Сучасні (новаторські) концепції стилю керівництва

Посилення міжнародної конкуренції, розширення ринків збуту продукції, зростання міжнародних кон­тактів сприяли тому, що у 70-ті роки XX ст. у світі роз­почали перегляд попередніх стилів керівництва, фор­мування нових.

Ø Серед інших виділять процес переходу від «прихованого» («анонімного») до «відкритого» («видимого») стилю керівництва [38].

«Прихований» («анонімний») стиль керів­ництва. Зміст його полягає в тому, що вища ланка керів­ництва, яка приймає найвідповідальніші рішення і виз­начає життя всієї корпорації, не відома не тільки рядовим співробітникам, а й керівникам нижчої і навіть середньої ланок.

«Відкритий» («видимий») стиль керівництва. Сформувався він внаслідок самодискредитації «прихо­ваного» стилю. Йому властиві особливе визнання значу­щості горизонтальних зв'язків та каналів комунікації, вільне спілкування між представниками різних струк­турних одиниць, вплив на підлеглих, турбота про їхній статус та умови праці, поінформованість про стан справ в організації та ін.

Американські дослідники Р. Блейк і Дж. Моутон запропонували модель управлінської сітки, побудовану на аналізі різних комбінацій ступеня уваги до вироб­ництва і до людей. Використання цієї моделі (рис.?) дає змогу описати такі стилі керівництва:

Невтручання. Йому власти­вий низький рі­вень турботи про виробництво і людей. Керівник, що сповідує та­кий стиль, не ке­рує, а сам багато працює, докла­дає мінімальних зусиль для того, щоб зберегти своє місце в організа­ції. Цей стиль характеризують як «зубожіння» керівництва. При цьому док­ладання мінімальних зусиль для виконання роботи відповідає цілям збереження належності до організації.

Стиль керівництва “сільським клубом”. Характеризує його високий рівень турботи про людей і низький – про виробництво, прагнення до встановлення дружніх стосунків, зручного режиму роботи тощо. Досягнення кон­кретних результатів керівника цікавить значно менше.

Стиль «керівництво завданнями». В основі цього стилю максимальна турбота керівника про виробниц­тво поєднана з мінімальною турботою про людей. Керівник дбає здебільшого про максимізацію виробничих показників шляхом реалізації наданих повноважень і встановлення контролю за діяльністю підлеглих, диктуючи їм свою волю. За таких умов ефективність діяльності організації від підлеглих май­же не залежить.

Стиль «золотої середини». Керівник, який сповідує його, прагне поєднати орієнтацію як на завдання, так і на підлеглих та їхні інтереси.

Командний стиль. Його характеризують прагнення керівника поєднати в своїй діяльності інтерес до успіху виробництва й увагу до потреб людей. Такий стиль, на думку авторів моделі, є найефективнішим. При цьому досягнення цілей організації забезпечується зусиллями відданих спільній справі працівників, ство­рюється система участі всіх членів організації у вироб­ленні мети діяльності організації, що забезпечує атмос­феру поваги, довіри та відповідальності.

Ø Останніми роками дослідники схиляються до думки про те, що не існує універсального стилю керівництва, будь-який із них може бути ефективним залежно від си­туації. Визнання первинності ситуації у виборі стилю управління стало передумовою формування теорії си­туативного управління. Жоден із ситуативних стилів не є універсальним, тому керівники повинні виявляти гнучкість, пристосовуючись до ситуацій.

Основні поняття і ключові слова: стиль керівництвастилі керівництва: авторитарний, демокра­тичний, ліберальний та синтетичний; «прихований» («анонімний»), «відкритий» («видимий»), модель управлінської сіткиР. Блейка і Дж. Моутона.

Мотивація як головна функція сучасної теорії та практики менеджменту

3.3.1. Мотивація як функція менеджменту

3.3.2. Теорії мотивації