Четвертий універсал Центральної Ради

Уже в умовах громадянської війни, 22 січня 1918 року, Центральна Рада проголосила Четвертий універсал, у якому підкреслювалося, що віднині Українська Народна Республіка стала самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. Проголошуючи державну незалежність України, Центральна Рада все-таки не відкидала можливості федеративного зв'язку з оновленою Російською державою. Керівник УНР М. Грушевський мотивував прийняття Четвертого універсалу необхідністю виходу України зі стану світо-вої війни, захисту своїх кордонів від наступу з півночі та бажанням якнайшвидше впорядкувати соціальні, еко-номічні та фінансові справи. Ідея української державності ґрунтувалася на власному досвіді, для молодої держави заперечувався імперський чи західний шлях.

У Четвертому універсалі проголошувалися широкі соціально-економічні заходи:

• передача землі селянам;

• державний контроль за виробництвом і фінансами;

• піднесення добробуту трудового народу тощо. Проте час був згаяний. Більшовицькі війська підійшли до Києва, тому впровадження в життя ідей універсалу стало неможливим.

26-27 січня 1918 року Київ перейшов до рук більшовиків, а Центральна Рада переїхала до Житомира. Успіхи більшовиків примусили лідерів УНР шукати могутніх союзників. їхні погляди були спрямовані до Брест-Литовська, де тривали переговори Радянської Росії з Німеччиною та її союзниками. Щоб не дати змоги радянському урядові на цих переговорах репрезентувати Україну, туди виїхала українська делегація.

Держави Антанти нервово сприйняли приїзд до Бреста представників України. Французький та англійський уряди, визнавши Українську Народну Республіку, намагалися вплинути на український уряд, щоб він не підписував ніяких угод з Німеччиною та її союзниками, обіцяючи за це всіляку допомогу. Та український уряд обрав шлях підписання угод з Четверним союзом. Німці виявили готовність допомагати Україні своїми військами для швидкого її очищення від більшовиків, але натомість вимагали значних поставок до Німеччини продуктів харчування й сировини.

Свою готовність надіслати війська в Україну виявила й Австро-Угорщина. На українські території вступили польські, чеські, угорські частини. Це викликало невдоволення й обурення широких народних мас і мало негативні наслідки для Української держави. Спираючись на іноземні війська, заможні кола України (підприємці, купці, ПОМІЩИКИ) ЗМОГЛИ паралізувати здійснення Державна печатка УНР соціально-економічних заходів, визначених Четвертим універсалом.

Самі німці навіть не приховували, для чого вони прийшли в Україну. За мирним договором з Центральною Радою вони мали одержати мільйони пудів хліба. Український уряд опинився в дуже скрутному становищі. З одного боку, Німеччина перестала рахуватися з ним, з другого — він потрапив під тиск різних соціально-класових прошарків України.

Джерела

З Четвертого універсалу Центральної Ради Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусідніми державами... ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя самостійної Української Республіки. Власть в ній буде належати тільки народові України...

Довідка.

Герб (польське herb, що походить від німецького Erbe — спадщина) — особливий символічний знак держави, міста, стану, роду; зображений на прапорах, монетах, печатках тощо.

Державний герб — офіційна емблема держави, опис і зображення якої встановлюють конституція та спеціальні закони держави.

Довідка.

Четверний союз — назва блоку Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини й Болгарії, який протистояв під час Першої світової війни країнам Антанти.

 

28. Універсали Центральної Ради та їх наслідки

 

Універса́ли Украї́нської Центра́льної Ра́ди — державно-політичні акти, грамоти-прокламації, які видавала Українська Центральна Рада для широкого загалу. Всього УЦР видала 4 Універсали, які визначили етапи Української держави — від автономної до самостійної.

Зміст

[показати]

Загальний огляд[ред. • ред. код]

Номер універсалу	Дата прийняття	Умови
Перший	10 (23) червня1917	Декларував проголошення автономії України у складі Росії; визначав, що головним джерелом влади в країні є український народ.
Другий	3 (16) липня 1917	Був певним кроком назад, компромісом із Тимчасовим урядом. Проголошував, що остаточно форму автономії України буде вирішено Установчими зборами Росії.
Третій	7 (20) листопада1917	Проголосив Українську Народну Республіку: Україна не відокремлювалася повністю від Росії, але вся влада належала тільки Центральній Раді та Генеральному Секретаріату
Четвертий	9 (22) січня1918	Декларував незалежність України. УНР проголошувалася «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу».

I Універсал[ред. • ред. код]

Докладніше: Перший Універсал Української Центральної Ради

У Вікіджерелах є оригінали текстів на тему: Текст І Універсалу

І Універсал УЦР (Документ ЦДАВО України).

10 червня (23 — за новим стилем) 1917 — проголосив автономію України «однині самі будемо творити наше життя». Це була відповідь УЦР Тимчасовому урядові на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з І Універсалом, «не одділяючись від всієї Росії… народ український має сам порядкувати своїм життям», а закони повинні бути ухвалені Всенародними Українськими Зборами. Автором І Універсалу був В. Винниченко. Після проголошення автономії 28 червня 1917 створено Генеральний Секретаріат.

Умови[ред. • ред. код]

1. Проголошення автономії України в складі Росії;

2. Джерелом влади в Україні є український народ;

3. Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);

4. Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;

5. Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, які проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

І Універсал оголошено на другому Всеукраїнському Військовому З'їзді;

Після того, як у травні 1917 року Тимчасовий уряд відмовився надати автономію Україні (навіть не негайно, а в перспективі), Центральна Рада, виходячи з принципу «ні бунту, ні покірності», прийняла рішення ухвалити I Універсал ("До українського народу, на Україні і поза її сущому "). Враховуючи багатонаціональний склад України, Універсал закликав українських громадян до злагоди і порозуміння. Українська Центральна Рада брала на себе відповідальність за поточний стан справ у державі, були запроваджені додаткові збори з населення на користь Ради, але не ставилася вимога про припинення платежів у загальноросійський бюджет. По проголошенні автономії 15 (28) червня 1917, було створено уряд (Генеральний Секретаріат). У відповідь на І Універсал Тимчасовий уряд 16 (29) червня виступив з відозвою «Громадянам України», в якому запропонувало громадянам українцям розвивати земське і міське самоврядування.

II Універсал[ред. • ред. код]

Докладніше: Другий Універсал Української Центральної Ради

У Вікіджерелах є оригінали текстів на тему: Текст ІІ Універсалу

3 липня (16 — за новим стилем) 1917 — зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом: останній визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду. Зі свого боку, УЦР визнавала Всеросійські установчі збори, а до їх скликання зобов'язувалася не робити самовільних кроків до здійснення автономії України.

Умови[ред. • ред. код]

1. Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть в Україні;

2. Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд;

3. Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України;

4. Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.

II Універсал проголошено на сесії Української Центральної Ради…

Рішення I Універсалу в Петрограді були сприйняті із занепокоєнням. Зважаючи на політичну кризу, обумовлену масовими демонстраціями, поразку російської армії на Південно-Західному фронті і, як наслідок, втрату Галичини, Тимчасовий уряд не міг діяти виключно силовими заходами, оскільки на захист Центральної Ради могли стати фронтові українізовані частини і велика частка населення України. Крім того, збройний конфлікт міг призвести до розколу серед політичних сил Росії. У зв'язку з цим Тимчасовий Уряд пішов на переговори з Центральною Радою, для чого 28 червня до Києва відправилися урядова делегація у складі О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі. У результаті переговорів було досягнуто компромісу. Зокрема, Тимчасовий уряд визнав теоретичну можливість отримання Україною автономії, а Центральна Рада зобов'язувалася самостійно (без рішення Всеросійських Установчих зборів) автономію не вводити; Тимчасовий уряд дозволив створення національних українських військових частин, але при цьому організовуватися вони повинні були з дозволу та під контролем Тимчасового уряду, при цьому українські частини залишалися у складі єдиної російської армії. Ці умови повинні були бути зафіксовані у спеціальній постанові Тимчасового уряду Універсалі Центральної Ради. Досягнутий компроміс викликав у Росії урядову кризу, на знак протесту проти будь-яких поступок українцям троє міністрів-кадетів вийшли з уряду, однак постанова все-таки було прийнято. 3 липня 1917 Тимчасовий Уряд відправив до Києва телеграму з постановою «Про національно-політичне становище України», зміст якого збігалося зі змістом підготовленого до оголошення II Універсалом. У той же день на урочистому засіданні Української Центральної Ради II Універсал був зачитаний (опублікований українською, російською, єврейською та польською мовами). Універсал стверджував, що «ми, Центральна Рада, … завжди стояли за те, щоб не відокремлювати Україну від Росії». Генеральний Секретаріат оголошувався «органом Тимчасового уряду», його склад затверджує Тимчасовий Уряд. Визнавалася необхідність поповнення Ради за рахунок представників інших національностей, що проживають на території України. За військового питання приймалася можливість прикомандирування представників Україна кабінету військового міністра та Генштабу. Формування українських військ має здійснюватися під контролем Тимчасового Уряду.

III Універсал[ред. • ред. код]

Докладніше: Третій Універсал Української Центральної Ради

У Вікіджерелах є оригінали текстів на тему: Текст Третього Універсалу

7 листопада (20 — за новим стилем) 1917 — проголосив Українську Народну Республіку (УНР), формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання; оголосив національну автономію для меншин (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, а також право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9 січня 1918 днем виборів до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 22 січня 1918.

Умови[ред. • ред. код]

1. Україна проголошується Українською Народною Республікою, не відділяючись від Росії;

2. До установчих зборів в Україні вся влада належить УЦР та Генеральному Секретаріату;

3. Скасовується право приватної власності на землю;

4. УЦР починає мирні переговори з Німеччиною та її союзниками;

5. Впроваджуються демократичні свободи: свобода мови, свобода друку та ін.;

6. Запроваджується 8 годинний робочий день;

7. Встановлюється державний контроль над виробництвом;

8. На грудень призначаються вибори до всеукраїнських установчих зборів.

9. Судова реформа.

10. Амністія політичних в'язнів.

IV Універсал[ред. • ред. код]

Докладніше: Четвертий Універсал Української Центральної Ради

У Вікіджерелах є оригінали текстів на тему: Текст Четвертого Універсалу

9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.

Умови[ред. • ред. код]

1. УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;

2. З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;

3. Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;

4. Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;

5. УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;

6. УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;

7. УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;

8. Держава має встановити контроль над торгівлею та банками

III і IV Універсали поставлено на голосування членами Малої Ради, чим надано їм значення законопроектів.

Директорія УНР не зберегла практику оголошення Універсалів. Замість Універсалів почали видавати декларації.

Після жовтневої революції в Петрограді, на території України більшовики встановили радянську владу в деяких прифронтових містах, почалася громадянська війна між прихильниками радянської влади і прихильниками Тимчасового уряду. Спочатку Центральна Рада займала нейтральну позицію, але незабаром приступила до активних дій і змогла встановити свою владу на більшій частині України. У листопаді верховенство влади Центральної Ради визнали Київський, Катеринославський, Одеський, Полтавський комітети РСДРП (б), ряд Рад робітничих і солдатських депутатів міст України, всі селянські Ради. Продовжуючи свою державотворчу лінію, Українська Центральна Рада (УЦР) 7 (20) листопада 1917 затвердила III Універсал, в якому проголосила Українську Народну Республіку (УНР) у складі федерації вільних народів, формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, печатки, віросповідання, зборів, союзів, страйків, недоторканність особи і житла; оголосила національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасувала смертну кару, як і право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, встановила 8-годинний робочий день, оголосила реформу місцевого самоврядування. Під владу Центральної Ради переходить 9 губерній: Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська (без Криму). Долю деяких суміжних з Росією областей і губерній (Курщина, Холмщина, Воронежчина тощо) передбачалося вирішити в майбутньому. На грудень призначалися вибори у Всеукраїнське Установчі Збори, до обрання якого вся влада належала Центральній Раді та Генеральному Секретаріату. Однак Україна все ще не претендувала на абсолютний суверенітет, так як передбачалося, що жовтневі події в Петрограді — це змова, яка незабаром буде ліквідована. На території України залишалися в силі всі закони, постанови і розпорядження Тимчасового Уряду, якщо вони не були скасовані Центральною Радою або Генеральним секретаріатом. Залишалися всі колективні урядові установи і всі чиновники, призначені Тимчасовим Урядом до майбутніх змін в законодавстві Української Народної Республіки.

29. Гетьманат Скоропадьського

29 квітня 1918 р. за погодженням з німецькою військовою адміністрацією Українська Центральна Рада була скинута, і на Всеукраїнському землеробському конгресі в Києві (майже 8 тис. делегатів) генерал Павло Скоропадський був проголошений гетьманом України. Того ж дня в Софіївському соборі єпископ Никодим миропомазав гетьмана, а на Софіївському майдані відслужили урочистий молебень.

29 квітня Скоропадський звернувся до населення з “Грамотою до всього українського народу”, а також видав Закон “Про тимчасовий державний устрій України”. Ці два документи стали правовою базою для створення Української держави. В “Грамоті до всього українського народу” гетьман оголосив Центральну раду та її установи нездатними до державної праці і заявив, що для забезпечення порядку і спокою він бере необмежену владу над Україною, оголошує розпущеними Центральну раду, її місцеві органи та установи, земельні комітети, скасовує все її законодавство, повертає правову силу всім попереднім формам приватної власності.

В майбутньому гетьман обіцяв проведення виборів до українського законодавчого сейму, наділення селян правом викупу землі у поміщиків та інших великих землевласників, відродження торгівлі та відбудову промисловості.

Гетман Української Держави Павло Скоропадський

 

Молебень на Софіївському майдані після проголошення Павла Скоропадського Гетьманом України. 1918 рік, Київ.

Прийшовши до влади за допомогою німецьких багнетів, Гетьман був змушений узгоджувати свою політику з окупаційною владою, яка, в свою чергу, грабувала Україну. Ешелонами відправлялися у Німеччину зерно, м’ясо, мед, промислове устаткування. Грабіжницька політика окупантів і антинародна діяльність гетьманату викликали в Україні обурення, а з часом, і опір. Ситуація в середині країни протягом всього періоду правління Гетьмана була вкрай напруженою. Поводження окупаційної влади збурювало массове невдоволення місцевого населення. Спочатку цей спротив мав пасивний характер: поля не оброблялись, робітники відмовлялись працювати. Але вже влітку 1918 р. у Київській і Чернігівській губерніях прокотилася хвиля селянських повстань, очелюваних лівими есерами та більшовиками. Іншим осередком селянського збройного опору став район с. Гуляйполе на Катеринославщині, де повстанців очолив Нестор Махно.

У Києві уже в середині травня виник центр опозиційного руху – Український національно-державний союз. Протистояння загострилося коли керівництво УНДС перейняли українські соціал-демократи та есери. Очолені В.Винниченком та С.Петлюрою, вони ввійшли до складу Союзу й перейменували його на Український національний союз. Метою УНС було проголошено встановлення законної влади, демократичний виборчий закон тощо. У вересні 1918 Винниченко встув в переговори з радянською стороною й обіцяв легалізацію більшовицької партії в Україні в обмін на допомогу УНС у повстанні проти гетьманського режиму й визнання самостійності відновленої УНР.

Восени 1918 р. ситуація на фронтах світової війни остаточно склалася на користь Антанти. Німці і австрійці вимушені були вивести з України більше половини окупаційних військ. Німеччина заявила, що не буде перешкоджати відносинам України з Антантою.

У цих умовах в Україні посилюються політичні тенденції до зближення з Росією. Скоропадському довелося робити вибір між двома полярними політичними таборами. Свій вибір він зробив на користь консервативних проросійськи налаштованих політичних сил.

14 листопада 1918 р. в черговій “Грамоті до всіх українських громадян” він оголошує про зміну політичного курсу. За його словами, Україна повинна проявити ініціативу “у справі утворення Всеросійської федерації”. З незалежною Україною було покінчено, по проголошенню федерації багато хто з соратників Гетьмана відвернулися від нього. Вже в еміграції самСкоропадський визнав це рішення хибним. Але на той момент, вибух революції в Німеччині і розпад А встро-Угорщини позбавили гетьманський режим найміцнішої підпори. І єдиною надійною опорою видавалася непереможна Антанта. Але держави Антанти, зацікавлені у реставрації свого союзника, “єдиної і неподільної” Росії, ставили перед Скоропадським вимогу негайного з’єднання з Росією.

Політичні сили, що входили до УНС закликали до повстання проти гетьмана. Керівним політичним органом повстання стала Директорія, сформована 13 листопада 1918 р. На бік Директорії перейшли січові стрільці та інші військові гетьманські підрозділи. Розгортанню повстання сприяло невтручання німецьких військ у боротьбу Директорії з гетьманом.

18 листопада 1918 р. в боях біля Мотовилівки війська Директорії розбили гетьманців і через кілька днів підійшли до Києва. Громадянська війна в Україні вибухнула з новою силою. 14 грудня 1918 р. гетьман зрікся влади: “Я, гетьман всієї України, на протязі семи з половиною місяців прикладав усіх своїх сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в якім він перебуває.. Бог не дав мені сил справитись із цим завданням, і нині я, з огляду на умови, які тепер склались, керуючись виключно добром України, відмовляюся від влади”. Того ж дня до Києва вступили частини Директорії.