ТОП 10:

МЕДИКО-ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ КЛОНУВАННЯ ЛЮДИНИ І ТВАРИН



У 1997 р. світове співтовариство було поставлено перед фак­том успішного клонування ссавця, для чого використовували­ся ядра соматичних клітин. Щодо перспектив і небезпеки цього наукового відкриття одразу виникли гострі дебати в наукових, релігійних, політичних колах. Найбільшу стурбованість і опір викликала ідея можливого використання цієї технологи для від­творення людини.

Клонування — це процес одержання генетично ідентичного потомства шляхом нестатевого розмноження. Термін "клон" по­ходить від грецького слова "кіоп", що означає — гілочка, пагін, черешок. Це поняття використовувалося колись для визначення вегетативного розмноження рослин. Клонування рослин череш­ками, бруньками або бульбами в сільському господарстві відоме вже понад 4 тис. років. Починаючи з 70-х років минулого століт­тя, для клонування рослин почали широко використовувати не­великі групи і навіть окремі соматичні (нестатеві) клітини.

Технічною суттю клонування є взяття ядра, яке містить хро­мосомний матеріал, із клітини організму й імплантація його в енуклейовану яйцеклітину або іншу клітину іншого організму. Така модифікована клітина має потенціал росту і розвитку як новий організм, що є генетичною копією оригіналу. Можлива аналогія з однояйцевими близнюками, з тією істотною різни­цею, що клон спроможний спостерігати своє біологічне майбутнє в межах його генетичної детермінованості. Безумовно, людина більша, ніж сукупність генів. Вона формується під впливом ото­чення, часу, місця, виховання. Тому генетичний клон не має справжньої ідентичності зі своїм генетичним батьком. Однак етична проблематичність клонування полягає в тому, що ця тех­нологія торкається основ людської природи та її раціонального контролю.

Якщо оцінити принципові можливості клонування, то в май­бутньому технічно вірогідна продукція множинних копій людей для використання їх з різною метою — як воїнів, інтелекту­алів, сексуальних плідників. Не обговорюючи етичних деталей таких припущень, можна лише стверджувати, що такі перспек­тиви дуже віддалені. Більш імовірне використання клонування в сільському господарстві, а в майбутньому — як метод допомоги безплідним сім'ям, які прагнуть мати рідну дитину, у тому числі генетичну копію помираючої дитини.


З наукових позицій можливість клонування людини обґрунто­вана успіхами в клонуванні ссавців з використанням ядер зарод­кових клітин, вирощуваних у культурі на штучному поживному середовищі. Наступним кроком стало використання соматичних клітин дорослих тварин. Першим офіційним повідомленням про клонування ссавців (вівці) стала інформація про результати ро­боти дослідників під керуванням Я. Улмута. Донором ядра стали клітини молочної залози дорослої вівці. В Японії було проведено клонування корів з використанням ядер епітеліальних клітин, які містяться в молозиві (р. СоМеп, 1999). Безпрецедентний за своїми масштабами експеримент з масового клонування великої рогатої худоби почався в Китаї, де очікується поява від 20 до 50 клонованих телят. У проекті також беруть участь Австралія-, Канада, США і Великобританія та інші країни.

Важливою проблемою клонування залишається відносно ви­сокий відсоток спонтанних абортів на пізніх етапах ембріональ­ного розвитку і часті випадки смерті тварин незабаром після народження, особливо коли донорами ядер були соматичні клі­тини. Соматичне клонування може стати причиною вроджених вад розвитку. У деяких тварин-клонів, у тому числі і в першої клонованої вівці, спостерігається феномен передчасного старін­ня. Не вивчено вплив клонування на функціональні особливості і плідність.

З викладеного вище випливає, що технічно і методично кло­нування дорослих ссавців розроблено ще не настільки достатньо, щоб можна було вже зараз порушувати питання про реальну ре­алізацію проекту з клонування людини. Залежно від мети кло­нування поділяють на клонування, спрямоване на відтворення людської істоти як способу розмноження (репродуктивне кло­нування) і клонування з медичною метою (терапевтичне клону­вання). Магістральним напрямком терапевтичного клонування є дослідження в галузі одержання стовбурових клітин.

Так зване терапевтичне клонування передбачає клонування ембріонів на ранніх стадіях розвитку, що стануть своєрідними банками донорських тканин для конкретних індивідуумів. Стов­бурові клітини з їхніми унікальними можливостями і потенціалом диференціюватися в будь-які тканини й органи давно є об'єктом наукових досліджень. Важливою особливістю стовбурових клі- ■шн є те, що під час їх пересадження вони відторгаються організ­мом реципієнта набагато меншою мірою, ніж донорські органи і тканини. Такий підхід у перспективі може призвести до можли­вості вирощування в лабораторних умовах попередників різних органів і тканин і потім трансплантувати їх замість донорських органів. Крім того, проводяться дослідження з використання стовбурових клітин як векторів для генної терапії.

Клонування людини, крім наукових і технічних проблем, пов'язано з вирішенням складних етичних питань. По-перше, становлення людини як особистості базується не лише на біоло­гічній спадковості, воно визначається також сімейним, соціаль­ним і культурним середовищем. У разі репродуктивного клону­вання індивіда неможливо відтворити всі ті умови виховання і навчання, що сформували особистість його прототипу (донора ядра). По-друге, у разі безстатевого розмноження споконвічно жорстка запрограмованість генотипу визначає меншу розмаїтість взаємодій організму, що розвивається, з умовами мінливого се­редовища (порівняно зі статевим розмноженням, коли у фор­муванні індивіда беруть участь два геноми, які складним і не­передбаченим чином взаємодіють між собою і з навколишнім середовищем). По-третє, як репродуктивне, так і терапевтичне клонування людини входить у непримиренну суперечність з релігійною мораллю. Практично всі релігійні вчення наполяга­ють на протиприродності процесу клонування людини і тварин. Представники Православної Церкви в усьому світі наполягають на суворому розумінні сакральності людського життя: кожна людина створена як унікальна особистість "за подобою Божою". Тому переважна більшість православних етиків наполягає на тому, що всі форми євгеніки, включаючи маніпулювання з люд­ським генетичним матеріалом з нетерапевтичною метою, у мо­ральному відношенні огидні і загрожують людському життю і благополуччю.

Про неприйнятність втручання в процеси репродукції і в ге­нетичний матеріал людини і тварини заявив Ватикан. Муфтій Єгипту і глава Коптської Церкви зазначили, що такий вид нау­кової діяльності суперечить моральним принципам і божествен­ним законам.

Впровадження репродуктивного клонування людини може призвести до руйнування традиційних моральних підвалин і, насамперед, сім'ї. Крім того, ця ситуація небезпечна з погля­ду виникнення низки соціально-правових колізій. Стосунки між людьми і клонами, правовий і майновий статус клонів, чи можна розглядати клонованого і клон родиною, — ось лише неповний перелік питань, які стануть актуальними у разі впровадження клонування. Усі ці правові колізії можуть призвести до серйоз­них змін у конституційній, цивільній та іншій галузях права. Привертає увагу факт, що більшість учених-генетиків, які кри­тично ставляться до можливості клонування, основні моральні проблеми вбачають у нерозв'язаності методичних питань клону­вання людини.

Існує також низка психологічних проблем, пов'язаних з ре­продуктивним клонуванням. Важкопрогнозованим є ефект впли­ву на людську ідентичність при клонуванні людини, яка буде близнюком свого батька чи матері, але буде народжена в іншому поколінні та в іншому середовищі. Виникають питання, чи буде клон відчувати, що він або вона є всього лише копією когось, хто вже існував, що в нього відсутня власна ідентичність.


Глибокі біоетичні проблеми існують не тільки в сфері репро­дуктивного, а й на шляху "терапевтичного" клонування. Техніч­на можливість одержання органів і тканин для трансплантації призведе до додаткового розшарування суспільства з виділенням верств людей, яким вони будуть доступні.

Принциповим є питання про те, наскільки етично прийнят­ною є маніпуляція людини з процесом життя.

У наш час цілком очевидний той факт, що етичний аспект проблеми клонування невирішений і навряд чи буде вирішений у найближчому майбутньому. Незважаючи на численні повідом­лення в засобах масової інформації про успіхи в репродуктив­ному клонуванні людини, більшість дослідників схиляються до того, що поки що про це можна говорити лише теоретично. По суті, йдеться навіть не про клонування, а про отримання копії окремого індивіда, оскільки термін "клонування" передбачає отримання якоїсь безлічі особин. Очевидно, що нині ймовір­ність негативних наслідків цієї процедури значно переважає її користь, тому вирішення питання про доцільність продовжен­ня робіт у цьому напрямку вимагає ретельного опрацювання. Можливо, через деякий час, коли будуть удосконалені всі ета­пи цього складного біотехнологічного методу, учені, соціологи та інші зацікавлені особи зможуть повернутися до обговорення доцільності клонування людини. Однак у будь-якому випадку вирішення питання про клонування тієї або іншої людини буде регламентуватися жорсткими рамками і правилами, торкаючись, можливо, тільки деяких медичних проблем, наприклад, нездо­ланної іншими методами безплідності.

Разом з тим роботи з домашніми тваринами дуже важливі з практичної точки зору. Успіхи в галузі клонування тварин ма- _ють широкі перспективи для виживання людства. Клонування можна використовувати, наприклад, для створення стада висо­копродуктивних порід домашніх тварин, корів. Водночас варто враховувати той факт, що клонування прямує в зворотному від селекції напрямку. Селекція збільшує біорізноманітність, а ма­сове клонування його зменшує і може призвести до зменшення генофонду і вироджуваності. Таким чином, клонування високо­продуктивних домашніх тварин безсумнівно важливе, але в ро­зумних межах. Клонування цінних трансгенних тварин може швидко й досить економно забезпечити людство новими лі­карськими препаратами, які містяться в молоці спеціально одер­жаних для цього генно-інженерними методами овець, корів і кіз. Так само клонування можна використовувати для розведення призових спортивних коней, тварин з цінним хутром, збереження рідкісних і вимираючих тварин у природних популяціях. Так, наприклад, мешканці Таїланду збираються клонувати диких бі­лих слонів, яких залишилося лише 2000 з 50 000, що жили в (ЇО-х роках минулого століття. Однак, якщо сучасні антропогенні порушення і знищення місцеперебувань не припиняться, така сама доля очікує на клони. Не можна вирішувати проблеми збе­реження флори і фауни лише шляхом клонування, ігноруючи їх корінні причини, хоча, безсумнівно, клонування з метою підтри­мання популяції вимираючих видів є перспективним і важливим напрямком клонування тварин.

Ставлення до клонування у світі відрізняється розмаїтістю, але переважною точкою зору є морально-етична і соціальна не­припустимість цієї процедури стосовно людини. За результатами опитувань, більшість громадян США вважає, що клонування як таке неприпустиме в моральному і правовому плані і зрештою призведе до проблем, а не до успіхів, що уряд повинен контро­лювати технології, пов'язані з клонуванням тварин. З приводу людей американці ще більш одностайні: три чверті з них вважа­ють, що штучне відтворення суперечить Божій волі, а третина з них готові активно протидіяти експериментам з клонування лю­дини. Лише 7 % американців схвалюють гіпотетичну можливість мати двійника і продовжити в такий спосіб своє життя. Однак у науковому середовищі існує думка про порочність практики заборони клонування як такої, що гальмує прогрес науки. Коли Президент США Б. Клінтон заборонив бюджетне фінансування досліджень з клонування людей і звернувся до працюючих за підтримки приватних фондів дослідників із проханням "чини­ти опір спокусі клонувати самих себе", видатні вчені, лауреа­ти Міжнародної академії гуманізму, у тому числі лауреати Но­белівської премії звернулися до нього з Декларацією на захист клонування і недоторканності наукових досліджень.


Можливість клонування людини ставить людство перед не­обхідністю зміни правової регламентації багатьох питань, які стосуються медико-біологічних досліджень. У Європі базовим документом, що регулює діяльність людини в галузі клонуван­ня, є Конвенція про права людини і біомедицину, прийнята Парламентською Асамблеєю Ради Європи 4 квітня 1997 р. (До­даток 5). Розроблення Конвенції до офіційного повідомлення про успішне завершення експерименту з клонування пояснює відсутність у ній прямих розпоряджень, пов'язаних з регламен­тацією таких експериментів. Можливість клонування людини тлумачать виходячи з положень 18 ст. Конвенції. Згідно з ч. 1 цієї статті, якщо закон дозволяє проводити дослідження на ем­бріонах іп иііго, він також повинен передбачати відповідний за­хист ембріона. У ч. 2 статті 18 міститься заборона на створення ембріонів людини з дослідницькою метою. Для конкретизації норм Конвенції стосовно окремих галузей біології і медицини, Керівний комітет з біоетики Ради Європи розробляє Додаткові протоколи. Додатковий протокол, неофіційною назвою якого є "Протокол про заборону клонування людини", було відкрито до підписання 15 січня 1998 р. Цей протокол увів заборону на клонування людини, мотивуючи це тим, що інструменталізація людини шляхом створення генетично ідентичних людських істот несумісна з достоїнством людини і таким чином є зловживанням біологією і медициною. Наслідками клонування людини можуть стати серйозні проблеми медичного, психологічного та юридич­ного характеру для всіх залучених до нього індивідуумів. Стаття 1 Додаткового протоколу свідчить: "Будь-яке втручання з ме­тою створення людини, ідентичної до іншої людини, живої чи мертвої, забороняється". У статті також роз'яснюється значення терміна "людина, генетично ідентична до іншої" як "людина, що має з іншою людиною однаковий набір генів". Ставлячи на меті дотримання етичних норм, Додатковий протокол не враховує іс­тотної різниці понять репродуктивного і терапевтичного клону­вання, що значною мірою обмежує його значення при створенні національної регламентуючої бази.

Інший міжнародний документ — Загальна декларація про геном людини і права людини, прийнята в 1997 р. на 29-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, - також декларує непри­пустимість практики клонування людини. У ст. 11 Декларації наголошено на необхідності міжнародного співробітництва для виявлення практики клонування з метою відтворення людської ■особистості, і вживання відповідних заходів на національному і міжнародному рівнях для недопущення такої практики.

Національні закони держав — членів Європейського Союзу, як правило, не роблять різниці між поняттями "репродуктивне" і "терапевтичне" клонування і забороняють кожний з типів. Се­ред країн Європи найбільш послідовним противником клонуван­ня є Німеччина, що ототожнює практику таких експериментів з неетичними експериментами над людьми, які проводилися при нацистському режимі. Федеральний закон ФРН на захист ем­бріонів 1990 р. називає злочином створення ембріона, генетич­но ідентичного до іншої живої або мертвої особи. Закон Іспанії 1988 р. про процедури, які сприяють репродукції, також уста­новлює кримінальну відповідальність за клонування людського ембріона. У Данії дослідження в галузі клонування заборонені

Актом про систему наукових комітетів з етики і керування біоме- дичними дослідницькими проектами 1992 р. Аналогічні законо­давства мають Італія, Нідерланди, Швеція, Франція і Бельгія.

Найскладніша ситуація із забороною клонування склалася у Великобританії. Відповідно до Акта про зачаття людини й ем­бріологію (1990) клонування заборонено. У ньому зазначено, що "здійснювати злиття клітинних ядер людського ембріона з ядрами, виділеними з клітин тканин іншої людини, ембріона або утробного плоду в наступні стадії його розвитку забороняється". Цей документ, як і багато інших європейських законодавчих ак­тів, донедавна не диференціював репродуктивне і терапевтичне клонування. Парадокс ситуації полягає в тому, що Великобри­танія фактично є батьківщиною клонування ссавців і ідея дозво­лу клонування людини в британських наукових колах дуже по­пулярна. У 2002 р. Палата лордів задовольнила апеляцію уряду і скасувала рішення суду, що виводить клонування за рамки дії Акта про людське зачаття й ембріологію 1990 р. У серпні 2004 р. Британська державна організація НРЕА (Нцшап ЕегШізагіоп апсі ЕшЬгуоІоду АиШогіїу) дозволила клонування людських ем­бріонів для медичних досліджень. Першими в країні цю про­цедуру, що викликає численні суперечки, проведуть фахівці з університету Ньюкасла.

У 2004 р. терапевтичне клонування було дозволено Науко­вою радою Японії.

У США принципи правової регламентації експериментів з клонування людини формувалися в процесі протистояння при­хильників заборони і легалізації робіт у цій галузі. Комітет Па­лати представників Конгресу США з науки ЗО липня 1997 р. проголосував за повну заборону експериментів, пов'язаних з клонуванням людей. Він посилив Указ Президента, що забо­роняє виділення федеральних засобів на будь-які досліджен­ня, пов'язані з клонуванням людини. За рекомендацією Націо­нальної консультативної комісії з біоетики США в 1999 р. було введено 5-літній мораторій на державне фінансування програм, пов'язаних з експериментами на людських ембріонах, у тому числі з їх клонуванням. Комісія рекомендувала негайно звер­нутися до всіх фірм, які практикують, лікарів, дослідників і професійних товариств, які здійснюють свою діяльність у при­ватному секторі або установах, фінансованих не з федерального бюджету, із закликом добровільно приєднатися до мораторію, оголошеному федеральною владою. Однак уже у 2001 р. було відновлено державне фінансування досліджень у галузі вико­ристання людських ембріонів з медичною метою.


У Російській Федерації роботи з клонування людини, як у більшості країн світу, законодавчо припинені. У 1996 р. Дер­жавною Думою було прийнято федеральний закон "Про держав­не регулювання в галузі генно-інженерної діяльності". У 2002 р. було прийнято спеціальний Федеральний закон Російської Фе­дерації "Про тимчасову заборону на клонування людини". Стат­тя 2 цього закону визначає клонування людини як "створення людини, генетично ідентичної до іншої живої або померлої лю­дини, шляхом перенесення в позбавлену ядра жіночу статеву клітину ядра соматичної клітини людини". Як і в США, від­повідно до існуючих законодавчих актів, клонування фактично не заборонено, а заморожено за допомогою мораторію на клону­вання людини на найближчі п'ять років.

Підводячи підсумок викладеному досвіду законодавчої рег­ламентації клонування, можна констатувати, що у світі заборона клонування встановлюється в одній з трьох форм: формі пря­мої або непрямої повної заборони клонування людини; заборони виключно репродуктивного клонування людини; тимчасової за­борони клонування людини.

Очевидним фактом є те, що в майбутньому, коли проблема клонування людини буде повністю вирішена методично і техніч­но, людство визнає клонування методом допомоги безплідним сім'ям, які прагнуть мати рідну для них дитину. Але для цього буде потрібне розв'язання етичних і юридичних проблем, які іс­нують уже зараз. В усьому світі біоетика, її норми і правила ста­ють важливою і невід'ємною частиною науки. Цілком очевидно, що існуючі звичаї, моральні заповіді, на жаль, не передбачають тих нових можливостей і методологій, що вносить наука в життя суспільства. Тому необхідно, щоб суспільна думка базувалася не -на поверхневих уявленнях про репродуктивні технології, а на глибокому знанні предмета і соціальної відповідальності дослід­ника. Також потрібно створювати нові норми і моралі існування суспільства, що враховують зміни навколишньої реальності.







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-27; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.77.252 (0.008 с.)