ТОП 10:

Функції психології управління.



Як самостійна галузь знання, психологія управління виконує такі функції:

- Теоретико-пізнавальна функція передбачає оцінювання явищ з позиції інтересів людини. Вона полягає в тому, що психологія управління накопичує знання з проблем управління, систематизує й накопичує знання з проблем управління, систематизує й аналізує їх, прагне об’єктивно оцінити відносини в організованій спільноті, забезпечує інформацією про різноманітні процеси в системі управління.

- Інформаційна функція. Мета функції – за допомогою систематизованої інформації відтворити діяльність учасників управлінського процесу, їхні ділові контакти тощо.

- Соціокультурна та етнопсихологічна функції психології управління вивчають соціальні й психологічні особливості управлінської культури.

- Соціально-психологічна функція систематизує знання з проблем ділового спілкування і взаємодії учасників управлінського процесу.

- Гуманістична функція полягає в дотриманні норм етики і моралі стосовно індивіда в процесі управління і здійснення управлінської діяльності.

- Прогностична функція психології управління передбачає формування психологічних прогнозів щодо розвитку організації, робочих груп, персоналу, керівника та його управлінської діяльності

- Прикладна функція психології управління полягає в тому, щоб на основі теоретичного і емпіричного аналізу управлінських процесів розробити практичні рекомендації з різних аспектів управлінської діяльності, спрямовані на поліпшення роботи керівників, усієї системи управління.

- Економічна функція управління полягає в підвищенні ефективності виробництва, продуктивності праці, забезпеченні продуктивної взаємодії персоналу на всіх рівнях, уникненні фінансових криз, створенні умов для продуктивної праці.

- Соціальна функція управління передбачає зниження рівня соціальної напруги в організації, конфліктності на підприємстві, що сприяє розвитку цих процесів і в суспільстві.

- Міжнародна функція управління пов’язана із зміцненням позицій підприємства, організації в зовнішньо-економічних відносинах.

 

4. Основні категорії психології управління

Як і кожна наука, психологія управління оперує певними категоріями – фундаментальними поняттями, котрі характеризують найбільш закономірні, суттєві зв’язки і відносини в організованій діяльності людей. Сукупність категорій психології управління класифікують на кілька груп, які відповідають таким сутнісним параметрам:

- відображення природи психіки людини, її відносини в організованій діяльності;

- характеристика психології організацій в управлінні;

- відтворення психологічних особливостей управлінської діяльності;

- характеристика соціально-психологічної, соціокультурної та етнопсихологічної сфер управлінської діяльності;

- зв'язок зі сферою власне управління;

- відтворення психологічних особливостей становлення і розвитку керівника, його управлінської кар’єри.

Менеджер -суб’єкт, що виконує управлінські функції; спеціаліст, який здійснює управлінську діяльність в економічних і виробничих структура; особа, котра організовує конкретну роботу певної кількості працівників, керуючись сучасними методами.

У сучасних умовах менеджером є керівник структурного підрозділу, тобто середньої ланки управління.

Керівник – особа, на яку офіційно покладено функції управління установою ( підприємством) та організації її діяльності.

Керівник несе юридичну відповідальність за функціонування організації, робочої групи, за роботу персоналу перед інстанцією, що його призначила, і має право використовувати певні санкції ( заохочення, покарання тощо) з метою впливу на стосунки в групі та на активність підлеглих.

 

Узагальнена система категорій психологія управління

 
 
Базові категорії


 

 


Особистість, вольові якості, здібності, соціальні установки, психологічна готовність до управлінської діяльності, потреби, інтереси, управлінська свідомість, мотивація діяльності, стрес та ін.
Управління, соціальне управління, влада, управлінська діяльність, управлінське рішення, керівник, менеджер, реклама, імідж, спільна діяльність, менеджмент, керівництво та ін.

 

       
 
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА СФЕРА
 
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНА СФЕРА


 

 

Організаційна життєдіяльність, професійна спрацьованість, задоволеність, згуртованість, організаційний клімат, людські ресурси, людський чинник, спільна діяльність та ін.
Взаємодія, комунікативний потенціал керівника, ділові переговори, управлінські ролі, статус, стиль керівництва, авторитет, вплив, соціально-психологічний простір організації та інше

         
   
СФЕРА АКМЕОЛОГІЇ ТА УПРАВЛІНСЬКОЇ КАР’ЄРИ
 
СОЦІОКУЛЬТУРНА ТА ЕТНОПСИХОЛОГІЧНА СФЕРИ
 
 
 
Культура управління, національний стиль управління, організаційна культура, національний характер, традиції, цінності, норми, менталітет, національні стилі спілкування та ін.
 
Прогрес (регрес) розвитку, кар’єра, професіоналізм, зрілість, акме, відповідальність, ортобіоз, управлінська активність, само ефективність, віра у власні можливості, творчість та ін.

5. Методологічні засади психології соціального управління

Сучасне наукове знання терміном «методологія» позначає три різних рівні наукового підходу:

1) загальна методологія – загальний філософський підхід, спосіб пізнання, який приймає дослідник. Загальна методологія формулює загальні принципи, які застосовуються у дослідженнях;

2) спеціальна методологія–сукупність методологічних принципів, що використовуються у певній галузі знання;

3) методологія як сукупність конкретних методичних прийомів дослідження.

Загальні принципи психології управління. Всебічне пізнання будь-якого об’єкта, процесу, явища передбачає дослідження їх у розвитку, різноманітних взаємозв’язках із зовнішнім середовищем та іншими системами. Все це вимагає дотримання таких принципів: історизму, об’єктивності, системності, комплексності.

Принцип історизму. Забезпечує вивчення явища з погляду його виникнення, етапів розвитку, сучасного і майбутнього стану. Діалектичний розвиток будь-якого об’єкту, процесу, явища характеризується спрямованістю, послідовністю, збереженням досягнутих результатів тощо.

Принцип розвитку. Цей принцип діалектично пов’язаний з принципом історизму, що в психології означає рух форм психічного відображення від біологічно зумовлених до соціально зумовлених форм, перетворення індивідуально-психологічних особливостей особистості на її властивості.

Принцип об’єктивності. Передбачає об’єктивність наукового дослідження, вивчення об’єктивних закономірностей розвитку явищ управління, вимагає. Щоб методи дослідження і позиція дослідника не впливали на одержані результати. Це означає, що дослідник не має права нічого додавати від себе ні на етапі спостереження за явищем, ні в процесі формулювання висновків.

Принцип системності. Сучасне наукове знання є складним, багатовимірним, глибоким. Цим ознакам відповідають основні напрями системного підходу, завдяки якому психологія управління розвивається і розв’язує свої завдання. Системний підхід передбачає виокремлення певної системоутворюючої властивості, яка об’єднує елементи системи в єдине ціле, в систему зв’язків і відносин із середовищем.

Принцип комплексності. Головна умова комплексу – врахування в кожному складовому явищі всіх його аспектів. Реалізація цього принципу означає необхідність розвитку міждисциплінарних зв’язків психології управління, її взаємодії з іншими науками.

Галузеві принципи психологія управління. До цієї групи належать принципи, обов’язкові власне для психологія управління як науки. Найактуальнішими серед них є принцип розвитку, принцип єдності свідомості й діяльності, принцип гуманізму, принцип активності.

Принцип розвитку (діалектики). У багатьох працях з теорії та методології психології його трактують як психологічний. У психології управління його застосування має особливе значення при прогнозуванні та моделюванні етапів встановлення і розвитку особистості керівника, кадрів управління, шляхів оптимізації управлінської кар’єри, при вивченні стартових умов розвитку керівника та організації.

Принцип єдності свідомості й діяльності. Він ґрунтується на тому, що свідомість і діяльність перебувають у тісному зв’язку, зумовлюють одна одну: діяльність впливає на формування свідомості, психічних зв’язків, процесів, властивостей, а вони регулюють людську діяльність, є умовою її адекватності.

Принцип гуманізму. Як морально-етичний аспект пізнання, він визнає і трактує людину як найвищу цінність, як особистість.

Принцип активності. В основі його –визнання того, що активний взаємозв’язок людини з навколишнім середовищем є необхідною умовою її життєдіяльності.

Активність – типовий для особистості узагальнений ціннісний спосіб відображення, вияву і реалізації її життєвих потреб; властивість особистості, що інтегрує і регулює в динаміці всю її особистісну структуру (потреби, здібності, волю, свідомість)

Ця категорія розкриває саме індивідуально-особистісний рівень і спосіб здійснення діяльності та спілкування. Важливим елементом структури цього феномену є задоволеність, врахування якої відкриває широкі можливості у вивчені причин та особливостей підвищення або зниження активності у людини.

Принцип соціальної спрямованості. Передбачає врахування в процесі управлінської діяльності інтересів суспільства, конкретної галузі, конкретної організації.

Принцип законності. Полягає в дотриманні правових норм у здійсненні управлінської діяльності.

Принцип гласності. Передбачає забезпечення в системі управління участі всіх представників управлінських відносин у компетентному обговоренні проблеми, в прийнятті управлінських рішень на основі широкої поінформованості.

Принцип співвідношення єдиноначальності та колегіальності. Відтворює взаємодію двох форм вияву повноважень:

а) єдиноначальність, яка полягає у персональній відповідальності керівника за прийняті управлінські рішення;

б) колегіальність, що є формою колективної підготовки проектів рішення.

Ефективним чинником, що сприяє колегіальній, і єдиноначальній управлінській діяльності, є контроль за обговоренням, прийняттям і реалізацією рішень, прийнятих як колегіально, так і одноосібно.

Принцип співвідношення повноважень та відповідальності. Передбачає такий розподіл повноважень і відповідальності, який забезпечив би найефективнішу дію системи, коли рішення приймають один раз, а не переадресовують від однієї інстанції до іншої.

Принцип зворотного зв’язку. Виявляється в тому, що процес управління ефективний за умови, що керівник постійно отримуватиме інформацію про ефект дії певної підсистеми, про досягнення чи недосягнення мети.

Принцип ієрархії. Головною вимогою його є розгляд будь-якої системи як частини більшої системи. У психології, зокрема психології управління, всі психічні феномени слід розглядати як щаблі ієрархії, де нижчі структури підпорядковані вищим, а вищі, включаючи в себе нижчі й спираючись на них, не зводяться до їх суми. Принцип ієрархії сприяє з’ясуванню якісної своєрідності конкретного явища в системі управління, акцентує на його багаторівневій структурі.

6. Характеристика методів психології управління

Метод дослідження – спосіб, шлях одержання необхідної інформації про психологічні явища у сфері праці й управління, психологічні особливості управлінської діяльності та учасників управлінського процесу.

Сукупність наукових методів збирання, оброблення й аналізу фактів у сфері управління забезпечує реалізацію цілей та завдань психологічного дослідження.

До психологічних методів психології управління належать:

- психологічні методи вивчення особистості в системі управління;

- соціально-психологічні методи вивчення організації в структурі управління;

- методи, спрямовані на розв’язання управлінських завдань та прийняття управлінських рішень.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.238.169 (0.007 с.)