Суспільно-політичний рух напередодні скасування кріпацтва.

Прогресуючий розклад феодально-кріпосницької системи, формування в її надрах нового, капіталістичного укладу, антикріпосницька боротьба селянства, вплив повстання декабристів, поширення прогресивних ідей і революції в Західній Європі, жорстока миколаївська реакція, за допомогою якої царизм намагався зберегти непорушним самодержавний кріпосницький режим у Росії, — все це зумовлювало в 40-х і 50-х роках XIX ст. посилення суспільно-політичного, визвольного руху. У рух включалося дедалі більше різночинної молоді — вихідців із міщан, купців, селян, дрібних чиновників, інтелігенції, духівництва та ін. З демократизацією складу учасників суспільного руху поступово змінювалося їх ставлення до народу. Так у 40—50-х роках зароджувалася й розвивалася нова, радикальна течія суспільно-політичного руху.

Головним питанням усього суспільного руху у той час була ліквідація кріпосного права й необмеженого самодержавства, що гальмували розвиток країни. Основним борцем проти кріпосного права виступало селянство. Виразниками інтересів багатомільйонних селянських мас і ставали діячі радикального напрям. Вони закликали народ до революційного знищення кріпосництва й царизму.

Одночасно з цим у суспільному русі того часу, поряд із радикальною революційною течією, формувалася й течія ліберальна, яка відображала незадоволення всевладдям у країні поміщиків-кріпосників, широких прогресивних кіл тодішнього суспільства. Проте ліберали, картаючи кріпосне право й необмежене самодержавство, у той же час були противниками революції, кріпосне право й інші феодальні залишки планували ліквідувати шляхом реформ, що мав проводити сам царський уряд, поміщики. Ідейними вождями революційно-демократичного руху тоді виступали М. Чернишевський, М. Добролюбов, М. Некрасов, Т. Шевченко, а за кордоном О. Герцен і М. Огарьов.

Їхні революційні ідеї знаходили поширення і відгук в передових колах інтелігенції України.

У 1856 р. серед студентів Харківського університету створилася одна з найбільш ранніх радикальних організацій, відома як Харківське, а потім, з 1858 р. Харківсько-Київське таємне товариство. Організаторами його були студенти. Одночасно існував ще один таємний гурток під назвою «Пасквільний комітет», що ставив своєю метою в рукописних творах (пасквілях) висміювати, викривати дії губернських властей і університетської адміністрації.

У цьому об'єднаному товаристві переважали радикальні, революційні настрої. Основним шляхом підготовки повстання члени товариства вважали пропаганду революційних ідей, зокрема розповсюдження революційних творів серед селян, солдатів, Інтелігенції. Вони діставали та поширювали нелегальні видання Герцена й навіть установили з ним безпосередній зв'язок. Члени таємного товариства брали активну участь у студентських виступах проти сваволі адміністрації.

 

На початку 1860 р. 22 членів Харківсько-Київського товариства заарештували й віддали до суду. Більшість з них було відправлено на заслання.

Для поширення й наростання суспільно-політичного руху велике значення мала творчість і діяльність Т. Шевченка.

Загальна криза феодально-кріпосницької системи, яка особливо яскраво виявилася у поразці царського уряду у Кримській війні, наростання селянських рухів і радикальних настроїв серед частини інтелігенції впливали на поширення опозиційних настроїв у суспільстві. У вищих сферах, у тому числі і в урядових колах посилювалися думки про необхідність проведення економічних і політичних перетворень, зокрема скасування кріпосного права. Так, серед поміщиків України розповсюджувався написаний ще в 1855 р. проект ліберального професора К. Кавеліна, в якому він пропонував поступово звільняти селян від кріпосної залежності з збереженням за ними земельних наділів з правом їх викупу разом з особистою свободою.

Дедалі ширша і гостріша антикріпосницька боротьба селянства, зумовлена безперервним погіршенням його становища, наростання суспільно-політичного руху, безсилля й неспроможність самодержавства та пануючого класу дворянства управляти країною по-старому, вимоги проведення політичних реформ, що звучали все сильніше в суспільстві,— свідчили про наростання загальної суспільної кризи, про складання революційної ситуації і змушували царизм приступити до підготовки скасування кріпосного права.