Кам'яновугільна промисловість. Видобування солі.

Залізничне будівництво, заснування великих капіталістичних фабрик та заводів, розвиток міст створили великий попит на вугілля й метал. У цих умовах, при підтримці царського уряду, після реформи 1861 p., особливо з середини 80-х років, коли в 1884 р. Катерининська залізниця сполучила донецьке вугілля з криворізькою рудою, на півдні — в Донбасі й Криворіжжі — почала швидко розвиватися вугільна й металургійна промисловість.

Уже в 70-х роках стали виникати, за участю іноземних капіталів, акціонерні товариства, що будували нові великі кам'яновугільні копальні. Якщо в 1873 р. цих копалень у Донбасі було 88, то в 1888 p. — 278.

Видобуток вугілля в Донбасі і його питома вага в кам'яновугільній промисловості всієї Росії збільшувалися так. Ще в 70-х роках, випередивши свого головного суперника — Домбровський вугільний басейн (у Польщі), Донбас на кінець XIX ст. зайняв перше місце в усій Російській державі по розвитку кам'яновугільної промисловості.

Зростало в Україні видобування солі: в Катеринославській губернії — кам'яної і виварної, на Харківщині — виварної, в Херсонській і Таврійській губерніях — самосадної. Особливо швидко наприкінці XIX ст. зростав видобуток кам'яної солі в Донбасі. Всього в 1897 р. в Україні і в Бессарабії було видобуто 46,5 млн. пудів солі, що становило близько 50 % її загальноросійського виробництва. Крім того, що сіль споживалася в Україні, її вивозили в інші райони країни і за кордон.

 

Гірничорудна і металургійна.

Металургійна промисловість у перший час після реформи 1861 р. в Україні розвивалася повільно. Головним металургійним центром країни залишався Урал. Але за сприятливих умов — при наявності багатих запасів високоякісних залізних руд і вугілля, зокрема коксівного, швидкому поширенні мережі залізниць, великому попитові на метал і численних вигідних казенних замовлень на нього — капіталісти, зокрема іноземні, уже з початку 70-х років стали засновувати акціонерні товариства й будувати на Півдні великі металургійні заводи.

У 1887 р. була задута перша домна на Олександрівському заводі Брянського товариства біля Катеринослава. У 1889 р. почав діяти Дніпровський металургійний завод Південноросійського дніпровського товариства у с. Кам'янському. Власниками його були бельгійські капіталісти. Французьке товариство криворізьких руд у 1892 р. у с. Гданцівці біля Кривого Рога збудувало Гданцівський металургійний завод. У 1895 р. вступив до ладу металургійний завод біля станції Дружківка. Того ж року поблизу станції Юр'ївка чавуноливарний завод (Донецько-Юр'ївський) спорудило Донецько-Юр'ївське металургійне товариство. У 1897 р. почав плавку металу Петровський завод на станції Волинцево Катерининської залізниці. Всього на кінець XIX ст. в Україні працювало 17 великих металургійних заводів, заснованих на вільнонайманій праці, паровій енергетиці і використанні кам'яного вугілля, тобто ґрунтувалися на новому технічному рівні.

Видобуток залізної руди, виплавка чавуну і виробництво сталі та заліза в Донбасі, Подніпров'ї і Криворіжжі швидко зростали.

Отже, за видобутком залізної руди та виробництвом металу Південь на кінець XIX ст. обігнав Урал і вийшов на перше місце. Україна перетворилася на головну вугільно-металургійну базу всієї Російської держави.

Машинобудування.

Машинобудівна промисловість в Україні, як і взагалі в Росії, була розвинута слабо. Верстати та інше устаткування для самих машинобудівних заводів, паровози, вагони, різні прилади й апарати довозилися здебільшого з-за кордону.

В Україні найбільшого розмаху набуло сільськогосподарське машинобудування, яке мало всеросійське значення. У 1900 р. тут діяло 65 підприємств, які переважно належали іноземним капіталістам, Серед них найбільші: у Харкові—заводи Гельферіх-Саде і Мельгозе, в Єлисаветграді — Ельворті, в Бердянську — Грієвса, в Олександрівську — Хортиці — Леппа і Вальмана, в Києві — Фільверта і Дедіна, в Одесі — Гена та ін. Заводи виготовляли сівалки, жатки, молотарки, залізні плуги, віялки, соломорізки та ін. Сільськогосподарське машинобудування України зростало швидше, ніж у цілому по країні, і в 90-х роках воно давало близько 70 % загальноросійського виробництва.

З кінця XIX ст. розвивається транспортне машинобудування. У 1897 р. почав випускати паровози Харківський паровозобудівний завод, а в 1900 р. — Луганський паровозобудівний завод Гартмана. Вагони випускали в Києві, Миколаєві і Харкові. В Одесі, Миколаєві й Херсоні будувалися морські й річкові судна.