несвідомого. Коли на рівень тілесності приходить габітуальний запит, у даному випадку, у вигляді ідеології здорового способу життя, представленої комплексом деяких (зовнішніх) знань, тіло виявляється не надто готовим на нього відповісти. Відтак складається ситуація неспроможності зовнішнього знання породити знання внутрішнє, яке може прийти завдяки усвідомленню різних аспектів тілесності. У свою чергу, усвідомлення тілесності не може відбуватися без систематичних тілесних практик, які, за даними європейських досліджень, не є абсолютно масовим явищем серед дорослого населення.

Ускладнює проблему те, що чинник габітуса діє довгостроково, а тілесність існує в конкретних ситуаціях та реагує миттєво. Через це формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я, часто заміщується імітацією здорового способу життя. У такий спосіб відбувається послаблення тиску внутрішнього локусу контролю здоров’я, і тіло, що є носієм проблеми, потрапляє в замкнене коло: на його території лежить ключ до вирішення проблеми, однак «самостійно» воно не може ним скористатися. Так ми прийшли до думки, що комунікативний характер мотиву тілесних практик може стати надбанням певного соціального типу, формування якого відбуватиметься за цивілізаційним культурним запитом.

Соціальним типом особистості, що є найбільш плідним ґрунтом для встановлення цінності здоров’я як особистого закону індивіда, ми визначили особистість із характером «я-компетенції». Я-компетенція є виразом внутрішнього локусу контролю здоров’я в соціальному характері. Однак, на наш погляд, сам собою внутрішній локус контролю особистості неспроможний до спонтанної реалізації в індивідуальних стилях життя. Для цього має утворитися тривке інституційне поле для стимулювання розвитку нових продуктивних особистісних рис.

Наразі ж інституційно продовжується підкріплення парадигми зовнішнього локусу контролю здоров’я модерного типу: поступ наукових досягнень відчужує сучасну людину від власних природних потенцій, створюючи вакуум між внутрішнім локусом контролю здоров’я та реальною відповідальністю за наслідки невиконання «умов локусу». Здоров’я завжди є предметом цінності, однак ця цінність актуалізується переважно за умов наявності деякої видимої або відчутної загрози для здоров’я. Відносно нова парадигма внутрішнього локусу контролю здоров’я, таким чином, зіткнулася із безсилістю традиційної дискурсивної раціональності. Самопізнання, сила волі та самодисципліна, які мали би стати ключовими інструментами перетворення теорії на практику стилю життя, не завжди знаходяться під контролем індивідуальної свідомості. Іншими словами, раціональні міркування, у тому числі й інституційно закріплені, не проникають так глибоко у свідомість, як того вимагає комунікативний тип орієнтації на здоров’я як стиль життя. Це означає, потрібна інша інституційна логіка, логіка, що стимулюватиме на рівні інституцій формування та розвиток внутрішнього знання.

Ми показали, що ефективним доповненням традиційної раціональності може стати «раціональність слухання та мовчання». Тоді як знання зовнішнє є продуктом традиційної «розумної» раціональності, внутрішнє знання як раз формується в рамках раціональності слухання. Треба зазначити, що позитивні приклади інституціоналізації нового типу раціональності наразі нечисленні, однак вони є, і поступово набирають обертів. Йдеться про інституціоналізацію нетипових для західної медичної думки методів (таких як техніки практики усвідомленості), проактивна нетипова провокативна соціальна реклама тощо.

Нова продуктивна особистість потребує нових інституційних засобів, які би допомагали їй реалізовувати свій індивідуальний закон орієнтації на здоров’я як стиль життя. Для приведення цього закону в дію потрібен контроль над рядом сил, що чинять йому спротив. Оскільки одна із найменш придатних до контролю сил є афективна тілесність, її «приборкання» не є вирішенням проблеми, оскільки породжує ряд небажаних наслідків. Проте з нею можна інституційно примиритись за допомогою розвитку та поглиблення процесу усвідомленості. Остання, у свою чергу, не може з’явитися нізвідки, вона має стати відповіддю на запит цивілізації, що вже почав, на наш погляд, формуватися, хоч і дуже поволі, у суспільній свідомості.

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

Соціокультурний аналіз феномену здоров’я представлений в роботі за циклічною логікою «цивілізаційне підґрунтя (історичний, просторовий та аксіологічний вимір) – дискурс та практики здоров’я – цивілізаційні перспективи». Аналіз цивілізаційного підґрунтя здійснено на основі ретроспективно-порівняльного осмислення основних цивілізаційних віх та світоглядних парадигм, що визначили становлення сучасного дискурсу здоров’я. Інструментальним понятійно-категоріальним підґрунтям дослідження при цьому стали підходи: теорія дискурсів M. Foucault, феноменологія A. Schütz, соціологія знання P. Berger та T. Luckmann, етнометодологія H. Garfinkel та соціальна драматургія E. Goffman, а загальним тлом міркувань – ідея N. Elias про «приборкання афектів». На основі «західної» моделі розвитку показано, що в цивілізаційно-часовому вимірі відбувалося поступальне соціальне конструювання дискурсу здоров’я.

Так, за допомогою послідовного розгляду еволюційної трансформації дискурсу здоров’я показано, що історично дискурс здоров’я проходить поступальний шлях від зовнішнього локусу контролю здоров’я на основі міфічного, релігійного та наукового світогляду до становлення внутрішнього локусу контролю здоров’я. Причому останній формується на основі просторового синкретичного поєднання та діалектичної взаємодії двох базових світоглядних парадигм – «східної» та «західної». Крім того, показано, що в хронологічному (історично-цивілізаційному) та просторовому (крос-культурному) вимірах аксіологічна структура дискурсу здоров’я не є одновимірною. Вона охоплює об’єктивну та суб’єктивну цінність здоров’я, термінальну та інструментальну, а також цінність здоров’я як явища sui generis. Аналіз цивілізаційного підґрунтя формування дискурсу здоров’я – у своєму хронологічному, просторовому та ціннісному зрізах – надав розуміння того, що головними елементами, які визначили параметри дискурсу здоров’я сучасного суспільства, є внутрішній локус контролю здоров’я, а також висока цінність та самоцінність здоров’я.

Сучасний дискурс та практики здоров’я було проаналізовано за допомогою розробки категорії стилю життя, у тому числі – за рахунок концептуалізації поняття стилю життя, орієнтованого на здоров’я. Логічну формалізацію поняття «стиль життя» та концептуалізацію поняття «стиль життя, орієнтований на здоров’я» реалізовано на ґрунті теоретичних підходів M. Weber, P. Bourdieu, T. Veblen, E. Spranger, A. Giddens, N. Elias, G. Simmel та A. Adler. Завдяки такому теоретичному фундаменту вдалося розкрити гносеологічний потенціал поняття «стиль життя». Він полягає у здатності поєднувати в рамках цілісного контексту три важливі складові, необхідні для цілісного осмислення дискурсу здоров’я: особистість, культуру та структуру. Відтак, йшлося про наступні елементи аналізу феномену здоров’я в контексті сучасного дискурсу здоров’я:

– стиль життя, орієнтований на здоров’я, як відображення позиції індивіда в соціальній структурі та його положення в соціальному просторі;

– стиль життя, орієнтований на здоров’я, як продукт процесу соціалізації та відображення культури;

– стиль життя, орієнтований на здоров’я, як реалізацію внутрішнього особистісного локусу контролю індивіда.

Означена концептуальна «трикутна» схема стилю життя була «інструментально» збагачена логікою габітусу. Це дозволило, розглядаючи сучасний дискурс здоров’я, одночасно враховувати, з одного боку, системну дискурсивну даність соціального простору, а, з іншого боку, брати до уваги її диспозиційні перетворення, які складають основу осмислення практик та оцінок. Ішлося, таким чином, про розрізнення практик та їхнього середовища (контексту): або розрізнення між «логікою практики» та «практичною логікою». У контексті сучасного дискурсу здоров’я логіка практики представлена у вигляді ідеології здорового способу життя. Вона є ідейною основою конкретно-біографічного втілення орієнтації на здоров’я у формі стилю життя. У свою чергу, практична логіка знаходить своє втілення у феномені стилю життя, орієнтованого на здоров’я.

У загальноісторичній перспективі, ідеологія здорового способу життя є відповіддю на цивілізаційний запит реалізації принципу внутрішнього локусу контролю здоров’я, підкріпленого високою (само)цінністю здоров’я. Водночас вона виступає підґрунтям для формування особливої етики – стилю життя, орієнтованого на здоров’я. Однак у контексті сучасного дискурсу здоров’я існує явний дисонанс між високою цінністю здоров’я, втіленою в ідеології здорового способу життя, та її реалізацією у практиках стилів життя. На рівні стилю життя орієнтація щодо здоров’я інтерпретується та конкретно оформлюється по-різному. Залежно від терміну орієнтації (довгоострокова перспектива, тимчасові дії) та рівня афективності (та, відповідно, рівня саморефлексії) індивіда можна виділити чотири типи стилів життя, орієнтованих на здоров’я:

– стратегічний (людина дбає про власне здоров’я з огляду на короткострокову вигоду, без намагання здійснити комплексну ревізію загальної життєвої стратегії поведінки);

– драматичний (людина прагне до саморепрезентації, бажає бути в центрі наймодніших тенденцій у тому, що стосується здорового способу життя);

– традиційний (людина дбає про здоров’я за рахунок зовнішнього впливу (переконання, примусу));

– комунікативний (людина свідомо обирає стиль життя, орієнтований на здоров’я як довічну стратегію).

Власне, лише останній може вважатися стилем життя, орієнтованим на здоров’я у повному сенсі. При цьому, варто зазначити, стиль життя, орієнтований на здоров’я, ми розглядали як мотиваційну складову орієнтації індивіда на здоров’я. Використовуючи підхід T. Parsons, ми аналітично відділили її від ціннісного компоненту орієнтації індивіда на здоров’я, представленого ідеологією здорового способу життя.

Далі, на основі парсонівської схеми мотиваційної складової орієнтації було розроблено загальну факторну модель чинників формування стилю життя, орієнтованого на здоров’я. Дана модель передбачала розширення когнітивного аспекту мотивації (знань) до категорії габітуального чинника: у тому сенсі, що йшлося про позарефлексивні інтериоризовані знання, носієм та провідником яких є габітус. Афективний аспект мотивації (бажання) було розгорнуто до категорії тілесності: адже саме тіло є носієм та виразником афективних станів. Урешті, оціночний аспект мотивації (тобто момент співвідношення когнітивного та афективного аспектів) було представлено у вигляді категорії усвідомленої раціональності. Кожна із категорій (габітус, тілесність та усвідомлена раціональність) була розглянута окремо.

На рівні тілесного втілення цінності здоров’я йшлося про те, що комунікативний тип орієнтації на здоров’я стикається із «афективною проблемою», яка функціонує на рівні індивідуального несвідомого. Тому коли до рівня тілесності спускається «габітуальна директива» ідеології здорового способу життя, тіло не завжди виявляється готовим відповісти переорієнтацією стилю життя на здоров’я. Відтак, цінність здоров’я не завжди долає бар’єр «індивідуального афективного нігілізму». Йдеться про глобально-цивілізаційну «відсутність тіла» та суттєвий брак внутрішнього знання, які разом виступають своєрідними фільтрами, що пропускають (як інтеріоризовану) цінність здоров’я та сприяють отриманню зовнішніх знань про здоров’я, однак заважають при цьому перейняти ідеологію здорового способу життя у вигляді індивідуальної довічної стратегії повсякденної поведінки.

Інструментом, який може сприяти інтеграції внутрішнього тілесного знання до звичної структури індивідуального повсякдення, та здатен примирити афективність із вимогами цивілізації, є усвідомленість (усвідомлена раціональність). Зважаючи на те, що ідеологія здорового способу життя в ідеалі має закріплюватися як основа довгострокової програми у вигляді стилю життя, а тілесність існує в ситуаціях та функціонує з огляду на короткотермінові стимули та реакції, надання цінності здоров’я статусу індивідуального закону може відбутися через становлення певного соціального характеру (соціального типу) особистості. А саме йдеться про особистість із характером «я-компетенції» (R. Funk).

«Я-компетентна» особистість, за R. Funk, є продуктивним типом особистості, породженим постмодерним суспільство