Психологія особистості керівника

В процесі економічного, промислового розвитку суспільств сформувалися різноманітні типи керівника, які різнилися між собою принципами, куль­турою управлінської діяльності. Серед них дослідники відзначають такі типи керівника: керівник-диктатор, керівник патерналіст та керівник-маклер.

Але об'єктом інтенсивного дос­лідження психологів постать керівника стала у 70-тіроки XX ст. – період рево­люції в управлінні,яка розширила його сферу за межі економіки і промислових підприємств; сприяла вдоско­наленню, оновленню управлінських методів і техноло­гій тощо. Все це пред’явило нові вимоги до керівників та їх управлінської діяльності.

У галузях психології (соціальній психології, органі­заційній психології, психології праці та ін.) ще на по­чатку XX ст. стосовно керівництва (лідерства) було роз­роблено чимало концепцій (підходів, теорій). Розглянемо деякі зних [38].

Теорія рис (харизматична теорія). Основні положення теорії рис зводяться до обґрунтування особливих особистісних якостей, необ­хідних керівнику для успішної його діяльності. У надрах теорії рис за­родилася харизматична концепція, згідно з якою людина народжується із задатками керівника (лідера), керівництво (лідерство) послане окремим особистостям, як благо­дать, “харизма” (грец. charisma – дар, милість Божа).

Управління – це не лише наука, а своєрідне мистецтво, стверджують прихиль­ники цієї теорії. Управлінець – це свого роду артист, – діяльність якого заснову­ється на його природженому таланті. “Ніхто не може навчитися керувати, і ми не віримо, щоб цьому можна було навчити, – стверджував американський психолог Д. Бойд. – Мистецтво керівництва не є чимось, чому можна навчиться ззовні, во­но йде від вашого серця і власної сили”.

Конкурентний підхід. Передбачає наявність у ке­рівників особливих особистісних властивостей, які від­різняють їх від інших людей.Пошук цих властивостей здійснюють шляхом порівняння груп керівників і осіб, що до них не належать, а також успішних і неуспішних керівників різних посадових рівнів.

Конкурентний підхід, як і теорія рис, керуються тим, що зовнішнє середовище є незмінним, а можливос­ті розвитку особистості керівника в діяльності обмеже­ні. У межах цих підходів розробляють ідеальні, еталон­ні моделі керівника, проте за своєю суттю вони статичні, негнучкі, містять абсолютизовані, а інколи й недостат­ньо аргументовані формулювання. Крім того, у практиці здійснення керівництва було немало випадків, коли особи, що не володіють “найважливішими рисами”, успішно справлялися зі всіма функціями лідера. Навпаки, наявність цих рис не завжди перетворювала людину на ефективного лідера.

Ситуаційна теорія. Ця теорія не заперечує теорії рис повністю, однак ствер­джує, що керівництво (лідерство) є продуктом ситуації. Різні ситуації групового життя виокремлюють у групі конкретних осіб, які мають переваги над іншими хоча б в одній якості. А оскільки ця якість необхідна в кон­кретній ситуації, то наділена нею людина стає керівни­ком (лідером). Відкинувши ідею про вродженість якос­тей, представники цієї теорії визнають можливість керівника ліде­ра краще за інших актуалізуватися у певній ситуації.

Риси розглядаються лише як одна з “ситуативних” змінних. До інших нале­жать: розмір і структура організації, вид виконуваної діяльності, індивідуальні особливості членів організації (зокрема, їх очікування), час ухвалення рішень, психологічний клімат організації і ін. У одних умовах від лідера потрібна одна лі­нія поведінки, в інших – зовсім інша.

Системний підхід. Сутність системного підходу до психології управлінського розвитку особистості керів­ника полягає у вивченні досліджуваного феномену як цілісної системи, як сукупності окремих компонентів, взаємодія яких дає змогу виявити нові якості й нові ста­ни, а їх урахування і використання забезпечує ефектив­не функціонування всієї системи. Так, на характер здійснення лідерської ролі робить вплив взаємозв'язок трьох змінних: якості лідера, якості послідовників чи відомих і характер ситуації, в якій здійснюється лідерство.

Системний підхід до психології управлінського роз­витку особистості керівника вимагає аналізу розвитку пізнавальної активності особистості, шляхів реалізації її психофізіологічного, морального, соціального, професійного потенціалу, механізмів переходу зовнішніх впливів у внутрішні регулятори поведінки тощо.

Якості та риси керівника

Обґрунтування професійно та інтелектуально важ­ливих, психологічно і соціально необхідних якостей особистості керівника є однією з найактуальніших проблем психології управління.

Якості особистості керівника – найстійкіші характеристики, що мають вирішальний вплив на управлінську діяльність.

У психологічному аспекті вони залежать від харак­теру, структури, спрямованості, досвіду, здібностей особистості, умов праці. Це складні, багатогранні фено­мени, конкретні вияви яких залежать від структури особистості і від дії різних чинників.

Найчастіше виокремлюють такі обов'язкові для управлінця якості [38]:

· компетентність;

· висока відповідальність, особиста гідність;

· відчуття нового та вміння йти на розумний ризик, творчо розв'язувати проблеми, сміливість у прийнятті рішень;

· гнучкість, розуміння ситуації, гостре сприйняття нових потреб, відчуття часу, подій;

· висока працездатність, постійне прагнення бути кращим і робити все якнайдосконаліше;

· комунікабельність;

· увага до підлеглих.

Серед ділових, професійних якостей ке­рівника вчені виокремлюють головні й важливі [38].

Головними якостями є компетентність і комунікабельність.

· Компетентність. Вона стосується особистісних рис, умінь і навичок, закорінених у раціональну (інте­лектуальну) сферу особистості.

Компетентність керівника – наявність у керівника спеціальної освіти, широкої загальної й спеціальної ерудиції, постійне підви­щення ним своєї науково-професійної підготовки.

Компетентність передбачає системність мислення (практичний розум, швидкість входження в проблему, здатність передбачати різні варіанти виходу із ситуації, винахідливість) та наявність організаторських якос­тей (уміння підбирати, розставляти кадри, планувати роботу, забезпечувати чіткий контроль).

Організаторські якості є наслідком вияву певних психологічних властивостей особистості, до найважли­віших з яких належать:

– психологічна вибірковість (здатність адекватно відтворювати психологію групи, правильно реагувати тощо);

– здатність заряджати своєю енергією інших людей, активізувати їх;

– критичність та самокритичність (уміння бачити недоліки у своїх діях та вчинках підлеглих);

– психологічний такт (здатність оптимально впливати на інших людей, контактувати з ними на основі індивідуальних особливостей);

– вимогливість (здатність ставити адекватні вимоги залежно від ситуації);

– схильність до організаторської діяльності.

· Комунікабельність. Маючи певний звязок із вро­дженими задатками особистості, вона є тим феноме­ном, який формується, розвивається у процесі її життє­діяльності.

Комунікабельність керівника (лат. communico – з’єдную, повідомляю) – риса особистості, яка виявляється у здатності до встановлення контактів, спілкування, товариськості.

До важливих особистісно ділових, професійних якостей керівника зараховують:

· cтійкість до стресу – здатність протистояти сильним негативним емоціогенним впливам, що викликають високу психічну напругу;

· морально-етичні якості – чесність, порядність, принциповість тощо;

· підприємницькі якості – уміння передбачати і швидко оцінювати ситуацію, активність, здатність до виваженого ризику тощо.

Управлінські ролі керівника

Роль керівника в організації є багатоплановою. Залежно від ситуації він є організатором, комунікатором, експертом, критиком, безпосереднім виконавцем тощо.

Управлінські ролі визначають обсяг та зміст роботи керівника незалежно від специфіки конкретної органі­зації, вони взаємопов'язані і діють для розв’язання на­креслених завдань.

В своїх роботах Г. Мінцберг виділяє 10 ролей, які, на його думку, приймають на себе керівники в різні періоди і залежно від рангу. Він класифікує їх в рамках трьох великих категорій: міжособові ролі, інформаційні ролі та ролі щодо прийняття рішень.

· Міжособові ролі:
а) головний керівник;
б) лідер;
в) зв’язкова ланка.

· Інформативні ролі:
а) отримувач інформації;
б) розповсюджувач інформації;
в) представник.

· Ролі, пов’язані з прийняттям рішень:
а) підприємець;
б) ліквідатор порушень;
в) розподілювач ресурсів;
г) ведучий переговори.