ТОП 10:

Голодомор 1932-1933рр. на Близнюківщині.



Голодомор 1932 - 1933 рр. є одним з найбільших злочинів проти українського народу у ХХ столітті. Він мав штучний, заздалегідь спрямований характер. У селах вимирали цілі родини, навіть цілі села. Були випадки людожерства. У той час, починаючи з 1928 р., сталінське керівництво розгортає наступ на селянство, здійснюючи надзвичайні заходи під час хлібозаготівлі. Україна постачала за кордон більше половини зерна, яке вирощувалося в СРСР. Держава вилучала зерно у селян за зниженими цінами: майже задарма. Особливо посилюється оподаткування заможних господарств. Щоб зламати опір селян, розгортається так зване «розкуркулювання»: ліквідація куркульства як класу. Партійне керівництво внаслідок своєї диктаторської політики відокремлює селянина від землі, від власності на засоби виробництва. Економічно та фізично нищили куркулів, середняків та всіх, хто виступав проти колгоспів, відмовлялися вступати до них. Об’єднанні в колгоспи селяни були беззахисні перед натиском радянської влади, що спиралась на велику силу репресивних органів. І проти українських селян проводиться політика терору голодом. За допомогою жорстоких репресій, конфіскації «розкуркулених» господарств, повного вилучення зерна в колгоспах та в одноосібників, у 1931 р. держава заготовила 380 мільйонів пудів, але вимела все зерно з українського села [42].

Колективізація в артільній формі була поступкою селянству з боку Сталіна та його найближчого оточення. За поступку колгоспникам що­до присадибної ділянки Сталін узяв реванш у колгоспів. Розміри кол­госпних поставок державі заздалегідь не визначалися. Коли хлібоза­готівельний план ставав відомим, він охоплював майже весь урожай. Щоб колгоспники не могли продати хліб на сторону, приватну торгівлю в 1930 р. заборонили. Скасована в 1921 р. продовольча розкладка відродилась у новій формі.

Продрозкладка 1919-1920 рр. стягувалася з індивідуальних гос­подарств, і заготівельники не могли дійти до кожного з мільйонів селянських дворів. Стягування продрозкладки з колгоспів виявилося напрочуд легкою справою. Хліб часто надходив на заготівельні пункти та елеватори прямо з колгоспних полів. Через те, що технічний бік розкладки в колгоспному селі відпав, Сталін привселюдно оголосив, що зернова проблема успішно розв'язується. У 1930-1931 рр. постав­ки колгоспної продукції державі перебували на рекордно високому рівні, але тільки через те, що колгоспникам держава майже нічого не залишала [61].

Колгоспники збагнули, що потрапили в пастку. Ніхто з них не ба­жав трудитися безплатно. Змушені все - таки працювати в громадсько­му господарстві, вони тільки вдавали, що працюють. Абсолютна матеріальна незацікавленість призводила до колосальних втрат сільсь­когосподарської продукції. У газетних кореспонденціях повідомлялося, що врожай 1932 р. в Україні видався добрим, але він гине на полях. Селяни заявляли: «Хай гине, все одно й це заберуть».

На хуторі Веселий у голодні роки бідували люди. Вони збирали свою найкращу одежину і їхали у Курськ обмінювати на картоплю. Їздили на Кавказ, звідти привозили кукурудзу.

Вже в червні 1932 р. в доповідній записці Харківського обкому партії ЦК КП(б)У «Про надзвичайне напружене становище в окремих районах Харківської області» відзначалося, що в Близнюківському районі встановлено чотири випадки голоду [11].

Та, незважаючи на це, у листопаді цього року у постанові бюро Харківського обкому КП(б)У «Про припинення завозу товарів на село та про порядок дальшого постачання промисловими товарами районів і сіл, які не виконують план заготівель», Близнюківський район попереджається, що листопадове відвантаження товарів йому, і ряду інших районів Харківської області, призупиняється, причому у випадку, якщо в найближчі дні не буде досягнуто рішучого перелому в хлібозаготівлях, то з метою своєчасного виконання річного плану в районі, до нього будуть застосовані такі ж заходи, як і до інших районів, визначених пунктом один (тобто запропонувати облспоживспілці, торгівельним організаціям в районах вилучити вже наявні на складах облспоживспілці, сільського споживчого товариства, держторгівлі всі гостродефіцитні промтовари) [44].

Заступник голови Раднаркому УРСР К.В.Сухомлин у доповідній записці ЦК КП(б)У про стан хлібозаготівель у Харківській області після того, як ознайомився з станом справ, у грудні 1932 року визначив такі причини невиконання хлібозаготівель, зокрема, по Близнюківському району:

1. В районі не обмолочено 2300 га хліба;

2. Не все добре з переобмолотом. В окремих випадках в соломі до 30% зерна, а в колгоспі ім.Г.Крупської переобмолот дає навіть 30 пудів з га, навіть більше, ніж дав первинний обмолот. У колгоспі «Комінтерн» у соломі до 30 % зерна, у відходах-більше 50 %, а в полові від 5 до 15 % зерна;

3. Багато хліба використано для годівлі коней, продажу багатосімейним, видачі на трудодні, продажу на сторону без відповідного документального оформлення;

4. Відсутній контроль за ходом обмолоту і відправкою на зсипний пункт хліба. Так, у колгоспі «Червона зоря», де план виконано на 35 %, за 5 днів молотьби не вивезено ні фунта;

5. Спостерігається шкідництво з боку осіб, які обслуговують машини (механік колгоспу ім. Косіора), що є куркульським саботажем;

6. Обмолот ведеться по - варварськи, бо мерзлі верхи скирт перемішуються так, що зерно виходить сире і його не приймають ( колгосп «Червоний промінь»);

7. Керівництво району необґрунтовано знижує план окремим колгоспам, займає шкідливу позицію, що не сприяє виконанню плану [11].

Таким чином, на великі жертви від голоду вплинуло і те, що окремі місцеві керівники колгоспів та органи влади не вживали всіх заходів для відвернення такої біди.

Голова Дягівської сільради звітував у Дніпропетровську область: « Согласно плану раскулачивания, раскулачил всех, остались я и писарь» [4].

Ліквідація куркульства як класу завдала важкого удару по українському селу. Це і стало однією з причин жахливої трагедії українського народу-голодомору 1932-1933 рр.

Із доповідної записки Харківського обкому партії центральному комітету КП(б)У від 9 січня 1933 р.: «Ми нещодавно зняли директора Близнюківського зернорадгоспу за саботаж хлібоздачі, віддали його під суд і послали в радгосп спеціальну комісію для організації хлібозаготівель». З постанови колегії ДПУ УСРР від 12 січня 1933 р.: «…за саботаж хлібозаготівель, розкрадання державного й колгоспного хлібу, за пряму зраду інтересів партії і пролетарської держави, колишніх членів Харківського обласної парторганізації, вилучених з лав КП(б)У заключити як куркульських агентів в концтабір на різні строки: Хейфіц Ілька Ізралієвич – колишній завідувач агітмас РПК Близнюківського району та Шмарін Влас Семенович – колишній голова сільради с.Нова Русь Близнюківського району» [11].

Більша частина жителів села Гаражівка весною 1933 р. була пухлою від голоду, багато не витримали і не вижили [44].

Село Постоянівка стало практично безлюдним, адже населення вимирало. Над селом линув не плач, а виття, розквітав канібалізм. Мертвих і напівживих людей стягали у покинуті погреби, а великий кам’яний погріб, ущент заповнений людськими трупами, був загорнений навесні 33-го. Корів ходили доїти у село Булахове, збиралися у гурти, бо відомі випадки, коли на одиноких перехожих нападали люди. До 50 корів припадало на одну доярку, пухли від доїння руки, але роботи ніхто не залишав, адже був би відразу приречений на голодну смерть. Селянам з ярликом «куркуль» роботи не давали, хоча це були справжні господарі, старанні, працьовиті люди [56].

У 33 - му, на місці де сходяться Донецька і Південна залізниця, кожного дня звозили платформою на вокзал людей, які ледь виказували ознаки життя. Зграї вороння над громадою людських тіл, напівживі, ті, що мали хоч якісь сили, намагалися вилізти і відповзти вбік. Багато людей від голоду у Близнюках померло у посадці, що знаходиться біля залізниці. Моторошно було чути, як вдень і вночі лунали крики про допомогу, стогін з посадки, але допомогти цим людям близнюківці не мали змоги [4].

Великих страждань голодомор завдав жителям села Добровілля. В селі зникли пісні. Люди стали похмурими і сумними. Колгоспники були обдерті і худі, жовті обличчя. По селу їздила гарба, на яку кидали трупи, а потім аби - як закопували десь за селом. Забирали часто ще живих, щоб по них більше не їхати. Були такі, що просилися, аби їх не кидали, але сталінським яничарам давали за них по 100 грамів хліба, вони і вирішували долю нещасних [17].

Люди рвали кропиву, лободу, пекли з неї маторженики. З грициків, калачиків та цвіту акації варили кашу.

Частина рятувалась завдяки поїданню трупів дохлих коней. Скотомогильник був біля села. За підводою йшли хто ще міг ще рухатись. Коли коня кидали на землю, а він нагадував драбину, такий був худий, його розрубували і несли шматки дохлої конини додому [4].

« Мені було 9 років, - згадувала мешканка села Добровілля Володько Ольга Якимівна, - Одного разу за дорослими пішла і я, бо на той час була найстарша у хаті. Хворий батько прийшов додому вмирати, втративши здоров’я на будівництві заводу в Павлограді. На печі лежало троє пухлих братиків, а мати Колісниченко Федора Корніївна, згідно закону « Про п’ять колосків » відбувала покарання у Харкові на Холодній горі у тюрмі. Її забрали прямо зі степу, де вона розгрібала мишачі нори, шукаючи колоски. Не дали навіть з дітками попрощатись. Тож в скотомогильник я залізла, і шматок дохлої конини якийсь чоловік мені наділив. Але вилізти не змогла. Так і просиділа два дні у цій ямі. Аж поки хтось не почув, та, зжалівшись, не витяг. Принесла додому ту ношу, а їсти вже не було кому, як і хоронити померлих…» [17].

Люди ходили на поле рити мишачі нори, щоб хоч трішки знайти зерна. Багато тоді померло людей. У живих не було сил ховати мертвих. Вони лежали обабіч шляхів, їх прикопували в городах, під деревами та кущами. Виділена по наряду підвода відвозила померлих мучеників на кладовище. Ями копали неглибокі, бо в людей виснажених, голодних, не було сил [56].

«Моя мама, Надія Несторівна, одного разу по наряду підбирала і відвозила померлих від голоду на кладовище, - згадує мешканка села Добровілля Г.Д.Руденко. – Кіньми правив одинокий чоловік на прізвище Негрєєв. Цього одинака всі в селі побоювалися, він ні з ким із односельців не спілкувався. Одного разу назбирали повно трупів і підвода рушила, з неї випав труп дитини. Негреєв зупинив коней, узяв вила, наколов ними мертве дитяче тільце і кинув його на бричку. Після цього випадку моя мама не змогла більше виконувати цю роботу».

Був випадок коли у с. Водяне одну дівчину, опухлу, але ще живу відвезли та вкинули в яму, у яку скидали померлих від голоду, але якимось дивом вона опритомніла і вилізла звідти [24].

Село Ганно-Рудаєве теж зазнало голоду. Людей не випускали із села. Були пайки, які давали кожного дня: суп, борщ, хліб. За це колгоспники мали віддавати стакан пшона.

За спогадами Нестеренка Степана Васильовича, записаними у 1994 р. студентом ДДУ В.Кірюшиним: « Я проживав у с. Софіївка Близнюківського району. Пам’ятаю, як у 1927 р. почалось розкуркулення. Спочатку розкуркулювали тих, хто мав найманих робітників. У 1933 р. головою колгоспу «Серп і молот» був Пономар. У цьому році вивозили хліб на ст.Близнеці. Людей тоді померло дуже багато, мерли на вулиці. Зерно охороняли, для охорони присилали людей з міста. Сусіди доносили один на одного. Павло Гланьок ( мешканець села) мав дочку, яка побачила в нас маторженик і сказала батькові. Внаслідок цього прислали людей з сільради робити обшук, але нічого не знайшли. Восени у 1932 р. я допомагав відправляти зерно на ст. Гаврилівка. Наша підвода була останньою, і, користуючись слушним часом, я надібрав з кожного мішка зерно, пересипав у свій мішок й кинув його у канаву. По дорозі додому заїхав на тік, який охороняв мій знайомий дід, і за одну паляничку виміняв мішок зерна. Потім цей хліб закопав… Навесні 1933 р. мене забрали в армію. Я отримав листа з дому з звісткою про те, що померли мої батьки. Я написав листа братові і розповів про той хліб, який заховав. Брат знайшов той мішок і завдяки цьому вижив…» [64].

За даними «Національної Книги Пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні» на території Близнюківського району у період 1932 -1933 рр. померло 581 осіб. Але це не точні цифри. Там лише дані по шести сільрадам, а на той час у районі налічувалося 50 сільрад, у сільраді було приблизно 5-7 поселень, у поселеннях до 200 дворів. Документи про кількість померлих під час Голодомору 1932-1933 рр. знищені, тому до цього часу вчені не можуть встановити точну цифру померлих, за деякими даними ця цифра сягає 7 мільйонів по всій Україні [42]. Селянин В.Гриб з села Постоянівки Близнюківського району у 1933 р. повідомляв про 85 осіб померлих у 1933 р. у його селі [10]. Найбільше селян померло на території Добровільської та Семенівської сільрад.

Восени 2007 р. на кладовищі села Преображенівка було відкрито пам’ятний знак - хрест. За свідченням колишньої жительки села К.І.Дурноколенко, саме на цьому місці у 1933-му звозили до спільної могили померлих від голоду односельчан. Скільки покоїться у тій ямі людських тіл-важко встановити зараз, скидали і старих і малих, кого так нещадно косив голод [56]. Голодомор 1931-1933 рр. призвів до зменшення питомої ваги українців і збільшення числа росіян. В спорожнілі від Голодомору села масово завозили ешелони етнічних росіян (в тому числі і на Близнюківщину). Наприклад, у селі Всеволодівка (нині Лукашівка) одну селянську сім’ю вигнали з рідної хати, оголосивши «куркулями», а в їхню хату вселили росіян на прізвище Бутиря зі Смоленської області.

Голодне лихоліття 33-го – не просто історична минувшина, а незагойна фізична і духовна рана українського народу, яка жагучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь. Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам’ять породжує бездуховність, котра наче ракова пухлина роз’їдає тіло й душу нації – перекреслює її історію, паплюжить традиції й руйнує соціокультурну самобутність народу. Українці, як історична нація, мають зберегти пам’ять про українських хліборобів, жертв цілеспрямованого державного терору.

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-25; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 100.24.122.228 (0.009 с.)