Зовнішня політика усрр на початку 20-х років хх ст.

Встановлення радянської влади та її зміцнення на території України ставили перед провідними державами нові завдання. Для більшості з них було дивним таке активне поширення більшовизму, котрий захопив чималі території, контролював значні сировинні ресурси. Цс зумовило нові умови співпраці на постросійському просторі. Хоча ставлення провідних держав до нової влади України та Росії було доволі суперечливим.

Радянська ж Росія, вдаючи демократичний вид організації співробітництва з радянськими республіками, контролювала всі сфери життя національних радянських республік, незважаючи на їх формальний незалежний міжнародно-правовий статус на початку 20-х років XX ст. Однак контроль зовнішньополітичної діяльності радянських республік був відносним через те, що офіційна Москва не могла повністю контролювати зарубіжні країни. Доводилося сподіватися на те, що керівники національних республік, будучи більшовиками за партійною приналежністю, дотримуватимуться курсу, визначеного в центрі

31 грудня 1920 р. в Москві було підписано першу угоду про мирне співробітництво між УСРР і демократичною Грузією. Таким чином було започатковано творення міжреспубліканського співробітництва. 12 січня 1921 р. була призначена дипломатична місія УСРР при Раднаркомі РСФРР. Очолив її Ю. Коцюбинський

На радянсько-польських переговорах про припинення стану війни та вищезгадуваного укладення мирного договору у Ризі об'єднану радянську делегацію України представляли Е. Квірінг і О. Шумський як рядові члени делегації. Мирний договір, як уже зазначалося, сторони уклали 18 березня 1921 р. Ратифікація здійснена у 30-денний термін.

Перебуваючи у Ризі, Е. Квірінг підготував записку "Про дипломатичні представництва УСРР", яку 14 січня 1921 р.

Е. Квірінг у записці відзначив, що Україна перебуває напередодні встановлення дипломатичних, консульських та інших відносин із Польщею та країнами Балтії, а в більш віддаленому майбутньому — з Великою Британією, Францією, Німеччиною, СІТТА та Італією.

Уже 2 лютого 1921 р. записка Е. Квірінга була поставлена на обговорення політбюро ЦК КП(б)У. Було вирішено визнати потрібною організацію представництв іноземних держав в Україні.

У серпні 1921 р. Україна уклала мирний договір із Литвою, а в листопаді з Естонією. На початку 1922 р. Україна уклала договір із Туреччиною, який за змістом повторював російсько-турецький договір, підписаний раніше.

Було створено Наркомат зовнішньої торгівлі, експортний фонд у сумі 60 млн рублів золотом.. До кінця 1921 р. торговельні представництва та місії УСРР працювали у Берліні, Гамбурзі, Варшаві, Данцигу, Здолбунові, Празі, Відні, Ризі, Римі, Константинополі.

Досить успішно, поряд з політичними контактами, економічна співпраця складалася між Україною та Німеччиною. Наприклад, у Берліні при російському торгпредстві існував особливий український відділ, який налічував 33 штатних співробітника і був найбільшим представництвом України за кордоном.

Функціонування цього представництва було досить успішним.Україна в 1921—1923 рр. мала 9 торговельних представництв у європейських державах. Основним експортним товаром було вугілля та сільськогосподарська продукція. Менш активно встановлювалися дипломатичні зв'язки УСРР із країнами Азії та Близького Сходу. Напочатку 20-х років XX ст. торговельні шляхи були майже блокованими — порти зруйновані, транспортне сполучення розладнане. Проте, незважаючи на такі умови, торговельні контакти зі Сходом підтримувалися. Це пояснюється традиційністю таких контактів у попередні періоди економічного розвитку півдня України. У перші післявоєнні роки східні купці продовжували підтримувати Одесу з метою збуту товарів на південноукраїнському ринку. Одним із важливих напрямів зовнішньоекономічної діяльності українського радянського уряду була концесійна політика. Проведення її базувалося на основі декрету про концесії, прийнятого 6 листопада 1921 р., однак лише перехід до непу поставив питання концесії на реальний ґрунт. Важливим економічним підґрунтям для нього стало й відновлення торгово- грошових відносин. Це прискорило і полегшило виконання концесійного договору.

Отже, за період 20-х років XX ст. Україна пройшла складний шлях розвитку своєї державності, натрапивши на низку труднощів і невдач на міжнародній арені. Досягнувши формального визнання її суверенітету іншими державами світу, вона була під впливом радянської Росії, що після утворення СРСР призвело до часткової, а згодом повної втрати суверенітету як у зовнішньополітичній, так і в зовнішньоекономічній сферах міжнародного життя. На міжнародну арену вийшов український радянський уряд. Уряд Української Народної Республіки в екзилі втратив своє значення державної інституції, залишившись лише репрезентацією політичних поглядів української еміграції. У 1923 р. припинив своє існування уряд Західноукраїнської Республіки.

 

 

58.Інтеграція України в Європейську співдружність. Участь України в діяльностіІКАО.

Інтеграція України до нової Європи відбувається в процесі реорганізації ЄС і прийняття його спільної Стратегії щодо України. Нашу держава активно підтримують Німеччина, Франція, Італія, Іспанія та інші країни, допомагаючи економічно й політично. Формується нова цілісна Європа XXI століття для вирішення спільних завдань соціально-політичного, економічного і культурного розвитку. Геополітичне становище України зумовлює її активну участь в європейській політиці.

Українсько-російські відносини треба розглядати як складний багатовимірний процес, що має як сфери співробітництва, так і, водночас, сфери конкуренції чи навіть прямого протистояння. З посиленням тенденції до формування в Україні громадянського суспільства, сучасної української політичної нації значення етнічного фактору в соціальному, політичному і культурному житті дещо зменшується. Україна не може бути відстороненою від Росії. Ми зв’язані з нею економічно. Нова міжнародна реальність визнає наші сучасні геополітичні пріоритети і один з них –– зміцнення довіри і співпраці з Росією. Для України стан її відносин з Росією ще тривалий час багато в чому визначатиме її майбуття, тобто самоутвердження як незалежної держави.

Україна прагне в рамках СНД налагодити ефективне співробітництво з країнами цього об’єднання на двосторонній основі, реалізувати свої національні інтереси. Українська держава виступає за реформування СНД, створення ґрунтовної політико-правової бази Співдружності, ефективної системи економічного співробітництва. Україні доводиться взаємодіяти з країнами СНД на різних рівнях –– в цілому в рамках Співдружності, в системі двосторонніх домовленостей і договорів та в межах регіональних об’єднань, яким є, наприклад, ГУУАМ. Невикористаними залишаються резерви на всіх визначених рівнях.

Інтеграція України в Європу –– це об’єктивний процес сучасності, що підготовлений всім ходом історичного розвитку нашої країни і світу. Дослідження геополітики України, її геополітичних вимірів, основних векторів у загальноєвропейському політичному процесі тільки починається. Подальше дослідження розглянутої проблеми могло б бути зосередженим на таких питаннях: 1) геополітичне становище України у європейському геопросторі; 2) сучасна українська геополітика; 3) Україна у новій системі геополітичних відносин; 4) чорноморська орієнтація України у її геополітичному курсі; 5) образ майбутньої Європи і Україна та інші проблеми, розробка яких створить теоретичну основу для практичної реалізації геополітики України, її векторів у загальноєвропейському політичному процесі.

ІКАО створена у результаті підписання у Чикаго 7 грудня 1944 року Конвенції про міжнародну цивільну авіацію (Чиказька конвенція). Вона є спеціалізованою установою ООН, що займається організацією і координацією міжнародного співробітництва держав у всіх аспектах діяльності цивільної авіації. Учасниками ІКАО є близько 190 держав.

З 9 вересня 1992 року Україна стала членом ІКАО, приєднавшись до Чиказької конвенції. Генеральний секретар Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) Раймонд Бенджамін заявив, що Україна зробила безпрецедентний поступ в авіації. Адже жодна країна світу за півтора роки не побудувала в себе 5 аеропортів та 4 злітно-посадкові смуги. головним пріоритетом у співробітництві Україна – ІКАО, насамперед, є тісна співпраця у площині забезпечення безпеки на авіаційному транспорті. На сьогодні стратегічні інтереси України в ІКАО полягають у реалізації її потенціалу як провідної авіаційної країни світу, яка має повний авіаційний цикл та розвинуту авіаційну інфраструктуру.

 

59.Західноукраїнська Народна Республіка: утворення та діяльність.

Восени 1918 р. внаслідок глибоких соціально-економічних, політичних, національних протиріч, загострених до краю програшем у Першій світовій війні, Австро-Угорська імперія розпалася. На політичній карті Європи з'явилися нові суверенні держави: Австрійська республіка, Західно-українська Народна республіка Чехословацька республі), Угорська респ., Королівство сербів, хорватів і словенців та інші. Таким чином, ЗУНР стала одним з перших державних утворень, що виникли на уламках так званої «клаптикової» Австро-Угорської імперії.

18 жовтня 1918 р. у Львові зібралися представники усіх політичних українських сил краю, так звана Українська Конституанта (Установчі збори). Реалізувавши право народу на самовизначення, Конституанта проголосила себе Українською Національною Радою з повноваженням парламенту. До неї увійшли 33 українських посли до австрійського парламенту, 34 депутати до Галицького та 16 – до Буковинського крайових сеймів і по 3 представники від національно - демократичної, християнсько-суспільної і соціал-демократичної партій та студентської молоді. Головою Національної Ради було обрано Є. Петрушевича.

19 жовтня було проголошено про створення з українських територій Австро-Угорської імперії Української держави, правда, ускладі монархії, з якою галицькі політики старшої генерації не наважились порвати зв'язки. У Кракові було утворено Польську ліквідаційну комісію, яка мала прибути до Львова 1 листопада, щоб перебрати владу в Галичині до рук Польщі. За цих умов гаяння часу з боку українців могло обернутися катастрофою. Тому у ніч з 31 жовтня на 1 листопада на чолі з сотником УСС Д. Вітовським влада у Львові була взята. Операція проведена блискавично і без кровопролиття. Було заарештовано намісника і міського коменданта, взяті під контроль всі державні установи, казарми й інші важливі об'єкти, над ратушею замайорів синьо-жовтий прапор.

Ранком 1 листопада Українська Національна Рада перебрала владу у свої руки. Було видано відозву «Український народе», де говорилося про утворення незалежної Української держави, у якій «віднині народ є… господарем своєї землі».

9 листопада на засіданні Української Національної Ради було визначено назву держави Західно-українська Народна Республіка (ЗУНР).

У цей же день (9 листопада) було сформовано уряд – Державний секретаріат, який складався з 14 державних секретарств (міністерств). Головою (прем'єр-міністром) було обрано К. Левицького.

13 листопада УНРада прийняла «Тимчасовий Основний закон про державну самостійність українських земель колишньої австро-угорської імперії», який складався з таких артикулів: назва, кордони, державна суверенність, державне заступництво, герб і прапор.Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому полі, прапором – синьо-жовтий, гімном – пісня “Вже воскресла Україна” (“Ще не вмерла Україна”).

Владу виявилось легше завоювати, ніж втримати. Польські керівні кола не змирилися з утворенням ЗУНР. Уже з перших чисел листопада на вулицях Львова розгорілись збройні сутички між українськими і польськими загонами. Бої проходили з перемінним успіхом, та у ніч на 22 листопада українські підрозділи змушені були залишити Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а з січня 1919 р. до Станіслава. 22 січня 1919 р. у Києві на Софіївській площі було урочисто проголошено Акт про злуку ЗУНР і УНР. На жаль, справжнього об'єднання не відбулося, бо через кілька днів Директорія змушена була покинути Київ під ударами наступаючої з північного сходу Червоної армії

Отже, героїчна спроба українського народу здобути свободу, побудувати свою державу зазнала невдачі. Проте боротьба не була марною. За умов постійної воєнної розрухи урядові ЗУНР вдалося налагодити адміністрацію краю, забезпечити функціонування шкіл, пошти, телеграфу, залізниці і прийняти цілу низку законів: «Про тимчасову адміністрацію і організацію судів» (16 листопада 1918 р.), «Про державну мову» (15 листопада 1918 р.), «Про виконання громадських прав і обов'язків» (8 квітня 1919 р.), «Про земельну реформу» (14 квітня 1919 р.), «Закон про вибори до однопалатного сейму ЗО УНР» (16 квітня 1919 р.), «Про восьмигодинний робочий день» (12 квітня 1919 р.) тощо.