Комунікація як проблема в діяльності організації

Структурно організацію як цілісну систему утворюють різноманітні зв’язки та взаємозв’язки її елементів – організація є комунікативною системою. До її системи вхо­дять формальні, неформальні, напівформальні, позаформальні, офіційні й неофіційні зв’язки. Неформальні реалізуються в системі міжособистісних контактів і від­носин, формальні – у системі відносин, обумовлених і закріплених у службових інструкціях.

Отже, організація як комунікативна ціліс­ність – це [?]:

– специфіка ієрархічних зв’язків, їх стан і рівень розвитку;

– особливості динаміки комунікатив­них процесів (ділового спілкування, спільної взаємо­дії та ін.);

– специфіка процесів координації, інтеграції та концентрації людських зусиль, творчості, ініціативи, професіоналізму;

– специфіка соціально-психологічних умов (частота організаційних зв’язків, їх суб'єктивна доцільність, ступінь сумісності, симпатії-антипатії та ін.);

– адекватність сприймання організації та її планів усіма учасниками організаційного середовища;

– специ­фіка інформаційно-ділового обміну (завдяки йому індивідуальні досягнення стають загальними, але не втрача­ють свого первинного носія; обмін дає змогу регулювати як відносини кожного суб'єкта з організацією, так і від­ношення між організацією та під структурами).

Для нормальної, ефек­тивної організації праці управління спільною координо­ваною діяльністю велике значення має комунікативна структура, комунікативний зв'язок у соціальній групі, установі, фірмі. Цю структуру можна представити як мережу каналів, якими у групі відбувається обмін ін­формацією й думками. З огляду на їх статус виокрем­люють формальні (встановлені адміністрацією відповідно до посадової організаційної структури і зв’язують людей по вертикалі та горизонталі всередині трудового осередку) та неформальні (виходять за межі організації й не збігаються з офіційно встановленими). Формальні потоки ніколи не задовольняють потреби учасників трудового процесу, тому що соціальні контакти не обме­жуються лише офіційними межами. Інформація нефор­мальних потоків може випереджувати формальну, іно­ді вона буває недостатньо достовірною. В організаціях (групах), що функціонують нормально, завжди існує ба­ланс формальних і неформальних інформаційних пото­ків із превалюванням то одного, то іншого.

Структура управління зумовлена структу­рою зв’язків та відносин між елементами, яка, у свою чергу, зорієнтована на структуру процесу прийняття та реалізації рішень, тобто на технологію управління.

Управлінська діяльність реалізується у предметних відносинах і відносинах між людьми. При цьому предметні відносини визначаються конкретними умовами, виробничими процесами, тобто об’єктом управління. В діяльності організацій та колективів, які керують складними об'єктами, що охоплюють багато самостійних виробничих процесів, переважає управління відносинами між людьми та групами людей внаслідок поділу праці між особами управлінського колективу.

Основні поняття і ключові слова: організаціє як комунікативна система.

 

4.4.2. Комунікативні основи формування та розвитку соціальних груп (колективів) в організації

Основою формування та розвитку групи є комунікативний процес, ефективність якого в значній мірі залежить від таких комунікативних явищ як міжособистісна сумісність, взаєморозуміння.

Міжособистісна сумісність

Головні її ознаки – вза­ємне прийняття партнерів у спілкуванні та спільній ді­яльності, висока безпосередня задоволеність учасників взаємодії її процесом і результатом, коли кожний із них виявився на висоті вимог іншого. Базується вона на оптимальній схожості або доповнюваності ціннісних орієн­тацій, соціальних установок, інтересів, мотивів, інших індивідуально-психологічних та соціально-психологіч­них характеристик особистості. Критерієм міжособистісної сумісності є суб’єктивна задоволеність партнерів ре­зультатами взаємодії, взаємними симпатіями, взаєморозумінням, взаємоповагою.

Існують різні класифікації сумісності. Акцент на ролі саме міжособистісної сумісності роблять у своїй класифікації сумісності Р.М. Кричевський та І.Б. Антонова. На їх думку міжособистісна сумісність грунтується на [6]:

· спрацьованістю партнерів і зумовлена тривалою взаємодією;

· операційно-рольову (в основі лежить розуміння партнерами задумів та дій один одного);

· сумісність особистісних якостей;

· сумісність у спілкуванні в процесі трудової діяльності

Знання і врахування чинників психологічної суміс­ності важливі на всіх етапах створення і функціонуван­ня колективу, є одним із стрижневих елементів управ­лінської діяльності, оскільки психологічна несумісність породжує конфлікти, антипатію, які спричинюють зни­ження ефективності функціонування колективу, а інко­ли і його розвал. Часто до пагубних наслідків призво­дять, наприклад, несумісність керівника і його заступ­ника, формального і неформального лідерів.

Основною особливістю психологічної сумісності на рівні “група — інші члени групи” є змога безконфлікт­ного спілкування і узгодженості дій людей в умовах спільної діяльності, зумовленої виробництвом чи соці­альним управлінням.