Київське, Чернігівське та Переяславська князівства у 1132 – 1240 рр.

Київське князівство — руське князівство династії Рюриковичів. В 1130-х р., в епоху феодальної роздробленості, яка характеризувалася завершенням процесів виділення окремих князівств, Київ перетворився із столиці Русі в стольне місто однієї з її земель. В неспокійні часи феодальної роздробленості, коли території більшості давньоруських князівств стабілізувалися, межі Київської землі постійно зазнавали змін. Бажаючи послабити міць Київської держави, та значення Києва, як духовного центру всієї Русі, 1169 року Андрій Боголюбськийзахопив та зруйнував Київ, пограбував та спалив більшість церков, соборів та монастирів. Проте, ще деякий князі українських земель продовжували змагатися за Великокняжий престол та вважали Київське князівство - головним князівством.В середині 12 ст. до складу Київського князівства входили Київщина, Сх. Волинь, Переяславщина. Центром був Київ. Переяслав, Канів, Черкаси, Остер, Овруч, Житомир, Чорнобиль, Мозир та інші міста були центрами окремих феодальних володінь, що перебували у васальній залежності від Київського князівства. На Лівобережжі до Київської землі відносилася тільки вузька смуга (10-15 км), яка простягалася від Десни до Корані, з центром у Сакові. Південний кордон землі пролягав вздовж Пороської лінії оборони від Володарева до Родня через Юр'єв (Білу Церкву), Торчеськ, Богуслав і Корсунь. На півночі до складу землі входили території басейну річки Уж з містами Ушеськ, Іскоростень, Овруч, Чорнобиль. Київська земля роздробилася на ряд уділів, якими як бенефіціями початково володіли молодші сини київських сюзеренів. З кінця 12 століття у більшості з них утвердилися князі із смоленської гілки Мономаховичів. У 1240 році Київське князівство захопили монголо-татари. Хан Батий зруйнував Київ, після чого він остаточно втратив значення столиці Давньоруської держави. Як пише тогочасний мандрівник та місіонер Плано де Карпіні, що через декілька років після погрому у Києві – було знищено близько 600 церков, понад 20 монастирів, а в Києві залишилось коло 200 уцілілих домів. Хоча треба брати до уваги, що хан Батий захопив Київ лише через 70 років після спалення його Андрієм Боголюбським. І як пише літописець: «Суздальці так дуже зруйнували 1169 року Київ, що татари не мали вже що руйнувати 1240 року».

Чернігівське князівство — князівство династії Рюриковичів. Столицею князівства було місто Чернігів. Володіння й впливи Чернігівського князівства до 12 ст. поширювалися далеко на північний схід (Муромо-Рязанська земля) і південний схід (Тмутороканське князівство). У першій половині 12 ст. головна увага зовнішньої політики чернігівських князів була скерована на південий схід, у бік Дону й Нижнього Поволжя (колишня Хозарія), Кавказу й Тмуторокані. Це визначало й стосунки зполовцями, що виступали або союзниками Ч.к. в їх зовнішній політиці та внутрішніх усобицях, або противниками в їх експансії на схід. Однією з останніх спроб чернігівських князів у цьому напрямку був невдалий похід Ігоря Святославича 1185 p., оспіваний у «Слові о полку Ігоревім». Це й дало можливість Візантії закріпити свій вплив на терені Тмутороканського князівства. У першій половині 13 століття, в наслідок дальшого дроблення на уділи та довгої боротьби чернігівських князів за Київ і Галич, що велася з перемінним успіхом, Чернігівське князівство занепало. У 1223 битві на Калці загинув чернігівський князь Мстислав Святославич. 18 жовтня 1239 Чернігів був захоплений монголами, а князь Мстислав Глібович урятувався лише втечею до Угорщини. Його наступник Михайло Всеволодович був убитий монголами під час відвідин Орди (леґенда зробила з нього мученика за віру). Чернігівське князівство, розділене на низку уділів, на довгий час потрапило у безпосередню залежність від Орди. Частина населення відійшла на пн.., де постав новий центр — Брянськ.

Переяславське князівство – давньоруське удільне князівство з центром у місті Переяславі. Виникло близько сер. 11 ст., виділившись в окреме князівство. За заповітом великого князя київського Ярослава I Мудрого Переяславське князівство становило спадщину його сина Всеволода I Ярославича. Займало територію по лівих притоках Дніпра – Сулі, Пслу, Ворсклі, на заході межувало з Київським князівством, на півночі – з Чернігівським, на сході і півдні – з Диким полем. Переяславське князівство було форпостом Русі в обороні від грабіжницьких нападів половців, проти яких вели боротьбу переяславські князі Всеволод I Ярославич, Володимир II Мономах та ін. В сер. 12 ст., під час боротьби Юрія I Долгорукого проти Ізяслава II Мстиславича за Київ, Переяславське князівство переходило з рук у руки, поки не було закріплене за нащадками Юрія. В 1239 р. Переяславське князівство було спустошене монголо-татарськими загарбниками і припинило своє існування.