Реакція на Голодомор за межами радянського союзу 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Реакція на Голодомор за межами радянського союзу



Напад комуністів на кількатисячну маніфестацію українців проти організованого радянською Росією голоду в підрадянській Україні,Чикаго, США, 17 грудня 1932 рік

Українці за кордоном СРСР зверталися із протестами до Ліги Націй, до урядів різних держав[28].

· 27 вересня 1933 року представник Уряду УНР в еміграції Олександр Шульгин звернувся до 14-ї Асамблеї Ліги Націй з листом, у якому приверталася увага світової спільноти до голоду в Україні.

· На знак протесту проти дій уряду СРСР та щоб привернути увагу світової громадськості до трагедії України, ОУН організувала замах на консула СРСР у Львові. Виконати вирок ОУН зголосився 19-річний гімназист Микола Лемик. 21 жовтня (22 жовтня)1933 року він застрелив начальника канцелярії консулату СРСР у Львові Олексія Майлова (емісара ГПУ, особистого представника Й. Сталіна). Негайний суд у Львові, який відбувся в жовтні-листопаді 1933 року, засудив Лемика до смертної кари. Через деякий час смертну кару було замінено на довічне ув'язнення.

· Коли в УРСР, на Кубані та в Автономній республіці німців Поволжя лютував голод, Євангелічні церкви у Німеччині отримали близько 100 000 листів про допомогу від німців, що жили у СРСР. Голова уряду Німеччини А. Гітлер наказав надавати державну підтримку громадським організаціям, що збирали гроші для надання допомоги співвітчизникам, і особисто пожертвував 1000 марок до фонду допомоги німцям, що голодували в Україні. Ця допомога потрапляла і до українців та поляків, що жили разом із німцями. Місцеві комуністи називали її «гітлерівською» і, за наказом із Москви, примушували голодуючих відмовлятися від допомоги[29].

· Керівництво ВКП(б) та уряд СРСР відхиляли будь-яку допомогу з-за кордону голодуючим в Україні. На звернення Української торговельно-кредитної організації Галичини «Центроспілка» до радянського консула у Львові з пропозицією дозволити відправити голодним Радянської України один мільйон центнерів зерна, за кілька днів із Москви надійшла категорична відмова[30].

Намагання влади СРСР приховати наслідки Голодомору

« Радянський протест у Берліні. Протест тов. Бессонова проти виступу Гітлера. БЕРЛІН, 18 травня. (ТАРС). Повірений у справах СРСР у Німеччині тов. Бессонов заявив сьогодні німецькому міністрові закордонних справ протест з приводу антирадянських випадів у промові райхсканцлера Гітлера на «Конгресі праці». Тов. Бессонов зазначив, що заяви Гітлера, які не відповідають дійсності, щодо господарського розвитку і становища СРСР, являють собою втручання у внутрішні справи СРСР, а своєю заявою про вигадані «мільйони, що померли від голоду», Гітлер став на чолі антирадянської кампанії, що провадиться у Німеччині.[31] [розгорнути] Оригінальний текст (рос.) »

17 вересня 1932 року — постанова політбюро ЦК ВКП(б) про депортацію кореспондента канадської газети «Дейлі Експрес» за публікацію інформації про «повстання та голодні бунти» в СРСР.

Доповідна записка ДПУ УСРР ЦК КП(б)У від 30 серпня 1933 року: прем'єр-міністр Франції Едуард Ерріо відвідав Харків, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Одесу, Київ «…цікавився головним чином двома питаннями: 1) чи є у нас голод, до того ж це питання він пов'язував, звичайно, з основним питанням про успішність чи крах колективізації і 2) національне питання…», але після розмов із представниками влади мав «…тверде переконання, що ніякого голоду у нас немає і, хоча Альфан і Рей підкреслювали, що зовсім недавно голод в Україні був, він переконався, що ми вірно інформуємо його про минулі і тепер подолані труднощі».[32]

На початку 1980-х КДБ СРСР приймав провокативні заходи, націлені проти поширення правди про Голодмор на міжнародній арені.[33]

Кількість загиблих

Демографічні дослідження

Втрати українців у населенні[34]
      Приріст
Повне населення УРСР 29,7 млн 32,1 млн +2,3 млн
Українці УРСР 23,2 млн 19,6 млн -3,4 млн
80 % 73 % -7 %

Інфографіка Visuals

16 лютого 1933 року, коли багато тисяч селян почали вмирати з голоду, на місця надійшла директива: «Категорично заборонити будь-яким організаціям вести облік випадків опухания й смерти на грунті голоду, окрім органів ДПУ». Сільрадам було дане розпорядження при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, у 1934 році надійшло нове розпорядження: усі книги ЗАГС про реєстрацію смертей за 1932—1933 роки відіслати до спецчастин, де, напевне, вони і були знищені.[23].

Дослідження Станіслава Кульчицького на базі розсекречених даних перепису 1937 року та демографічної статистики вказують на те, що населення УРСР за переписом 1937 року становило 28 388 тисяч, за переписом1926 року — 28 926 тисяч осіб, тобто за 10 років воно скоротилося на 538 тисяч. З підрахунку втрат від голоду потрібно виключити очікувану природну смертність 1933 року. Для цього найкраще вважати її рівною середньому арифметичному від показників смертності за 1927–1930 роки, тобто, в середньому, 524 тисячі осіб на рік. Виходячи з відкоректованої народжуваності у 1933 році (621 тисяча), одержуємо нормальний приріст за цей рік у 97 тисяч людей. Цей приріст п'ятикратно менший, ніж у попередні роки.

Таким чином маємо народжуваність і нормальну смертність за 10 років міжпереписного періоду. Маємо також загальну чисельність населення за обома переписами. Порівняння цих величин дозволяє визначити єдиний невідомий показник — неприродну смертність у 1933 році. Природний приріст за 1927–1936 роки становить 4 мільйони 43 тисячі людей. Додаючи до цієї величини різницю в чисельності населення між двома переписами (538 тисяч), одержуємо демографічний дефіцит у 4 мільйони 581 тисячу людей. Облік механічного руху населення, який проводився працівниками ЦУНГО СРСР протягом 10-ти років, вказує на від'ємне для України сальдо в 1 мільйон 343 тисячі осіб. Статистичні органи визнавали, що він більш неточний, ніж облік природного руху.

Потрібно також врахувати сальдо міграційного балансу, яке становить 3 мільйони 238 тисяч осіб. Цю цифру можна вважати прямими втратами від голоду 1933 року. Вона увібрала в себе неточності в державному обліку природного й особливо механічного руху населення. Деякі історики відмовляються враховувати міжреспубліканське міграційне сальдо, вважаючи його непевною величиною.

 

Території з найбільшою втратою населення внаслідок голодомору:

>25%

20%-25%

15%-20%

0%-15%

0%

Згідно з даними демографічної статистики можна зробити висновок, що голод 1932 року в Україні був причиною смерті 144 тисяч людей. Цей голод був наслідком конфіскації зерна для хлібозаготівлі з урожаю 1931 року. Він припинився влітку 1932 року, тобто з новим урожаєм. Голод 1933 року став наслідком чергової конфіскації, з урожаю 1932 року. На відміну від1931 року, у 1932-ому, у разі відсутності у селян зерна, проводилася конфіскація їхніх незернових запасів продовольства. В результаті цього перевага смертності над народжуваністю в українських селах почалася вже зжовтня 1932 року. Апогей голодомору припав на червень 1933 року, коли статистичні органи реєстрували десятикратно більшу, ніж звичайно, смертність у селах (тепер також відомо, що насправді було зареєстровано не більше половини смертних випадків). Аналіз статистичних даних вказує на те, що у 1933 році від голоду померло 3 мільйони 238 тисяч людей. Або, беручи до уваги неточність статистики, цифри в діапазоні від 3 до 3,5 мільйонів людей.

Крім прямих втрат від голоду, тобто загибелі людей, є втрати опосередковані — падіння народжуваності. Так, відбулося зниження природного приросту населення з 662 тисяч на рік у 1927 році до 97 тисяч на рік у 1933 році (без врахування померлих від голоду), і 88 тисяч на рік у 1934 році.

Якщо прямі втрати у 1932 році становлять 144 тисячі, то загальні, включаючи ненароджених, визначаються цифрою 443 тисячі людей. Прямі й опосередковані втрати за 1932—1933 роки, разом з демографічним відлунням 1934 року, становлять 4 мільйони 649 тисяч людей. Ці дані характеризують демографічні наслідки голодомору 1932–1933 років в Україні.

Згідно з дослідженнями Месле та Валліна за участі співробітників Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, демографічні втрати від Голодомору 1932—1933 років в Україні становлять 3,2 мільйони осіб.[35] За цими даними в роки Голодомору в містах загинуло 940 тисяч працездатного населення (віком від 15 до 60 років), 262 тисячі людей похилого віку і 800 тисяч дітей. Серед сільського населення загинуло 660 тисяч людей працездатного віку, 242 тисячі осіб похилого віку і 594 тисячі дітей. За п'ять місяців 1933 року (з березня до липня) в Україні загинуло стільки ж людей, скільки померло за п'ять попередніх років. Найбільше українців загинуло у Київській (майже 15 % населення) та Харківській областях, Молдовській Автономній Республіці, що входила до складу УРСР, а також уВінницькій, Чернігівській та Одеській областях. Найменше українців загинуло в Донецькій області.

За підсумками судової справи за фактом Голодомору було встановлено, що кількість людських втрат від Голодомору 1932—1933 років становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Втрати українців у частині ненароджених, що за даними слідства СБУ становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб, судом не встановлювалися.

Слід зазначити, що під час другої світової війни серед українців загинуло близько 8 млн осіб.[36], тобто умовно 2 млн смертей українців за рік бойових дій Радянського Союзу. Таким чином у мирний час за рік між урожаями 1932 і 33 років загинуло у два рази більше українців ніш за рік бойових дій під час другої світової війни.

Голодомор великою мірою зруйнував українське село, яке зберігало традиції української родини. Високий шлюбний потенціал українського села був зруйнований і вже ніколи не був відновлений. Це означає, що був зруйнований потенціал дітонародження, що в майбутньому призвело до зменшення кількості населення.

31 серпня 1933 року побачила світ постанова РНК «Про переселення на Кубань, Терек та Україну». Запропоновано Всесоюзному переселенському комітету при РНК СРСР організувати до початку 1934 року переселення в Україну 15-20 тисяч сімей, а на Кубань і Терек не менше 10 тис. сімей.[32]

4 вересня 1933 року у промові на обласному «зльоті» передових колгоспів Дніпропетровщини Г. Петровський зазначив, що «колгоспний лад остаточно переміг усіх своїх ворогів».

Окрім того, необхідно враховувати неполічену кількість загиблих від супутніх захворювань. 2 листопада 1933 року відправлено повідомлення німецького консула в Києві А. Хенке про поширення в місті висипного тифу, зазначено, що кожного дня до лікарень потрапляє близько 200 хворих на тиф; причиною поширення тифу стало сільське населення, яке масово приїздить до Києва за хлібом; на селі розпочалася епідемія, спричинена масовою смертністю людей.

Інші оцінки

За оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України демографічні втрати України внаслідок Голодомору в 1932—1933 роках становлять близько 4,5 млн осіб, у тому числі 3,9 млн — втрати, пов'язані з надсмертністю, а ще 600 тисяч — із дефіцитом народження. Автори використали більш точну методику оцінки втрат, в результаті чого були уточнені дані французьких демографів Месле та Валлена, які давали цифру 2,6 млн загиблих. Основна похибка французів у тому, що вони дали надзвичайно високу цифру міграції селян у 1933 році з України — 1,4 млн. Українські дослідники не змогли знайти доказів міграції такої значної людей, до того ж в період Голодомору радянська влада закривала кордони України, не випускаючи селян.[37][38].

У 2015 році Інститут інформував, що втрати через надсмертність, тобто через перевищення смертності її природного рівня, в Україні внаслідок голоду у 1932—1934 рр.становлять 3,9 млн осіб.[39]



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 259; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.225.56.41 (0.01 с.)