Голодомор в Україні 1932-33 рр. та його демографічні наслідки. Географія Голодомору

Коротко про голодомор

Надзвичайно важкою і трагічною для українського народу була перша половина XX ст. У світі відбулися дві найжорстокіші світові війни, які кривавим смерчем пронеслися по українських землях. Україна пройшла через грізні роки народних повстань: у 1920-1923 рр. в східних, центральних, південних і північних регіонах, у 1942-1953 — на заході країни; пережила три штучно створені голодомори (1921-1923 рр., 1932-1933, 1946-1947 рр.). Були жорстокі масові сталінські репресії, вивезення і заслання сотень тисяч людей у Сибір та Північ неосяжної імперії, еміграція в Казахстан, на Далекий Схід, в Америку, Західну Європу, Австралію. За окремими оцінками, без усіх цих втрат тепер кількість українців в Україні становила б 100-150 млн.. чоловік.

Найчисельніших людських смертей зазнала Україна від голодомору 1932-1933 рр. У мирний час від голодної смерті тоді загинули мільйони людей — переважно українські селяни (у міських поселеннях ситуація була дещо кращою, оскільки населення тут одержувало продовольчі картки, які хоч трохи отоварювалися продуктами). Цей небачений в світі голодомор забрав життя майже у третини всіх жителів УРСР. Померли переважно українці (в сільських місцевостях їх частка дорівнювала 80—90 %).

Голод охопив і райони Російської Федерації з переважанням чи з високою часткою українців. Це була масова і дуже жорстока розправа з українськими селянами за неприйняття ними колгоспного ладу. Найбільше загинуло дітей і людей похилого віку, а також чоловіків, котрі гірше, ніж жінки, переносили голод (саме з початку 30-х років, а не від Другої світової війни, як про це часто пишуть, кількість чоловіків у радянській Україні (за даними перепису 1937 р.) була на 2,1 млн. меншою, ніж жінок).

У роки голодомору на східному і північному кордоні тодішньої радянської України виставлялися спеціальні озброєні загороджувальні загони, які не пропускали за її межі голодних людей. Безпаспортні селяни не мали змоги покидати рідні місця. Рятуючи голодних дітей, вони масово залишали їх у містах. Були поширені випадки канібалізму. Вимирали цілі українські села, зникали присілки і хутори.

Колективізація на селі спричинила різке зниження продуктивності сільськогосподарського виробництва: якщо, наприклад, ваговий збір зерна в 1930 р. становив 23 млн. тонн, у 1931 р. — 18, то в 1932 р. — 13 млн. тонн. Близько половини цього зерна забирала держава (в 1931 р. — близько 40%, у 1932 р. — 55%). Направлені в села військові частини відбирали в селян останні продукти.
До українських голодоморів були безпосередньо причетні В. Ленін, Й. Сталін, В. Молотов, Л. Каганович, С. Косіор, В. Чубар. П. Постишев та ін.

У сусідній Західній Україні, яка була в ті роки під владою Польщі, Румунії і Чехословаччини, голоду не було.

Захід знав про український голодомор і робив спроби допомогти населенню радянської України. Знали про нього і в інших республіках колишнього Радянського Союзу. Але тоді навіть говорити про це було суворо заборонено. Іноземним журналістам також не дозволяли писати про голодомор: за недотримання цієї вимоги їх висилали з країни. За цих умов незрозумілим було офіційне визнання Радянського Союзу урядом Сполучених Штатів Америки саме в цей час (листопад 1933 р.).

Перші друковані праці про український голодомор 1932-1933 рр. з'явилися за кордоном лише в середині 80-х років минулого століття. Одним з перших іноземців, який почав збирати матеріали про цю народну трагедію, був американський дослідник Джеймс Мейс, тепер професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія». Він, зокрема, писав: «Тільки тоді, коли народ України усвідомить усе багатство спадщини свого минулого, культури, історії, усього, від чого, власне, і постали такі держави, як Україна, і такий народ, як українці, Україна спроможна буде ступити на шлях, від якого вона відірвана репресіями, голодоморами, нещадним економічним, політичним, культурним варварством, аналог якому важко знайти в історії людської цивілізації, але ім’я якому — страшне слово «геноцид».

Наприкінці 1986 р. вийшла з друку широко відома праця англійського дипломата та історика Роберта Конквеста «Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор». У цій книжці на багатому фактичному матеріалі висвітлено жахи українського голодомору. Бажано, щоб її прочитав кожен українець.

Слід окремо згадати про велику документальну працю «33-й: голод. Народна книга—меморіал», підготовлену авторами-упорядниками Л. Коваленко і В. Маняком. У ній зібрані раніше заборонені і окремі таємні матеріали про велику трагедію українського народу. Цю працю автори-упорядники присвятили «пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду...; пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої з трагедій XX століття» [8, с. 4].

У 1984 р. за вказівкою Президента Сполучених Штатів Америки Рональда Рейгана була створена Комісія з вивчення голодомору 1932—1933 рр. в Україні. її напрацювання — понад ЗО томів документів і пропозиція (1988 р.) визнати голодомор актом геноциду. Важливо, щоб ці документи були розглянуті і підтримані Верховною Радою України, куди вони були передані ще у 1993 р.

У радянській Україні голодомор 1932-1933 рр. офіційно визнали лише в 1988 р. на спеціальному засіданні ЦК Компартії України, але пояснювався він неврожаєм. 1989 р. Політбюро ЦК дозволило видання перших документів про голодомор. У роки української незалежності (1993 р.) на офіційному рівні відбулося вшанування загиблих від голодомору.

Варто наголосити, що голодомор 1932-1933 рр. був продовженням антинародної політики, започаткованої ще при зародженні радянської влади. Ось слова з секретного листа Леніна до Молотова (березень 1922 р.): «Саме тепер і тільки тепер, коли в голодних місцевостях їдять людей і на дорогах валяються сотні, коли не тисячі трупів, ми можемо (і тому повинні) провести вилучення церковних цінностей з найшаленішою І найнещаднішою енергією, не зупиняючись перед придушенням будь-якого опору» [8, с. 9].

Восени 1932 р. Сталін у секретному листі до Кагановича писав: «Дела на Украине из рук вон плохи. Плохо по партийной линии. Говорят, что в двух областях (кажется, Киевской и Днепропетровской) около 50 райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальним. В других райкомах дело обстоит, как утверждают, не лучше... Если не возьмемся теперь же за выправление положення на Украине, Украину можем потерять. Имейте также в виду, что в Украинской компартии (500 тысяч членов, хе, хе) обретается немало (да, немало) гнилых злементов, наконец — прямьіх агентов Пилсудского... Поставить себе целью превратить Украину в кратчайший срок в настоящую крепость СССР, действительно образцовую республику. Денег на зто не жалеть»

Як бачимо, голодомор 1932-1933 рр. мав широкий політичний підтекст.
Відтворити інформацію про український голодомор необхідно насамперед тому, що не по всіх районах України є достатні для цього відомості. Майже відсутні співставні показники для визначення людських втрат від голодомору як по областях, так і по сільських та міських поселеннях.
Частково заповнити ці прогалини можуть матеріали, одержані в результаті опрацювання і використання нетрадиційних у географії даних демографічної статистики, які доносять до нас з далекого минулого інформацію про голодомор, доповнюють і уточнюють відомості про нього. Тут важливо обґрунтувати підходи і методи, які дали б змогу виявити територіальні особливості українського голодомору.

Демографічна статистика, як відомо, фіксує широке коло питань, пов'язаних з населенням: його кількість, стать, вік, народжуваність, смертність, міграційні процеси тощо. Така статистична інформація формується в цілому по Україні, її областях, Автономній Республіці Крим, адміністративних районах, у розрізі міських і сільських поселень тощо. Вся ця статистика є, безперечно, носієм цінної інформації про населення України. Центральний і обласні статистичні органи видають з цих питань багатопланові тематичні збірники, щорічники та інші матеріали.
На жаль, упродовж тривалого часу (з 1932 до кінця 50-х років минулого століття) вся ця інформація була закрита, недоступна дослідникам. Перепис населення 1937 р. був визнаний недійсним, а його результати заниженими (лише в 1990 р. була видана обмежена статистика населення з перепису 1937 р.).

Постало питання про можливість на основі використання наявної демографічної статистики розв'язати два принципово важливі питання, зв'язані з голодомором 1932-1933 рр.:
• визначити втрати українського населення України від голодомору;
• виявити географічні особливості голодомору та його масштаби у розрізі областей і Автономної Республіки Крим.