Виступи робітників у 60—70-х роках. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Виступи робітників у 60—70-х роках.



Тяжкі економічні й політичні умови життя штовхали робітників до боротьби проти фабрикантів і заводчиків. Але в перший час, особливо в 60—70-і роки, коли тільки йшло формування пролетаріату, коли в нього ще не склалася класова свідомість, робітники часто вважали, що умови їх життя залежать від доброї чи злої волі їх хазяїна і, борючись проти свого хазяїна, не пов'язували свого виступу з боротьбою проти капіталістичного ладу в цілому. Виступи робітників набували форми заворушень, хвилювань, коли робітники поодинці або групами втікали чи самовільно переходили на інше виробництво, а то, доведені до відчаю жахливими умовами праці й життя, били власників і адміністрацію підприємств, ламали машини, громили заводські контори, крамниці, шинки і т, п. Другою, вищою формою боротьби були страйки. Але в перший час і страйки й заворушення мали переважно стихійний, неорганізований, оборонний характер. Робітники виступали проти зменшення заробітної плати та за її своєчасну виплату, проти подовження робочого дня, накладання штрафів, за поліпшення харчування й житлово-побутових умов, проти свавілля адміністрації і т. д. Отже, робітники боролися за більш вигідні умови продажу своєї робочої сили капіталістам, а не проти класу капіталістів, не проти всього експлуататорського ладу.

З самого початку робітники України розгортали боротьбу проти капіталістів спільно з робітниками всієї країни. У 1870 р. через затримку видачі підрядчиками заробітної плати застрайкували будівельники харківського вокзалу. У 1871 р. страйкували портові робітники Миколаєва. З 1874 р. активну боротьбу почали вести металурги й шахтарі Юзівки, що стала центром страйкового руху в Донбасі. Кілька страйків відбулося у 1875 р. в Одесі.

Взагалі в 60—70-і роки найбільш активну участь у страйках і заворушеннях брали робітники, що працювали на будівництві залізниць і водяному транспорті, у харчовій, зокрема цукровій, промисловості, на металообробних і машинобудівних заводах.

Як і в цілому в країні, робітничий рух в Україні в 60—70-х роках мав ще стихійний характер і не був поєднаний з теорією наукового соціалізму, залишався в річищі «загальнодемократичного» руху і не виділився в окрему пролетарську течію.

 

«Південноросійський союз робітників».

Практика стихійної страйкової боротьби, яка не могла забезпечити докорінного поліпшення життя робітників, і досвід західноєвропейського робітничого руху дедалі більше переконували робітників Росії, в тому числі й України, в необхідності створення самостійних пролетарських організацій. На цьому ґрунті й з'являються перші робітничі організації — «Південноросійський союз робітників», заснований у 1875 р. в Одесі, і «Північний союз російських робітників», який був створений у 1878 р. в Петербурзі.

На початку травня 1875 р. на сходці на пропозицію Заславського на основі ощадно-позичкової каси, що існувала при чавуноливарному заводі Гулье — Бланшарда і включала кілька груп, було вирішено «заснувати товариство, яке б діяло проти уряду, а ощадно-позичкову касу перетворити в касу цього товариства». Так виник «Південноросійський союз робітників». «Статут братської каси» став статутом «Союзу». Із тексту видно, що його автори були знайомі з «Тимчасовим статутом Міжнародного товариства робітників» (І Інтернаціоналу), написаним К. Марксом, і статутом «Міжнародної асоціації робітників Центральної Женевської секції І Інтернаціоналу».

Статут починався із загальних положень, у яких вказувалося, що порядок, який встановився нині, не відповідає справжнім вимогам справедливості щодо робітників; що робітники можуть досягти визнання своїх прав тільки шляхом насильственного перевороту, який знищить всякі привілеї і переваги і поставить працю основою особистого і суспільного добробуту; що цей переворот може відбутися тільки при цілковитому усвідомленні всіма робітниками свого безвихідного становища і при повному їх об'єднанні.

Виходячи з цих положень, статут ставив таку мету перед «Союзом»:

1) пропаганда ідеї визволення робітників з-під гніту капіталу і привілейованих класів;

2) об'єднання робітників Південноросійського краю;

3) майбутня боротьба з економічним і політичним ладом, що встановився.

Статут визначав структуру «Союзу». У ньому говорилося, що «Союз» «поділяється на товариства, яких тепер два. Товариства складалися з гуртків, керованих депутатами (представниками), які обиралися на один місяць. Членом «Союзу» могла бути кожна трудяща люди, яка мала близькі стосунки з робітниками, готова боротися проти привілейованих класів за визволення трудящих.

Керував «Союзом» Є. Заславський. Діяльність «Союзу» полягала насамперед у щотижневих — в суботу або неділю — зборах депутатів від гуртків, що були керівним органом організації. Збиралися вони на квартирах членів «Союзу» або в парках чи трактирах. На цих зборах обговорювалися й вирішувалися різні витання: про прийняття нових членів, про завдання «Союзу», про роботу окремих гуртків, розподілялася між групами нелегальна література і т. п.

«Союз» був інтернаціональним як за своїм складом, так і за характером своєї діяльності. На зборах «Союзу» в 1875 р. було прийнято рішення посилати добровольців на допомогу слов'янським народам у їх боротьбі проти турецької неволі і збирати кошти на користь болгарських революціонерів.

Проте у грудні 1875 р. «Союз» був розгромлений. Розгром «Південноросійського союзу робітників» не міг загасити прагнення робітників до організації. У 1878— 1880 pp. у Петербурзі діяв «Північний союз російських робітників», організаторами якого були передові робітники В. Обнорський і С Халтурін.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-07; просмотров: 131; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.54.103.76 (0.019 с.)