Лекція 3. «Психологія особистості в управлінській діяльності»

1. Особистість у психології управління.

Проблема особистості є однією з найважливіших у психології. На сучасному етапі актуалізується вона у сфері управління.

Найпоширенішими у психологічній науці є поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість», глибоке пізнання яких і феноменів, які вони позначають, допомагає керівнику глибше зрозуміти працівника, виявити комплекс умов, необхідних для наукової організації праці та управління.

Людина – родове поняття, що вказує на причетність істоти до вищого ступеня розвитку живої природи – людського роду; специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального; система, в якій фізичне і психічне, природне й соціальне становлять нерозривну єдність.

Психологія вивчає у людині психіку, її розвиток, індивідуально-психологічні особливості.

Якщо поняття «людина» містить у собі всі людські якості незалежно від наявності у конкретної людини, то поняття «індивід» характеризує конкретну людину, включає притаманні їй психологічні й біологічні властивості.

Індивід - окрема людина, особа в групі або в суспільстві, окремий представник людської спільноти.

Сутність індивіда означає не тілесна окремість, а сукупність духовно-психологічних рис, які становлять його самобутність.

Індивідуальність – сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну людину від іншої. Індивідуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості.

Особистість – людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загально-людського, суспільнозначущого та індивідуальнонеповторного.

Об’єктивною умовою формування особистісних властивостей, якостей, рис характеру людини є система суспільних відносин (економічних, політичних, моральних) до яких вона належить. Становлення її не можливе поза суспільними відносинами, взаємодією, спілкуванням і діяльністю, активний суб’єкт, яких – особистість.

Психологічна наука послуговується такими загальновизнаними положеннями щодо особистості:

- особистість є продуктом історичного розвитку, тобто виникає на певному етапі еволюції людської істоти;

- особистість є суб’єктом соціальних відносин і свідомої діяльності;

- особистість – це системна якість індивіда, що формується у спільній діяльності й спілкуванні;

- важливою складовою особистості є її етнопсихологічний аспект.

Індивідуальний стиль діяльності – стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів, способів здійснення певної діяльності.

Люди з різними індивідуально-типологічними характеристиками нервової системи, різною структурою здібностей, темпераментом, характером домагаються однакової ефективності різними способами. Індивідуальний стиль діяльності може бути оптимальним або не оптимальним з погляду ефективності роботи.

 

2. Індивідуально-психологічні, психофізіологічні властивості особистості та їх урахування в системі управління.

Структура особистості охоплює:

1) загальнолюдські властивості (відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять, воля, емоція)

2) соціально-специфічні риси (соціальні установки, ролі, ціннісні орієнтації)

3) індивідуально-неповторні риси (темперамент, поєднання ролей, самосвідомість).

Темперамент це поняття охоплює якості, від яких залежить реакція людини на інших людей і соціальні обставини. У більшості класифікацій і теорій темпераменту компонують два компоненти – активність і емоційність. Активність характеризує ступінь енергійності, стрімкості, швидкості, й, навпаки, повільності, інертності, а емоційність – особливості перебігу емоцій, почуттів, настроїв та їх якість. Темперамент – індивідуальні особливості людини, що виявляється в силі, швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної діяльності, у порівняні більшій чи меншій стійкості її настроїв.

І. Павлов пов’язав типи темпераменту з діяльність центральної нервової системи. Для вивчення індивідуальності застосовують 4 типи темпераменту:

1) сангвінік (сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи, характеризується високою активністю, енергійністю, жвавістю та багатством виразних рухів, міміки).

2) флегматик (сильний, урівноважений, інертний тип вищої нервової діяльності, що характеризується спокоєм і рівним настроєм. Він повільний і розважливий, довго розмірковую перед роботою, але послідовний і терплячий).

3) холерик (сильний, неврівноважений тип нервової системи. Він активний, енергійний, швидкий різкий, рвучкий, нестримний. Схильний до струмків змін настроїв).

4) меланхолік (слабкий тип вищої нервової діяльності, який характеризують низькій рівень психологічної активності, сповільненості рухів, стриманість мови, швидка стомленість).

Характер – сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що виявляються в типових способах діяльності та спілкуванні, в типових обставинах і визначаються ставленням до них.

Характер людини виявляється в системі відносин з навколишньою діяльністю у ставленні: до інших людей (товариськість чи замкнутість, правдивість чи облудність, тактовність чи брутальність тощо); до справи (відповідальність чи не несумлінність, працьовитість чи лінощі тощо); до власності (щедрість чи жадібність, ощадливість чи марнотратність, акуратність чи неохайність); до себе (скромність чи самозакоханість, гордість чи приниженість тощо).

Тип характеру. Поведінка людини завжди містить в собі когнітивний (пізнавальний, розумовий), афективний (чуттєвий, емоційний), практичний (перетворювальний, сенсорний), компонентний (компоненти, з переважанням одного з них, що дає змогу визначити характерологічний тип працівника).

Загальноприйнятої, єдиної класифікації характерів, попри різноманітні спроби, досі виробити не вдалося, а поділ людей на типи значною мірою є умовним. Одним із перших запропонував класифікацію типів характеру німецький психіатр і психолог Ернст Кречмер. Згідно з його концепцією існує три основні типи організації тіла – астенічний, атлетичний, пікнічний. Кожен з них учений поєднав з особливим типом характеру.

Астенічний тип. На вигляд астенік – худорлява людина з вузькими плечима, тонкими руками, слаборозвиненими м’язами. Такому типу будови тіла відповідає ц ти темпераменту – шизотимік, для якого властиві такі риси характеру, як аристократичність, егоїстичність, невміння знаходити спільну мову з іншими людьми, схильність до відлюдькуватості тощо.

Атлетичний тип. У такої людини сильно розвинута грудна клітка і мускулатура, широкі плечі, вона висока чи середня на зріст. Цьому типу будови тіла відповідає тип темпераментну іксотимік, який характеризується стриманістю жестів і міміки, схильністю до незмінної, спокійної ситуації тощо.

Пікнічний тип. Людина з такою будовою тіла схильна до повноти, має коротку шию і середній зріст. Пікнічному типу відповідає тип темпераментну - циклотимік, якому властиві енергійність, комунікабельність, схильність до гумору тощо.

Класифікація людських характерів А. Личко, К. Леонгарда виокремлює типи людей, що мають так звану акцентуацію характеру – надмірну виразність окремих рис та їх поєднань, які є крайніми варіантами норми, межують із психопатіями.

А. Личко виокремлює такі основні типи акцентуації характеру та їх ознаки:

- циклоїдний – чергування фаз гарного та поганого настрою з різним періодом;

- гіпертивний – постійно піднятий настрій, підвищена психічна активність із бажанням діяльність із тенденцією не доводити справу до кінця;

- лабільний – різка зміна настрою залежно від ситуації;

- астеноневротичний – швидка стомлюваність, дратівливість, схильність до депресії та іпохондрії.

- сенситивний – підвищена вразливість, боязкість, загострене почуття власної неповноцінності;

- психастенічний – висока тривожність, нерішучість, схильність до самоаналізу;

- шизоїдний - замкнутість, емоційна холодність, брак інтуїції в процесі спілкування, труднощах установлені емоційних контактів;

- епілептоїдний – схильність до злобно-тужливого настрою з агресією, що проявляється у вигляді приступів люті і гніву, конфліктність, скрупульозна педантичність;

- істероїдний – виражена тенденція до витіснення неприємних для суб’єкта фактів і подій, до облудності, фантазування і вдавання, які використовують з метою привернути до себе увагу;

- хиткий, нестійкий – схильність легко піддаватися впливу оточення, постійний пошук нових вражень компаній, уміння легко встановлювати контакти, як правило поверхово;

- конформний – надмірна підпорядкованість і залежність від думки інших, брак критичності і ініціативності, схильність до консерватизму.

Здібності – індивідуально-психологічні особливості особистості, що є передумовою успішно виконання нею певною діяльності, формування здібностей відбувається на основі задатків – вроджених анатомо-фізіологічній особливості нервової системи мозку. Здібності за основними видами діяльності бувають загальними і спеціальними. До загальних здібностей належать психічні здібності людини (увага, спостережливість, запам’ятовування, творча уява, розважливість та ін.). До спеціальних здібностей – психологічні особливості індивіда, що забезпечують йому успіх у певному виді діяльності: образотворчі здібності, математичні та ін.

Поняття «здібності» є багатоаспектним і багатоплановим. Воно охоплює:

- властивості людської душі, тобто сукупність психічних процесів і станів;

- високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, який забезпечує успіх особистості в різних видах діяльності;

- властивості та якості індивіда, які є суб’єктивними передумовами успішної діяльності.

Здібності можуть існувати лише в постійному розвитку.

Ставлення людини до навколишнього світу, інших людей, до самого себе психічним способом виявляється через емоції.

Емоції – психічні відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій. Вони є суб’єктивною формою вираження потреб, передують діяльності для задоволення потреб, спонукають і спрямовують її. Завдяки емоціям людям легше порозумітися, об’єктивніше оцінити стан співрозмовника і ситуації, спільну діяльність і спілкування. Вродженими є не всі емоції, немало їх люди набувають у процесі навчання і виховання.

До основних емоційних станів людини, крім власних емоцій належать почуття та афекти.

Почуття – психічний стан і процес, який відображає емоційний аспект духовного світу людини, її суб’єктивне переживання, емоційне ставлення до навколишньої діяльності. Почуття виконують сигнальну функцію, оскільки містять інформацію про оточення людини, є важливим регулятором її поведінки.

Афект – сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб’єктів життєвих обставин. Такими станами є лють, жах, відчай, екстаз, екзальтація, страх.

Страх – короткочасна чи стійка емоція, породжена в людині дійсною чи уявною небезпекою.

Виокремлюють такі види страху: страх бідності, критики, хвороби, любовного розчарування, старості і смерті.

Оскільки страх є станом людської свідомості, його можна контролювати і спрямовувати. Виховання стійкості до страху пов'язаний з виробленням умінь володіти собою за його відчуття.

Якими емоції не були, вони завжди невіддільні від особистості, оскільки пов’язані з її потребами, відтворюють стан, процес і результат їх задоволення.

Вдосконалення вищих емоцій і почуттів передбачає особистісний розвиток людини

Воля – здатність людини, що виявляється у самодетермінації, саморегуляції діяльності та різних психічних процесів.

Воля виявляється в таких властивостях особистості, як сила волі, енергійність, витримка. Це первинні вольові якості, що визначають поведінку людини. Вольову особистість вирізняють рішучість, сміливість, упевненість у собі, віра у справу.

Віра – особливий стан психіки людини, що полягає в повному і беззастережному прийнятті будь-яких повідомлень, текстів, явищ, подій чи власних уявлень і висновків, які надалі можуть виступати основою людського «Я», визначати вчинки судження, норми поведінки і відносини. Віра виражає внутрішні переконання людини в істинності ідей, правильності плану тому і є одним з енергетичних джерел волі.

Основними психологічними функціями волі є:

1) вибір мотивів і цілей;

2) регуляція спонукування до дій за недостатньої чи надлишкової їх мотивації;

3) організація психічних процесів у систему, адекватно виконуваній людиною діяльності;

4) мобілізація психічних і фізичних можливостей у ситуації подолання перешкод при досягненні поставлених цілей.

Мотив – стійка особистісна властивість, яка охоплює потреби, є спонукальною причиною дій і вчинків.

До структури мотиву, на думку психологів належать такі психологічні компоненти:

- блок, що визначається потребами;

- блок «внутрішнього фільтру» (моральний контроль, оцінювання зовнішньої ситуації, своїх можливостей, інтереси, нахили, рівень домагань);

- цільовий блок (образ предмета, що може задовольнити потребу; ціль; процес задоволення потреб).

За своїм мотиваційним значенням особливо важливою є потреба

Потреба – стан індивіда, пов'язаний з відчуттям необхідності в чомусь важливому для існуванні розвитку людини.

Серед основних потреб особистості виокремлюють:

- біологічні (потреби в їжі, повітрі тощо);

- матеріальні (потреба в одязі, житлі тощо);

- соціальні (потреба в предметно-суспільній діяльності, в усвідомлення свого місця в суспільстві);

- духовні (потреба в інформації – пізнавальній, моральній та ін.)

- Всебічне пізнання причин поведінки людини пов’язане з аналізом її потреб, мотивів, які спричинилися до її конкретних вчинків, поведінки загалом. У таких випадках ідеться про мотивацію.

Мотивація – сукупність причин психологічного характеру (система, мотив), які зумовлюють поведінку і вчинки людини, їх початок, спрямованість та активність.

Соціальні установки

Соціальна установка – суб’єктивна орієнтація індивідів як представників групи на певні цінності.

У психології управління установку використовують під час вивчення:

1) ставлення особистості як члена групи (організації, установи тощо);

2) стійкості й погодженості соціальної поведінки індивіда під час прийняття управлінського рішення, прогнозування можливих форм поведінки персоналу за певних обставин тощо.

В управлінській діяльності важливі такі функції управління:

- визначення стійкості, послідовності, цілеспрямованості діяльності;

- забезпечення стабільної діяльності в ситуації, схильній до змін;

- звільнення суб’єкта від необхідності приймати рішення і мимовільно контролювати діяльність у стандартних ситуаціях;

- визначення інертності діяльності, забезпечення важкості пристосування суб’єкта до нових ситуацій.

 

3. Психологія особистості керівника

Перед керівниками на початку ХХІ. Постають складні завдання, які вимагають особливого типу мислення. Стратегічне планування, розроблення моделі майбутнього, оперування узагальненими поняттями передбачає розуміння, процесів управління, рух від абстрактного задуму до конкретного плану зміни системи.

З часом сформувалися різні типи керівників:

1. Керівник-диктатор. Такого керівника характеризували різко виражені вольові якості характеру, активність, наполегливість, безкомпромісне, навіть жорстке ставлення до підлеглих. Ця система сприяла досягненню високого рівня продуктивності праці і збереженню наглядово-командного управління за робітником, від якого вимагали лише виконання однієї, гранично спрощеної операції.При цьому керівника не цікавило, що така організація виробництва знижувала інтерес, зацікавленість, породжувала бездумність керівника.

2. Керівник – патерналіст. Провідним принципом такого керівника є принцип справедливості з дотриманням вимогливості, а це потребувало поваги та уваги до працівників, уміння прислухатися до їхньої думки, навіть враховувати окремі поради, заохочувати творчий елемент праці.

3. Керівник-маклер. Серед характерологічних рис такого керівника виокремилися вміння роздобувати матеріали, збувати продукцію, що змушувало його бути привабливим для інших, контактним, переконливим, здатним створити атмосферу довіри., залагодити справу.

Найважливіший компонент мотиваційної сфери особистості керівника – потреби Здебільшого управлінська діяльність керівників відбувається під впливом таких потреб:

- досягнення успіху, влади;

- відчуття соціальної значущості своєї діяльності, участі у вирішенні загальнонаціональних завдань, в доведенні цінності власної особистості;

- самоствердження через власну справу;

- розвитку.

Потреба, мотиви і цілі - це психологічна основа ціннісних орієнтацій особистості керівника. Ціннісні орієнтації виражають стан мотиваційної сфери особистості, забезпечують вибірковість сприймання життя керівником. вони є критерієм, який визначає сенс його життя. Зміни ціннісних орієнтацій кадрів управління зумовлені процесами у суспільстві.

Стиль керівництва – система принципів, норм, методів, прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного здійснення управлінської діяльності та досягнення поставлених цілей.

Згідно з однією із класифікацій виокремлюють такі стилі керівництва:

- авторитарний, його характеризують жорсткі методи управління, визначення стратегії діяльності групи, обмеження ініціативи й можливості обговорення прийнятих рішень, одноосібне прийняття рішення та ін..

- демократичний, основні його ознаки – відмова від прямого керування.

Окремі дослідники, описуючі стилі керівництва, використовують інші назви:

- директивний: керівник є прихильником єдиноначальності, підпорядкування людей своїй волі;

- колегіальний: керівник визнає самостійність підлеглих, довіряє їм;

- ліберальний: керівник не керує колективом, не виявляє організаторських здібностей не розподіляє обов’язків тощо.

Тип керівника – особистість, яка в узагальненій формі втілює певні характерологічні властивості.

Виокремлюють чотири основні типи керівників:

1. «Майстри». Дотримуються традиційної системи цінностей, яка охоплює виробничу етику і ставлення до співробітників, що залежить від того, наскільки творчо вони виконують свої обов’язки. Такі керівники бувають поглинутими предметом своїх творчих пошуків настільки, що це заважає їм керувати складними та мінливими організаційними системами.

2. «Борці з джунглями». Пристрасно прагнуть до влади, вважають себе та інших мешканцями «людських джунглів», де кожен прагне з’їсти іншого.

3. «Люди компанії». Ідентифікують себе з організацією, до якої належать.

4. «Гравці». Розглядають ділове життя та свою роботу як своєрідну гру, люблять ризикувати, але обґрунтовано, схильні до нововведень.

Якості особистості керівника – найстійкіші характеристики, що мають вирішальний вплив на управлінську діяльність.

Найчастіше виокремлюють такі обов’язкові для управлінця якості:

1. Компетентність.

2. Висока відповідальність, особиста гідність.

3. Відчуття нового та вміння йти на розумний ризик, творчо розв’язувати проблеми, сміливість у прийнятті рішень.

4. Гнучкість, розуміння ситуації, гостре сприйняття нових потреб, відчуття часу, подій.

5. Висока працездатність, постійне прагнення бути кращим та робити все якнайдосконаліше.

6. Комунікабельність, здатність встановлювати контакти.

7. Увага до підлеглих.