Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Екоетика в системі глобальної біоетики
У XX ст. людство відчуло катастрофічні наслідки глобальної екологічної кризи. Ця принципово нова ситуація порушила питання фізичного виживання, продовження людського роду і розвитку всієї цивілізації. Критична фаза відносин і протиріч між суспільством і природою зумовлена гігантським ростом споживання природних ресурсів, зміною ландшафтів, створенням нового антропогенного середовища і порушенням динамічної рівноваги в біосфері на різних рівнях її організації. Екологічна криза сучасності, зумовлена розвитком науково-технічного прогресу, полягає в прагненні людини підкорити собі природу, не залишаючи місця захисту навколишнього середовища, і є якісно новою загрозою для людини. Масове вирублення лісів, ерозія землі, знищення окремих видів тваринного і рослинного світу, руйнування озонового шару, глобальне потепління у зв'язку з розвитком парникового ефекту — усе це може спричинити непередбачені природні катаклізми і кліматичні зміни, що зумовлено серйозними довгостроковими проблемами для наступних поколінь. Важливою негативною стороною екологічних погроз сучасності є їх глобальний характер з поширенням на всю планету. Особливу небезпеку для людини і навколишнього середовища становлять так звані технології ризику: атомна енергетика, хімічна індустрія і нові біотехнології. Ці технології можуть становити серйозну небезпеку, зумовлену ризиком аварії на виробництві і під час транспортування матеріалів; невирішеністю проблеми утилізації відходів, застосуванням ядерної і біологічної зброї, викидом високотоксичних продуктів підприємств, пошкодженням геному людини і порушенням його здоров'я. Вирішення проблеми глобальної екологічної кризи пов'язано з поєднанням на етичній основі мети економічного розвитку з підтримкою екологічної рівноваги і ресурсної стійкості планети. Філософські та світоглядні аспекти глобальної екологічної кризи розцінюються як питання виживання людства як виду. Психосоціальні завдання в контексті проблеми полягають в необхідності психологічної і соціальної підтримки населення. Проблема динамічної рівноваги й адаптивно-гомеостатичного поводження людини в системі "людина — природа" набуває вирішальне значення для сьогодення та майбутнього людства. Відсутність належної уваги до цієї проблеми сприяє розвитку біологічної дезадаптації людини до створеного нею середовища проживання. Медичні аспекти глобальної екологічної кризи пов'язані з профілактикою і терапією екологічної патології й екологічної нозології. Екологічна патологія (передхвороба, третій стан, доклінічний період, безсимптомний період) розвивається приховано внаслідок кумулятивної дії малих доз екологічних факторів, змінених людиною, і є загальнопатологіч- ним ураженням на молекулярному, субклітинному і клітинному рівнях. Початкові симптоми екологічної патології можуть бути зумовлені розвитком вторинної або метаболічної імунодепресії, що призводить до індукції хронічних і рецидивних захворювань інфекційної або запальної природи. Типовими є психосоматичні порушення, алергійні реакції, ураження травного тракту. На відміну від екологічної патології (передхвороби) екологічна нозологія (захворювання) є конкретною хворобою з клінікою, патогенезом, перебігом, що виникає під дією певного хімічного або фізичного чинника. Глобальна екологічна криза поставила низку питань, вирішення яких стало першочерговим завданням людства в XXI ст. На запитання, чи є реальними прогнози катастрофічного розвитку конфлікту між людством і навколишнім середовищем, доводиться давати, безумовно, позитивну відповідь. Стратегію дій концентровано визначила ООН: "Ми повинні не шкодувати зусиль у справі рятування всього людства і насамперед наших дітей і онуків від погрози проживання на планеті, що буде безнадійно зіпсована діяльністю людини і ресурсів, яких більше не буде вистачати для задоволення їхніх потреб" ("Декларація тисячоліття" Генеральної Асамблеї ООН, 8 вересня 2002 р.). Екологічну проблему сьогодні слід вирішувати не на рівні окремих держав, а прийняттям міжнародного екологічного законодавства, що ґрунтується на загальній відповідальності всіх країн — членів світового співтовариства.
З філософської точки зору глобальну екологічну кризу необхідно віднести до об'єктивного підсумку еволюції системи "людина — природа". У принципово нових умовах свого існування людство поставлене перед необхідністю прийняття нової етики дбайливого і відповідального ставлення до природи. Принципово можливість протидії глобальній екологічній кризі існує, однак тільки майбутнє покаже, чи зможе людина використати останній шанс свого виживання як біологічного виду.
До глобальної екологічної кризи призвели створені людиною технології, економічні і політичні структури, і такі його негативні якості, як недалекоглядність, жадібність і дурість. Зі світоглядних позицій усі ці фактори можуть розглядатися як системні властивості біосфери в процесі її еволюції. Вони спричинюють до зростання ентропії, хаос і спрощення системи "людство — природа", тобто індукцію процесів її вмирання. Спроба осмислити і вирішити проблеми глобальної екологічної кризи є важливим розділом біоетики, у завдання якої входить вивчення і характеристика моральності дій у біолого-медичному аспекті. Сучасне суспільство характеризує глибока духовна криза, девальвація моральних цінностей, споживчий характер цивілізації, недостатність глобальних ідей, технократичність мислення, прагматизм і цинізм. Біоетика в широкому розумінні цього слова стала відповіддю на негативні наслідки впровадження новітніх медико-біологічних технологій і проявів глобальної екологічної кризи в умовах ідеологічної неспроможності суспільства. У цьому зв'язку в термінологічний побут виявилося доречним включити поняття "глобальна біоетика" (тобто біоетика в широкому розумінні). Її складовими стали біомедична етика та екоетика, що виникли внаслідок усвідомленого прагнення людства до виживання шляхом збереження біосфери на основі об'єднання сучасних досягнень науки і практики з мораллю і духовністю, а також захисту природних контрольних механізмів біосфери. Ретроспективна оцінка історії біоетики свідчить про те, що в 70-х роках минулого століття вона концентрувала свою увагу на захисті прав людини, у 80-х роках була спрямована на проблему поліпшення якості життя, а в 90-х роках набула характеру глобальної біоетики. На жаль, незважаючи на усвідомлення погрози глобальної екологічної катастрофи, активну діяльність установ з біоетики, урядів, парламентів, урядових і неурядових організацій, лікарів, юристів, педагогів, екологів, церкви і широкої громадськості, негативні тенденції деградації біосфери не вдалося перебороти в другій половині XX ст., і людство вступило в XXI ст. зі зростаючим тягарем невирішених проблем. Сучасний розвиток гігієнічної науки, "екологічне осмислення" життєвого простору людини, взаємодія з навколишнім середовищем неможливі без урахування гуманістичних орієнтацій, у тому числі біоетичного аспекту. Саме біоетична складова гігієни і медичної екології повинна формувати соціальний простір для інтеграції фундаментальних і прикладних наук з метою створення високоцивілізованої ноосфери. На жаль, у суспільстві, розвиток якого базується на пріоритеті економічних, а не соціальних показників, необхідність активного захисту навколишнього середовища нерідко ігнорується. Це призводить до підвищення захворюваності населення, у тому числі з екозалежною патологією.
Світогляд, що супроводжує екологічну діяльність, можна умовно розділити на два напрямки. Один з них, що базується на технократичних пріоритетах суспільства, ставить на меті сформувати еколого-економічні взаємодії. У наш час стрімкого розвитку інтелекту багато хто вважає, що світоглядною основою екологічного знання повинна стати саме техноекономічна сутність. Однак результати екологічних досліджень свідчать, що діяльність, заснована на верховенстві світоглядних принципів технократизму і пріоритеті економічних відносин, уже призвела до екологічної кризи і виявляється в руйнуванні як навколишнього середовища, так і самої людини. Аналіз екологічних явищ, першопричиною яких є антропогенна діяльність, призводить до необхідності усвідомлення природи як морально-світоглядної цінності і, тим самим дає підставу ввести її у сферу моральних відносин. У зв'язку з цим близько ЗО років тому у філософії екології виник інший світоглядний напрямок — екологічна біоетика, що поступово стає головним регулятором відносин між людиною, суспільством і навколишнім середовищем. Екологічна біоетика спирається на гуманістичне світосприймання, яке формується на принципах етики життя (або біоетики), що виникло як результат природоцентризму. Цей напрямок позитивно трансформує й еко- лого-економічний світогляд, і світоглядні орієнтації методологій технічного розвитку суспільства в рамках біоетичних принципів і категорій. У світлі екологічної біоетики здійснюється намір створити екологічно осмислену модель взаємозалежності різних живих форм. Екологічна біоетика встановлює цінності і права всіх істот і природи в цілому і розглядає людину як рівноправного члена екоспільноти. Вона містить у собі етику гуманного ставлення до всього живого, етику взаємодії людини з біосферою і ноосферою. Основою екологічного^біоетичного світогляду стає віра у творчі можливості людини. Його принципами є благоговіння перед життям, повага до вільного розвитку будь-якої істоти на.планеті і до всього, що створено природою, благодійність, справедливість, співробітництво, моральна відповідальність, солідарність, лояльність та ін. Прикладом такого світогляду може служити законодавча база, розроблена в розвинутих країнах відносно тваринництва, що спонукає виробників дотримувати визначених мінімальних стандартів забезпечення рівня благополуччя тварин. Правила утримання тварин, що забезпечують мінімальний рівень їхнього благополуччя, визначають міжнародні і загальноєвропейські торговельні угоди, а контролюють виробники і споживачі тваринницької продукції.
На окрему екоетичну оцінку заслуговує сучасний стан системи природокористування. За весь період існування землеробства людство реалізувало всього два етапи агроприродоко- ристування — екстенсивний (тривав тисячоліття) і інтенсивний (тривав десятки років). На початку третього тисячоліття людство повинно встати на шлях екологічного адаптивного розвитку агропромислового комплексу. На Міжурядовій конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Бразилія, 1992) обговорювали глобальну стратегію стійкого розвитку цивілізації в XXI ст. Необхідність подолання негативних наслідків інтенсифікації сільського господарства стала основою нової стратегії адаптивної інтенсифікації. її реалізація — це невід'ємна умова виживання і стійкого розвитку земної цивілізації. Багаторічна стратегія захисту рослин, що пов'язана з тотальним знищенням шкідливих видів, завдала величезної шкоди навколишньому середовищу. Сучасна екологія дозволяє ширше оцінити значення різних груп тварин і мікроорганізмів в агробіоценозах, принципово виключаючи їх поділ на шкідливі і корисні види. Основою регулювання чисельності шкідливих організмів в агробіоценозах служить уявлення про те, що в природних біоценозах види здатні реагувати компенсаторними реакціями на зміну чисельності власної популяції або популяції іншого виду. Як регуляторні механізми виступають такі ланки трофічного ланцюга, як хижак-жертва, паразит-хазяїн, фітофаг-рослина. Активно ці принципи реалізуються в інтегрованих системах захисту рослин, складовою яких є моніторинг фітосанітарного стану, виділення домінуючих фітофагів, біотичний потенціал, видовий склад і чисельність зоофагів, комплекс профілактичних і винищувальних заходів з використанням біологічних, агротехнічних та інших нехімічних засобів і методів. Управління адаптивним потенціалом враховує такі найважливіші характеристики агроекосистеми, як біорізноманіття видів і сортів, а також мікро- і макроструктурні особливості її біотипів. Усвідомлена також необхідність ведення землеробства на основі законів функціонування природних ландшафтів і екосистем. Аграрна діяльність на ландшафтній основі здатна забезпечувати економічно доцільне й екологічно безпечне використання природних і антропогенних енергетичних ресурсів. Принципова відмінність полягає в необхідності визначення структурних територіальних одиниць для системного аналізу і кількісної оцінки біоенергетичних процесів, які в них перебігають. Розроблення систем землеробства на ландшафтній основі передбачає пріоритет ландшафтної морфогенетичної структури території над адміністративними і господарськими межами.
Сучасний етап у розвитку цивілізації характеризується глобалізацією всіх сфер і рівнів людської діяльності. В умовах глобалізації у світового співтовариства немає важливішої проблеми як за значущістю, так і за масштабністю, ніж проблема стійкого стабільного розвитку планетарної біосфери. Нині очевидні катастрофічні ознаки загрози самої можливості людського буття. Уперше проблему усталеного розвитку планети було поставлено на порядок денний Конференції з навколишнього середовища і розвитку, що відбулася в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро (Бразилія). На Конференції було вироблено першу цілісну програму дій — єдину загальнопланетарну стратегію. Суть/її полягає в збереженні біосфери — екологічної системи Землі. Її усталеність і життєздатність багато в чому залежить від багатства і різноманітності живих видів, що забезпечує стабільний розвиток нашої планети. Особливе місце в збереженні біосфери належить рослинам. Це найбільш важливий автотрофний компонент біосфери — єдине першоджерело існування як людини, так і всіх функціональних рівнів біосфери. Саме стабільність природних рослинних співтовариств — фітоценозів — дивна властивість природи,, що підтримує стабільність біосфери в цілому і до певного часу гальмує інтенсивні порушення природи людиною. Збереження видової розманітності можливе на основі біологічного землеробства. Методично результатом первинного усвідомлення людиною свого місця в природі стало формування парадигми поведінки "детермінованого біоцентризму" на основі практично повної залежності людини від екологічних чинників і природних ресурсів. Надалі філософія людини і філософія природи відокремилися і розвиваються незалежно одна від одної. У результаті цього тривалий час пануючою філософією відносин людини і природи став антропоцентризм. Головним етичним принципом при переході від антропоцентризму до "усвідомленого біоцентризму" є повага до.життя в цілому як основа існування біосфери. Тому збереження людства можливе тільки за умови його єдності з усією "живою речовиною", що вимагає нового погляду на природу і нового стилю мислення у відносинах "людина — природа". Світоглядні трансформації стосуються насамперед появи нових етико-еколо- гічних уявлень, які можна узагальнити кількома пунктами. Варто визнати межі перетворювальної діяльності людей у природі, тобто неприпустимість порушення біогенних констант біосфери. Необхідно формувати природоцілісну поведінкову домінанту як елемент екологічної культури. Обов'язковий жорсткий контроль з боку суспільства над розвитком і метою використання абіогенних процесів у матеріальному виробництві. Причина полягає в невідповідності енергетичного запасу абіогенних природних елементів і процесів, з одного боку, і біогенного потенціалу біосфери—з іншого. Неприпустимо порушувати склад і структуру живої речовини біосфери шляхом введення в біотичні ланцюги живлення штучно створених абіогенних продуктів і препаратів. Можна стверджувати, що екоетика в системі глобальної біоетики знаходиться в числі найважливіших і водночас найменш розроблених аспектів філософського усвідомлення людиною ситуації, в якій вона перебуває. Відновлення і модифікація екологічного світогляду є основою об'єднання людей у планетарну екоспільноту з метою подолання катастрофічних наслідків глобальної екологічної кризи. Надзвичайно важливий філософський аспект проблеми полягає в обговоренні питання про існування зв'язку між глобальною екологічною кризою і формуванням ноосфери. Відповідно до концепції академіка В.І. Вернадського, ноосфера виникає в процесі перетворення біосфери і її переходу в якісно новий стан. Передбачалося, що людський інтелект як могутня планетарна геологічна сила може впорядкувати природне і соціальне середовище і сприяти більш досконалим формам буття. У такому контексті формування ноосфери вважалося планомірним і свідомим перетворенням біосфери з метою вирішення нових фундаментальних проблем людства і розглядалося як безсумнівне благо. К.Е. Ціолковський у своїй концепції космізму розглядав ноосферу як стан загального блага, гармонії і подолання зла. У розумінні академіка В.І. Вернадського, у ноосфері втілений моральний розум, який виявляється у всіх формах буття: "Істина, краса і добро єдині в ноосфері". Однак реальна практика ноогенезу не виявилася однозначно позитивною. У процесі трансформування природи і навколишнього середовища людина внаслідок інтелектуальної і фізичної праці змінила умови життя на планеті і зробила глобальну екологічну кризу складовою ноосфери. Людина створила найскладнішу техніку і випробовує нові форми психологічної залежності: залежність від комп'ютера, телебачення, інтернету. Створено віртуальну реальність, яка спроможна впливати на поведінку людини. Розроблено елементи штучного розуму і визначено перспективи подальших досліджень у цьому напрямку. Комп'ютери перестають відігравати лише допоміжну роль, починають бути рівноправними учасниками інтелектуального спілкування й у перспективі зможуть приймати самостійні рішення. Живе трансформується у віртуальну реальність, культура заміняється на систему раціоналістичних конструкцій, зводиться до науки і техніки. Духовність редукується до розуму, цінності заміняються па практичну мету. Домінують принципи корисності, лібералізму і розрахунку. Виникають тенденції до переходу людства на тупикові колії розвитку, коли здійснюється заміна розмноження на клонування, любові — на техніку статевих стосунків, навчання — на натаскування, а праці — на автоматику. Таким чином, становлення ноосфери як зміна наявності процесів на планеті, що охоплена розумною діяльністю людини, відбувається паралельно до виникнення загрозливої для життя кризи. Руйнівні наслідки ноосфериої кризи величезні, а результат непередбачений. Ноосфера як реальність стала штучним середовищем, яке тіснить і звужує ареал біологічного буття. Формування такого штучного середовища відкрило перед людьми небувалі можливості для збільшення матеріальної забезпеченості, комфорту і безпеки, підняло інтелект на новий рівень розвитку. Разом з тим процеси ноогенезу призвели до забруднення води й атмосфери, деградації ґрунту, навколишнього середовища, флори і фауни, тобто всього того, що становить предмет глобальної екологічної кризи. Виявилося, що на відміну від біосфери ноосфера не має своїх захисних і контрольних механізмів. Стала очевидною загроза загибелі ноосфери і роль у цьому процесі людини зі своїми недосконалими політичними і соціальними конструкціями, економічними технологіями і психологічними характеристиками. її діяльність виявилася інструментом для завершення циклу "народження — розвиток — старіння — смерть" ноосфери. З таких світоглядних позицій завдання обмеження негативних рис особистості, посилення духовності і гуманізму стає найважливішим способом подолання ноосферної кризи. На жаль, у новій реальності колишні біоетичні принципи, методи і теорії не досить адекватні. Для збереження всього живого — людини, флори, фауни, усієї природи і екосистеми в цілому необхідна нова етика. Цю етику справедливо назвати нооетикою і розуміти її треба як моральні правила поведінки в 'ноосфері (2арогогЬап, 2005). Нооетика повинна стати одним з нових захисних і контрольних механізмів усіх складових ноосфери — планети Земля, людства і трансформованої ним біосфери. Глобальна відповідальність людства за існування життя на Землі (у ноосфері — за В.І. Вернадським), очевидно, і є основним призначенням Людини, її життям за моральними принципами добра, милосердя, жалю і гармонії з самим собою і навколишнім світом. Як синоніми ноосфери можливе використання понять "тех- носфера", "раціосфера", "інфосфера". У будь-якому випадку суть конфлікту полягає в протиріччі між природним і штучним у сфері існування людини, між високим інтелектом і нерозумною поведінкою членів співтовариства, які готові оплатити власним життям дрібні, необов'язкові і сумнівні зручності і задоволення свого існування. "Бути щасливим щастям інших — це дійсне щастя і земний ідеал життя всякого, хто обирає лікарську професію" М.І. Пирогов
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-27; просмотров: 300; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.15.5.183 (0.017 с.) |