ТОП 10:

Лекція 5 «Психологія управлінської діяльності»



1. Психологічна структура управлінської діяльності

Сучасне соціальне управління являє собою к управління людьми, так і управління діловою інформацією, технологічними процесами. Воно охоплює всі дії та умови, котрі породжують техніко-організаційні, виробничі, психолого-педагогічні, соціально-психологічні та інші зв’язки людей.

Управлінська діяльність – сукупність скоординованих дій та заходів, спрямованих на досягнення певної мети в межах організації.

В управлінській діяльності об’єктивно переплітаються такі закономірності:

- організаційно-технічні. Відображають відносини людини та природи, людини й техніки;

- соціально-економічні. Відтворюють широкий спектр відносин між класами, соціальними прошарками та групами і виникають у процесі суспільного виробництва в різних сферах суспільної свідомості й суспільної психології;

-соціально-психологічні. Походять із суспільної та біологічної зумовленості людської поведінки, міжособистісних, між групових, внутріособистісних людських відносин, які характеризують ставлення людей до праці, нагромадження й використання ними свого потенціалу.

Управлінська діяльність завжди передбачає самодіяльність і творчість суб’єктів та об’єктів управління. Саме тому управлінські дії спрямовані на врахування всієї багатоманітності закономірностей і зв’язків, які виникають між учасниками управлінського процесу. Вони потребують розумового використання людських ресурсів в управлінні: врахування індивідуальних, соціально-психологічних, психофізіологічних, мотиваційних особливостей особистості, що сприятиме отриманню значного соціально, економічного та морального ефекту в організації.

В управлінській діяльності загальна мета є тим чинником, що об’єднує людей, стимулює їх до праці, інтегрує групу в єдине ціле.

Необхідність управлінської діяльності зумовлюють такі чинники:

- управлінська діяльність – цілеспрямований процес вияву активності людини відповідно до потреб суспільства;

- управлінська підсистема представлена спільною діяльністю великої групи ієрархічно пов’язаних керівників, залучених до суспільних процесів на підставі соціокультурної та етнопсихологічної специфіки;

- у процесі управління відбувається перетворення актів індивідуальної діяльності в цілісну спільну управлінську діяльність відповідно до правил і норм організації, а також на підставі економічних, технологічних, правових, організаційних і корпоративних вимог.

За масштабом охоплення управлінська діяльність може бути як індивідуальною ( проведення співбесіди, здійснення психологічного впливу на підлеглого, індивідуальне прийняте управлінське рішення тощо), так і груповою ( колегіальне розв’язання управлінського завдання).

За спрямованістю виокремлюють технічне ( в системі «людина – техніка») та соціально спрямоване ( стосовно людини та людської спільноти) управління.

Соціальне управління – діяльність, спрямована на забезпечення впорядкованості та узгодженості в діях людей і організацій з метою досягнення окреслених суспільно значущих цілей.

Соціальне управління характеризують:

- соціотехнічний характер, що передбачає одночасне керівництво технічними й соціально-виробничими системами;

- творчий характер, пов'язаний з недостатньою інформацією в умовах, що часто змінюються;

- реалізація багатьох управлінських функцій за гострого дефіциту часу;

- посилення комунікативної функції;

- багато видів діяльності на різних рівнях управлінської ієрархії в межах виду.

В організації роботи управлінського апарату важливо дотримуватися принципу розподілу повноважень та відповідальності. Визначення на всіх рівнях управлінського обсягу та співвідношення повноважень і відповідальності потрібно починати із встановлення компетенції органу управління ( закріплення за ним сфери, в межах якої він самостійно розв’язує певні задачі та проблеми і яка утворює правову основу його діяльності).

Психологічна природа управлінської діяльності полягає в тому, що керувати людьми в процесі виробництва набагато складніше, ніж фізичними об’єктами, адже реакція людини на зауваження чи вимогу керівника, її мотиви, емоції надзвичайно різноманітні. Людина може інколи вдавати, що працює, а насправді всіляко ухилятися від роботи. Тому суб’єкт управління має чітко передбачувати поведінку і реакції своїх підлеглих, оцінювати їх за поведінкою, а не на підставі емоційного ставлення до них.

Ефективність управлінської діяльності залежить і від того, наскільки чітко сформульовані цілі організації. Це задає певну спрямованість розвитку організаційної системи, сприяє оптимізації індивідуального та колективного управління. Найраціональнішим є формування цілей з погляду не тільки здійснення діяльності, а й отримання результатів. При цьому ватро враховувати всі наявні альтернативи досягнення цілей, чіткість формулювання ких не позбавляє персоналу ініціативи у виборі форм і методів їх досягення.

Специфіку управлінської діяльністю характеризує певна сукупність управлінських ситуацій.

Ситуація – система зовнішніх умов стосовно суб’єкта діяльності, які спонукають чи опосередковують його активність.

Управлінська ситуація– форма сприйняття навколишньої дійсності, спосіб її розподілу на смислові утворення, які визначають поведінку суб’єкта й характеризують відносини складових елементів.

На відмінну від звичайної ситуації управлінська ситуація – це система відносин. ЇЇ структурними складовими є не тільки предмети, а й люди. Тому управлінську діяльність та її відображення у свідомості керівників характеризують два типи відносин – відносини між людьми та предметні відносини.

У загальному плані психологічну специфіку управлінської діяльності засвідчують такі її характерні ознаки:

1. Управлінська діяльність, як соціальний різновид управління, є складною і багатоманітною системою. Ефективне її функціонування залежить від діяльності не одного керівника, а всього апарату управління. Управлінська діяльність реалізується у предметних відносинах і відносинах між людьми.

2. Управлінська діяльність ґрунтується на таких вимогах до органу управління:

- своєчасне і чітке виконання покладених на його апарат функцій;

- економічність апарату управління ( покладені на нього функції слід виконувати з мінімальними витратами та якомога меншою кількістю управлінська діяльність працівників);

-планомірність, ритмічність і надій сніть роботи, недопущення помилок і порушень ритму в роботі структурних підрозділів апарату управління;

- створення умов для ініціативної та творчої праці, відповідальність за виконання дорученої роботи;

- обґрунтування значення розвитку людських ресурсів;

- оптимізація організаційних відносин з навколишнім середовищем;

- підвищення ефективності діяльності завдяки залучення до неї здібних та обдарованих працівників;

- розвиток здібностей працівників та ефективне їх використання на всіх рівнях управління;

- інтегрування інтересів працівників організації навколо завдань і цілей установи.

3. У процесі управлінської діяльності відбувається перетворення зовнішніх регулюючих впливів на внутрішні регулятори поведінки, зовнішніх цілей та завдань – на внутрішню мотивацію. Отже, сутність управлінської діяльності полягає у перетворенні зовнішнього завдання організації на внутрішню мету, відтак перетворення цієї мети на зовнішні завдання для інших ( підлеглим).

4. Професіоналізм управлінської діяльності – одна з головних умов її ефективності. Суть професіоналізації управління з точки зору психології полягає в опануванні керівниками управлінської майстерності, формуванні у них психологічної готовності до ефективної і результативної управлінської діяльності, баченні ними способів досягнення професіоналізму.

5. Соціокультурне, морально-психологічне та етнопсихологічне середовище, формуючи управлінську діяльність, зумовлює тип і спрямованість особистості керівника. Соціальне середовище, економічні відносини можуть прискорювати чи затримати вияв і розвиток особистісних особливостей, але не можуть нейтралізувати їх. Соціокультурні та етнопсихологічні детермінанти впливають на мотиваційну сферу учасників управлінського процесу, способи залучення умінь, знань та навичок до управлінської діяльності.

Аналіз психологічних умов і особливостей управлінської діяльності – важливе завдання психології управління, що передбачає підвищення її ефективності і якості.

2. Морально-психологічні засади управлінської діяльності

Неетична поведінка керівника є деструктивними, деморалізуючим чинником, може зруйнувати психологічну цілісність організації. Здебільшого її спричинюють:

1. Конкурента боротьба, значний обсяг «тіньової» економіки, що знецінює етичні проблеми.

2. Морально-психологічна непідготовленість управлінців, яка проявляється в патологічному ставленні до грошей, нерозумінні важливості спрямування доходів на розвиток, підвищення конкурентноздатності організації.

3. Загальне зниження ролі етики в організації, суспільстві, низькі моральні якості співробітників організацій, фірм, відсутність стимулювання етичної поведінки керівників.

Етика - - філософська дисципліна про походження і сутність моралі; норми поведінки, сукупність моральних правил соціальної спільноти.

Етика відносин у середині організації. Основоположними для неї є такі принципи:

- відповідність моральних цінностей організації загальнолюдськими цінностями;

- відповідність моральних цінностей організації її соціокультурному та етнопсихологічному контексту;

- орієнтація, інтегрування інтересів працівників навколо поставлених цілей;

- свідома трудова дисципліна;

- орієнтація на потреби й можливості людини;

- моральна задоволеність осіб організації комунікативними зв’язками, взаємодією, спільною трудовою діяльністю;

- моральна захищеність особистості в організації;

- моральна зацікавленість працівників в опануванні моральними цінностями;

- стимулювання етичної поведінки працівників, наявність в організації моральних традицій.

Етика зовнішніх відносин. ЇЇ вимоги залежать від об’єкта ділового контакту. У відносинах із співробітниками головне – відсутність будь-якої дискримінації у сфері зайнятості; особливий статус працівників із обмеженою дієздатністю; охорона здоров’я і техніка безпеки; обговорення кар’єри тощо. Етика відносин із споживачами передбачає дотримання гарантування безпеки товарів, надання інформації про товари та технологію їх виготовлення, право вибору покупцем товару, врахування вимог споживачів, зменшення забрудненості та шкідливості товарів тощо. Етика відносин із партнерами ґрунтується на дотриманні зобов’язань, недопущенні маніпулювання інвестиціями, урахуванні інтересівпартнерів під час розподілу прибутку. Етика відносин з державою передбачає добросовісну звітність, дотримання законодавства, виконання державних замовлень у зазначені терміни, уникнення хабарництва у відносинах із державними службовцями. Міжнародна етика охоплює етичні стандарти, прийняття у всьому світі, налаштовує на врахування національної культури, залучення до роботи компанії місцевого персоналу, підтримання країн, що розвиваються, дотримання відповідальності між країнами в умовах вимушеного закриття підприємств.

Моральність –важлива умова повноцінного розвитку керівника. Тому професійні якості особистості необхідно розглядати разом з її моральними нормами.

Обов’язковим елементом і умовою ефективної управлінської діяльності є задоволеність працівників організації роботою.

Задоволеність - показник ефективності діяльності, пов'язаний із виконанням спільного завдання та системою міжособистісних відносин.

Емоційна задоволеність– показник ефективності діяльності, пов'язаний із системою міжособистісних відносини.

Моральна задоволеність– показник правильності морального вибору.

Моральна задоволеність керівника– показник ефективності управлінської діяльності, пов'язаний із системою морального вибору.

Моральні потреби– поняття , яке відтворює позитивне громадське оцінення індивідуальних запитів особистості ; суспільно ( зокрема морально ) санкціонована міра потреб , що стосується як їх складу , рівня , так і способів задоволення .

Вони функціонують як своєрідний пусковий механізм у боротьбі добра та зла що й робить їх актуальним об’єктом управлінської діяльності .

Основою професіоналізму кожного керівника , критеріями оцінювання діяльності всіх учасників ділової взаємодії є моральні традиції : чесність , професійний обов’язок .

Ще одним показником професійної управлінської діяльності керівника з позиції етики є дотримання моральних принципів взаємодії , в процесі якої реалізуються соціальний , психологічний контакти , пов’язані із психічним станом їх учасників .

На продуктивність управлінської діяльності впливає також рівень соціально-моральної зрілості особистості . Її критерії – трудова дисципліна , розвинуте відчуття відповідальності , потреба в турботі про інших людей , здатність до активної участі в житті суспільства , ефективного використання знань та здібностей до психологічної та моральної близькості з іншою людиною , до конструктивного розв’язання різноманітних життєвих проблем на шляху самореалізації .

До методів морального впливу керівника на працівників організації належать :

· моральне переконання , що зумовлює свідоме засвоєння етичних знань , формування мотивів опанування конкретних моральних навичок ;

· моральний приклад , який характеризується вмінням керівника застосовувати моральні норми та правила поведінки , ділитися власним досвідом ;

· етична консультація ( надання порад з етичних питань ) ;

· етична експертиза , яка широко застосовується при розв’язанні конфліктів , що виникають в організації ;

· рольова гра – активний метод , що сприяє набуттю моральних знань , формуванню морального досвіду ;

· іміджування , яке полягає в умілому моральному звеличуванні добропорядних вчинків людей , в моральному захисті тих , хто діє чесно та принципово.

Моральні якості –моральна характеристика найтиповіших рис поведінки індивіда.

До загальних моральних якостей відносять :

- патріотизм – вірність своїй батьківщині , дотримання й розвиток кращих традицій свого народу тощо ;

- гуманізм – визнання суверенності особистості й недоторканності її достоїнства , віра в невичерпність людської доброзичливості ;

- справедливість – об’єктивне оцінювання індивідуально-ділових якостей і дій людей , визнання їхньої індивідуальності , відкритість до спілкування , самокритичність .

Конкретні моральні якості репрезентують :

- совість – загострене почуття особистої відповідальності перед суспільством та людьми ;

- моральна воля – розвинутий самоконтроль , уміння домагатися мети , завойовувати повагу людей ;

- професійна чесність – ділова вимогливість , самовіддача в роботі , уміння говорити правду «в очі» ;

- організованість – взаємодія індивідуального і спільного , вміння структурувати та програмувати діяльність відповідно до правил та норм організації ;

- товариськість – взаємна солідарність , повага та довіра , які утворюють спільність інтересів і цілей ;

- мужність – сміливість , уміння переносити особисті неприємності та службові невдачі ;

- принциповість – повага думки інших , уміння відстоювати свою та чиїсь позиції .

Серед специфічних якостей виокремлюють :

- скромність – ретельність , розумове використання влади , критичне ставлення до своїх заслуг та недоліків ;

- відповідальність – єдність слова та діла , «смак» до ділового ризику ;

- щедрість – безкорисливість , надання допомоги людям , співчутливість ;

- оптимізм – віра в себе та людей , у свій моральний вибір , краще майбутнє ;

- великодушність – терпимість до недоліків людей уміння прощати образи , не бути злопам’ятним та ін.

 

3.Психологія професіоналізму управлінської діяльності

Професіоналізм управлінської діяльності – сукупність загально-теоретичних, спеціальних управлінських і психологічних знань, умінь і навичок, якими повинен володіти керівник для ефективного її здійснення і корекції.

Структурно професіоналізм управлінської діяльності керівника утворюють такі компоненти:

- професіоналізм діяльності керівника ( готовність здійснювати управлінську діяльність, технології стимулювання, досягнення вершин професійної управлінської діяльності, чинники зовнішнього середовища);

- професіоналізм спілкування та своєрідність стосунків між керівниками та співробітниками;

- професіоналізм особистості ( знання, вміння, навички, спеціальні здібності, що підвищують ступінь готовності до управлінської діяльності, самовиховання, самоосвіта, освіта як умови досягнення вершин професіоналізму);

- сукупні показники активності співробітників, що характеризують їх психологічну й професійну зрілість ( ступінь сформованості професійних знань, умінь та навичок, ціннісне ставлення до виконання завдань, спрямованих на досягнення загальної мети організації, наявність спеціальних здібностей тощо).

Передумови людиноцентричної концепції:

- психологічне забезпечення професійної управлінської діяльності керівників, яке передбачає професійне самовизначення суб’єктів управління, стимулювання саморозвитку, задоволеність управлінською діяльністю;

- пошук і активізація резервів кадрів управління, включаючи систематичне оцінювання результатів діяльності керівників і відбір нових для потреб організації;

- встановлення залежності між особливостями професіоналізму керівника в умовах управлінської діяльності та іншими його виявами поза сферою професійної діяльності;

- оцінювання й поліпшення соціально-психологічного клімату в організації, згуртування персоналу навколо її цілей;

- вдосконалення комунікативної підготовки учасників управлінського процесу, стилю і культури ділових відносин;

- психологічне забезпечення саморозвитку й самовдосконалення особистості керівника та співробітників;

- психологічне забезпечення довгострокових цілей організації, в тому числі управління людськими ресурсами.

Професійний шлях керівника в системі управління значною мірою залежить від його вміння бачити свою життєву перспективу, яка передбачає безліч автономних стратегій, тенденцій, можливостей розвитку особистості, є «доказам» необхідності певного життєвого шляху.

Психологічним механізмом, що допомагає бачити спонукальний вплив осмисленості вибір, його внутрішньою стартовою умовою є психологічна готовність індивіда до управлінської діяльності, яка передбачає:

- наявність загальних і спеціальних здібностей, інтересу до управлінської діяльності;

- готовність до прийняття ризикових рішень, розв’язання складних завдань, подолання напружених ситуацій заради накресленої мети; до активних дій в екстремальних умовах, тобто бажання й можливість діяти за високих стресових навантажень;

- готовність діяти в середовищі, що швидко змінюється;

- наявність спеціальних знань і вмінь;

- ціннісне ставлення до професіоналізму;

- наявність уявного образу «Я» - уявлення про управлінську кар’єру;

- самооцінку, самоаналіз, самоконтроль.

Ціннісне ставлення керівника до професіоналізму управлінської діяльності передбачає:

1. Єдність об’єктивного і суб’єктивного, де об’єктивний діє через актуалізацію системи цілеспрямованих психічних і практичних вчинків, тобто через актуалізацію суб’єктивного.

2. Свідоме, індивідуальне, суспільно зумовлене, емоційно-вольове реагування на компоненти професіоналізму, що виявляються в потребі їх вивчати, осмислювати трансформувати у власні переконання й реалізацію у практичній управлінській діяльності.

Зрілість – скупний стан високого розвитку фізіологічних, інтелектуальних, професійних, ділових, вольових, моральних, соціальних параметрів людини.

Для суспільства, особистості керівника надзвичайно важливо продовжити найактивніший творчий період життя людини ( акме). Досягненню цього сприяють:

- правильна організація часу, життя, особи;

- формування у людини етичної й професійної культури, активності у виборі життєвого шляху;

- виховання культури спілкування;

- розвиток ортобіотики;

- знання впливу етнопсихологічного середовища на розвиток і становлення особистості;

- створення умов для подолання суперечностей мікросередовища та особистості, що детермінують поведінку індивіда;

- використання науково-обгрунтованого алгоритму продуктивного розв’язання завдань розвитку зрілої людини;

- створення методико-технологічного інструментарію, що дасть змогу виявити досягнутий рівень професіоналізму як окремої людини, так іф групи людей;

- самовдосконалення особистості, усвідомлення нею своїх реальних можливостей, ставлення до себе як до суб’єкта, творця свого життя.

 

4.Психологічні особливості планування і прийняття управлінських рішень

Результатом планування є план – система взаємопов’язаних , об’єднаних загальною метою завдань , що передбачають терміни , порядок , послідовність , умови , ресурси та результат виконання.

Стратегія –( грец. Strategia від stratos – військо і ago – веду ) – довгостроковий курс розвитку організації , ячкий ґрунтується на усвідомленні сутності її виробничо-господарської та соціальної діяльності , способів досягнення її цілей

З огляду на сфери застосування і спрямованість виокремлюють корпоративну та операційну стратегії.

Корпоративна стратегія охоплює вибір установою сфери діяльності , виду бізнесу , ринків збуту товарів чи послуг , визначає загальні межі та напрями розвитку організації . Операційну стратегію розробляють різні функціональні відділи організації . Вона спрямована на такі сфери , як виробництво , маркетинг , фінанси й менеджмент людських ресурсів , і є чинником реалізації корпоративної стратегії .







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.95.131.208 (0.021 с.)