ТОП 10:

ЕКОЕТИКА В СИСТЕМІ ГЛОБАЛЬНОЇ БІОЕТИКИ



У XX ст. людство відчуло катастрофічні наслідки глобаль­ної екологічної кризи. Ця принципово нова ситуація порушила питання фізичного виживання, продовження людського роду і розвитку всієї цивілізації. Критична фаза відносин і протиріч між суспільством і природою зумовлена гігантським ростом спо­живання природних ресурсів, зміною ландшафтів, створенням нового антропогенного середовища і порушенням динамічної рівноваги в біосфері на різних рівнях її організації. Екологічна криза сучасності, зумовлена розвитком науково-технічного про­гресу, полягає в прагненні людини підкорити собі природу, не залишаючи місця захисту навколишнього середовища, і є якісно новою загрозою для людини. Масове вирублення лісів, ерозія землі, знищення окремих видів тваринного і рослинного світу, руйнування озонового шару, глобальне потепління у зв'язку з розвитком парникового ефекту — усе це може спричинити непе­редбачені природні катаклізми і кліматичні зміни, що зумовле­но серйозними довгостроковими проблемами для наступних по­колінь. Важливою негативною стороною екологічних погроз су­часності є їх глобальний характер з поширенням на всю планету. Особливу небезпеку для людини і навколишнього середовища становлять так звані технології ризику: атомна енергетика, хіміч­на індустрія і нові біотехнології. Ці технології можуть становити серйозну небезпеку, зумовлену ризиком аварії на виробництві і під час транспортування матеріалів; невирішеністю проблеми утилізації відходів, застосуванням ядерної і біологічної зброї, викидом високотоксичних продуктів підприємств, пошкоджен­ням геному людини і порушенням його здоров'я. Вирішення проблеми глобальної екологічної кризи пов'язано з поєднанням на етичній основі мети економічного розвитку з підтримкою еко­логічної рівноваги і ресурсної стійкості планети. Філософські та світоглядні аспекти глобальної екологічної кризи розцінюються як питання виживання людства як виду.


Психосоціальні завдання в контексті проблеми полягають в необхідності психологічної і соціальної підтримки населення. Проблема динамічної рівноваги й адаптивно-гомеостатичного поводження людини в системі "людина — природа" набуває вирішальне значення для сьогодення та майбутнього людства. Відсутність належної уваги до цієї проблеми сприяє розвитку біологічної дезадаптації людини до створеного нею середови­ща проживання. Медичні аспекти глобальної екологічної кри­зи пов'язані з профілактикою і терапією екологічної патології й екологічної нозології. Екологічна патологія (передхвороба, третій стан, доклінічний період, безсимптомний період) розви­вається приховано внаслідок кумулятивної дії малих доз еко­логічних факторів, змінених людиною, і є загальнопатологіч- ним ураженням на молекулярному, субклітинному і клітинному рівнях. Початкові симптоми екологічної патології можуть бути зумовлені розвитком вторинної або метаболічної імунодепресії, що призводить до індукції хронічних і рецидивних захворювань інфекційної або запальної природи. Типовими є психосоматич­ні порушення, алергійні реакції, ураження травного тракту. На відміну від екологічної патології (передхвороби) екологічна но­зологія (захворювання) є конкретною хворобою з клінікою, па­тогенезом, перебігом, що виникає під дією певного хімічного або фізичного чинника. Глобальна екологічна криза поставила низку питань, вирішення яких стало першочерговим завданням людс­тва в XXI ст. На запитання, чи є реальними прогнози катастро­фічного розвитку конфлікту між людством і навколишнім сере­довищем, доводиться давати, безумовно, позитивну відповідь. Стратегію дій концентровано визначила ООН: "Ми повинні не шкодувати зусиль у справі рятування всього людства і насам­перед наших дітей і онуків від погрози проживання на планеті, що буде безнадійно зіпсована діяльністю людини і ресурсів, яких більше не буде вистачати для задоволення їхніх потреб" ("Декларація тисячоліття" Генеральної Асамблеї ООН, 8 верес­ня 2002 р.). Екологічну проблему сьогодні слід вирішувати не на рівні окремих держав, а прийняттям міжнародного екологіч­ного законодавства, що ґрунтується на загальній відповідаль­ності всіх країн — членів світового співтовариства.

З філософської точки зору глобальну екологічну кризу необ­хідно віднести до об'єктивного підсумку еволюції системи "лю­дина — природа". У принципово нових умовах свого існування людство поставлене перед необхідністю прийняття нової етики дбайливого і відповідального ставлення до природи. Принци­пово можливість протидії глобальній екологічній кризі існує, однак тільки майбутнє покаже, чи зможе людина використати останній шанс свого виживання як біологічного виду.

До глобальної екологічної кризи призвели створені люди­ною технології, економічні і політичні структури, і такі його негативні якості, як недалекоглядність, жадібність і дурість. Зі світоглядних позицій усі ці фактори можуть розглядатися як системні властивості біосфери в процесі її еволюції. Вони спри­чинюють до зростання ентропії, хаос і спрощення системи "людст­во — природа", тобто індукцію процесів її вмирання. Спроба осмислити і вирішити проблеми глобальної екологічної кризи є важливим розділом біоетики, у завдання якої входить вивчення і характеристика моральності дій у біолого-медичному аспекті. Сучасне суспільство характеризує глибока духовна криза, де­вальвація моральних цінностей, споживчий характер цивіліза­ції, недостатність глобальних ідей, технократичність мислення, прагматизм і цинізм. Біоетика в широкому розумінні цього слова стала відповіддю на негативні наслідки впровадження новітніх медико-біологічних технологій і проявів глобальної екологічної кризи в умовах ідеологічної неспроможності суспільства. У цьо­му зв'язку в термінологічний побут виявилося доречним вклю­чити поняття "глобальна біоетика" (тобто біоетика в широкому розумінні). Її складовими стали біомедична етика та екоетика, що виникли внаслідок усвідомленого прагнення людства до ви­живання шляхом збереження біосфери на основі об'єднання су­часних досягнень науки і практики з мораллю і духовністю, а також захисту природних контрольних механізмів біосфери.

Ретроспективна оцінка історії біоетики свідчить про те, що в 70-х роках минулого століття вона концентрувала свою увагу на захисті прав людини, у 80-х роках була спрямована на проб­лему поліпшення якості життя, а в 90-х роках набула характе­ру глобальної біоетики. На жаль, незважаючи на усвідомлення погрози глобальної екологічної катастрофи, активну діяльність установ з біоетики, урядів, парламентів, урядових і неурядових організацій, лікарів, юристів, педагогів, екологів, церкви і ши­рокої громадськості, негативні тенденції деградації біосфери не вдалося перебороти в другій половині XX ст., і людство вступи­ло в XXI ст. зі зростаючим тягарем невирішених проблем.

Сучасний розвиток гігієнічної науки, "екологічне осмислен­ня" життєвого простору людини, взаємодія з навколишнім сере­довищем неможливі без урахування гуманістичних орієнтацій, у тому числі біоетичного аспекту. Саме біоетична складова гігієни і медичної екології повинна формувати соціальний простір для інтеграції фундаментальних і прикладних наук з метою створен­ня високоцивілізованої ноосфери. На жаль, у суспільстві, роз­виток якого базується на пріоритеті економічних, а не соціаль­них показників, необхідність активного захисту навколишнього середовища нерідко ігнорується. Це призводить до підвищення захворюваності населення, у тому числі з екозалежною патоло­гією.

Світогляд, що супроводжує екологічну діяльність, можна умовно розділити на два напрямки. Один з них, що базується на технократичних пріоритетах суспільства, ставить на меті сформу­вати еколого-економічні взаємодії. У наш час стрімкого розвитку інтелекту багато хто вважає, що світоглядною основою екологіч­ного знання повинна стати саме техноекономічна сутність. Однак результати екологічних досліджень свідчать, що діяльність, за­снована на верховенстві світоглядних принципів технократизму і пріоритеті економічних відносин, уже призвела до екологічної кризи і виявляється в руйнуванні як навколишнього середови­ща, так і самої людини. Аналіз екологічних явищ, першопри­чиною яких є антропогенна діяльність, призводить до необхід­ності усвідомлення природи як морально-світоглядної цінності і, тим самим дає підставу ввести її у сферу моральних відно­син. У зв'язку з цим близько ЗО років тому у філософії екології виник інший світоглядний напрямок — екологічна біоетика, що поступово стає головним регулятором відносин між людиною, суспільством і навколишнім середовищем. Екологічна біоетика спирається на гуманістичне світосприймання, яке формується на принципах етики життя (або біоетики), що виникло як результат природоцентризму. Цей напрямок позитивно трансформує й еко- лого-економічний світогляд, і світоглядні орієнтації методологій технічного розвитку суспільства в рамках біоетичних принципів і категорій. У світлі екологічної біоетики здійснюється намір ство­рити екологічно осмислену модель взаємозалежності різних жи­вих форм. Екологічна біоетика встановлює цінності і права всіх істот і природи в цілому і розглядає людину як рівноправного члена екоспільноти. Вона містить у собі етику гуманного ставлен­ня до всього живого, етику взаємодії людини з біосферою і ноо­сферою. Основою екологічного^біоетичного світогляду стає віра у творчі можливості людини. Його принципами є благоговіння перед життям, повага до вільного розвитку будь-якої істоти на .планеті і до всього, що створено природою, благодійність, спра­ведливість, співробітництво, моральна відповідальність, солідар­ність, лояльність та ін.

Прикладом такого світогляду може служити законодавча база, розроблена в розвинутих країнах відносно тваринництва, що спо­нукає виробників дотримувати визначених мінімальних стандартів забезпечення рівня благополуччя тварин. Правила утримання тва­рин, що забезпечують мінімальний рівень їхнього благополуччя, визначають міжнародні і загальноєвропейські торговельні угоди, а контролюють виробники і споживачі тваринницької продукції.

На окрему екоетичну оцінку заслуговує сучасний стан сис­теми природокористування. За весь період існування земле­робства людство реалізувало всього два етапи агроприродоко- ристування — екстенсивний (тривав тисячоліття) і інтенсивний (тривав десятки років). На початку третього тисячоліття люд­ство повинно встати на шлях екологічного адаптивного розвит­ку агропромислового комплексу. На Міжурядовій конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Бразилія, 1992) обговорювали глобальну стратегію стійкого розвитку цивілізації в XXI ст. Необхідність подолання негативних наслідків інтен­сифікації сільського господарства стала основою нової стратегії адаптивної інтенсифікації. її реалізація — це невід'ємна умова виживання і стійкого розвитку земної цивілізації. Багаторічна стратегія захисту рослин, що пов'язана з тотальним знищенням шкідливих видів, завдала величезної шкоди навколишньому середовищу. Сучасна екологія дозволяє ширше оцінити зна­чення різних груп тварин і мікроорганізмів в агробіоценозах, принципово виключаючи їх поділ на шкідливі і корисні види. Основою регулювання чисельності шкідливих організмів в аг­робіоценозах служить уявлення про те, що в природних біо­ценозах види здатні реагувати компенсаторними реакціями на зміну чисельності власної популяції або популяції іншого виду. Як регуляторні механізми виступають такі ланки трофічного ланцюга, як хижак-жертва, паразит-хазяїн, фітофаг-рослина. Активно ці принципи реалізуються в інтегрованих системах за­хисту рослин, складовою яких є моніторинг фітосанітарного стану, виділення домінуючих фітофагів, біотичний потенціал, видовий склад і чисельність зоофагів, комплекс профілактич­них і винищувальних заходів з використанням біологічних, аг­ротехнічних та інших нехімічних засобів і методів. Управління адаптивним потенціалом враховує такі найважливіші характе­ристики агроекосистеми, як біорізноманіття видів і сортів, а також мікро- і макроструктурні особливості її біотипів.

Усвідомлена також необхідність ведення землеробства на ос­нові законів функціонування природних ландшафтів і екосис­тем. Аграрна діяльність на ландшафтній основі здатна забезпе­чувати економічно доцільне й екологічно безпечне використання природних і антропогенних енергетичних ресурсів. Принципова відмінність полягає в необхідності визначення структурних тери­торіальних одиниць для системного аналізу і кількісної оцінки біоенергетичних процесів, які в них перебігають. Розроблення систем землеробства на ландшафтній основі передбачає пріори­тет ландшафтної морфогенетичної структури території над ад­міністративними і господарськими межами.


Сучасний етап у розвитку цивілізації характеризується гло­балізацією всіх сфер і рівнів людської діяльності. В умовах гло­балізації у світового співтовариства немає важливішої проблеми як за значущістю, так і за масштабністю, ніж проблема стійкого стабільного розвитку планетарної біосфери. Нині очевидні ка­тастрофічні ознаки загрози самої можливості людського буття. Уперше проблему усталеного розвитку планети було поставлено на порядок денний Конференції з навколишнього середовища і розвитку, що відбулася в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро (Бразилія). На Конференції було вироблено першу цілісну програму дій — єдину загальнопланетарну стратегію. Суть/її полягає в збережен­ні біосфери — екологічної системи Землі. Її усталеність і життєз­датність багато в чому залежить від багатства і різноманітності живих видів, що забезпечує стабільний розвиток нашої планети. Особливе місце в збереженні біосфери належить рослинам. Це найбільш важливий автотрофний компонент біосфери — єдине першоджерело існування як людини, так і всіх функціональних рівнів біосфери. Саме стабільність природних рослинних спів­товариств — фітоценозів — дивна властивість природи,, що під­тримує стабільність біосфери в цілому і до певного часу гальмує інтенсивні порушення природи людиною. Збереження видової розманітності можливе на основі біологічного землеробства.

Методично результатом первинного усвідомлення людиною свого місця в природі стало формування парадигми поведінки "детермінованого біоцентризму" на основі практично повної за­лежності людини від екологічних чинників і природних ресурсів. Надалі філософія людини і філософія природи відокремилися і розвиваються незалежно одна від одної. У результаті цього три­валий час пануючою філософією відносин людини і природи став антропоцентризм. Головним етичним принципом при переході від антропоцентризму до "усвідомленого біоцентризму" є повага до .життя в цілому як основа існування біосфери. Тому збереження людства можливе тільки за умови його єдності з усією "живою речовиною", що вимагає нового погляду на природу і нового стилю мислення у відносинах "людина — природа". Світоглядні трансформації стосуються насамперед появи нових етико-еколо- гічних уявлень, які можна узагальнити кількома пунктами. Вар­то визнати межі перетворювальної діяльності людей у природі, тобто неприпустимість порушення біогенних констант біосфери. Необхідно формувати природоцілісну поведінкову домінанту як елемент екологічної культури. Обов'язковий жорсткий контроль з боку суспільства над розвитком і метою використання абіоген­них процесів у матеріальному виробництві. Причина полягає в невідповідності енергетичного запасу абіогенних природних еле­ментів і процесів, з одного боку, і біогенного потенціалу біосфе­ри—з іншого. Неприпустимо порушувати склад і структуру живої речовини біосфери шляхом введення в біотичні ланцюги живлення штучно створених абіогенних продуктів і препаратів.

Можна стверджувати, що екоетика в системі глобальної біо­етики знаходиться в числі найважливіших і водночас найменш розроблених аспектів філософського усвідомлення людиною си­туації, в якій вона перебуває. Відновлення і модифікація еко­логічного світогляду є основою об'єднання людей у планетарну екоспільноту з метою подолання катастрофічних наслідків гло­бальної екологічної кризи. Надзвичайно важливий філософсь­кий аспект проблеми полягає в обговоренні питання про існуван­ня зв'язку між глобальною екологічною кризою і формуванням ноосфери. Відповідно до концепції академіка В.І. Вернадського, ноосфера виникає в процесі перетворення біосфери і її переходу в якісно новий стан. Передбачалося, що людський інтелект як могутня планетарна геологічна сила може впорядкувати природ­не і соціальне середовище і сприяти більш досконалим формам буття. У такому контексті формування ноосфери вважалося пла­номірним і свідомим перетворенням біосфери з метою вирішення нових фундаментальних проблем людства і розглядалося як без­сумнівне благо. К.Е. Ціолковський у своїй концепції космізму розглядав ноосферу як стан загального блага, гармонії і подо­лання зла. У розумінні академіка В.І. Вернадського, у ноосфері втілений моральний розум, який виявляється у всіх формах бут­тя: "Істина, краса і добро єдині в ноосфері".


Однак реальна практика ноогенезу не виявилася однозначно позитивною. У процесі трансформування природи і навколиш­нього середовища людина внаслідок інтелектуальної і фізичної праці змінила умови життя на планеті і зробила глобальну еко­логічну кризу складовою ноосфери. Людина створила найсклад­нішу техніку і випробовує нові форми психологічної залежності: залежність від комп'ютера, телебачення, інтернету. Створено віртуальну реальність, яка спроможна впливати на поведінку людини. Розроблено елементи штучного розуму і визначено пер­спективи подальших досліджень у цьому напрямку. Комп'ютери перестають відігравати лише допоміжну роль, починають бути рівноправними учасниками інтелектуального спілкування й у перспективі зможуть приймати самостійні рішення. Живе транс­формується у віртуальну реальність, культура заміняється на систему раціоналістичних конструкцій, зводиться до науки і тех­ніки. Духовність редукується до розуму, цінності заміняються па практичну мету. Домінують принципи корисності, лібераліз­му і розрахунку. Виникають тенденції до переходу людства на тупикові колії розвитку, коли здійснюється заміна розмноження на клонування, любові — на техніку статевих стосунків, навчан­ня — на натаскування, а праці — на автоматику.

Таким чином, становлення ноосфери як зміна наявності про­цесів на планеті, що охоплена розумною діяльністю людини, від­бувається паралельно до виникнення загрозливої для життя кри­зи. Руйнівні наслідки ноосфериої кризи величезні, а результат непередбачений. Ноосфера як реальність стала штучним середо­вищем, яке тіснить і звужує ареал біологічного буття. Форму­вання такого штучного середовища відкрило перед людьми не­бувалі можливості для збільшення матеріальної забезпеченості, комфорту і безпеки, підняло інтелект на новий рівень розвитку. Разом з тим процеси ноогенезу призвели до забруднення води й атмосфери, деградації ґрунту, навколишнього середовища, фло­ри і фауни, тобто всього того, що становить предмет глобальної екологічної кризи. Виявилося, що на відміну від біосфери ноо­сфера не має своїх захисних і контрольних механізмів. Стала очевидною загроза загибелі ноосфери і роль у цьому процесі лю­дини зі своїми недосконалими політичними і соціальними конс­трукціями, економічними технологіями і психологічними харак­теристиками. її діяльність виявилася інструментом для завер­шення циклу "народження — розвиток — старіння — смерть" ноосфери. З таких світоглядних позицій завдання обмеження негативних рис особистості, посилення духовності і гуманізму стає найважливішим способом подолання ноосферної кризи.

На жаль, у новій реальності колишні біоетичні принци­пи, методи і теорії не досить адекватні. Для збереження всьо­го живого — людини, флори, фауни, усієї природи і екосистеми в цілому необхідна нова етика. Цю етику справедливо назвати нооетикою і розуміти її треба як моральні правила поведінки в 'ноосфері (2арогогЬап, 2005). Нооетика повинна стати одним з нових захисних і контрольних механізмів усіх складових ноосфе­ри — планети Земля, людства і трансформованої ним біосфери. Глобальна відповідальність людства за існування життя на Землі (у ноосфері — за В.І. Вернадським), очевидно, і є основним при­значенням Людини, її життям за моральними принципами добра, милосердя, жалю і гармонії з самим собою і навколишнім світом.

Як синоніми ноосфери можливе використання понять "тех- носфера", "раціосфера", "інфосфера". У будь-якому випадку суть конфлікту полягає в протиріччі між природним і штучним у сфері існування людини, між високим інтелектом і нерозумною поведінкою членів співтовариства, які готові оплатити власним життям дрібні, необов'язкові і сумнівні зручності і задоволення свого існування.

"Бути щасливим щастям інших — це дійсне щастя і земний ідеал життя всякого, хто обирає лікарську професію"

М.І. Пирогов







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-27; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.232.51.69 (0.007 с.)