Дисиденський рух в Україні 1960-1980-х рр. Гельсінська спілка

У 60—70-х роках у Р.Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і нац. прав. Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації,що їх розпочав Хрущов. Його обмежені викриття страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та скептицизм відносно й інших сторін режиму. Помітний вплив на формування інакодумства справляли зовнішні фактори. Передусім це стосується антикомуністичних виступів у країнах "соціалістичного табору".Дисидентський рух плинув у СРСР трьома потоками, що часто зливалися. Завдяки легшому доступу до західних журналістів найбільш відомим був московський правозахисний, або демократичний, рух, що переважно складався з представників російської інтелігенції.Іншою формою «антигромадської поведінки» був релігійний активізм. На Україні, як і в інших неросійських республіках, дисидентство викристалізовувалося у змаганнях за національні й громадянські права, а також за релігійну свободу. Зародження дисидентства на Україні, як і в Радянському Союзі взагалі, спричинився насамперед політичний курс радянського керівництва, особливо хрущовська «відлига» й намагання Брежнєва покласти їй край. Спочатку осередок українських дисидентів складали «шестидесятники» — нове плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання. До нього належали Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Микола Вінграновський, Алла Горська та Іван Дзюба. Пізніше до них приєдналися Василь Стус, Михайло Осадчий, Ігор та Ірина Калинці, Іван Гель та брати Горині. Хоча дисиденти діяли переважно в Києві та Львові, вони походили з різних частин України. На Україні налічувалося не більше тисячі активних дисидентів. Укр. дисиденти закликали до проведення в СРСР реформ, а не до революції чи відокремлення, й виступали проти національних репресій на Україні та за громадянські права в СРСР. Перші прояви цього руху мали місце наприкінці 50-х—на поч. 60-х років, коли на Західній Україні було організовано кілька невеликих таємних груп. Виділялася серед них так звана «Група юристів» на чолі з адвокатом Левком Лук'яненком. Вона закликала до здійснення законного права України на вихід із Р.Союзу. Після виявлення цих груп їхніх учасників на закритих процесах було засудж до тривалих термінів ув'язнення. У 1962 та 1963 Хрущов провів широко розрекламовані зустрічі з діячами культури та мистецтва. На них він роздратовано засудив "відступи від соціалістичного реалізму" та "прояви формалізму і абстракціонізму". Інерція десталінізації продовжувала розбурхувати неспокій серед інтелігенції. Підозріла пожежа 1964 р., що знищила фонд українських рукописів бібліотеки Академії наук Укр, викликала бурю протестів провідних діячів літератури. Побоюючися, щоб події не вийшли з-під контролю, Кремль вирішив ударити по дисидентському рухові в усьому РСоюзі. Наслідком цієї політики на Україні став арешт наприкінці 1965 близько двох десятків тих, хто протестував особливо голосно. Щоб залякати інших, власті вирішили судити дисидентів відкритим судом. Проте ця тактика бумерангом ударила по них самих, викликавши ще сильніші протести й опозицію Побувавши на цих процесах у Львові, молодий журналіст і відданий комуніст свого часу В'ячеслав Чорновіл написав «Записки Чорновола» — збірку документів, що викривали свавільні, протизаконні й цинічні маніпуляції властей правосуддям.У палкій промові перед великою аудиторією в Києві засудив арешти Іван Дзюба. Щоб не дати властям ізолювати дисидентів одного від одного й від суспільства, щоб інформувати світ про подробиці переслідувань в СРСР, у 1970 р. українські дисиденти почали таємно поширювати часопис «Український вісник». Хоч КДБ й зміг обмежити розповсюдження цих матеріалів в Україні, йому не під силу було запобігти їх проникненню на Захід. Там за допомогою українських емігрантів вони публікувалися й пропагувалися, що викликало у радянських властей замішання й переляк.

Гельсінська спілка: Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод, об'єднання діячів українського правозахисного руху, утворене в Україні 9 листопада 1976. Підставою для утворення УГГ були постанови про права людини Заключного акту Наради у справах безпеки й співпраці в Європі у Гельсінках 1975. Згідно з основоположною декларацією УГГ її метою є сприяти виконанню в Україні постанов Заключного акту. Від другої половини 1970-х рр. УГГ виявилася в Україні діяльним у рамках існуючого радянського законодавства і міжнародних договорів речником прагнень українського народу до політичної і соціальної свободи та державної незалежності. Правозахисна платформа УГГ стала в наявних в СРСР та у світі умовах мобілізуючим, ефективним засобом для активізації громадськості й оборони українських національних інтересів. КДБ застосовувало до УГГ жорстокі репресії. У 1977 заарештовано й тоді або у наступному році засуджено на кару від 7 до 10 pp. ув'язнення і 5 pp. заслання членів-засновників УГГ: М. Руденка, О. Тихого, Л. Лук'яненка, М. Мариновича, М. Матусевича.