Теоретико-методологічні засади психології управління в організації 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Теоретико-методологічні засади психології управління в організації



ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

В ОРГАНІЗАЦІЇ

 

Затверджено Вченою радою Вінницького національного технічного університету як навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей. Протокол №?? від 22 квітня 2012 р.

 

 

Вінниця ВНТУ 2012

УДК 174 (075)

П 77

Рецензенти:

Мороз О. В., доктор економічних наук, професор;

Мороз О. О., доктор економічних наук, професор;

Паламарчук О. М., кандидат психологічних наук, доцент.

 

Рекомендовано до видання Вченою радою Вінницького національного технічного університету Міністерства освіти і науки України

Прищак, М. Д.

П 77Психологія управління в організації: навчальний посібник / М. Д. Прищак, О. Й. Лесько. – Вінниця, 2012. – 140 с.

У посібнику розкриваються питання психології управління в організації. Увага акцентується на висвітленні проблем психології управління працею, людьми та організацією в цілому. Розглянуто питання менеджменту професійного підбору, комунікації, мотивації, нововведень, психології реклами, іміджу та ін.

Посібник розрахований на студентів вищих навчальних закладів, майбутніх менеджерів, керівників.

УДК 174 (075)

 

 

© М. Д. Прищак, О. Й. Лесько, 2012

ЗМІСТ

  Передмова............................................  
     
  Розділ І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПСИХОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ  
1.1. Вступ до курсу “Психологія управління в організації”......  
1.1.1. Поняття про психологію управління........................  
1.1.2. Предмет та завдання психології управління в організації.......  
1.1.3. Функції психології управління в організації..................  
1.2. Історія і сучасний стан розвитку психології управління в організації..............................................  
1.2.1. Формування психологічних знань про управління в організації в теорії управління........................................  
1.2.2. Психологічні основи сучасної системи поглядів на менеджмент....  
1.2.3. Історія розвитку психології управління в організації...........  
1.2.4. Сучасний стан та перспективи розвитку психології управління в організації.............................................  
  Питання та завдання для самоконтролю....................  
     
  Розділ ІІ УПРАВЛІННЯ ПРАЦЕЮ  
2.1. Психологія праці як структурний елемент системи управління в організації.................................  
2.1.1. Предмет, мета та завдання психологій праці в управлінні організацією............................................  
2.1.2. Менеджмент сприятливих умов праці людини як головна функція психології праці.................................  
2.1.3. Функціональні стани людини в праці.......................  
2.2. Психологія професій....................................  
2.2.1. Професійна діяльність та її психологічна структура...........  
2.2.2. Психологічні основи профорієнтації, профвідбору та атестації кадрів.................................................  
2.2.3. Метод професіографії та профвідбору.......................  
  Питання та завдання для самоконтролю....................  
     
  Розділ ІІІ УПРАВЛІННЯ ЛЮДЬМИ  
3.1. Психологія особистості в управлінні......................  
3.1.1. Управління людськими ресурсами як психологічна проблема...  
3.1.2. Особистість у психології управління........................  
3.1.3. Психологія особистості керівника..........................  
3.2 Психологічні особливості керівництва....................  
3.2.1. Лідерство та керівництво в управлінській сфері...............  
3.2.2. Психологічні особливості стилів керівництва.................  
3.3. Мотивація як головна функція сучасної теорії та практики менеджменту............................................  
3.3.1. Мотивація як функція менеджменту.........................  
3.3.2. Теорії мотивації..........................................  
3.4. Комунікативні засади управління людьми.................  
3.4.1. Комунікація як ключова функція керівництва.................  
3.4.2. Особистісно-психологічні основи комунікативної компетентності керівника..................................  
3.4.3. Етико-психологічні засади ділових взаємин керівника з підлеглими...........................................  
3.4.4. Психологія ділового спілкування в управлінні................  
  Питання та завдання для самоконтролю....................  
     
    Розділ ІV Управління організацією  
4.1. Психологія організації в управлінні.......................  
4.1.1. Теорії організації.........................................  
4.1.2. Соціально-психологічна характеристика організації...........  
4.2. Аксіологічні основи управління в організації...............  
4.2.1. Відповідальність як методологічна основа етики та психології управління організацією...................................  
4.2.2. Інституалізація етико-психологічних основ діяльності організацій..............................................  
4.2.3. Соціокультурні та етнопсихологічні особливості управління організацією.............................................  
4.2.4. Гендерні засади ділових відносин в організації................  
4.3. Психологічні засади управлінської діяльності в організації..  
4.1.1. Психологічна структура управлінської діяльності.............  
4.3.2. Функції управління (менеджменту) та їх психологічний зміст...  
4.4. Організація як комунікативна система....................  
4.4.1. Управління як комунікативна проблема в діяльності організації.  
4.4.2. Комунікативні основи формування та розвитку соціальних груп (колективів) в організації..................................  
4.4.3. Психологія конфліктів в організації та їх вирішення...........  
4.4.4. Управління комунікацією “організація – зовнішнє середовище”.  
4.4.5. Проблеми ефективності комунікації в організації..............  
4.5. Психологія менеджменту нововведень.....................  
4.5.1. Психологічні проблеми процесу та результу нововведень в організації...............................................  
4.5.2. Подолання психологічних бар’єрів в процесі впровадження інновацій...................................................  
4.6. Психологія управління рекламною діяльністю та формуванням іміджу організації та персоналу..............  
4.6.1. Психологічні засади організації рекламної діяльності організації..  
4.6.2. Психологічні складові формування іміджу організації та персоналу...............................................  
  Питання та завдання для самоконтролю....................  
     
  Список використаної та рекомендованої літератури........  
  Короткий термінологічний словник......................  

ПЕРЕДМОВА

Практика соціально-економічного розвитку України початку ХХІ ст., орієнтація на взаємодію з міжна­родним співтовариством, зокрема в економічній сфері, проблеми глобалізації вимагають зміни парадигми підготовки управлінських кадрів, яка не відповідає сучасним вимогам розвитку бізнесу та менеджменту, так як не може позбутися стереотипів соціалістичної моделі управлінської діяльності, принципів класичної (раціональної, механістичної, бюрократичної) теорії управління.

Як показує зарубіжний досвід ефективність діяльності організацій (фірм) в значній мірі залежить від посилення психологічних та етичних основ управління в організації. Тому, вивчення студентами вищих навчальних закладів, які здійснюють підготовку менеджерів, такої дисципліни як “Психологія управління в організації”, сприятиме формуванню в майбутніх спеціалістів психологічних компетентностей управлінської діяльності в різних сферах організаційного середовища та організації загалом, уміння застосовувати принципи сучасного управлінського мислення до аналізу конкретних ситуацій в управлінні, зможе вивести якість підготовки менеджерських кадрів на рівень сучасних вимог.

Аналіз теорії та практики управління засвідчує, що визначення сутності та змісту “Психології управління в організації” в сучасній вітчизняній науковій літературі ще не набуло системного, чіткого характеру. Недоліком вітчизняних досліджень в сфері психології управління є те, що управління розглядається поза його зв’язком із організацією, лише як управління персоналом і практично не має відношення до управління організацією в цілому, здебільшого розглядається з позицій суб’єкта управління (керівника), тобто як однобічний процес, без урахування аналізу об’єкта управління як складової цього процесу.

Необхідність міжнародної інтеграції України, значні теоретичні та практичні досягнення в сфері психології управління західних країн, ставлять перед вітчизняною теорією та практикою менеджменту питання врахування зарубіжних структурних та змістовних підходів до означення сутності та змісту управління в організації.

Мета запропонованого в навчальному посібнику “Психологія управління в організаціії” матеріалу – системний розгляд психологічних засад управління організацією, структурною та змістовною основою якого є аналіз питань, на яких акцентує увагу західна наука і практика: управління працею (психологія праці), управління людьми (психологія управління персоналом) та управління організацією (організаційна психологія) як єдиного цілого.

Навчальний посібник за структурою складається з чотирьох роділів:

розділ І – “Теоретико-методологічні засади психології управління в організації” – розкриває сутність понятя “психологія управління в організації” та його характеристику; розглядає історію та сучасний стан психології управління в організації;

розділ ІІ – “Управління працею” – висвітлює питання управління працею як структурного елементу системи управління в організації; акцентує увагу на психології праці, менеджменті сприятливих умов праці, функціональних станах людини в праці; розглядає питання професійної діяльності, психологічних основ профпідбору кадрів та методи професіографії і профвідбору;

розділ ІІІ – “Управління людьми” – вміщує матеріал про особистість, зокрема характеристику особистості керівника в управлінні; акцентує увагу на психологічних особливостях керівництва та лідерства; розкриває суть мотивації; висвітлює питання комунікативних засад управління людьми;

розділ ІV – “Управління організацією” – є логічним завершенням посібника, тому що вміщує матеріал про психологічні засади управління організацією як цілісною системою; розглядає теорії організацій, аксіологічні основи управління в організації та психологічні засади управлінської діяльності; висвітлює організацію як комунікативну систему; розкриває питання психологічних основ менеджменту нововведень, рекламної діяльності та іміджу.

В посібник також включені питання та завдання для самоконтролю, перелік використаної та опрацьованої літератури, короткий термінологічний словник.

Даний посібник більше зорієнтований на теоретичне забезпечення курсу.

Поєднання досить широкої за обсягом проблеми змушувало авторів до лаконізму у викладені окремих проблем та необхідності деякі теми залишити поза текстом.

Запропонований посібник може бути використаний при вивченні дисциплін “Психологія управління”, “Психологія праці”, “Організаційна психологія”, “Етика ділових відносин”, “Ділова етика”, “Етика ділового спілкування”, “Управління персоналом”, “Кадровий менеджмент”, “Організація праці менеджера” та ін.

 

Розділ І

Стислий зміст теми

1.1. Вступ до курсу “Психологія управління в організації”

1.1.1. Поняття про психологію управління

1.1.2. Предмет та завдання психології управління в організації

1.1.3. Функції психолгії управління в організації

Розділ ІІ

УПРАВЛІННЯ ПРАЦЕЮ

Стислий зміст теми

Психологія професій

2.2.1. Професійна діяльність та її психологічна структура

2.2.2. Психологічні основи профвідбору та атестації кадрів

2.2.3. Метод професіографії та профвідбору

Розділ ІІІ

УПРАВЛІННЯ ЛЮДЬМИ

Стислий зміст теми

Якості та риси керівника

Обґрунтування професійно та інтелектуально важ­ливих, психологічно і соціально необхідних якостей особистості керівника є однією з найактуальніших проблем психології управління.

Якості особистості керівника – найстійкіші характеристики, що мають вирішальний вплив на управлінську діяльність.

У психологічному аспекті вони залежать від харак­теру, структури, спрямованості, досвіду, здібностей особистості, умов праці. Це складні, багатогранні фено­мени, конкретні вияви яких залежать від структури особистості і від дії різних чинників.

Найчастіше виокремлюють такі обов'язкові для управлінця якості [38]:

· компетентність;

· висока відповідальність, особиста гідність;

· відчуття нового та вміння йти на розумний ризик, творчо розв'язувати проблеми, сміливість у прийнятті рішень;

· гнучкість, розуміння ситуації, гостре сприйняття нових потреб, відчуття часу, подій;

· висока працездатність, постійне прагнення бути кращим і робити все якнайдосконаліше;

· комунікабельність;

· увага до підлеглих.

Серед ділових, професійних якостей ке­рівника вчені виокремлюють головні й важливі [38].

Головними якостями є компетентність і комунікабельність.

· Компетентність. Вона стосується особистісних рис, умінь і навичок, закорінених у раціональну (інте­лектуальну) сферу особистості.

Компетентність керівника – наявність у керівника спеціальної освіти, широкої загальної й спеціальної ерудиції, постійне підви­щення ним своєї науково-професійної підготовки.

Компетентність передбачає системність мислення (практичний розум, швидкість входження в проблему, здатність передбачати різні варіанти виходу із ситуації, винахідливість) та наявність організаторських якос­тей (уміння підбирати, розставляти кадри, планувати роботу, забезпечувати чіткий контроль).

Організаторські якості є наслідком вияву певних психологічних властивостей особистості, до найважли­віших з яких належать:

– психологічна вибірковість (здатність адекватно відтворювати психологію групи, правильно реагувати тощо);

– здатність заряджати своєю енергією інших людей, активізувати їх;

– критичність та самокритичність (уміння бачити недоліки у своїх діях та вчинках підлеглих);

– психологічний такт (здатність оптимально впливати на інших людей, контактувати з ними на основі індивідуальних особливостей);

– вимогливість (здатність ставити адекватні вимоги залежно від ситуації);

– схильність до організаторської діяльності.

· Комунікабельність. Маючи певний звязок із вро­дженими задатками особистості, вона є тим феноме­ном, який формується, розвивається у процесі її життє­діяльності.

Комунікабельність керівника (лат. communico – з’єдную, повідомляю) – риса особистості, яка виявляється у здатності до встановлення контактів, спілкування, товариськості.

До важливих особистісно ділових, професійних якостей керівника зараховують:

· cтійкість до стресу – здатність протистояти сильним негативним емоціогенним впливам, що викликають високу психічну напругу;

· морально-етичні якості – чесність, порядність, принциповість тощо;

· підприємницькі якості – уміння передбачати і швидко оцінювати ситуацію, активність, здатність до виваженого ризику тощо.

Управлінські ролі керівника

Роль керівника в організації є багатоплановою. Залежно від ситуації він є організатором, комунікатором, експертом, критиком, безпосереднім виконавцем тощо.

Управлінські ролі визначають обсяг та зміст роботи керівника незалежно від специфіки конкретної органі­зації, вони взаємопов'язані і діють для розв’язання на­креслених завдань.

В своїх роботах Г. Мінцберг виділяє 10 ролей, які, на його думку, приймають на себе керівники в різні періоди і залежно від рангу. Він класифікує їх в рамках трьох великих категорій: міжособові ролі, інформаційні ролі та ролі щодо прийняття рішень.

· Міжособові ролі:
а) головний керівник;
б) лідер;
в) зв’язкова ланка.

· Інформативні ролі:
а) отримувач інформації;
б) розповсюджувач інформації;
в) представник.

· Ролі, пов’язані з прийняттям рішень:
а) підприємець;
б) ліквідатор порушень;
в) розподілювач ресурсів;
г) ведучий переговори.

Теорії мотивації

Існують різні теорії мотивації індивідів в організації. Сучасні теорії мотивації поділяють на дві групи: змістовні та процесійні. Розглянемо деякі з них.

Змістовні теорії мотивації

Змістовні теорії мотивації являють собою спроби визначити і класифікувати потреби людей, що спонукають їх до дій.

Ø Теорії потреб. Представники їх намагаються іден­тифікувати різні чинники мотивації, зокрема людські потреби, які, на їх думку, зумовлюють поведінку лю­дей.

· Американський дослідник Генрі Маррей (1893 – 1988) нарівні з органіч­ними (первинними) виокремив вторинні (психогенні) потреби, які вбачав результатом навчання і виховання: потреба у досягненні успіху, агресії, незалежності й протидії, по­вазі й захисті, домінуванні та приверненні уваги, уник­ненні невдач, допомозі й взаєморозумінні, пізнанні та по­ясненні тощо.

· В соціопсихічній теорії мотивації Е. Мейо надано значення нематеріальним стимулам і мотивам, особливо тим, що передбачають сприйняття індивіда гру­пою, заохочення його дій іншими людьми.

· Американський психолог А. Маслоу розглядав проб­леми мотивації крізь призму ієрархії потреб людини, виокремлюючи серед них:

- фізіологічні потреби;

- потреба в безпеці;

- потреби в любові й належності;

- соціальні потреби (належності, причетності, статусі, любові);

- потреба повазі, визнанні;

- потреба в самоактуалізації.

· Теорія потреб ERG К. Алдерфера базується на трьох рівнях потреб:

- існування (existance) – фізіологічні потреби та потреби безпеки;

- взаємовідносин (rela-tedness) – потреба в міжособистісних стосунках;

- зростання (growth) – потреба самореалізації та поваги.

Кожна потреба, на відміну від потреб А. Маслоу, може задовільнятися незалежно від інших.

Ø Теорія мотивації досягнення успіхів. Діяльність, спрямована на досягнення успіху, пов’язана з мотивом досягнення успіху й мотивом уникнення невдачі. Засновниками цієї теорії вважають американських учених Д. Мак-Клелланда, Д. Аткінсона і німецького вченого X. Хекхаузена. Вона зосереджує увагу на тому, що поведінка людей, мотивованих на досягнення успіху і на уникнення невдачі, відрізняється. Керівник має знати, що мотивовані на успіх особи ставлять перед собою позитивну ціль, досяг­нення якої розцінюють як успіх. Будучи впевненими у своїх можливостях, вони налаштовані на очікування успіху, мобілізацію всіх ресурсів, активну діяльність задля досягнення мети. Інакше поводять себе особи, мо­тивовані на уникнення невдачі: всі їхні думки і дії на­лаштовані на уникнення невдачі, вони невпевнені, невірять у можливість досягти успіху, не відчувають задо­волення від діяльності, бояться відповідальності, поми­лок і покарання. Людина, яка прагне успіху, зазнавши невдачі, активізує свою діяльність і досягає нерідко ви­щих результатів, ніж очікувала, а орієнтована на невда­чу – за таких обставин часто опускає руки. Тому управ­ління має бути гнучким у виборі засобів, зорієнтованих на забезпечення успіху [?].

Двофакторна теорія мотивації. На думку її автора Ф. Герцберга, існує два чинники мотивації [38]:

1) гігієнічні (загальна політика компанії, інспекція і контроль, заробітна плата, міжособистісні стосунки, умови праці);

2) мотиватори (можливість досягнення успіхів на роботі, просування по службі, визнання людини як особистості, зміст трудової діяльності, відповідальність за доручену справу).

Незадоволення роботою респонденти пояснювали несправедливим ставленням до них керівництва, а задоволення – станом психологічного піднесення і самоактуалізації. На цій підставі Ф. Герцберг зробив висновок, що “гігієнічне” зовнішнє середовище й заснована на принципах справедливості політика компанії можуть запобігати незадоволенню, але не здатні спричинити психологічне піднесення і задоволення, оскільки їх формують особливості виробничих завдань і можливос­ті для росту людини.

Двофакторна теорія спонукала керівництво багатьох компаній переглянути організацію праці, актуалізувати її значення для людини та підвищення продуктивності.

Процесійні теорії мотивації

Процесні теорії мотивації базуються на ідеї, що поведінка людини визначається не лише її потребами, а й сприйняттям ситуації, счікуванням повязаним з нею, оцінкою своїх можливостей та наслідків обраного типу поведінки, внаслідок чого людина приймає рішення про активні дії або бездіяльність. Процесуальні теорії прагнуть показати керівникам, як слід поєднувати результати праці індивідуума й винагороди.

Ø Теоріяочікувань (модель Врума). Один з найбільш відомих підходів до мотивації – теорія очікувань,значний внесок в розробку якої внесли В. Врум, Л. Портер і Е. Лоулер. Очікування можна розглядати як очікування людиною ймовірності відповідної події.

З точки зору В. Врума, мотивація є підсумковим результатом взаємодії трьох факторів: того, наскільки сильно індивід бажає отримати винагороду (валентність), і його оцінок можливостей того, що докладені зусилля приведуть до результату у формі успішного виконання робочого завдання (очікування), а досягнення поставленої цілі буде достойно винагороджено (інструментальність), що виражається формулою:

Валентність х Очікування х Інструментальність = Мотивація.

Звідси мотивація є добуток валентності, очікування та інструментальності працівника і визначається як сила спонукання індивіда до дій.

Засоби ділового спілкування

Передача будь-якої інформації можлива лише через знакові системи. Залежно від знакових систем можна виділити вербальну комунікацію (знаковою системою є мова) і невербальну комунікацію (використовуються немовні знакові системи).

Вербальна комунікація – комунікаціяза допомогою усної і письмової мови.

Ефективність вербальної комунікації ділової людини залежить від рівня її культури мовлення.

В літературі з етики ділового спілкування проблемі культури мовлення приділяється значна увага.

Мова будь-якої людини повинна бути правильною. Мова ділової людини – особливо, тому що помилки у вимові і вживанні слів відволікають співрозмовника від суті ділової розмови, а іноді і призводять до непорозумінь. Усне мовлення, на відміну від письмового, повинно бути максимально простим і ясним. Однак часто канцеляризми і штампи ускладнюють мову ділових людей, роблять її незрозумілою і нудною.

Невербальна комунікація комунікація за допомогою немовних засобів (жести, міміка, паузи, манери, зовнішність).

Психологами встановлено, що у процесі взаємодії менеджера до 80% комунікації здійснюється за рахунок невербальних засобів. А австралійський спеціаліст “з мови рухів тіла” А. Піз стверджує, що за допомогою слів передається лише 7% інформації, тоді як за допомогою звукових засобів (тон голосу, інтонація тощо) – 38%, а за допомогою міміки, жестів, пози – 55%.

Спілкування як живий процес безпосередньої комунікації виявляє емоції тих, хто спілкується, утворюючи невербальний аспект обміну інформацією. Засоби невербальної комунікації як “мова почуттів” значно посилюють смисловий ефект вербальної комунікації, а за певних обставин можуть її замінювати. У діловій розмові вони мають часом більше значення, ніж слова. Для ділової людини винятково важливо, з одного боку, уміти контролювати свої рухи і міміку, а з іншого боку – розуміти мову жестів і міміку співрозмовника, правильно інтерпретувати їх. Неувага до невербальних засобів у діловому спілкуванні може дезорієнтувати співрозмовника, якщо неправильно сприймати його міміку, жести, поведінку у типових ситуаціях або необачно самому поводитися.

До невербальних засобів вчені відносять рухи тіла, жести (рухи рук, ніг), просторове поле між співрозмовниками, вираз очей та неправильність погляду, вираз обличчя, акустичні засоби (пов’язані з мовою і непов’язані з нею), тактильні засоби (потиск рук, поцілунки), посмішка, косметика, реакції шкіри (почервоніння, збліднення), запахи (парфуми, алкоголь), одяг та його колір, манери та ін.

Так ці засоби класифікують за спорідненими ознаками:

· Акустична:

а) праксодика – невербальні засоби, що стосуються голосу та його вокалізації (інтонація, гучність, тембр, тональність тощо);

б) екстралінгвістика – вкраплення у голос (сміх, плач, покашлювання, дикція, паузи тощо).

· Оптична:

а) кінетика – жести, міміка і пантоміміка, рухи тіла, контакт очима;

б) проксеміка – система організації простору і часу спілкування (відстань між мовцями, дистанція, вплив території, просторове розміщення співбесідників тощо);

в) графеміка – почерк, символіка, скорочення тощо;

г) зовнішній вигляд – фізіономіка, тип і розміри тіла, одяг, прикраси, зачіска, косметика тощо.

· Тактильно-кінетична (таксика) – рукостискання, дотики, поплескування по плечах, поцілунок, посмішка тощо.

· Ольфакторна (запахи) – запах тіла, запах косметики.

· Темпоральна (хронеміка) – час очікування початку спілкування, час проведений у спілкуванні, час, протягом якого триває повідомлення мовця, тощо.

Індивідуальні ділові бесіди

Будь-яка колективна праця, співробітництво починається, (здійснюється, завершується) за допомогою спілкування, розмов.

Ділова бесіда (розмова) – це вид міжособистісного ділового, службового спілкування, що передбачає обмін інформацією, поглядами, думками і спрямований на вирішення певної проблеми.

Основними задачами ділової бесіди є:

· переконати партнера прийняти ваші пропозиції;

· отримати службову інформацію;

· спільний пошук, розробка ідей;

· контроль, координація, стимулювання трудової діяльності.

Учасники ділової бесіди мають керуватися спільними для таких стосунків правилами. В ділових стосунках вирішальну роль відіграють увага до співрозмовника, тактовність, вміння говорити і уважно слухати.

Можна виділити такі принципи ведення ділової бесіди:

· принцип привернення уваги співрозмовника;

· принцип зацікавлення інформацією співрозмовника;

· принцип ґрунтовної аргументації;

· принцип нейтралізації сумнівів і зауважень співрозмовника;

· принцип прийняття кінцевого рішення.

Ділова бесіда буде мати позитивний результат лише за умов уважного сприйняття співрозмовниками позицій і доказів один одного і тактовної реакції на отриману інформацію.

Публічний виступ

Публічний виступ – це усне монологічне висловлювання з метою впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування використовуються різні жанри промов: переконувальна, інформаційна, урочиста, привітальна.

Важливим етапом підготовки до публічного виступу є процес написання промови. Класична схема написання промови містить 5 етапів [27].

1. Винайдення (inventio – “винайти, що сказати”) – процедура “попередньої рефлексії”, тобто визначення теми і мети майбутнього виступу, розробки концепції, відбору матеріалу для промови. Інвенція відповідає вимозі змістовності ораторської промови.

2. Розташування (dispositio – “розташувати винайдене”) – етап ранжування компонентів матеріалу, здобутого в процесі інвенції, етап побудови композиції промови.

Композиція (від лат. сomposition – “складання, створення”) – побудова виступу, співвідношення його окремих частин, відношення кожної окремої частини до виступу як єдиного цілого.

3. Прикрашання (elocutio – “прикрасити словом”) – процес словесної реалізації концепції, словесна “орнаментація” тексту. Риторика пропонує цілу скарбницю мовних засобів виразності: тропів і фігур, що дозволяють створити текст, відповідний вимогам ясності, точності, стислості, виразності мовлення.

4. Репетиція (aktio – “дія”, “рух”). Акція як розділ риторики дає рекомендації щодо інтонаційної виразності мовлення, зовнішнього вигляду оратора, поведінки перед аудиторією.

5.Запам’ятовування (memoria – “пам’ять”) – мнемотехніка – прийоми запам’ятовування матеріалу.

Основні поняття і ключові слова: психологія ділового спілкування, управлінське спілкування, функції спілкування (комунікації), рівні спілкування, способи ділового спілкування в керівництві, маніпуляція, актуалізація, трансакційний аналіз, засоби ділового спілкування, вербальна комунікація, невербальна комунікація, індивідуальні ділові бесіди, форми колективного обговорення проблем, публічний виступ.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Здійсніть аналіз індивідуально-психолгічних властивостей особистості як структурних елементів психології особистості та їх вплив на процес управлінської діяльності.

2. Дайте означення понять “статус”, “позиція”, “роль” як характеристик місця та поведінки особистості в соціальних групах.

3. Розкрийте сутність та зміст існуючих теорій керівництва (лідерства).

4. Проаналізуйте структуру та зміст базових якостей та рис керівника.

5. Які існують ролі керівника в організації?

6. Проаналізуйте компоненти структури професіоналізму управлінської діяльності.

7. Які існують відмінності між лідерством та керівництвом?

8. Які якості характеризують керівника-лідера?

9. Зробіть аналіз класичної концепції стилю керівництва.

10. Які існують сучасні (новаторські) стилі керівництва?

11. Проанілізуйте структуру та зміст управлінської сітки Р. Блейка та Дж. Моутона.

12. В чому полягає суть мотивації як головної функції сучасної теорії та практики менеджменту?

13. Дайте означення понять “мотив”, “потреба”, “мотивація”.

14. Розкрийте зміст сучасних теорій мотивації.

15. Дайте означення поняття “комунікація” як ключової функції управління людьми.

16. Здійсніть аналіз сутності та змісту комунікативної компетентності керівника.

17. Які існують вимоги до критики та спілкування в управлінській діяльності?

18. Проаналізуйте функції спілкування.

19. Які Ви знаєте способи спілкування?

20. Проаналізуйте теорію трансакційного аналізу як способу управлінського спілкування.

21. Дайте характеристику вербального засобу спілкування.

22. Які засоби спілкування належать до невербальних?

23. Визначте та проаналізуйте особливості індивідуальної ділової бесіди.

24. Визначте та дайте характеристику форм колективного обговорення проблем.

25. Охарактеризуйте поняття публічного виступу та етапи написання промови.

Розділ ІV.

Управління організацією

Стислий зміст теми

Теорії організації

В теорії та практиці менеджменту сформувалися ряд підходів до означення та розробки теорії організації. Розглянемо домінуючі теорії організації в контесті аналізу психологічних засад розвитку організації.

Механістична теорія. Сформува­лася на базі школи наукового управління, засновником якої був Ф. Тейлор. Обов’язковою умовою функціонування високоефективної організації він вважав підвищення ефективності виробництва за допомогою організації праці, раціоналізації та інтенсифікації трудового процесу. Виходячи з цього психологія розробляла питання ефективного виробництва, а не ефективної поведінки в організації та поведінки самих організацій.

Представники механістичного підходу розглядали організацію, скоріше як машину, а проектування організацій – як конструювання механічного пристрою. Люди розглядалися як доповнення до машин.

До недоліків механістичного підходу відносять [39]:

· недостатньо враховуються роль і значення людського фактора в ефективній роботі організації;

· не враховує взаємовпливу середовища і організації;

· не враховується, що організація та її частини не однорідні, мають різну динаміку і власні обмінні відносини;

· недооцінюється роль неформальних структур в межах формальної організації;

· організація розглядається як стійке утворення, а управління – як приведення організації до проектного стандарту. Динамічна складова організації не береться до уваги.

У деяких випадках механістична система приносить економічний успіх. Але вона завжди неадекватна при взаємодії з складними структурами управління і невизначеними умовами зовнішнього середовища.

Теорія бюрократії. Її автором є Макс Вебер. Саме він ініціював поширення бюрократичних теорій и структур управління організацій, прототипом яких була модель класичної бюрократії. Поява цього підходу була пов’язана з намаганням стандартизувати ро­боту і описати основні принципи управління. На основі цих принципів і стандартів розроблялися принципи еффективної роботи организації, процеси прийняття рішень та організаційні ролі.

Главна перевага бюрократичної організа



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-07; просмотров: 348; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.47.250 (0.143 с.)