Виникнення багатопартійності в Україні

Поглиблення демократичних процесів супроводжувалося розмежуванням політичних сил у суспільстві Появі нових партій значною мірою сприяла відміна 24 жовтня 1990 р. статті шостої Конституції У РСР. в якій були сформульовані положення про «керівну і спрямовуючу роль КПРС». Комуністична партія позбавлялася політичної монополії в суспільстві, втрачала функції управління державою.В Україні приймається закон, який закріпив право громадян об'єднуватись у політичні партії, інші громадські організації, брати участь у рухах. У республіці почала складатися багатопартійна система.У квітні 1990 р. відбуваються з'їзди Української республіканської партії (УРП), створеної на основі Української Гельсінської спілки, яка оголосила про саморозпуск, та Української християнсько-демократичної партії (УХДП).У травні проходять установчі збори соціал-демократів.У червні 1990 р. на з'їзді у Києві Українська народно-демократична ліга трансформується в Українську народно-демократичну партію. Через кілька днів була заснована Київська ліберально-демократична спілка, проголошено про створення Української селянсько-демократичної партії (УСДП).Восени 1990 р. в Києві відбуваються установчі з'їзди Партії зелених України (ПЗУ) та Ліберально-демократичної партії (ЛДП). У Дніпропетровську виникла Народна партія України (НПУ).У грудні з різницею в два тижні з'являються Партія демократичного відродження України та Демократична партій України. Всього протягом 1990-1991 рр. в Україні почало діяти майже 20 політичних партій.Нові партії, як правило, утворювалися навколо окремих народних депутатів або груп у Верховній Раді. Такі партії мали кращі стартові можливості, бо могли пропагувати свої погляди з трибуни Верховної Ради.». Особливу групу серед керівників цих партій та їх активу складали колишні учасники дисидентського руху.Серед лідерів нових партій з'являлося багато й тих, хто в минулому перебував у Комуністичній партії. Майже всі новостворені партії не в змозі були визначити свою соціальну базу, та, власне, й не мали такої.Орієнтація значної частини партій на середні верстви населенні не враховувала тогочасної структури суспільства. Поява окремих партій була пов'язана не стільки з реакцією на суспільні запити, скільки була наслідком прагнень їх ініціаторів «увійти» в політику.Такі партії стали скоріше організаційними утвореннями штучного характеру, оскільки трималися не на політичній спільності, не на стабільній соціальній базі, а на єдності інших інтересів, наприклад, фінансових, професійних тощо. Новостворені партії та громадські організації по-різному оцінювали політичне становище у республіці і визначали своє ставлення до державного статусу України.За вихід із СРСР і створення незалежної держави виступили Українська республіканська партія. Демократична партія України, Партія зелених. Народний рух України, Українська міжпартійна асамблея та деякі інші.Установчий з'їзд УРП у квітні 1990 р. у своїй програмі проголосив, що головною метою партії с створення Української незалежної соборної держави.На другому з'їзді партії в червні 1991 р. відбулася гостра дискусія навколо питання щодо форм боротьби за незалежність України. Прихильники поміркованої лінії, якої дотримувався Л.Лук'яненко, виступили за парламентські форми, допускали можливість співпраці з «суверен-комуністами» (так називали комуністів, що допускали можливість суверенітету України).Радикально налаштовані делегати на чолі з С.Хмарою відкидали будь-яку можливість співпраці з комуністами, закликали своїх прихильників з депутатського корпусу покинути Верховну Раду і піднімати народ «на мирну демократичну революцію».Більшість делегатів висловилася за помірковану лінію.Українська селянсько-демократична партія в червні 1990 р. проголосила своєю мстою побудову «незалежної самостійної української народної держави», де утвердяться різні форми власності, ринкова економіка.З'їзд Демократичної партії України в грудні 1990 р. проголосив курс на «досягнення державної незалежності України та побудову в ній демократичного й гуманного суспільства».Демократична партія відкидала будь-яку форму федеративного устрою в рамках СРСР. З'їзд висловився за вихід України зі складу СРСР.Окремі партії прямо не ставили питання про самостійність України, але висували вимоги запровадження верховенства законів республіки, створення власної фінансової системи, республіканських збройних сил, налагодження самостійних зв'язків України з зарубіжними країнами тощо.

Переважна більшість новостворених партій виступила за демократію, суверенітет і незалежність України, засвідчивши цим зацікавленість у тому, щоб республіка прилучилася до світової цивілізації, сповідувала загальнолюдські цінності.Поява нових партій завдала відчутного удару по монополії КПРС (КПУ) і створила передумови для завоювання республікою державного суверенітету та незалежності.

 

13. Наука і техніка в Україні в 20-30-ті роки. Розвиток цивільної авіації.

Значним був внесок українських інженерів,винахідників,конструкторів,учених, у 20-30 рр.,у розвиток світової,ракетної,аерокосмічної,авіаційної науки та техніки. Найбільш відомими у цій галузі стали О. Засядьмо,

Ю. Кондратюк,(О. Шаргай), С. Корольов,В. Глушко, В Челомей,

А. Люлька,І. Сікорський, К. Калінін та ін. Концепцію Ю. Кондратюка було використана через десятки років американцями при посадці на місяць.

Після закінчення громадянської війни набирає розвиток цивільна авіація.

1 травня 1921 р. було організовано авіалінію Москва – Харків. У травні 1924 р. започатковані Державні авіа майстерні, конструкторсь-

кий відділ який створив перший серійний літак «Коник-горбунець».

12 березня 1923 р. в Харкові було засновано Товариство авіації та повітроплавання України та Криму.

У квітні створено акціонерне товариство «Укрповітрошлях».У квітні-травні відбулися пробні польоти,з 25 травня почалися регулярні рейси на лініях Харків – Полтава –Київ та Харків - Кіровоград –Одеса загальної протяжності 1090 км.

У 1928 – 1929 рр. на повітряних лініях України та СРСР іноземні машини замінили літаки К – 4,К – 5,збудованими під керівництвом визначного авіаконструктора К.Калініна.

У 30-ті роки два вищі навчальні заклади починають готувати спеціалістів для цивільної авіації зокрема і для авіації загалом.17 квітня 1930 р. було створено Харківський авіаційний інститут (ХАІ),а 25 серпня 1933 р. – Київський авіаційний інститут ЦПФ (КАІ ЦПФ, нині Національний авіаційний університет).До початки Другої світової війни ці два інститути підготували майже 2000 спеціалістів. Крім того,готували спеціалістів для потреб цивільного повітряного флоту Харківський (1930), Валківський Краснокутський Харківської області (1931),київський авіатехнікуми

(1933).Широко застосовувався ЦПФ в народному господарстві України.

 

14. Політична перебудова в СРСР та Україна (1985-1991 рр.). Причини, суть, наслідки На середину 80-х років СРСР охопила економічна, соціальна і політична кризи. Тоталітарна система з командно-адміністративними методами управління вже не відповідала вимогам часу. Постала нагальна необхідність оновлення всіх сторін суспільства, його економічних основ, соціального життя, політичного устрою, духовної сфери.

У березні 1985 р. після смерті К.У.Черненка на посаду генерального секретаря ЦК КПРС було обрано М.С.Горбачова. Весною 1985 р. він не прагнув до зміни соціально-політичного устрою, вважаючи, що соціалізм в СРСР життєздатний. Але він розумів, що ''так жити не можливо''. Незабаром відбувся квітневий (1985 р.) Пленум ЦК КПРС, на якому питання суспільно-політичного життя у багатьох випадках були поставлені по-новому. Був проголошений курс на прискорення соціально-економічного розвитку.

Програма перебудови передбачала зміну організаційних структур, форм і стилю діяльності органів управління. Важливою ланкою цієї роботи в Україні мала стати реалізація генеральної схеми управління народним господарством республіки, ця схема мала забезпечити організаційні основи для переходу від командно-адміністративних до економічних методів управління, створити умови для втілення в життя Закону СРСР про державне підприємство (об'єднання).
Перебудова починалася із сфери інформації. У вжиток увійшов суто радянський термін «гласність» на позначення своєрідного проміжного етапу на шляху до свободи слова. Завдяки гласності люди долали стереотипи й догми старого мислення. Суспільство стрімко політизувалося.
Суть політичної реформи М. Горбачова полягала у поступовому переході влади від партапарату до державних органів, які обиралися б парламентським шляхом. Навесні 1989 р. відбулися перші після 1917 р. вільні вибори народних депутатів СРСР, а в 1990 р. — до верховних рад союзних республік та місцевих рад. Відмова від маніпулювання виборами, вільне обговорення виборчих програм,, висування будь-якої кількості кандидатів на одне місце, контроль з боку громадськості за виборчим процесом — усе це було новим для суспільства. Тому далеко не всі можливості, що відкрилися для формування демократичного депутатського корпусу всіх рівнів, були використані.

Зростаюча політизація суспільства виявилася у діяльності так званих неформальних груп та об'єднань, серед яких — Український культурологічний клуб (УКК), що виник у серпні 1987 р. До нього належало чимало дисидентів та колишніх політв'язнів.
Розпочаті М. Горбачовим перебудовні процеси на першому етапі досить надійно контролювалися управлінськими ланками держави. Водночас поступово визріли процеси, які виходили з-під контролю. Організаційне оформлення політично активного населення у формі народних фронтів і рухів вперше відбулося у республіках Балтії. Практика народного руху на підтримку перебудови в СРСР, що розгорнулася в республіках, дедалі більше свідчила, що його цілі розходилися з тими обмеженими, нормованими і контрольованими завданнями, які ставила реформаторська частина партапарату.16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яка проголошувала верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Проголошення Декларації про державний суверенітет стало каталізатором розвитку національної самосвідомості. Чільну роль у цьому процесі відіграв Народний рух України за перебудову.
Напередодні II з'їзду Руху в жовтні 1990 р. його чисельність зросла до 633 тис. осіб. З'їзд проголосив, що організації Руху виступатимуть не за перебудову, а за повний демонтаж існуючої тоталітарної системи.
Тому з назви «Народний рух України за перебудову» було знято слова «за перебудову». Раніше Рух виступав за союзний договір у контексті ідеї Горбачова про союз суверенних держав. А відтоді головною метою проголошувалася побудова ненасильницькими методами незалежної демократичної Української держави.

Процес формування нових партій і об'єднань відбувався дуже швидко. Поява організацій демократичного спрямування, виникнення легальної опозиції, значно послабили позиції КПРС (а в Україні КПУ) в суспільстві, спричинили глибоку кризу. Між Комуністичною партією та суспільством виникло нерозв'язне протиріччя. Плюралізм думок, послаблення репресій сприяли суттєвій демократизації суспільства, а партія залишалася консервативною силою.

Займаючи впродовж десятиріч монопольне становище в суспільстві, керівництво КП України, її місцеві функціонери виявилися неспроможними діяти самостійно та ефективно в нових умовах. Обстановка в країні кардинально змінювалася, і парткерівництво, його бюрократичний апарат, не встигаючи за перебігом подій, продемонстрували своє невміння вести політичну боротьбу в умовах конкуренції. Однак з метою протидії громадсько-політичним зрушенням керівництво КПУ намагалося утворити різноманітні об'єднання, комітети захисту Леніна, СРСР, ради громадських організацій тощо. Всі вони, незалежно від назви, мали на меті зберегти керівне становище КПРС.
Завдяки демократизації та плюралізму наприкінці 1989 р. в Україні почали створюватися нові політичні партії. Цьому процесові сприяли скасування статті 6 Конституції СРСР (березень 1990р.) про «керівну і спрямовуючу роль КПРС», постанова Верховної Ради республіки «Про порядок реєстрації громадських об'єднань». Впродовж 1990—1991 pp. в Україні виникло майже 20 опозиційних партій, однак їх вплив на політичне життя був незначним. Новостворені партії визначали своє ставлення до суверенітету і незалежності України. За цим критерієм, українські партії становили три групи:
Спроба серпневого (1991 р.) державного заколоту в Москві та її наслідки для України
19 серпня 1991 р. у Москві розпочався так званий ♦серпневий переворот». Було створено антиконституцій-ний Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС).

Заколотники ставили за мету зберегти старий режим і не допустити укладення нового союзного договору незалежних держав, призначеного на 20 серпня 1991 р.
В Україні заклик Л. Кравчука та очолюваної ним Президії Верховної Ради, більшість якої становили представники КПУ, до спокою і витримки свідчив про позицію вичікування. Але водночас Л. Кравчук заявив, що будь-які зміни мусять відбуватися на основі закону і що немає підстав для запровадження в республіці надзвичайного стану. Керівництво ЦК КП України, попри словесну завісу, фактично опинилося на боці заколотників, про що свідчила його діяльність у ті дні. За цих умов тільки опозиція послідовно і рішуче виступила проти заколотників. Розпочалася підготовка до страйку.
Дії ДКНС призвели до остаточної дискредитації КПРС. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України, який мав бути підтверджений референдумом 1 грудня 1991 p., а також проголосувала за департизацію армії, правоохоронних органів. ЗО серпня Президія Верховної Ради, припинила діяльність КПУ. Більшість рядових комуністів спокійно позбулася членства у партії.
Наприкінці жовтня 1991 р. відбувся з'їзд частини колишніх комуністів, які проголосили створення Соціалістичної партії України на чолі з О. Морозом.

З 84% громадян, що взяли участь у референдумі 1 грудня 1991 р. незалежність України підтримали 90,3%. У Криму із 67,5% громадян, що голосували, за незалежність проголосували 54,1%.
Кандидат Л. Кравчук переміг уже в першому турі, набравши 61,6% голосів, і став Президентом України.

 

 

15. Сільськогосподарське виробництво в Україні в роки НЕПу. Із звернення ВЦИК і СНК «До селянства РРФСР» 23 березня 1921 року:Постановою Всеросійського Центрального Виконавського Комітету і Ради Народних Комісарів розкладка скасовується, і замість неї вводиться податок на продукти сільського господарства. Цей податок має бути менше, ніж хлібна розверстка. Він повинен призначатися ще до весняного посіву, щоб кожен селянин міг заздалегідь врахувати, яку долю урожаю він повинен віддати державі і скільки залишиться в його повне розпорядження. Податок повинен стягуватися без кругової поруки, тобто повинен падати на окремого господаря, щоб старанному і працелюбному господареві не доводилося платити за неакуратного односельця. Після сплати податку надлишки, що залишилися у селянина, поступають в його повне розпорядження. Він має право обміняти їх на продукти і інвентар, які доставлятиме в село держава з-за кордону і зі своїх фабрик і заводів; він може використовувати їх для обміну на потрібні йому продукти через кооперативи і на місцевих ринках і базарах.Продподаток був спочатку встановлений на рівні приблизно 20% від чистого продукту селянської праці (тобто для його сплати потрібно було здати майже удвічі менше хліба, чим при продрозкладці), причому згодом його намічалося понизити до 10% урожаю і перевести в грошову форму.

30 жовтня 1922 вийшов Земельний кодекс РРФСР, яким скасовувався закон про соціалізацію землі і оголошувалася її націоналізація. При цьому селяни могли самі вибирати форму землекористування — общинну, приватну чи колективну. Також була скасована заборона на використання найманих робітників.Необхідно, проте, відзначити той факт, що заможні селяни оподатковувалися за підвищеними ставками. Таким чином, з одного боку, була надана можливість покращувати добробут, але з іншою, не було сенсу дуже розвертати господарство. Все це разом узяте привело до «осереднячення» села. Добробут селян в цілому в порівнянні з довоєнним рівнем підвищився, число бідних і багатих зменшилося, частка середняків зросла.Проте навіть така половинчаста реформа дала певні результати, і до 1926 року продовольче постачання значно покращало.Загалом, НЕП позитивно позначився на стані села. По-перше, у селян з'явився стимул працювати. По-друге (в порівнянні з дореволюційним часом) у багатьох збільшився земельний наділ — основний засіб виробництва.Країні були потрібні гроші — на утримання армії, на відновлення промисловості, на підтримку світового революційного руху. У країні, де 80% населення становило селянство, основний тягар податкового тягаря ліг саме на нього. Але селянство було не настільки багатим, щоб забезпечити всі потреби держави, необхідні податкові надходження. Підвищене оподаткування на особливо заможних селян також не допомогло, тому з середини 1920-х стали активно використовуватися інші неподаткові способи поповнення казни, такі, як примусові позики і занижені ціни на зерно і завищені ціни на промислові товари. Як наслідок, промислові товари, якщо розрахувати їх вартість в пудах пшениці, виявилися у декілька разів дорожче, ніж до війни, не зважаючи на нижчу якість. Утворилося явище, яке з легкої руки Троцького стали називати «ножицями цін». Селяни відреагували просто — перестали продавати зерно зверху того, що їм було потрібно для сплати податків.Перша криза збуту промислових товарів виникла восени 1923 роки. Селяни потребували плугів і інших промислових виробів, але відмовлялися купувати їх за завищеними цінами. Наступна криза виникла в 1924-25 господарському році (тобто восени 1924 — навесні 1925). Криза отримала назву «заготівельної», оскільки заготовки склали лише дві третини очікуваного рівня. Нарешті, в 1927-28 господарському році — нова криза: не удалося зібрати навіть найнеобхіднішого. Ця криза була спричинена штучним заниженням цін на зерно. Селяни не хотіли здавати зерно без вигоди для себе. Особливо це стосувалося «середняків» та «бідноти». ця криза стала формальною причиною припинення дії НЕПу на селі та початку колективізації — чорної сторінки історії України.Отже, до 1925 року стало ясно, що народне господарство прийшло до протиріччя: подальшому просуванню до ринку заважали політичні і ідеологічні чинники, страх «переродження» влади; поверненню до військово-комуністичного типа господарства заважали спогади про селянську війну 1920 років і масовому голоді, страх антирадянських виступів.Все це вело до різноголосся в політичних оцінках ситуації.Так, в 1925 році Бухарін призвав селян: «Збагачуйтеся, нагромаджуйте, розвивайте своє господарство!», але вже через декілька тижнів на ділі відмовився від своїх слів. Інші ж, на чолі з Преображенським, вимагали посилення боротьби з «кулаком» або «непманом», причому серед низової і середньої частини партійного керівництва такі настрої все більше посилювалися.

 

 

16. Зміни у кремлівському керівництві у жовтні 1964 р. та їх наслідки для України.

Серед партійно-державного керівництва країни поступово визріла нова змова проти М. Хрущова. Ініціатори її (Л. Брежнєв, О. Шелепін, М. Суслов, Д. Полянський), вирішили усунути Хрущова, змінити політику, ліквідувавши "відлигу". При цьому виразно простежувалися як особисті амбіції учасників змови, так і групові інтереси номенклатури.

12 жовтня 1964 р. на засіданні Президії ЦК КПРС змовники остаточно сформували сценарій усунення Хрущова, який тоді перебував на відпочинку на чорноморському узбережжі Кавказу. Його викликали до Москви на засідання Президії ЦК. Голова КДБ В. Семичастний заздалегідь змінив охорону Хрущова, відключив телефони, звелів спецслужбам не виконувати жодних його наказів. Засідання Президії ЦК відбувалося дуже бурхливо. Одним з перших на Хрущова накинувся перший секретар ЦК Компартії України Шелест. Неабияку роль у зміщенні Хрущова відіграв Підгорний. Втративши підтримку членів Президії ЦК, Хрущов у ніч з 13 на 14 жовтня 1964 р. змушений був відмовитися від влади.

14 жовтня 1964 р. першим секретарем ЦК КПРС було обрано Л. Брежнєва, рекомендовано на посаду Голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна. Так до влади в СРСР прийшла консервативна частина партійної верхівки. Період "відлиги" завершився.

Період правління Хрущова можна охарактеризувати “застоєм”

 

ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ «ЗАСТІЙНИХ» ЯВИЩ

• Колективна диктатура керівних діячів партії (до рівня членів ЦК КПРС, які звинуватили М. Хру­щова у волюнтаризмі й відправили його на пенсію) не врятувала партію, державу та суспіль­ство від волюнтаризму невеликої купки людей на вершині влади.

• Дотримання певних домовленостей і показового демократизму на вершині влади спричинило не­бачений раніше різновид диктатури - геронток- ратію.

• Спроби досягти воєнно-стратегічного паритету з країнами МАТО завели Кремль у глухий кут й зумовили зростання залежності радянської над­держави від цих країн.

• Політика «розрядки» й Гельсінські угоди створи­ли нову ситуацію в Україні і сприяли трансфор­мації дисидентського руху в рух правозахисників, який міг розраховувати на підтримку Заходу.

• Зростання в Україні за відсутності масового те­рору прагнення до унезалежнення від волюнта­ризму кремлівських керівників, що охопило, на­самперед, частину партноменклатури та творчої інтелігенції. Це спричинило на початку 70-х рр. нову кампанію боротьби з «українським буржу­азним націоналізмом».

• Прагнення утримати країни РЕВ в економічній залежності від Кремля вимагало постійного збільшення поставок їм на пільгових умовах ус­таткування, металу, енергоносіїв і сировини. Це деформувало українську економіку, змушену поставляти в ці країни свою продукцію без будь. якої матеріальної компенсації в межах окремо взятої союзної республіки. Такий напрямок економічних взаємовідносин у межах РЕВ зумовили двократне зниження питомої ваги України в загальносоюзних капіталовкладеннях. їх відтоді спрямовували здебільшого на Сибір і на Далекий Схід. Водночас Україна виявилася регіоном, де розпочалося прискорене будівництво АЕС з метою передачі електроенергії в сусідні країни РЕВ Щоб зробити електроенергію максимально дешевою, був обраний варіант будівництва АЕС з найменшими питомими капіталовкладеннями на одну кіловат-годину. У кінцевому підсумку це призвело до Чорнобильської катастрофи.

• Провал економічної реформи другої половини 60-х рр. надав кризі радянського комунізму всеохопного характеру. Під поверхнею «застійною часу» вирували процеси виняткової напруги, ям повинні були закінчитися економічним колапсом і політичною катастрофою.

• На зміну двом хвилям українізації (20 - 30-х рр. і на переламі. 60-70-х рр.) в Україну прийшла в 1972 р. хвиля русифікації. Вона мала довготермінові наслідки.

• Політика русифікації збіглася з об’єктивним процесом урбанізації. Обидва процеси в умовах здебільшого неукраїнського характеру міст України взаємодіяли між собою.

• Колгоспний лад мав певну перспективу, коли міську третину України годували дві третини сільського населення. Коли ці пропорції стали протилежними, продовольча проблема різко загострилася., оскільки колгоспний лад не мав можливостей розвиватися за рахунок зростання продуктивності праці.