Козацько-селянські повстання повстання кінця XVI – Першої половини XVII ст.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. українськими землями прокотилося дві хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків: перша (1591 —1596) була порівняно короткою у часі, друга (1625—1638) тривалішою. Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.

Основними причинами першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного гніту; енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані «уходниками» та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво. Повстання К. Косинського (1591—1593) — перший великий селянсько-козацький виступ. Цей виступ, підтриманий міщанами та селянами, незабаром переріс у масштабний повстанський рух, який протягом 1592—1593 pp. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. 1593 р. повстанці розпочали новий наступ. Під час облоги Черкас загинув К. Косинський. Залишившись без лідера, повстанці зазнали поразки.

Після першого великого спалаху народної активності, С. Наливайко у 1593 р. організовує на Брацлавщині загін нереєстрових козаків. У жовтні 1594 р. спалахує антишляхетське повстання на чолі з Наливайком. Наприкінці 1595 — на початку 1596 pp. селянсько-козацькі виступи охопили Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля. У Білій Церкві було об'єднано сили трьох козацьких ватажків — С. Наливайка, М. Шаули, Г. Лободи. Одна з вирішальних битв відбулася в урочищі Гострий Камінь біля Трипілля. Після цієї баталії, частина повстанців мала на меті перейти кордон й утекти в Росію. В урочищі Солониця козацьке військо потрапило в оточення і зазнало поразки. Полоненого Наливайка та шістьох соратників було відправлено до Варшави, де у квітні 1597 р. стратили.

Після поразки повстань кінця XVI ст. протягом тридцяти років не було великих народних виступів. Відбулися розкол козацтва і виникнення в його середовищі двох течій: радикальної(повстанська) та поміркованої(компромісна). З 1596 до 1625 р. домінувала поміркована течія, найяскравішими постатями якої були гетьмани Самійло Кішка (1600—1602) та Петро Конашевич-Сагайдачний (1616— 1622). Цим козацьким ватажкам вдалося досягти значних успіхів: підняти престиж українського козацтва, посилити його вплив та розширити права; перетворити козацтво з тимчасових напівпартизанських формувань на боєздатне регулярне військо; довести чисельність козацького війська до 40 тис тощо. На початку 20-х років XVII ст. загострюються стосунки козацтва з польськими властями, відбувся остаточний поділ козацтва на дві групи: заможне реєстрове козацтво (поміркованої лінії) і нереєстрове(радикальна позиція).

1629 р. - новий вибух народного гніву. У березні 1630 р. козаки, обравши ватажком Тараса Федоровича (Трясила), вирушили з Січі «на волость». Повстання швидко охопило Полтавщину та значну частину Лівобережжя. Новим масштабним виступом народних мас стало селянсько-козацьке повстання 1637—1638 pp., яке очолили П. Бут (Павлюк), Д. Гуня, Я. Остряниця і яке поширило свій вплив на все Подніпров' я, особливо на Лівобережжя. Наприкінці 1637 р. під Кумейками поблизу Черкас відбулася вирішальна битва. Козацьке військо зазнало поразки. Вже навесні 1638 р. козаки знову активізують свою боротьбу. Але після поразки в бою під с. Жовнин повстанці змушені були капітулювати. Реєстровці під тиском польського уряду визнали ухвалену сеймом «Ординацію Війська Запорозького реєстрового» (скасовувалося козацьке самоврядування, число реєстрових козаків обмежувалося до 6 тис). Козаки мали право селитися в трьох староствах — Черкаському, Чигиринському та Корсунському. Замість обраного гетьмана уряд направляв свого комісара.

Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці XVI — на початку XVII ст. закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; малочисельність лав повсталих; тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом; неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва; нечіткість програмних установок; гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо. Однак, незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу, прискорювали формування національної самосвідомості.