Голод 1946-1947 рр. в Україні. Причини та наслідки.

Післявоєнна розруха суттєво позначилася на сільському господарстві України. На розруху наклалися несприятливі погодні умови. У 1946 р. Україну вразила небувалої сили посуха. За інтенсивністю і розмірами охопленої території вона істотно переважала посуху 1921 р. Середня врожайність зернових упала в колгоспах до 3,8 ц з га, а в радгоспах - до 4,5 ц. В Одеській, Харківській і Ворошиловградській областях врожайність зменшилася до 2,3-2,9 ц з га. Валовий збір зернових скоротився до 531 млн пудів проти 1330 млн у 1940 р. Нестача кормів спричинила загибель 44 тис. голів великої рогатої худоби і 82 тис. коней.

Уряд республіки, діючи у межах своєї компетенції, звільнив від обов'язкових поставок 686 колгоспів у Херсонській області і надав їм у позичку 14 тис. т зерна. Проте, щоб не допустити голоду, треба було добитися зниження завдань по обов'язкових поставках від центру. Центр, однак, не пішов на скорочення поставок. Щоб виконати обов'язкові поставки хліба, компартійно-радянське керівництво республіки на чолі з М.Хрущовим почало чинити величезний тиск на місцеві органи влади. Коли у колгоспів примусово забирали жалюгідні запаси хліба, щоб виконати обов'язкові поставки, сільське населення опинялося перед загрозою загибелі від голоду.

Безкомпромісність Кремля у питанні про хлібозаготівлі пояснювалася бажанням Сталіна одержати політичні дивіденди від поставок зерна в країни Європи. Ще в лютому 1946 р. в Москві була підписана угода про поставку в Польщу 200 тис. т зерна для весняної сівби. У квітні СРСР зобов'язався поставити Франції 500 тис. т зерна за цінами, нижчими від світових, і переважно в кредит. Радянське зерно в голодному 1946 р. надходило також у Болгарію, Румунію, Чехословаччину. Рятуючи громадян інших країн. Кремль губив своїх. В українському селі, з якого викачали весь урожай зернових, розпочався голод. Зима 1946-1947 рр. виявилася неймовірно тяжкою, люди почали гинути від дистрофії, голодного тифу та інших епідемічних хвороб. У 1946 р. середньомісячний рівень смертності в сільській місцевості України становив 20 тис. осіб, а в січні 1947 р. він підвищився до 30 тис, у лютому - до 38,5 тис., у березні - до 51,4 тис. осіб.

Прохання Хрущова надати продовольчу допомогу Україні розлютили Сталіна. На початку березня 1947 р. вождь усунув Хрущова з посади першого секретаря ЦК КП(б)У і залишив за ним тільки обов'язки голови Ради міністрів УРСР. Республіканську компартійну організацію повторно (перший раз - у 1925-1928 рр.) очолив Л.Каганович. Одночасно Сталін задовольнив прохання керівників УРСР надати позичку для весняної сівби в розмірі 90 тис. т насіння зернових культур. Була надана й продовольча позичка (60 тис. т) для підгодовування 3,4 млн селян, які брали участь у весняних польових роботах. Усі інші Сталіна не цікавили. У 1947 р. в більшості областей України було вирощено непоганий урожай. Однак у південних областях - від Ізмаїльської до Дніпропетровської - знову сталася посуха. Через низький урожай колгоспники одержали на трудодень мало зерна. Левову пайку забрала собі держава.

Утім цього разу в державній політиці щодо селян був відсутній елемент терору голодом. Навпаки, українському селу була надана державна допомога хлібом (93 тис. т), а також 140 млн руб. з метою закупівлі іншого продовольства (у тому числі 72 млн руб. для харчування працюючих у полі, решта - дитячим будинкам). Адміністрація допомоги і відбудови (ЮНРРА), яка мала статус спеціалізованої організації ООН, але здійснювала свою роботу на американські гроші, до січня 1947 р. надіслала Україні продовольства на 100 млн доларів (288 тис. т). Ця допомога зберегла життя мільйонам голодуючих.

Наслідки голодомору

Найсильніше голод вразив село. Станом на 1 червня 1947 р. в Українi нараховувалося 1 млн 74 тис.314 дистрофiкiв. Голодомор породив масове сирітство. Рятуючи від голоду своїх виснажених дітей, голодуючі селяни відвозили їх до міст й залишали, сподіваючись, що малюків заберуть до дитбудинків. За наявності цілого комплексу причин виникнення голоду, поширення й масовості найголовнішою були конфіскаційні хлібозаготівлі.

Голодоморне лихоліття свого піку досягло в першій половині 1947 р. У часи інтенсивного вилучення хліба голод в Україні забрав (за даними різних дослідників) від 100 тис. до 2,8 млн життів, в основному, українських селян-хлiборобiв. У багатьох місцевостях голод продовжувався майже до кінця 40-х років. Смертельною мірою відчули голодоморне жахіття жителі південних областей: дуже сильно Ізмаїльської, Одеської, Херсонської, Миколаївської, Запорізької. Своїми страшними, смертельними обіймами голод стискав населення Дніпропетровщини, Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, Кіровоградщини. Тяжко потерпали від голоду мешканці сіл і міст Вінницької, Житомирської, Кам'янець-Подільської, Сталінської, Ворошиловградської, Харківської, Сумської, Житомирської областей. Люди виявилися беззахисними перед системою, що приводила їх до виснаження, мук голоду, дистрофії, загибелі. Тяжкий голод тримав у своїх лещатах областi чорноземної смуги РРФСР, Бiлорусiю, Молдавiю, але найсильнiшим вiн вкотре виявився в Українi.