Зовнішня політика Центральної Ради. Брест-Литовський мирний договір

25 січня 1918 р. Центральна Рада й уряд України залишили Київ. Спочатку вони перебували в Житомирі, а потім — у Сарнах. Тепер урятували УНР від остаточного більшовицького розгрому могла лише допомога країн Четверного союзу. 9 лютого 1918 р. в Брест-Литовську молоді українські дипломати, окремо від представників Радянської Росії, домоглися укладення мирного договору з Німеччиною та Австро-Угорщиною — першого мирного договору у світовій війні. Задля укладення миру держави німецького блоку погодилися на те, щоб до УНР відійшла більша частина Холмщини і Підляшшя, а також на об'єднання Галичини з Буковиною в один "коронний край". УНР, зі свого боку, зобов'язувалася надати цим державам значну кількість продовольства. Проте Центральній Раді необхідна була військова підтримка Німеччини й Австро-Угорщини. 12 лютого її уряд звернувся із відповідним проханням до цих країн. І через кілька днів на територію України вступила 450-тисячна німецько-австрійська армія, яка фактично запровадила окупаційний режим. Це значною мірою й спричинило падіння авторитету Центральної Ради. Велика частина населення вже не сприймала демократичних форм правління і прагнула створення уряду "сильної руки". Присутність окупаційної армії стимулювала активність заможніших верств селянства, які вимагали відновити приватну власність на землю й покласти край повоєнному хаосу. Поміщики ставили питання про негайне повернення їм конфіскованої землі. Під німецьким натиском змушені були покинути Україну більшовицькі війська, захопивши із собою запаси пограбованих банків. Наприкінці квітня 1918 р. вся українська територія опинилася під контролем німецької та австро-угорської армій, які виявляли невдоволення з приводу неспроможності українського уряду виконати Берестейський договір. Окупанти заявили, що підтримають іншу владу, яка постала б унаслідок перевороту. 28 квітня 1918 р. у будинок Педагогічного музею, у якому засідала Центральна Рада, ввірвалися німецькі солдати й арештували двох міністрів українського уряду. Наступного дня Центральна Рада зібралася на останнє засідання, на якому ухвалила проект Конституції УНР, змінила земельний закон і обрала М. Грушевського Президентом України. Після цього Центральну Раду, яка не чинила навіть спроби опору, розігнали німецькі війська. Центральна Рада протрималася тринадцять з половиною місяців — із 17 березня 1917 р. до 29 квітня 1918 р. її величезною заслуга в тому, що вона відродила в Україні державницьку свідомість, утворила Українську Народну Республіку, домоглася визнання прав українського народу на свою державу, свою культуру і свою мову. Які ж основні причини падіння Центральної Ради? Це, насамперед, брак двох головних опор державності — боєздатної армії та адміністративного апарату. Лідери Ради нехтували створенням регулярної армії. Так, коли генерал царської армії П.Скоропадський надав 40-тисячний українізований корпус дисциплінованих вояків, її діячі заявили, що революція армії не потребує. Так само Центральна Рада відкинула можливість використання старого досвідченого чиновництва. Тому вона не мала ніякого апарату зв'язку з окремими місцевостями, особливо із селом, де зосереджувалося найбільше її можливих прибічників, а військових сил для боротьби за утвердження своєї влади не вистачало.
Поразку Центральної Ради зумовила і нерозвиненість українського національного руху. Тому й не дивно, що в Центральну Раду входили переважно молоді інтелігенти, недосвідчені в практичній діяльності. До того ж, Центральну раду роздирали конфлікти, гострі сутички, особливо між Винниченком і Петлюрою. Частина діячів Ради шукала компромісу з більшовиками, адже майже всі її члени були представниками українських соціалістичних партій і не виявляли рішучості в боротьбі за державність України. Навіть голова українського уряду В. Винниченко, котрого вважають гарним письменником, але поганим політиком, не раз пропонував проголосити в Україні радянську владу. "Якщо Україна не буде соціалістична, нам не треба ніякої" — заявляв він, хоча іноді приходив до невтішного висновку, що російська демократія закінчується там, де починається національне питання. Підриву авторитету Центральної Ради сприяло її невміння розв'язати й аграрне питання. Тому в опозиції до неї були значні верстви сільського населення. Усе це й зумовило падіння Центральної Ради і становлення гетьманського режиму в Україні.

 

53. Українська держава часів гетьманату П.Скоропадського: державний політичний устрій та соц.-економ. Політика. Причини і суть гетьманського перевороту. У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів. Відповідно до головного пріоритету у внутрішній політиці - земельного питання -у липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників. Гетьманом Павлом Скоропадським була здійснена спроба створення національної армії, чисельність якої повинна була перевищити 300 тис. осіб. Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україні. В Український державі була реформована банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи. При гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій,:і також анархістів. Під жорстку цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів, маніфестацій.Найважливішим досягненнями гетьманату характеризувалася національно-культурна політика. Новою владою були здійснені спроби українізації державного апарату і системи освіти: поряд із російськими гімназіями утворювалися українські, яких восени 1918 р. нараховувалося 150; був прийнятий закон про обов'язкове вивчення української мови і літератури, історії та географії України; відкрилися нові українські університети, перші з який - у Києві і Кам'янець-Подільському; у російськомовних університетах - Київському, Харківському, Одеському почали працювати кафедри української мови, літератури, історії та права.24 листопада 1918 р. була відкрита Українська Академія наук, першими академіками якої стали відомі вчені Д. Багалій, А. Кримський, В. Вернадський, В. Косинський та ін. Президентом УАН був обраний В. Вернадський. В Українській державі були організовані Національна бібліотека, Національний архів, Національна галерея мистецтв, Національний історичний музей, Український національний театр під керівництвом П. Саксаганського, «Молодий театр» Л. Курбаса, Державний симфонічний оркестр, Українська державна капела тощо.

54. ЗУНР. Взаємовідносини УНР та ЗУНР. Західноукраїнські землі до закінчення Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії. Напередодні її поразки національно-визвольний рух пригнічених народів посилився. Українські політичні діячі почали готуватися до створення власної держави. 19 жовтня 1918 р. вважається днем проголошення на західноукраїнським землях держави, що пізніше дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка. Наміри українських політиків суперечили планам поляків, котрі вели підготовку до утворення польської держави, до складу якої планували включити західноукраїнські землі. В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові з'єднання, що були в складі австро-угорської армії, взяли під контроль Львів, наступного дня — інші міста Галичини. 13 листопада 1918 р. було затверджено Конституційні основи новоствореної держави — «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії», згідно з яким вона отримала назву «Західно-Українська Народна Республіка». Закон визначав територію ЗУНР, яка включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття.

Зовнішня політика ЗУНР, як і внутрішня, була надзвичайно складна. З перших днів свого існування Республіка опинилася в стані війни з Польщею. Спроби добитися міжнародного визнання ЗУНР закінчилися невдачею. Представники Антанти натомість визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини. Під натиском польських військ в кінці травня Галицьких уряд спочатку переїхав до Тернополя, а потім — до Станіслава і нарешті змушений був податися в напрямі до р. Збруч, що розділяла Галичину й Велику Україну. Нарешті президент Петрушевич дав наказ своїй армії перейти р. Збруч і з'єднатися з частинами військ Директорії. Це сталося 16 липня 1919 р.22 січня 1919 p. у Києві був проголошений «Акт об'єднання (Злуки)» Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в єдину соборну Україну. ЗУНР здобула назву Західної області Української Народної Республіки (ЗО УНР) і повну автономію. Остаточне рішення про об'єднання західних і східних земель повинні були затвердити Українські Установчі збори, які так і не були скликані.

Значення об'єднання УНР і ЗУНР:

- Сам факт проголошення об'єднання ЗУНР і УНР мав величезне морально-політичне значення, підтвердивши прагнення українського народу жити в незалежній і соборній Українській державі.

- Ця подія, за словами канадського історика українського походження О. Субтельного, свідчила про те, що «уперше західно- і східноукраїнські націоналісти, які протягом поколінь проголошували існування між ними братерських зв'язків, ввійшли в контакт між собою в масових масштабах».

- Велике значення для наступних подій мала взаємодія Української Галицької армії й армії Директорії.

- Позитивний вплив на адміністративний апарат Директорії УНР справили галицькі державні службовці.

Ці та інші приклади свідчили про можливість і необхідність об'єднання.

Причини поразки ЗУНР. Причинами поразки ЗУНР були:- ЗУНР опинилася в міжнародній ізоляції, без військової і дипломатичної підтримки європейських держав;-. прихильне ставлення країн Антанти до Польщі;- УНР, воюючи на декількох фронтах у 1918-1919 pp., не могла захистити територію ЗУНР від польських військ;- ЗУНР не створила з економічних причин достатню за чисельністю і військовим оснащенням армію, здатну захистити суверенітет держави та її територію;- поразка Української Народної Республіки.

Історичне значення утворення ЗУНР. Західноукраїнська Народна Республіка проіснувала 257 днів. Безсумнівно, поразку ЗУНР зумовив цілий ряд факторів. Проте жоден із них не здатний перекреслити роль цього державного утворення в історичному просуванні українського народу шляхом національної свободи і державної незалежності. Реальне існування протягом восьми з половиною місяців національної галицької державності поставило на практичний ґрунт в українському русі гасло Соборної Української держави. Досвід ЗУНР підтвердив, що здобути і відстояти незалежну національну державу можливо тільки завдяки напрузі сил усіх соціальних верств і політичних сил нації. ЗУНР увійшла в історію як героїчна сторінка у боротьбі українського народу за незалежність, вільний демократичний розвиток.